Це була "Фламінго": інтерв'ю Храпчинського про удар по Керченському мосту, дієвий спосіб захистити Київ та літакопад у Росії
Директор із розвитку оборонного підприємства та офіцер Повітряних сил у резерві Анатолій Храпчинський в ексклюзивному інтервʼю для 24 Каналу розповів про деталі унікальної операції зі знищення Кримського мосту. Для підриву мосту використали ракету Фламінго, яка спрацювала як повітряний домкрат і знесла конструкцію з опор.
Знищення Кримського мосту стало однією з найгучніших операцій України. Для удару використали незвичне рішення, яке дозволило подолати російську ППО та завдати удару по стратегічному об'єкту.
Як вдалося реалізувати цю операцію, чому обрали ракету "Фламінго" та як спрацював механізм "повітряного домкрата", в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу розповів директор із розвитку оборонного підприємства та офіцер Повітряних сил у резерві Анатолій Храпчинський. Також він оцінив загрози для мостів через Дніпро та пояснив, чому російські військові літаки масово падають.
Наскільки успішним був удар по Кримському мосту
Чи можна назвати цю операцію найуспішнішою з усіх чотирьох відомих спроб знищити або суттєво пошкодити Керченський міст?
Якщо говорити про зупинку можливості відновити міст, то ця операція призвела до тривалої затримки ремонтних робіт. Для відновлення такого прольоту ворогу знадобиться набагато більше часу.
Це суттєво обмежує можливості логістичного забезпечення південного угруповання російських військ, для якого Керченський міст був важливим маршрутом.
Водночас треба розуміти, що ця операція не була справою одного дня. Вона тривала набагато довше. Саме системне виснаження засобів протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби Росії дало змогу настільки ефективно відпрацювати по мосту.
Згадаймо, скільки успішних операцій Україна провела останнім часом на території Росії, скільки НПЗ і заводів було уражено. Лише за цей місяць було п'ять ефективних застосувань ракет "Нептун". Це також свідчить про певне масштабування виробництва таких засобів ураження.
Я б сказав, що Україна вже серйозно демонструє свої спроможності завдавати далекобійних ударів і проникати вглиб території ворога, завдаючи значних пошкоджень.
Це безпосередньо впливає на його можливості продовжувати бойові дії.
Коли росіяни заявляли, що Керченський міст – найбільш захищений об'єкт у світі з погляду ППО, наскільки вони перебільшували?
Вони не перебільшували, але не розраховували, що ми зможемо долітати до Усть-Луги або проникати вглиб території Росії на 2500 кілометрів.
На початку повномасштабного вторгнення Росія виходила з розуміння, що може захистити лише 40% своїх стратегічних об'єктів. Ідеться саме про військові об'єкти, а не про НПЗ. Тому Росія активно передислоковувала засоби протиповітряної оборони, системи радіоелектронної розвідки та боротьби на територію тимчасово окупованої України.
Згадаймо, скільки різноманітних радіолокаційних систем і засобів радіоелектронної боротьби росіяни розмістили в окупованому Криму. Усе це суттєво ускладнювало завдання ударів навіть по об'єктах на кшталт тих, що розташовані в Краснодарському краї.
Тобто Росія справді побудувала якісну систему захисту, але вона не витримала навантаження, яке ми почали створювати ударами по всій території країни.
Те саме можна сказати про Усть-Лугу, де під час атак знищували вежі із "Панцирами" та радіолокаційні системи. Це окремий етап роботи перед завданням основних ударів по важливих об'єктах. Спочатку знищується або засліплюється система протиповітряної оборони, а також використовуються засоби ураження, здатні летіти на надмалих висотах.
До слова, удар по Усть-Лузі став не лише атакою на нафтову інфраструктуру Росії, а й ударом по її системі протиповітряної оборони. Дрони уразили одразу три російські радіолокаційні станції, які прикривали стратегічний порт на Балтійському морі. Зокрема, під удар потрапили комплекси "Небо-СВУ", "Сопка-2" та радіолокаційна станція на пересувній вежі 40В6. Втрата цих систем може створити прогалини в російській ППО та полегшити подальші українські атаки.
