В Естонії жінку вже обрали президентом, а у США до такого розвитку подій ще тільки готуються. Як правило, в подібних випадках завжди фігурує слово "вперше". І це дійсно так – вдруге в Балтії, але вперше в Естонії керівником держави стала жінка – Керсті Кальюлайд, котра перемогла за непростих обставин, бо лише з шостого разу тамтешній парламент спромігся на результативне голосування з приводу нового президента. Що ж стосується Америки, де вибори пройдуть в листопаді, то наразі рейтинг Гілларі Клінтон на 14% вищий від рейтингу Дональда Трампа, тож цілком вірогідно, що й Сполучені Штати отримають не господаря Овального кабінету, а господиню. І це також станеться вперше.

Цікаві факти про жінок


Ісабель Мартінес де Перон – перша жінка-президент

Але якщо почати з самого початку, то най-найперша жінка-президент з’явилася у 1974 році. Ісабель Мартінес де Перон стала президентом Аргентини після смерті свого чоловіка Хуана Перона, а вже менш ніж через 2 роки в результаті державного перевороту вона втратила свій пост. Після зміни влади Ісабель Перон потрапила під домашній арешт, а пізніше була вислана в Іспанію.

Цьогоріч Ісабель де Перон відзначила свій 85-річний ювілей, а десятиліттям раніше вона мало не стала фігурантом кримінальної справи – у 2007 році проти неї були висунуті звинувачення в причетності до загибелі сотень аргентинців, був виданий ордер на її арешт. За даними правозахисних організацій, Аргентинський антикомуністичний альянс, діяльність якого пов'язують з Ісабель Перон, міг бути причетний до смерті 1,5 тисяч осіб. Втім, колишня правителька відбулася легким переляком, бо вже у 2008-му Іспанія відхилила позов Буенос-Айреса щодо видачі мадам Перон. Мовляв, позивна давність заяви давно минула.


Вігдіс Фіннбогадоуттір правила Ісландією 16 років

Друга в світовій історії жінка-президент виявилася більш успішним політиком, завдяки чому й займала президентське крісло протягом 16 років. Вігдіс Фіннбогадоуттір була обрана президентом Ісландії в 1980-м і чотири терміни поспіль не покидала пост. Можливо, вона могла б залишатися в своєму кріслі ще довше, але в 1996 році Вігдіс за власним бажанням відмовилася від участі в чергових виборах. Ще однією політичною довгожителькою стала Тар'я Галонен, яка провела в ролі глави Фінляндії цілих 12 років. Правда, відповідно до тамтешнього законодавства вони були еквівалентні лише двом президентським термінам.

А ось найкоротшим владним терміном може похвалитися Розалія Артеага. Її попередник Фабіан Аларкон 6 лютого 1997 був призначений президентом Еквадору Національним конгресом в обхід конституції – після оголошення імпічменту президенту Букарама. Через 3 дня після цього пост глави держави зайняла Артеага. Але й вона правила не надто довго, всього 2 дні! Уже 11 лютого за підтримки армії Фабіан Аларкон відновив бажаний йому статус кво.

Трохи довше протрималася Агнес Монік Осан-Бельп. Вона виконувала обов'язки президента Маврикія протягом 4 місяців у 2012 році і протягом кількох днів у 2015-му. 29 травня минулого року, після того як президент Маврикія Раджкесвур Пурріаг подав у відставку, Агнес Монік тимчасово посіла крісло глави держави. А відтак поступилася місцем іншій кобіті – президенту Аміні Гуріб-Факім. Остання президентствує й по цей день, виконуючи також обов’язки головнокомандуючого держави.

Ще одне маловідоме українському читачеві ім’я – Хільда Хайн, чинний президент Маршаллових островів. Ця пані, судячи з усього, просто звикла у всьому бути першою. У 2004 році вона стала першою людиною на Маршаллових островах, яка отримала ступінь доктора наук, рік по тому отримала портфель міністра освіти. А в січні поточного року її обрали президентом Маршаллових островів. Власне, інших кандидатів просто не було.

