Конфлікти, за якими варто стежити у 2021 році

Якщо б існував конкурс на подію з найбільш далекосяжними наслідками для світової політики та безпеки, у 2020 році там був би шалений ажіотаж. Так починає свою статтю про 10 конфліктів у 2021 Міжнародна Кризова Група. А 24 канал надає її переклад.

2020 рік та його проблеми

Чи дійсно 2020 – найгірший рік в історії? / Колаж Youtube

Від пандемії коронавірусу та зростаючого впливу зміни клімату до "випаленої землі" від адміністрації Трампа після програшу виборів Джо Байдену. Ми також не маємо забувати про два нових "гарячих" конфлікти: у Нагірному Карабасі та ефіопському регіоні Тіграй. Це був рік, багатий на події, а 2021 почнеться з розбору завалів та наслідків.

Читайте ще Історії про смерть та страждання: як Європа виживала у 2020 році

Почнемо з COVID-19 і це – довга історія. Коли пандемія тільки почалася, багато хто думав, що вона матиме поганий, руйнівний вплив на країни, що розвиваються. Особливо втягнуті у смертельні конфлікти. І хоча деякі такі держави дійсно отримали серйозний удар, багато інших – ні.

В Судані, Ливані та Венесуелі можна очікувати зростання безробіття, падіння реальних прибутків, проблем для урядовців з виплатами службам безпкеки. Населення буде покладатися на підтримку держави в час, коли вона найменш здатна її надати. США, Європа та інші донори все менше схильні приділяти достатню кількість уваги регіональним конфліктам десь далеко, бо стикаються з політичними, медичними та економічними проблемами вдома.

Зміна клімату грає все більшу роль, але досі знаходиться на периферії. Тим не менш, через збільшення періодів аномальної спеки та сильних опадів, багато урядів стикаються з проблемами у галузі продовольчої безпеки, нестачі води, міграцією та конкуренцією за ресурси. Це вперше, коли такий ризик потрапив до списку глобальних конфліктів, бо спровоковане насилля тягнеться від Сахелю до Нігерії та Центральної Америки.

Тим часом, Штати зараз – поляризовані, недовірливі до своїх же інститутів, гарно озброєні, але роздираємі власними глибокими соціально-расовими зіткненнями та безросудним президентом. Країна підійшла до неконтрольованої політичної кризи вперше в історії, а Трамп кидає виклик легітімності виборчої системи у свої останні тижні на посту.

Актуальна небезпека США у відчаї: як вибори показали розділеність народу та проблеми держави

Трамп, маючи бажання ускладнити правління своєму наступникові Джо Байдену, особливо в царині іранської ядерної угоди, ввів нові антиіранські санкції. Це зробить дипломатію з Тегераном значно складнішою, але поки що можливою. Також він поширив суверенітет Марокко над Західною Сахарою (у обмін на нормалізацію відносин Марокко та Ізраїлю).

У останній момент війська почали виводити з Сомалі, Афганістану та Іраку. Він діяв швидко, без координації та консультації з місцевими зацікавленими сторонами. Ніхто не робив це, маючи за ціль послаблення нового президента та звуження його поля для маневрів. Залякуючи союзників та розриваючи домовленості, Трамп думав, що проектує владу, але насправді – ненадійність.

Багато хто пережив рік як annus horribilis ("жахливий рік"), але судячи з конфліктів 2021, його довга тінь збережеться. Новий рік буде постійно нагадувати про старий.

10 конфліктів у 2021 році

Афганістан

Незважаючи на локальні успіхи та мирні перемовини, в Афганістані все ще може піти не так. Після двадцяти років майже безпрестанних боїв, США підписали домовленість з Талібаном, за якою мають взагалі вивести війська. У обмін на це, Талібан обіцяв не дозволяти міжнародним терористам використовувати країну як плацдарм. А також почати нарешті розмову з афганським урядом (до цього, таліби відмовлялися це робити – 24).

Обмін полоненими – обіцяний талібам американцями – розтягнувся на півроку. Цифри доволі приємні для Талібану: 1000 чиновників та солдатів у обмін на 5000 бойовиків. У відповідь на затримки, зросла кількість атак та вбивств. Врешті-решт, Доха, столиця Катару, стала майданчиком для перемовин восени.

Але процедури були затверджені лише у грудні, бо жодна зі сторін не бажає йти на компроміс. Схоже, що Талібан відмовився від усіх попередніх обмежень. Натомість, спостерігається новий наступ на міста та більша кількість терактів. Кабул бачить ситуацію, як небезпечну, яка в теорії може призвести до падіння уряду.