Якщо ви бачили відео, яке показували в ефірі, де ракета летить на надмалій висоті, то розумієте, що металеві конструкції такого мосту створюють перешкоди для роботи радіолокаційних систем.
Через особливості розташування вони можуть втрачати цілі з поля зору. Класичний "Панцир" просто не бачить таку ракету. Але для цього спочатку потрібно було прибрати засоби ППО, які могли виявити ці ракети та дрони. Саме тому йдеться про комплексний підхід, який реалізовували тривалий час, щоб уразити цей міст.
Повна розмова з Храпчинським: дивитись відео
Деталі операції з підриву мосту
Служба безпеки України повідомила, що операція тривала близько місяця та складалася із семи етапів. Спочатку українські сили подавили російську ППО, а потім завдавали ударів по мосту різними засобами ураження. Під час фінального етапу, за наявною інформацією, використали широкий арсенал озброєння: крилаті ракети "Фламінго" та "Нептун", дрони "Рута", "Паляниця", "Січень" і далекобійні FPV. Росіяни також заявляли про застосування Storm Shadow, однак українська сторона цього не підтверджувала. Чому для операції знадобилося так багато різних засобів ураження та які завдання вони виконували?
Подивімося на відео Керченського мосту. Ми бачимо, що поруч із ним розташовані металеві баржі, а на самому мосту встановлені спеціальні димові завіси. Усе це було частиною системи захисту об'єкта.
Крім того, працювали засоби радіоелектронної боротьби та протиповітряної оборони. Зокрема, на спеціальних земляних насипах були розміщені системи на кшталт "Панцира". Тобто ворог побудував доволі якісну систему захисту цього логістичного маршруту.
Саме тому операція передбачала комплексний підхід із застосуванням різних типів засобів ураження, які відрізняються профілем польоту та швидкістю. СБУ повідомила, що операція тривала близько місяця. Але я б також згадав попередні удари по російських аеродромах, які позбавили противника можливості швидко реагувати за допомогою авіації.
Йдеться про спроби відтіснити тактичну та транспортну авіацію ворога. Усе це в комплексі дало той результат, який ми побачили.
Велика кількість різноманітних засобів ураження була потрібна, щоб перевантажити російську ППО та подолати її протидію.
Також необхідно було знищити димові завіси. Адже це не просто дим – там використовуються певні хімічні компоненти, які створюють перешкоди навіть для радіолокаційних головок самонаведення.
Щодо Storm Shadow, якими хизувалися росіяни, то треба розуміти, що в цій операції вони не були потрібні. Україна могла використати всі наявні інструменти, які працювали як єдиний оркестр, щоб здійснити таке ураження мосту.
На кадрах, які ми бачили, ракета летить із встановленою камерою. Тобто ми буквально бачимо з борту ракети її наближення до мосту. Чи це щось нове? У російських пабліках з'явилася версія, що це нова технологія зв'язку, яка дозволяє навіть в умовах активної роботи РЕБ коригувати удар через відеозв'язок і спрямовувати ракету в потрібну точку на останніх метрах польоту. І друге питання: це ракета "Фламінго" чи якийсь інший засіб ураження?
Те, що ми бачимо, – це ракета "Фламінго". Я вже пояснював у себе у Facebook, чому для цієї операції могли використати саме її. Щоб створити так званий повітряний домкрат, який підійме міст і зірве його з опори, потрібне доволі потужне корисне навантаження.
Якщо говорити про FPV-дрони, їхньої потужності достатньо для локального підриву, але для такого завдання потрібен інший масштаб ураження. Згадаймо класичні способи ураження мостів.