Küche, Kirche і велика політика

У топ-5 найвпливовіших жінок світу традиційно входить канцлер Німеччини Ангела Меркель. З неї та з чарівної Далі Грибаускайте, президента Литви, яку так люблять в Україні, логічно почати огляд фемін, котрі тримають в руках не тільки каструлі й сковорідки, а й віжки держави.


Ділма Русеф – сильна жінка серед слабких чоловіків

Однак якщо не обмежуватися тільки близьким нам європейським континентом, то "правителькою" номер один можна визнати Ділму Русеф, двічі президента Бразилії.

1 січня 2011 року вона прийняла владу з рук найпопулярнішого політика в країні – президента Луїса Інасіу Лули де Сільва – і стала першою жінкою Бразилії, обраною главою держави. Своєю перемогою вона багато в чому зобов'язана Лулі, який підтримував її протягом усієї виборчої кампанії. Більшість виборців проголосували за Русеф саме в надії на те, що вона продовжить його політику. За 8 років президентства Лули 20 мільйонів бразильців перейшли з когорти злидарів до середнього класу, економіка зростала рекордними темпами: з 2003-го по 2010 рік ВВП виріс в 3,8 рази. Однак від Лули Русеф успадкувала не тільки найбільшу та найскладнішу економіку в Латинській Америці, але й не менш заплутану та корумповану політичну систему. Однак Ділма Русеф не боїться складнощів – за плечами в неї роки перебування у тюрмі.

За участь у радикальній організації "Команда національного звільнення" Русеф заарештували в 1970 році – за гратами її били та катували електричним струмом. З тюрми Русеф вийшла хвора, але незламна. А вже у 1980-ті ситуація в країні почала змінюватися, й військовий режим поступився місцем традиційній демократії. В 1985 році парламент Бразилії обрав "цивільного" президента, а громадянам повернули основні права та свободи. Приблизно з цього часу Русеф починає працювати у виконавчій владі, а через 20 років – у 2005-му – на неї звертає увагу президент Лула, котрий призначає Русеф главою своєї адміністрації.

Підготовка до виборів-2011 далася Ділмі Русеф тяжко: в 2009-му вона перенесла рак лімфатичної системи, але вилікувалася і публічно зняла перуку, коли у неї знову виросло втрачене після хіміотерапії волосся.

Я тут єдина жінка, – казала вона в 2005 році. – Сильна, оточена слабкими чоловіками.

Ставши президентом, Русеф наполягла на тому, щоб дев'ять міністерських портфелів були віддані жінкам, а в червні главою її президентської адміністрації стала Глейз Хоффманн. Таким чином, Ділма Русеф привела в бразильську політику нове покоління жінок.


Елен Джонсон-Серліф – перша жінка-президент на африканському континенті

Ще однією леді, котра зазнала жахи тюрми, є Елен Джонсон-Серліф, президент Ліберії (переобрана на другу каденцію), котра також, до речі, виступає свого роду піонером: це перша жінка-президент на африканському континенті. До того ж, вона – лауреат Нобелівської премії миру за 2011 рік. У 1985-му Джонсон-Серліф, котра тоді вже розпочала політичну кар’єру, була засуджена до 10 років ув’язнення за критику воєнного режиму – це сталося за часів правління Самуєля Доу, який захопив владу внаслідок перевороту.

Пізніше, повернувшись до активної політики, Елен очолила жіночу антивоєнну кампанію – вмовила співвітчизниць відмовляти чоловікам у близькості, вимагаючи припинення громадянської війни. Конфлікт було завершено, а Елен Джонсон-Серліф отримала "нобелівку" з формулюванням "за ненасильницьку боротьбу за безпеку жінок і за права жінок на повноправну участь в побудові світу".

Цікавим є також життєвий досвід двох жінок, котрі, так би мовити, отримали правління країною у спадок. Перша – Пак Гин Хе, президент Південної Кореї, також перша жінка при владі у цій державі. Її батько-удівець протягом 18 років очолював президентський пост, і саме Гин Хе як старша донька виконувала при ньому обов’язки першої леді. Ставши сама біля стерна країни, Пак Гин Хе продовжила політику, спрямовану на економічний розвиток країни. Вона активно проводить реформи в гуманітарній та інноваційній сферах. Її неофіційне прізвисько "турботлива мати з твердим кулаком".

