Це стосується і тимчасово окупованого Криму, сьогодні вже немає дискусії, є лише консолідоване рішення – Крим має повернутися в Україну. Більше про це, готовність ЗСУ до контрнаступу та як Путін принизив Китай – читайте в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу з радником голови Офісу Президента України Михайлом Подоляком.

Варте уваги Знаю, що там відбувається, – Буданов сказав, чи вірить, що Путін вдарить ядеркою за втрату Криму

Нагадаємо, що в першій частині інтерв'ю ми писали про нові ордери від МКС на посіпак Путіна, цинічну поведінку ООН щодо України та ультиматуми Орбана. Деталі – читайте за посиланням.

На території Росії зараз говорять про те, що пора вже завершувати імітацію мирного життя й відверто говорити про те, що ж відбувається, наприклад, на Кримському півострові. Зокрема, як часто й прицільно туди прилітає. На початку повномасштабного вторгнення партнери нам казали, мовляв, Крим болюче місце Владіміра Путіна, тому бити по Криму небажано. Проте зараз ми дедалі частіше говоримо про повернення півострова під контроль України.

Сьогодні навіть в глобальному просторі немає дискусії, є рішення – Крим має повернутися в Україну. Майже всі країни, які займають проукраїнську позицію, щиро вважають, що це відбудеться.

Ще одне рішення Європейського суду з прав людини чітко зафіксувало, що починаючи з лютого 2014 року, у Криму масштабно порушували права людей. Їх затримували, вони зникали, й насамперед це стосується кримських татар. Росія захоплювала Крим для того, щоб знищувати людей, виселяти звідти.

Для мене це виглядає так: Крим – це окупована територія у межах міжнародного права. Окрім того, сьогодні це територія, де йдуть активні бойові дії. Два компоненти, які чітко прописані в міжнародному праві. Далі Україна як країна, яка веде оборонну війну, абсолютно точно атакуватиме цю територію, адже це масштабна військова база, на якій Росія сконцентрувала велику кількість техніки.

Москва має одну дивну концепцію, яка неприйнятна для сучасних типів війн. Вона використовує своє цивільне населення, яке привезла на півострів після анексії. Нагадаю, що у Криму багато росіян, які були перевезені для життя в окупованих будинках. Російські громадяни, які приїхали, захопили чуже майно й живуть на півострові, – цивільні окупанти. Їх Росія використовує для захисту воєнних об'єктів, а потім виходить на трибуну і каже, що Україна нібито здійснює "теракти".

Понад 90% цивільних людей у Криму, попри те, що вони громадяни Росії, гинуть від російської зброї. Так працюють протиракетні системи країни-агресорки. Наприклад, все, що відбулося в Севастополі, це робота ППО росіян. Мало того, що Кремль використовує цивільне населення для захисту військових об'єктів, так Росія сама ще їх вбиває.

Це шокує, але про це окупанти точно не будуть говорити. Росіяни далі говоритимуть про біолабораторії, країни НАТО, що нібито хтось проводить теракти тощо. Росія не може говорити про щось правдиве.

Понад два роки від початку повномасштабного вторгнення. Навіть для невисокоінтелектуальних людей було б зрозуміло, де ми (росіяни – 24 Канал) воюємо? В Україні. Чому ми там воюємо? Яку концепцію ми продавали? Що в Україні "всі люблять Росію", але є невеличкий прошарок якихось міфічних нацистів, які не дозволяють любити Росію. Ми (росіяни – 24 Канал) за пару днів знищимо прошарок міфічних нацистів й всі в екстазі кричатимуть: "Росія!".

Якщо в тебе таке не відбувається і ти все одно бачиш, що війна – потужна, велика кількість вбитих, і ти не ставиш собі питання: "Чекайте, а чого ми тоді прийшли? Вони нас ненавидять, вони не хочуть з нами бути". Але ж росіяни не ставлять собі таке питання. Три складові впливу на Росію:

  • суттєві обмеження на пересування. Ця країна має бути повністю ізольована, зокрема з тими людьми, які підтримують війну. Рівень життя має впасти, щоб росіяни жили у злиднях;
  • суттєве збільшення уражень військових об'єктів й кількості вбитих військовослужбовців Росії;
  • контрпропаганда на глобальному ринку. Росія має бути обмеженою в можливості просувати свої ідеї.