Якщо завдавати проникного удару знизу вгору або зверху вниз, можна пробити мостовий проліт, але важливо влучити саме в основні балки. У цьому випадку ракета зайшла під основну балку, що дозволило підірвати конструкцію та зрушити міст з місця.
Також згадаймо операцію з вантажівкою, начиненою вибухівкою, яка підірвалася на мосту. Тому тут важливе не лише озброєння, а й те, хто планував операцію. Було враховано закони фізики та особливості будівельних конструкцій, що й дозволило здійснити такий підрив.
Щодо зв'язку та можливості оперативно контролювати політ, то зараз більшість засобів ураження матимуть можливість отримувати відеосигнал для підтвердження результату. Досить часто ми використовуємо системи автоматичного захоплення цілі та наведення. Тобто йдеться про певний набір алгоритмів, які забезпечують фінальне донаведення.
Не називатиму це штучним інтелектом, адже ООН зараз намагається заборонити використання штучного інтелекту в зброї. Це алгоритми, які працюють на фінальному етапі польоту.
Відео дає змогу здійснювати об'єктивний контроль і переконатися, що удар припав саме в потрібну точку. Крім того, за наявності каналу зв'язку можна вносити певні корективи під час польоту.
Чи пов'язано це зі зв'язком через Starlink з українського боку? Було багато побоювань, що нам обмежили його використання. Який тип зв'язку, на вашу думку, могли застосовувати під час цієї операції?
Є окремі типи зв'язку, які ми можемо використовувати на певних засобах ураження. Якщо прорахувати час польоту від барж до опори мосту, можна зрозуміти, що середня швидкість ракети становила близько 400 кілометрів на годину.
Водночас згадаймо, що зараз ми маємо суттєві обмеження щодо використання Starlink і Starshield у межах 160 кілометрів. Тому я б не говорив, що це був Starlink. Найімовірніше, йдеться про певні українські розробки, які дозволяють використовувати ефективний зв'язок для виконання таких бойових завдань.
Чи можуть росіяни відновити залізничну частину мосту
Чи було завдання одразу зруйнувати обидві арки – автомобільну та залізничну? Чи другу частину мосту залишили на потім? І наскільки ці конструкції подібні між собою? Адже ми бачимо, що там є натягнуті троси, і якщо суттєво пошкодити цю конструкцію, залізничне полотно також може обвалитися.
Росіяни заявили, що залізничний міст уже працює. Але згадаймо, що залізничне сполучення там відбувається з обмеженнями. Вони розуміють, що під час перевезення цистерн із паливом або інших вантажів може статися вибух. Українська розвідка працює, відповідну інформацію можна отримати.
Тому росіяни не ризикують здійснювати такі вантажні перевезення. Щодо особливостей конструкції цих мостів, то тут краще запитати будівельників. Але варто розуміти, що для знищення другої частини мосту також знадобиться складна операція із застосуванням великої кількості різних засобів ураження.
Наскільки важливу роль Керченський міст відіграє в логістичному забезпеченні російських окупантів у Криму?
Понтонні переправи дають обмежені можливості. Керченський міст мав автомобільну та залізничну частини, які дозволяли максимально оперативно забезпечувати всім необхідним Крим.
Щодо сухопутного коридору, то він постійно перебуває під вогневим контролем наших сил. Ми вже маємо ефективні удари по цій ділянці.
Росія намагається створювати локальні можливості для захисту цього маршруту. Але раніше їй було набагато легше керувати логістикою та захищати Керченський міст, адже він розташований глибоко на окупованій території. Поруч є велика кількість аеродромів, з яких могла вилітати авіація та контролювати процес, супроводжувати будь-який вантаж із повітря. Тому це болюча втрата для Росії.
Тепер їй доведеться перенаправляти логістику через сухопутний коридор, а частково – через залізничний міст. Водночас я вважаю, що будь-які спроби росіян відновлювати міст або проводити там ремонтні роботи потрібно припиняти нашими ударами.