Талібан же вважає вихід США та мирний процес доказами своєї сили, а перемовини – можливістю повернути собі те, за що вони боролись. Тобто владу. Кінцевий термін, коли останній іноземний солдат має залишити Афганістан – травень 2021. Трамп скоротив штат до 4500 військових та обіцяв зменшити його до 2500, перш ніж покине Білий Дім.

Доля Афганістану знову у більшій мірі залежить від талібів, Кабулу та здатності все ж дійти до компромісу. Але також і від Байдена. Збереження військової присутності після травня – ризиковано через гнів Талібану (Байден хоче залишити кілька тисяч сил антитерору).

Жодна сторона не пристане на безстрокову присутність. Різкий вихід Америки може спровокувати нову багатосторонню громадянську війну. Лишитись – посіяти зернини нової ескалації. Можливо, 2021 рік стане часом, коли Афганістан втратить кращий шанс на мир у цьому поколінні.

Ефіопія

Наприкінці року, нова війна спалахнула на сході Африки / Фото Al-Jazeera

4 листопада федеральні сили Ефіопії почали наступ на регіон Тіграй після захоплення федеральних військових частин у цьому регіоні. До кінця листопада, ефіопська армія увійшла до столиці Тіграя – міста Мекелле.

Лідери Народно-визвольного фронту Тіграю його покинули. Через недоступність регіону для ЗМІ, багато що залишається незрозумілим. Але у результаті насилля, ймовірно, вже загинули тисячі людей; більше 1 млн були змушені переселятися; а 50 тисяч втекли в Судан. Коріння цієї кризи – у минулому.

Прем'єр-міністр Абій Ахмед прийшов до влади у 2018 рлоці після протестів проти правлячої тоді коаліції, у якій домінував фронт Тіграю. І хоча його правління почалося зі спроб реформувати репресивні інституції, для лідерів Тіграю це означало кінець їхньої влади. Потім Ахмед та президент сусідньої, вкрай авторитарної Еритреї Ісаяс Афеверкі, нормалізували відносини у пику Тіграю (Еритрея була старим ворогом фронту).

Інші потужні регіони країни теж ворогують між собою. Ще одна лінія розлому проходить через етнічну федералістьку систему та її супротивників. По ній, владу треба передавати лише в межах деяких етнічних регіонів. Все більше чутно голоси, що Ахмед хоче одноосібно централізувати владу в Ефопії. Цю ідею поділяють навіть в рідному для голови уряду регіоні Оромія – найбільш заселеному в державі.

Тепер головне питання – що буде далі. Федеральні сили далеко просунулись, взяли Мекелле та інші міста. Аддіс-Абеба називає це "операцією з підтримки правопорядку" і сподівається швидко перемогти повстанців. З лідерами фронту Тіграю – жодних перемовин, видано ордери на арешт 167 тіграйських солдатів та чиновників (але у них все ще є потужна низова підтримка та мережа).

Інші користуються ситуацією: сусідній регіон Амхара захопив спірну територію, яку тіграйці утримували останні 30 років. Були запуски ракет по території Еритреї (еритрейська армія приєдналася до війни у складі військ ефіопського уряду – 24). Поки що надії на швидкий мир немає, бо уряд бажає повністю "зламати хребет" бунтівним провінціям. Але національний діалог все одно дуже потрібен, щоб залагодити потужні розбіжності у Тіграї та за його межами.

Сахель

Криза у цьому пустельному регіоні зростає, міжетнічне насилля шириться, джихадисти проводять все більше атак. 2020 рік став найбільш смертоносним у Сахелі з початку зіткнень у 2012 (тоді ісламісти захопили північ Малі). Бойовики контролюють, прямо або з тіні, райони у Малі та Буркіна-Фасо і роблять вторгнення в Нігер.

У відповідь на це, французські сили у 2020 нанесли кілька ударів, зменшивши потенціал місцевих прибічників Ісламської Держави та вбивши кількох лідерів "Аль-Каїди". Але все це не вплинуло на вербування та командну структуру. Справедливо і те, що чим більше в регіоні іноземних сил, тим він стає кривавішим (привіт, Ємен – 24).

Коли операції припиняються, джихадисти повертаються на втрачені позиції. Умови, в яких бойовики процвітають, складно змінити. Відносини держави з жителями сіл давно знищені, як і традиційні системи керування конфліктами. В результаті, ніхто не може зупинити локальні суперечки між спільнотами, часто через ресурси. А зловживання з боку сил безпеки викликають лише гнів. Місцеві жителі змушені покладатися на бойовиків для власного захисту.

