"Онкологія у Путіна і змова в Кремлі": чому не варто покладатися на обнадійливі прогнози

28 січня 2023, 11:45
Читать новость на русском

Джерело:

Павло Казарін

Усередині нашої країни встиг утворитися консенсус. Розмова про сценарії перемоги завжди впирається у паралелі з Другою Світовою. Коли ворог не просто повалений, а ще й переформатований. Коли не лише вихід на кордони, а ще репарації. Не лише фізичне роззброєння, а ще й ментальне.

Чому повернення територій не означатиме завершення війни

Ми закономірно мріємо про остаточну перемогу. Ту, за підсумками якої агресор переходить у новий стан і не загрожує в майбутньому. Але завжди є ризик стати заручником власних очікувань.

Читайте також Як США б'ють нові рекорди заради України

Навіть вихід на межі 1991 року не означає однозначного закінчення війни. Росія може сісти в глуху оборону, відмовитися від переговорів та почати зализувати свої військові рани.

Тим часом російських дітей у школах продовжать вчити тому, що Херсон, Донецьк, Луганськ, Запоріжжя та Сімферополь, які "належать їх країні", "окуповані фашистами". У цьому сценарії наша нинішня війна обов'язково матиме продовження.

Оптимістом легше бути сьогодні, але реалістам легше буде завтра. Війни в Боснії та Хорватії тривали по 4 роки. Війна у Кореї – 3. Французи воювали у В'єтнамі 8 років – стільки ж, скільки й американці. Цілком ймовірно, що Владімір Путін сприймає підсумок цієї війни як свою політичну спадщину – а тому для нього нема жодного сенсу давати задню.

Лише віри у перемогу не достатньо

На цьому тлі дратують ті, хто намагається торгувати надією на швидку перемогу. Усі ті, хто продають "змову в Кремлі", "онкологію в Путіна" та "повстання у російських регіонах".

Нам дуже хочеться "Бога з машини" і ті, хто заробляють собі іміджевий капітал на війні, – не особливо церемоняться із заголовками. Однак ефект плацебо в наших умовах не працює. Ваша віра у перемогу має мало сенсу, якщо ви перемогу ніяк не наближаєте.

"Цей дощ надовго" і до цього краще звикнути. Ставка на спринтерський ривок завжди виходить боком на стаєрській дистанції. Тому навіть в армії твій початковий порив не такий вже й важливий. Той самий, що змушує тебе вдягнути форму та взяти до рук зброю. Тому що після перших тижнів героїчних селфі тебе неодмінно наздоганяють побут та втома. Єдине, що набуває сенсу у цей момент – це твоя готовність "тягнути".

Рекомендуємо Як Іран грається з Росією заявами про окуповані території

Твоя готовність тягнути службу та повсякденність. Побутову невлаштованість та рутину. Фізичні навантаження та вигоряння. Неминуча бюрократія та стрес. Цього всього немає на плакатному зображенні війни – та й самі ми дуже далекі від плакатності. У кожному з нас є безліч недоліків і при найближчому розгляді досить просто розглянути вади. Але, якщо ми не поміщаємось у чийсь шаблон, то проблема не в нас, а в шаблоні.

У розслаблених оптимістів – мало шансів

Може, тому мені набагато більше до душі обережні оцінки та консервативні прогнози. Ті, що не торгують передчуттям швидкого тріумфу. Ті, що не стверджують про швидкий крах російського режиму. Зосереджені та злі на цій війні мають більше шансів, ніж розслаблені та оптимістичні. Тому я люблю зосереджених та злих.

Я не знаю, коли українські прапори з'являться у Криму. Не можу оцінити рівень стійкості російської економіки. Поняття не маю, якими будуть кордони Росії через 5 років. А ще я досить скептично ставлюся до формули "повернуться хлопці – наведуть лад". Віра в таке має інфантильне бажання перекласти на нас відповідальність, а я, як і раніше, не втрачаю надії, що війна змусить країну подорослішати.

Важливо Україна все одно отримає танки Leopard

Нам і так багато в чому щастить. Не треба вигадувати дива – достатньо тих, що вже трапились. Наша армія бореться так, як не доводилося за останні 40 років жодній іншій. Наш тил, попри ракети, продовжує жити в умовах довоєнного побуту.

"Карткова система", "продуктові пайки" та "гуманітарна катастрофа" залишаються чимось із документальних фільмів на Netflix. Водночас умови західної фінансової допомоги дають обережну надію на реформи в країні.

Мої знайомі іноді пишуть, що на їхньому внутрішньому календарі, як і раніше, – лютий 2022 року. У цьому підході є мрія про повернення до довоєнного.

Не впевнений, що готовий погодитись з таким. Ми пережили дуже багато, щоб це можна було "обнулити". У нас за спиною – лише перший рік повномасштабної війни. Ми не знаємо скільки таких років буде попереду. Все, що відбувається з нами, – це не порушення норми. І це є нова норма.

Життя стає простішим в той момент, коли ти розумієш, що простішим воно не стане.