Наскільки ми можемо цьому протидіяти? Ми бачили кадри будівництва Керченського мосту, під час якого росіяни використовували великі плавучі платформи з кранами, щоб доставити та встановити на місце аркову конструкцію. Це виглядає як велика ціль для ракет і безпілотників: малорухомий об'єкт на воді, який можна уразити. Чи справді такі платформи можуть стати вразливим місцем під час спроб відновити міст?
Якщо росіяни не відновлять систему протиповітряної оборони, зокрема не перекинуть туди кілька дивізіонів С-400, комплекси "Красуха" та "Поле-21", їм буде складно проводити такі роботи.
Ми зможемо контролювати цю територію, завдавати ударів і знову шукати слабкі місця. Але повернімося до того, що Росія зараз активно стягує велику кількість засобів радіоелектронної боротьби та комплексів С-400 у Калінінградську, Ленінградську та Московську області. Тобто вона змушена захищати стратегічно важливі для себе об'єкти.
Тому ворог намагатиметься диверсифікувати ризики, підтягувати залишки систем протиповітряної оборони та використовувати авіацію для прикриття. Але протидію можна знайти навіть найскладнішій системі захисту. Ми це бачимо на прикладі більшості військових об'єктів на території Росії.
Загрози для мостів через Дніпро і як їх захищати
Росія регулярно завдає ударів по мостах через Дніпро. У Києві балістикою атакували одразу Північний і Південний мости. Яких заходів потрібно вжити, щоб захистити ці споруди від повторних атак? І які альтернативи можна знайти для збереження транспортного та логістичного сполучення?
Перші удари по мостах мали стати сигналом до того, що потрібно розробляти окрему систему захисту таких споруд. Недарма я наводив приклад із Керченським мостом, біля якого росіяни встановлювали баржі.
Нагадаємо, в ніч проти 17 листопада росіяни атакували балістичними ракетами Північний і Південний мости в Києві. Унаслідок ударів пошкоджено конструкції переправ, зокрема на Північному мосту обірвало частину вантів. Рух транспорту тимчасово обмежували, що спричинило затори та зміни в роботі громадського транспорту. Крім того, через пошкодження тепломереж без опалення залишилися 317 будинків у Дарницькому районі столиці.
До речі, для ударів по мостах ворог використовує немодернізовані ракети "Іскандер" – класичну версію, яка є на озброєнні. Вона має радіолокаційну головку самонаведення та оптико-електронну систему корекції на кінцевій ділянці польоту.
Тому я пропоную зменшувати контраст між металевою конструкцією мосту та водою. Для цього можна використовувати баржі й аерозольні розпилювачі, які створюватимуть хмари та суттєво ускладнюватимуть захоплення цілі. Це допоможе захистити мости від ударів російських "Іскандерів".
Такі самі аерозольні димові завіси можуть захищати споруди й від атак безпілотників. Зараз уже ведеться значна робота, зокрема розміщуються засоби радіоелектронної боротьби.
Однак будь-яка система протиповітряної оборони – це комплексний підхід до створення захисту певної ділянки. Тому потрібно говорити про засоби радіоелектронної боротьби, кінетичного захисту, баржі, кутові відбивачі на мостах, які заважають радіолокаційним головкам сфокусуватися на цілі, а також про розширення можливостей ППО та збільшення кількості засобів виявлення.
Зрозуміло, що для протидії балістичним ракетам потрібно нарощувати виробництво PAC-3 та PAC-2, які також можуть перехоплювати балістику, якщо ракета не маневрує.
Крім того, є Aster 30 Block 0 для франко-італійських комплексів SAMP/T. Тут ми повертаємося до глобальної проблеми: Європа досі живе в межах старих військових зобов'язань і не намагається достатньо нарощувати обсяги виробництва.