Етнічні сили, мобілізовані Малі та Буркіна-Фасо, лише сіють міжетнічну ворожість та насилля. Навіть за межами сіл, громадяни все більше зляться на свої уряди. Це вилилося у серпневий переворот в Малі через сумнівні вибори, корупцію та невміле керування. Без зкоординованих зусиль, закінчити кризу в сільскій місцевості буде неможливо.

​Цікава історія Скористались кризою та коронавірусом: як відроджується "Ісламська Держава"

Треба буде розмовляти з джихадистами, де це доречно. Владнати локальні конфлікти і на основі досягнутих домовленостей повертати державну владу у ці віддалені райони. Міжнародна спільнота та миротворці це гарно, але вони мають робити акцент на реформах та власне мирі. На відміну від військового підходу останніх років, який жодним чином не стабілізував Сахель.

Ємен

Тим часом, єменська війна стає все безнадійнішою / Фото Middle East Eye

Війна в Ємені викликала найбільшу гуманітарну катастрофу сучасності, за даними ООН. Коронавірус лише посилив страждання мирного населення, яке страждає від злиднів, голоду та хвороб. Рік тому була можливість покласти край цій війні, але її було втрачено. Повстанці-хусити з півночі вели перемовини з Саудівською Аравією, яка представляє визнаного ООН президента Абеда Раббо Мансура Хаді.

Одночасно Ер-Ріяд також був задіяний в медіації з півднем Ємену, який контролюють сепаратисти з Південної Перехідної Ради ( за нею стоять ОАЕ). Південна столиця Аден – тимчасове місце перебування єменського уряду. При посередництві ООН, ці два треки могли б стати підвалинами для мирних перемовин. Але натомість, бойові дії, особливо біля Марибу, лише посилились (Маріб – останній оплот Хаді на півночі).

​І досі війна Третя світова у новому форматі? Де у 2020 році триває війна

Лише після року жорстких перемовин, Хусити домовились про створення об'єднаного уряду та відходу від лінії фронту. Після прибуття урядовців до Адену їх ледь не вбили двома вибухами. Миротворчі зусилля теж зіткнулися зі стіною. У обох сторін є причини для провалу. Якщо Хусити захоплять Мариб, то отримають нафтову та електричну інфраструктуру.

Це б дозволило їм мати прибутки та дуже необхідну електроенергію. Уряд не може втратити це місто і сподівається, що Трамп встигне оголосити Хуситів терористичною організацією (але це ускладнить перемовини з ними для всіх зацікавлених). Зросте ризик голоду,бо через південні порти імпортується до 90% товарів, особливо рис та пшеницю.

Ємен більше не та країна, що на початку війни, він давно розпався. Уряд та Хусити, насправді, не мають повної легітимності. Інші гравці мають владу, вплив та гроші. Забагато іноземних втручань, особливо з боку ОАЕ та Саудів.

ООН має добиватися інклюзивної угоди, яка б включала всі ключові сторони конфлікту. Без цього, 2021 стане ще одним поганим роком для єменців. Війна, хвороби, голод поширяться, а перспектив для врегулювання – не буде.

Венесуела

Скинути Мадуро так поки нікому і не вдалося/Фото: Atalayar

Пройшло майже два роки з того часу, як опозиція у Венесуелі, США та інші країни Латинської Америки оголосили Хуана Гуайдо тимчасовим президентом Венесуели. Але він був ним лише на словах, оскільки Ніколас Мадуро лише посилив свою владу. А опозиція програла на останніх виборах та більше не контролює Асамблею. Але Гуайдо все ще вважається її "президентом" (посада спірна з Луїсом Паррою – 24). Фактично, останні вибори бойкотувалися.

Кампанія максимального тиску з боку США, яка включала у себе санкції, міжнародну ізоляцію, погрози бойовими діями і навіть невдалий переворот, не принесла очікуваних результатів. Навпаки, ці дії зробили його сильнішим. Військові досі підтримують Мадуро, бо його падіння означатиме їхнє падіння теж.

Опозиція слабка, розділена і наразі практично не має місць у Парламенті (лише 21 крісло за результатами останніх виборів – 24). Супротивники недооцінили здатність Мадуро вижити під час санкцій та міжнародної ізоляції. Та переоцінили здатність та бажання Вашингтону вирішити ситуацію.

