Рекламна кампанія "померти за дорого" добралася вже до Китаю

Отже, якщо максимально лаконічно, то уже стало очевидним, що росіяни не бажають помирати заради хворобливих амбіцій Владіміра Путіна. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.

Читайте також Новий етап війни, або чому Росія активізувала удари по містах

Навіть сума контракту, яка постійно збільшується, уже не мотивує. Особливо враховуючи незворотні втрати у близько 30 тисяч щомісяця та понад 933 тисячі з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Дійсно, цифра втрат Росії жахлива та вражає. Але чи реагує на неї Путін хоч якимось чином і чи хоче зберегти життя громадян своєї країни? Звичайно, ні. На ситуацію, що склалася, кремлівський вождь реагує максимально прагматично та холоднокровно. Тобто, якщо росіяни не хочуть помирати в необхідній кількості, то має помирати хтось інший.

Не секрет, що на фронт давно відправляють гастарбайтерів, погрожуючи в'язницею. Проводять широку агітаційно-рекламну кампанію в небагатих країнах Близького Сходу та Середньої Азії, активно використовуючи різні соціальні мережі. Звідти і єменські хусити та інші любителі легких грошей.

Як бачимо, рекламна кампанія під робочою назвою "померти за дорого" дісталася і до Китаю. А от тут все складніше. Путін такими діями фактично втягує Китай у війну безпосередньо. Пов'язує Китай на крові. Так, це уже не просто гнати 80% підсанкційної контрабанди і постачати необхідні товари подвійного призначення для російського ВПК, як зауважує верховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас. Це безпосередня участь громадян Китаю в бойових діях на стороні агресора.

Сі ще пригадає це Путіну

Тут головне питання, у якому потрібно розібратися:

  • чи китайська влада реально не знала, що на території Китаю Росія вербує собі "гарматне м'ясо"? У це повірити дуже складно, якщо розуміти, що таке внутрішня політика Китаю;
  • чи просто закривала на це очі і не заважала Росії робити "брудні справи" на своїй території.

Направду, і перший, і другий варіант для Китаю не найкращі. У першому, це показує, що Китай далеко не все контролює у сегменті внутрішнього інтернету і фактично є маріонеткою у грі російських спецслужб. А у другому – взагалі стає реальним, а не номінальним соагресором, як Білорусь. Це може мати для економіки та політики Китаю абсолютно катастрофічні наслідки, враховуючи геополітичні амбіції Китаю на роль лідера нового світу.

Переконаний, що Сі Цзіньпінь, почувши про полон громадян Китаю й те, що китайців в армії Росії ще не один десяток, був просто безмежно розлючений, м'яко кажучи. Навіть військових з Північної Кореї росіяни так жорстоко не використовують як витратний матеріал, як китайців.

Сі, звичайно, промовчить, оскільки підіймати градус – це не в стилі політики Китаю, але росіянам він точно це згадає і ще не один раз.

Як ми бачимо, так і сталося. Китай активно натягує "дипломатичну ширму", ховаючись за широкими та нейтральними формулюваннями, але навіть неозброєним оком видно наскільки для Пекіну це дискомфортно. Китай в позиції – коли не можна промовчати і потрібно публічно виправдовуватись. Це однозначно слабка позиція, в яку його умисно поставив Путін. Кажучи по простому – банально підставив.

Так, ми чітко усвідомлюємо різницю між регулярними військами Північної Кореї та найманцями з Китаю. Та фактично і перші, і другі воюють за державу-агресорку та глобального терориста – Росію. У цю паску незграбно потрапив Сі, ще й на фоні нової торгівельної війни із США й напередодні прямих перемовин з Дональдом Трампом.

Поза сумнівом, Путін убив двох політичних зайців одночасно.

  • Перше – це підставив Сі і замастив його в крові;
  • а друге – це підіграв своєму новому-старому другу Трампу, підносячи Сі "тепленького" прямо до прямих перемовин у свідомо некомфортній, а отже, слабкій позиції.

Шанс для України

З цієї ситуації ми маємо вижати політичний максимум. З однієї сторони, фіксуючи реальну присутність китайців на полі бою, але з іншої – даючи зрозуміти, що ми усвідомлюємо, що саме Путін підло підставив Сі. Водночас ми готові до конструктивних перемовин з Китаєм. Направду, це можливо. Це та дипломатична позиція, на яку ми дуже давно чекали – коли не ми зацікавлені в діалозі з Китаєм, а навпаки.

Чи може Китай, розуміючи весь комплекс ризиків, поставити на паузу підсанкційні взаємовідносини з Росією? Думаю, так. Ба більше, усвідомлюючи, що насправді Росія і Китай не друзі, продовжити робити ставку на зближення з Європою, частиною якої є й Україна.

Усі ці аспекти потрібно тонко та аргументовано донести до китайської сторони, без емоцій та лірики. Україна може бути надійним партнером, а Росія нехай залишається у ролі сировинного придатка без права голосу і ні на що більше не претендує. Тим паче підставляти під удар китайського лідера, коли на кону дуже складна геополітична гра, яку Китай не може собі дозволити програти. Америка сходить з історичної сцени, й Китаю потрібно швидко реагувати на той вакуум, який утворюється внаслідок сходження США як геополітичного лідера. Зараз Пекін у жодному разі не може відвертатися на непередбачувані дії Росії. Путін, це дуже добре розуміє і грає свою гру.

Так, це уже зовсім інший рівень "геополітичного дзюдо" – направляти енергію Росії проти неї самої. Чи здатні наші дипломати розігрувати наскільки нелінійні комбінації, покаже тільки час.