Інша спадкоємиця знову відсилає нас до вже згадуваної Аргентини. Крістіна Фернандес де Кіршнер змінила на президентській посаді свого чоловіка. А ще провела успішну політичну реформу, розробила пакет антикризових економічних заходів, легалізувала одностатеві шлюби.

Якщо ж ми нарешті повернемося до Європи, то тут на політичному небосхилі яскраво сяють зірки згадуваних вище Ангели Меркель та Далі Грибаускайте. Перша є прихильницею курсу на зближення Європи зі Сполученими Штатами, виступає за виключення з Євросоюзу країн, котрі демонструють "систематичне порушення правил фінансової стабільності" (мова, зокрема, про Грецію). У внутрішній політиці рука Меркель так само тверда та непохитна: вона впроваджує створення нових робочих місць та одночасне зменшення різного роду соціальної допомоги – саме у такий спосіб Меркель піднімає економіку своєї країни.


Даля Грибаускайте – перша жінка-президент на пострадянському просторі

Що стосується Грибаускайте, то її досягненнями є успішна (на відміну від України) боротьба з корупцією, реформи судової та правоохоронної галузі. За правління Далі була посилена відповідальність за підкуп виборців (що також вельми актуально для нас!), а ще – знижена вартість газу для населення – за рахунок впровадження конкуренції серед надавачів послуг на ринку тепло- та енергопостачання, а також за рахунок впровадження біржи біопалива та побудови терміналу скрапленого газу у Клайпеді.


Колінда Грабар-Кітарович – президент з пишними формами

Серед новачків в європейському істеблішменті можна відзначити президента Хорватії Колінду Грабар-Кітарович, колишнього посла та міністра іноземних справ цієї країни, а також – екс-помічника Генсека НАТО. Зі своїм послужним списком Колінда цілком природно робить ставку на просування Хорватії на міжнародній арені, але, на жаль, ЗМІ у найгірших сексистських традиціях обговорюють не це, а зовнішні дані хорватської лідерки.


Атіфете Ях’яга – наймолодший у світі президент

Завершимо огляд згадкою про наймолодшого у світі президента, котрий належить до прекрасної половини людства. Це – Атіфете Ях’яга, лідерка частково визнаної у світі республіки Косово. Атіфете – 41 рік, в минулому вона – поліцейський, у відставку з силових структур Ях’яга подала у званні генерал-майора, що є на сьогодні найбільшою відзнакою серед жінок Південно-Східної Європи.

Замість висновків

Маргарет Тетчер, Індіра Ганді, Беназір Бхутто – імена жінок, котрі піднімалися на вершину влади, донедавна можна було перелічити на пальцях обох рук. Але із плином часом шальки терезів дедалі більше схиляються на бік прекрасної статі. Поява жінки біля керма – більше не сенсація. Та ж Аргентина вже не вперше обирає жінку, так само й прем’єр-міністром Британії вдруге стає жінка; жінки крокують континентами, підкоряючи і Європу, і Азію, і Африку, і Латинську Америку. На мапі світу меншає кількість держав, де чоловіки ще не поступилися насидженими місцями.

Та чи можна говорити про те, що жінки володіють якимсь особливим, відмінним від чоловічого, стилем правління? Навряд чи. І хоча кожна з них привносить у свою каденцію значну долю індивідуальності, наявність X та Y хромосом є вторинним чинником при ухваленні рішень, визначенні стратегій, формуванні політики, веденні війни чи обстоюванні миру. Ми звертаємо більшу увагу на жінок-президентів, жінок-прем’єрів тільки тому, що патріархальні настанови щодо місця жінки в соціумі ще дуже й дуже живучі та сильні. Проте час вносить свої корективи, і ретроградне мислення незабаром відправиться на смітник історії. А майбутнє людства буде прекрасним – як обличчя жінки, що його неодмінно уособлюватиме.

Читайте також: Вагіна як чинник великої політики