Три компоненти. Решта не працює. Але Росія не матиме внутрішню об'єктивну дискусію до моменту програшу війни.

Щодо російських намірів й просувань. Чи можемо ми робити висновки, що росіяни планують далі? Адже окупанти кричать, мовляв, чого ми чекаємо на контрнаступи, пора супер ноу-хау зброю застосовувати, або вдарити ядеркою і на тому все закінчиться.

Росіяни не вдарять ядерною зброєю. Нині окупанти використовують всі наявні в них конвенційні види зброї, нічого особливого в Росії вже немає і не буде. Росія це завжди фікція – багато слів, мало реальності. Кремль надалі робитиме те, що й робить протягом цих двох років, – тиснутиме великою кількістю непотрібних людей.

Тому тут відповідь достатньо проста: щойно в нас змінюється паритет зброї, авіаційної компоненти на нашу користь, адже ви не можете воювати кількістю мобілізованих проти кількості мобілізованих, то ситуація кардинально змінюється.

Крім того, всі ці там заяви росіян, ми побачили з вами на півночі Харківщини. Вони концентрували, набирали армії, але немає різниці, що вони там говорять. Це стандартний набір мобілізованих, які є по лінії фронту. Вони сконцентрували ресурси й вважали, що в них є перехоплена ініціатива, суттєва перевага в ресурсах, а в України навпаки дефіцит ресурсу, немає військової допомоги.

Де росіяни сьогодні на Харківському напрямку? Ще раз підкреслюю, це була масштабна концентрація. Вони хотіли взяти в лещата Харків й показати нам й західним країнам, що в них є ще військові спроможності. І де вони сьогодні опинилися? Це і є можливості Росії.

Щойно Україна отримає паритетну кількість далекобійної зброї, снарядів, то тоді це працюватиме зовсім інакше. Немає сенсу говорити про те, що з Росією не можна воювати, Росію не можна перемагати. Ні, після двох років повномасштабної війни вже очевидно, що можна воювати, можна перемагати.

Росія використовує всі свої наявні ресурси в повному обсязі. Інша річ, що говорили дещо раніше – можна було б обмежити можливість Росії додатково виробляти ракети. Це проблема. Але як із Чорноморським флотом, як з системами ПРО, як із засобами радіолокаційної боротьби – це можна спокійно знищувати у великому обсязі, що Україна й доводить, але треба мати інший масштаб контрзброї й тоді це матиме зовсім інший вигляд для Росії.

Окупанти
Наступ росіян на Харківщині провалився / Getty Images

Якщо буде суттєве обнулення противника на Донецькому, Запорізькому чи Херсонському напрямках; якщо вони остаточно зрозуміють, що їх масово вбиватимуть; якщо Крим буде під тотальними далекобійними атаками, – це призведе до панічних настроїв у Росії, питань до Путіна, а тоді будуть протестні акції. Інші варіанти неможливі.

Крім того, події, які ми з вами побачили у СІЗО в Ростові-на-Дону, теракти у Дагестані, рік тому вагнерівський похід на Москву, – чітко показали, що ніякої силової вертикалі немає і Кремль не зможе протистояти внутрішнім негативним тенденціям і процесам. Уся ця росгвардія розвалиться достатньо швидко.

Я розумію, що на Північному Кавказі величезне угруповання росіян, зокрема ФСБ, росгвардія тощо, але все це буде дуже швидко розвалене, щойно почнуться ці процеси. Для цього потрібно припинити гратися в глобальну політику, перестати думати, що Росія адекватно щось приймає і перестати затримувати виробництво техніки, яка потрібна Україні.

Також перестати говорити про те, що ми будемо робити 700 кілометрів якоїсь лінії фронту. З ким ви будете робити лінію фронту, якщо війну сьогодні можна закінчити так, що не доведеться готувати лінію оборони? Ви хочете воювати з Росією, навіщо?