Тим часом, умови життя венесуельців під час санкцій, обмежень та COVID-19, дійшли до дна. 5 млн венесуельців втекли з країни у інші держави, в основному – у Колумбію, але не тільки. Ті, хто залишився, не можуть повноцінно їсти, багато дітей недоїдають. Команда Байдена може й не скине Мадуро, але розпочне дипломатичні зусилля для консолідації тиску на його режим.

Більше про життя на Кубі Черги у державних супермаркетах та смерть туризму: як Куба виживає під час кризи

Можливо, варто зайти через Кубу, Росію та Китай – основних партнерів та захисників Каракасу. Запевнити їх, що їхні інтереси переживуть перехідний період. Можна навіть запропонувати відновлення контактів з Венесуелою та поступову відміну санкцій за умови звільнення політичних в'язнів та розпуск поліції, що наводить жах (а також – особистих банд Мадуро, яки знищують його ворогів – 24).

Наразі, уряд Мадуро не демонструє жодних натяків, що наступні вибори пройдуть чесно.

Сомалі

Бурхливі вибори між президентом Мохамедом Абдуллахі "Формаджо" Мохамедом та його супротивниками. Війна проти угруповання "Аш-Шабаб" йде вже 15 років, кінця їй не видно. Донори вже незадоволені, що все ще мають платити солдатам Африканського Союзу. Втім, коли пройдуть ці вибори –гарне питання, бо підготовка відстає, а парламенстькі взагалі були відкладені.

Відносини між столицею Могадішо та іншими частинами країни – перш за все з Пунтлендом та Джубалендом, чиї лідери бояться переобрання Мохамеда – залишаються складними. Головна причина – розподіл влади та ресурсів між центром та периферією. На рівні кланів це настроює спільноти одну проти одної.

"Аш-Шабаб" залишається третьою потужною силою. Вона контролює значну частину центру та півдня Сомалі, розширює тіньову владу в інших регіонах, постійно атакує столицю. І хоча всі визнають, що лише силою цих бойовиків не перемогти, лише дехто зумів сформулювати чіткі альтернативи – політичний діалог та перемовини.

Як сказано вище, донори (зокрема, ЄС) втомились від війни, яка з'їдає багато грошей. Нинішній план передбачає передачу основних безпекових повноважень сомалійцям наприкінці 2021 року. Але місцева армія – слабка, погано підготовлена для боротьби з потужним озброєним повстанням.

Може з'явитися "вакуум безпеки" через вихід армії Єфіопії (криза у Тіграї) та бажання Трампа повернути додому американців (або хоча б перекинути їх до Кенії – 24). Тож багато що залежить від виборів у лютому. Якщо вони пройдуть спокійно, це дасть змогу активізувати зусилля для реформ у цивільному та військовому секторах.

Голосування, яке стане спірним (а вірогідність цього значно вища – 24) може створити безпекову та політичну кризу. Прірва між регіонами стане глибшою, а це додасть сміливості "Аш-Шабаб".

Лівія

Чи надовго лівійське перемир'я? / Фото UNSMIL – UN in Libya

Одна з найдовших війн, які почалися після Арабської Весни – війна у Лівії (2011 – 2020).

23 жовтня 2020 року комісія "5+5", яка представляє і Лівійську Національну Армію генерала Хафтара (східна Лівія – 24) і Уряд Національної Згоди (західна Лівія, визнаний ООН – 24) досягли домовленості про "постійне припинення вогню у всіх районах Лівії".

Так закінчилась остання фаза війни, яка тривала біля Триполі та і в інших місцях з 2019 року. Тільки в її рамках загинуло 3000 людей, сотні тисяч були переміщені.

Пряма допомога західному уряду з боку Туреччини на початку минулого року звело нанівець всі успіхи Хафтара. Лінії фронту завмерли посередині Лівії біля рідного міста Каддафі – Сірту.

Росіяни в Лівії: чому і за скільки Хто і чому наймає росіян воювати в Лівії: деталі скандального розслідування Пентагону

За умовами перемир'я, всі іноземні бойовики мали покинути Лівію впродовж трьох місяців, а війська – відійти вглиб країни. Спільні поліцейські сили мають патрулювати деякі райони. У той же день стався перший комерційний рейс між Триполі та Бенгазі.

Мирні перемовини не призвели до створення спільного уряду в листопаді, тож сторони продовжили спроби. Сторони погодились щодо виборів у 2021, але не щодо їхньої правової бази. У основі, як і в Сомалі – проблема розділення влади.