Я думаю, що українська дипломатія має правильно працювати над цим питанням. Насправді йдеться про величезний обсяг роботи, який ми втратили. Україна має бойовий досвід, якого не має жодна інша країна світу. Його потрібно правильно представити, використовувати для обміну досвідом або продавати.
Спільні дослідження та розробки (R&D), як це було під час Другої світової війни між Великою Британією та Сполученими Штатами, дозволили б набагато швидше створити чимало цікавих рішень. Адже в нас є конкретні потреби: бракує засобів радіолокації, недостатньо систем виявлення, немає дешевих ракет-перехоплювачів. Потрібно об'єднувати зусилля, щоб спонукати Європу активніше допомагати Україні.
Знову повернімося до данської моделі. Європа просто виділяє кошти, які витрачаються на закупівлю озброєння в українських виробників. Але така модель не дає європейським державам можливості отримати власний досвід і розвинути внутрішні виробничі потужності. А це могло б дати значно кращий результат.
Водночас потрібно розуміти червоні лінії Європи. Вона боїться переходити їх. Згадаймо 2024 рік, коли пропонували фінансування Збройних Сил України коштом Європи, данську модель, створення єдиного центру R&D та спільної системи протиповітряної оборони. Зрештою вирішили зберегти лише данську модель, за якою виділяються кошти та закуповується зброя.
Це не передбачає переходу тих червоних ліній, яких Європа побоюється. Але коли Путін починає власним олівцем малювати на карті Європи майбутні кордони, Європі, мабуть, потрібно стерти ці червоні лінії та почати активніше співпрацювати з Україною.
Чому в Росії частішають небойові втрати військової авіації
У Росії розбився військово-транспортний літак Ан-12. Він загорівся ще в повітрі та впав біля села Ягуново в Кемеровській області. За попередніми даними, усі, хто перебував на борту, загинули. Літак летів із Новосибірська до Канська, але поблизу Кемерова запросив аварійну посадку, яку так і не зміг здійснити. Російські Telegram-канали називають серед можливих причин несправність паливного насоса, витік авіаційного пального та відмову гідравлічної системи. Чи можна говорити про певні закономірності таких катастроф і які попередні висновки можна зробити?
Згадаймо Ту-95МС і Ту-22М3, які зазнавали небойових втрат під час тренувальних польотів або передислокації. Також згадаймо втрати Су-35 і Су-34 у Кенігсберзі.
Якщо подивитися на ці випадки, стає зрозуміло, що активне виснаження авіації та зосередження ресурсів на літаках, які працюють на фронті, призводять до проблем з обслуговуванням. Через це ресурс літаків, гідравлічних систем та інших елементів поступово втрачає надійність.
Важливо розуміти, що для кожного літака є визначені терміни регламентних робіт. Їх можна виконувати безпосередньо на аеродромі базування, але для цього потрібні фахівці та необхідні комплектуючі. За минулий рік кількість небойових втрат серед пілотів збільшилася на 200%. Це також впливає на спроможність Росії обслуговувати свою авіацію.
Фактично росіяни втрачають інженерний склад, який міг якісно працювати з літаками. Частина фахівців загинула, а по об'єктах, зокрема в Ахтубінську, завдавали ударів. Усе це послаблює можливості технічного обслуговування.
Проблеми виникають і з двигунами, які періодично відмовляють через несвоєчасне обслуговування. Це можна порівняти з автомобілем: якщо не проводити регулярну діагностику та ремонт, рано чи пізно він зламається.
І неважливо, чи це західний автомобіль, чи "Лада Калина" – різниця лише в тому, коли саме це станеться. Тому йдеться про комплекс проблем: несвоєчасне технічне обслуговування літаків, складнощі з отриманням комплектуючих, а також втрату частини заводів, які їх виробляли.
Авіаційне пальне та спеціальні суміші Росія закуповує в інших країнах, і виникають питання щодо гарантій їхньої якості. Усе це разом впливає на збільшення кількості небойових втрат російської авіації та загибель особового складу.
Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.