Сьогодні переможімо, після цього буде перебудована система безпеки Європи, міжнародні інституції, приберемо Росію, всі інші країни, які мають агресивні наміри, – зникнуть, перебудуємо відносини між країнами БРІКС й Глобального Заходу. Усе це можна зробити, але для цього треба війни закінчувати правильно, а не говорити: "Ми вам на 10 ракет дамо менше, бо не дай Боже Росія програє війну".

Заступник очільника МЗС Росії Сєргєй Рябков заявив буцім "теракт" у Севастополі не залишиться без відповіді Росії. Мовляв, Захід має відчувати ризики через такі речі. А як Захід має це відчути?

Ніяк. Рябков – це ніхто. Ця людина виходить, як і Дмітрій Мєдвєдєв, робить заяви. Сьогодні ньюзмейкерів в Росії, яких варто було б слухати, не існує. Навіть Владімір Путін – це вторинний суб'єкт, який повторює те, що говорив вже неодноразово. Це не має ніякої приналежності до реального процесу.

Тепер щодо "терактів". Ніяких "терактів" щодо Росії немає. Є оборонна війна України. Є агресивна війна Росії. Є геноцидний компонент, тому що Росія свідомо вбиває цивільне населення іншої суверенної держави.

Немає ніякого російського Криму. Є окупована територія України, на якій перебувають окупаційні військові частини. Немає ніякого мирного цивільного населення в Криму. Є або військові окупанти, або цивільні окупанти, тобто громадяни Росії. Будь-які удари по військових об'єктах на півострові Крим є абсолютно юридично коректними, легальними.

До теми Масована атака по Криму: все, що відомо про криворуку ППО ворогів і відсутність сирен

Згадаємо людину, яка має певні впливи – Жозепа Борреля. Він чітко говорить, що вся ця маячня, яку Росія говорить про Севастополь – неправдива інформація. Вона не має ніякого підтвердження. Її не треба ніяк сприймати або реагувати на неї.

Це війна. На окупованому українському півострові йде війна. Це – зона ведення бойових дій і у межах міжнародного права Україна робить все абсолютно законно. Дивіться, дуже просто. Не хочете гинути на якихось пляжах? Виведіть свої війська з території окупованого Криму.

І взагалі до 2014 року хтось гинув на пляжах? Ні. Хто у всьому винен? Єдина винна людина — це суб'єкт Путін, який ініціював війну. Єдина країна, яка винна — це Росія. Рішення про початок війни приймав радбез Росії. Усі ці люди мають сидіти сьогодні на спецтрибуналі. І, як би не було парадоксально, також через загибель цивільного населення Росії.

Нам з вами на це байдуже, але вони матимуть відповідальність перед залишками людей в Росії, які будуть мати консолідовані юридичні претензії і позови до цих представників. Це будуть внутрішні процеси в Росії. Нам з вами потрібні спеціальні трибунали за фактом агресії, війни та масових воєнних злочинів, але на внутрішньому ринку Росії всі ці "шойгу" ще матимуть претензії від своїх людей, якщо виживуть. Тому що це ж Росія. Там як почнуться ці "дербентські" вечори, то, мені здається, що дехто не виживе.

Традиційно на літньо-осінній період у нас дуже великі сподівання. Чи можемо ми сказати, що на нас чекає найближчим часом і до чого нам готуватися? Чи все ж таки, як минулого року, не ставатимемо на граблі і не будемо розказувати ні про які контрнаступи? Хай це буде сюрпризом для ворога.

Повернімося в минулий рік. Це було правильно говорити про контрнаступ. Тут питання в іншому. Питання в тому, що логістика була трошки повільніша, ніж мала бути. Рішучість партнерів, зокрема, була трошки не на тому рівні, як сьогодні ми бачимо.

Тобто неготовність була, але психологічно готовність України – була. Це різні речі. І це правильно, тому що правильні етапи війни потребують правильної психологічної готовності населення, яке безпосередньо воює.

Україна була абсолютно правильно підготовлена до всіх етапів війни. І навіть сьогодні, попри різні складні ситуації, Україна все одно готова на іншому рівні, ніж всі інші до цієї війни. Тому спокійно ставлюся до торішніх заяв про контрнаступ.