Хафтар за підтримки Єгипту та ОАЕ вимагає включення своїх прибічників у новий режим. Але західний уряд і Туреччина – різко проти. Каїр та Абу-Дабі хочуть зменшити вплив Анкари. Росія, яка теж підтримує східний уряд, поки що не розробила чіткої позиції, але хотіла би зберегти свої позиції на Середземному морі.

Досягнення стійкого миру буде складним завданням, бо реалізація відстає від декларації. Сили обох сторін все ще на передовій, вантажні літаки з озброєнням все ще приземляються на авіабазах.

Втім, поновлення бойових дій малоймовірно у 2021 році. Зовнішні гравці не хочуть нового раунду боїв. Але чим довше залишаються невиконаними умови припинення вогню, тим більший ризик нової війни в Лівії. ООН все ще має розробити нову дорожню карту з об'єднання розділених інститутів Лівії та з пониження напруги між заходом і сходом країни.

Іран проти США

Через дві ліквідації топ-чиновників, США та Іран ледь не почали війну / Фото PBS

Вбивство у січні 2020 року генерала Касема Сулеймані довело відносини США та Ірану до точки кипіння. Відповідь Тегерану була доволі обмеженою: обстріл бази армії США в Іраку, хоча сотні солдат та персоналу отримали травми та струси головного мозку. Але жодна зі сторін не пішла на масштабну ескалацію.

​​Угода під загрозою Іран погрожує "вбити" ядерну угоду: чим може обернутися смерть відомого фізика

Нова адміністрація США може залагодити одне з найбільш серйозних протистоянь останнього часу. Головне завдання – повернення в ядерну угоду 2015 року, з якої вийшов Дональд Трамп. Але зробити це швидко, одночасно не знищивши відносини з Саудівською Аравією та Ізраїлем, буде непросто. А після цього ще й перейти до вирішення регіональних проблем.

Трамп ввів в дію програму "максимального тиску": окрім виходу з угоди, це повернення суворих санкцій в очікуванні, що вони свалять режим Аятолл. Так, санкції спустошили скарбницю Ірану, але мало чого досягли. Ядерна програма збільшується та розгортається (втім, всі кроки поки що можна згорнути – 24), Іран має більш точні балістичні ракети. Поки що іранському уряду, не дивлячись на періодичні спалахи та протести, не загрожує крах.

Картина в регіоні стає все більш, а не менш, напруженою. Все ще стаються напади на інфраструктуру та точкові ліквідації, як-от фізика Мохсена Фахрізаде. У останні тижні при владі, Трамп підписав найбільше санкцій.

Вашингтон та деякі його союзники планують завдати максимум болю Ірану та обмежити простір для маневрування для Байдена. Новий президент дав зрозуміти, що повернеться в угоду, якщо Іран буде її виконувати знову. Пізніше можна буде розпочати діалог про її розширення на балістичні ракети. Якщо ж повернення не відбудеться, Іран цілком може розпочати свій шлях до першої бомби.

Ризик конфронтації після того, як Трамп полишить пост, зберігається, бо шиїтьске ополчення в Іраку все ще націлене на солдат США. Вікно можливостей буде відкрито недовго: у червні в Ірані – вибори президента і очікується, що їх виграє більш радикальний кандидат.

Росія проти Туреччини

Допомога Туреччини допомогла Азербайджану виграти війну у Карабасі / Колаж Reddit

Москва проти Стамбулу – старе історичне протистояння, яке пережило кілька війн. Тепер сторони теж воюють, на протилежних сторонах проксі-конфліктів (але буває й так, що підтримують одне одного) у Сірії та Лівії та боряться за вплив на Кавказі (як колись).

Втім, ескалації все ж трапляються: у 2015 році, Туреччина сбила російський літак. Через 5 років, в Сирії авіаударами (їх приписують Росії) було вбито десятки турецьких солдатів. Хоча Ердоган та Путін з часом показали здатність справлятися з подібними ситуаціями, новий скандал може загострити всі суперечності.

Сирія – місце, де конфлікт двох сторін найбільш показовий. Туреччина була одним з найбільш активних ворогів режиму Башара Асада та стійким союзником повстанців. Росія ж підтримала Асада у 2015, щоб повернути війну на його користь.

З тих пір, Анкара відмовилась від скидання диктатора в Сирії, зосередившись на боротьбі з курдами – народною самообороною (YPG). Це сирійська гілка Робочої Партії Курдистану (PKK), яка в Туреччині заборонена. PKK 40 років вела підпільну боротьбу з турками. США, ЄС та власне Анкара вважають її терористами.