Щодо цього етапу. Я навпаки сьогодні оптимістично дивлюсь, на противагу ситуації, яка була місяці 3 – 4 тому. Чому оптимістичніше? Бо я бачу зовсім змінену риторику наших партнерів, і не тільки риторику, але й логістичні дії. Я бачу, що вони суттєво нарощують військове виробництво і збільшують постачання техніки нам.

Знову ж таки, ви абсолютно праві. Не говоримо про це. Якщо потрібно буде, то Генеральний штаб говоритиме. Не треба про це зайвий раз говорити, на полі бою бачитимемо.

Я не бачу вже, що ці політичні внутрішні дискусії в різних країнах суттєво впливають на процеси допомоги Україні. Тому що всі розуміють неадекватність Росії в повному обсязі. Усе, що стосується постачань і так далі; усе, що стосується нашого розуміння етапів війни – перебуває на іншому рівні.

ЗСУ
Україна перебуває на іншому рівні готовності, ніж минулого року / Getty Images

Генеральний штаб працює, на мій погляд, ситуативно достатньо ефективно. Ставка Верховного Головнокомандувача постійно правильно оцінює і математику цього чи іншого етапу війни; і що потрібно; і як треба з цим працювати на переговорних майданчиках. Це щодо постачання зброї насамперед.

Тобто сьогодні ситуація виглядає зовсім інакше. Зовсім інакше, ніж 3 – 4 місяці тому, коли для нас було трошки дивно дивитись на призупинену допомогу; на непостачання техніки; на весь цей нахабний концерт, який Росія проводила і так далі.

Аналізуємо, що проходить в глобальному просторі. Ви абсолютно праві, коли сказали, що єдиний більш-менш вдалий, але принизливий візит для Путіна, це КНДР. Вони там далі отримуватимуть снаряди. Але це проблема глобального простору, який нібито накладав санкції та ізолював Північну Корею. Ми це "бачимо".

В'єтнам чітко зафіксував, що їм малоцікаві відносини з Росією. Там був дуже короткий візит Путіна до В'єтнаму – нікчемний візит. Наступного дня міністр закордонних справ В'єтнаму говорить, що стратегічне партнерство між В'єтнамом і Сполученими Штатами – це ключ до всього.

Китаю, мені здається, треба звернути увагу. І вони звернули. Китаю вкрай не потрібні відносини Росія – Північна Корея, бо це підвищує ризики ескалації в Тихоокеанському регіоні. Навіщо це Китаю? КНДР є неадекватною країною, і Пекін попри те, що частково якось контролював цю країну, все одно не дивиться на Північну Корею так, як на неї дивиться Росія.

Ця угода про стратегічне партнерство між Росією і Північною Кореєю принижує Китай. Мовляв, "ви навіть регіон не контролюєте, Росія може все ще завгодно робити, а Північна Корея завтра організує там масштабну війну". А це для Китаю ризики та суттєві збитки; втрата лідерських функцій; втрата політичного і регіонального домінування. Чесно кажучи, я взагалі дивуюсь, що Китай не реагує більш жорстко на те, що робить Росія в цьому регіоні.

Щодо Індії. Індія сьогодні ключовий партнер з погляду можливості отримати з великим демпінгом російський ресурс, а потім з ним працювати на глобальному ринку, отримуючи надприбутки. Мені здається, що Індія просто дуже прагматично ставиться до того, що відбувається. На жаль, мені хотілося б все ж таки, щоб були якісь там моральні критерії. Але глобальний політичний процес — це трошки цинічний процес.

І тому я б не сказав, що Росія щось суттєво покращує для себе. На противагу Україні, яка суттєво покращує позиції для себе. Сьогодні відбувається велика кількість активностей у Європі, в яких Україна бере участь на різних рівнях. Насамперед на рівні президента.

Безумовно, це безпекові гарантії, постачання зброї. І знову ж таки фіксація економічних можливостей, фінансових можливостей для України. Тому я набагато оптимістичніше дивлюсь на те, що відбувається.