Домовленість в березні 2020 року зупинила останній бій в Ідлібі – останньому регіоні повстанців на північному заході Сирії. Ця угода показала, наскільки дві країни важливі одна для одної. Авіація Росії стримує Туреччину від активного втручання, бо тоді до неї підуть ще сотні тисяч біженців. Тож Москва очікує, що турки збережуть в Ідлібі спокій. Але війна ще не закінчена, новий російський наступ можливий.

Нова битва за Кавказ Загроза нового СРСР: що пишуть іноЗМІ про війну за Карабах

У Лівії, як сказано вище, два уряди стоять по різні сторони барикад. Поки що зберігається хиткий мир, але у майбутньому ніхто не гарантує Туреччині дружніх лівійських правителів. Як і Росії – точку опори, яку вона шукає.

Цього разу, виграли і Москва і Анкара. Росія розмістила миротворців та посилила свій вплив. Туреччина зіграла ключову роль у перемозі Азербайджану та отримає вигоду від нового торгового коридору. Парадоксально, але через конкуренцію на все більшій кількості театрів бойових дій, зв'язки двох країн – міцніші ніж будь-коли.

Путін та Ердоган: друзі більше ніж супротивники / Фото TRT World

Вони будують світ, у якому східні держави все більше опираються Європі та Америці, стають більш напористими та вступають у нові ризиковані союзи. Росія виступає проти Заходу в Україні та Сирії, звинувачується у втручанні в американські вибори. За все це режим Путіна – під санкціями.

Показовий суд Туреччина та сотні довічних термінів: що показав історичний суд щодо спроби перевороту

Туреччину непокоїть відмова екстрадувати Фетхуллу Гюлена, якого вважають організатором спроби перевороту у 2016 році. Також Анкару звинувачують у подальшому відступі від демократії та втручанні у конфлікт на Кіпрі (Туреччина окупувала північ острову та створила там невизнану Республіку Північного Кіпру – 24). Турки теж під санкціями Америки – за купівлю, до речі, російських систем С-400.

Тим не менш, зв'язки не завжди продовжуються. Оскільки сили сторін розташовані так близько до лінії фронту, потенційних причин для спалаху достатньо. Погіршення у відносинах можуть їх запалити знову.

Окрема історія: зміна клімату

Зв'язок між війною та зміною клімату не є простим чи лінійним. Одні й ті самі погодні умови можуть посилити насилля лише в одному регіоні, а в іншому все буде тихо. Одні країни справляються з цим краще, ніж інші. Все залежить від кількох факторів: чи країни керуються інклюзивно, чи мають достатне оснащення для врегулювання ресурсних конфліктів і чи здатні забезпечувати громадян, коли їх життя та спосіб заробітку порушуються.

Більше про стихійні лиха Мільярди збитків та горе: найбільші стихійні лиха у 2020 році

Невідомо, скільки саме насилля у 2021 буде викликано зміною клімату, але загальна тенденція ясна: без термінових дій, кількість "кліматичних війн" найближчим часом зросте. Це вже відбувається: на півночі Нігерії, посухи загострили бойові дії між фермерами та пастухами. В 2019 у цьому конфлікті загинуло вдічі більше людей, ніж від дій "Боко Харам".

На Нілі, Єгипет, Судан та Ефіопія обмінювалися погрозами бойових дій через нову дамбу Великого Ефіопського Відродження. Каїр боїться, що плотина загострить його нестачу води. Саме Африка наразі стикається з найбільшими ризиками, які пов'язані з кліматом. Але також – частини Азії, Латинської Америки та Близького Сходу.

Це важливо Нова світова загроза – кліматичні біженці: приклад Центральної Америки

У нестабільних країнах, мільйони людей вже змушені переносити рекордну спеку, екстремальні або нерегулярні опади та підвищення рівня моря. Це може посилити конкуренцію за ресурси, викликати нестачу їжі та води, змусити більшу частину людей покинути свої будинки.

Нова адміністрація США поставила кліматичну тему на одне з головних місць, Байден закликав до більш активних дій по зниженню кліматичних ризиків. Західні уряди та компанії пообіцяли виділяти країнам, що розвиваються, щорічно по 100 млрд доларів допомоги. Вона має піти на адаптацію до наслідків зміни клімату, але вони мають виконувати взяті на себе обов'язки.