Недолуга форма чи стиль кіностудії в кращих традиціях?

Чимало кінознавців закидають фільму недолугість форми. Мовляв, сценарій відверто слабкий, гра акторів паскудна, батальні сцени без жодних спецефектів, озвучка в студії "гумова" та й костюмери-невдахи…. Гм, від режисера Олеся Янчука – директора кіностудії Довженка – чекали голлівудського блокбастера?!

Читайте також: Топ найкращих фільмів 2018 року, які варто побачити кожному


У фільмі задіяли декорації Національної кіностудії ім. Довженка

Знавці стилю Янчука не тішили себе марними надіями й розуміли, що картинка братиме іншим: виваженістю, споглядальністю і атмосферним зануренням у минуле століття. Костюми, макети зброї й декорації, що пиляться на кіностудії, зробили свою справу. Фільм витримано в академічному стилі кіностудії Довженка – тої самої, у якій зродились українські шедеври, на кшталт "Тіней забутих предків".

Народні артисти – занадто народні?

Цікаво, що більшість акторів – ті самі люди, що "засвітились" у військовому бойовику "Залізна сотня" того ж Янчука у 2004-му… Щоправда, вони погладшали й "понароднішали". До того ж, кінокритики закидають їм занадто театралізовану гру, окрім кількох персонажів, яким вдалося видертись за межі академічного стилю.


Більшість акторського складу – Народні артисти України

Сімейне коло на екрані

Багатьох обурило те, що режисер за державні кошти сам втиснувся в кадр і прихопив з собою власну доньку – присвоїв їй роль дочки Петлюри Лесі.


Дочку Петлюри Лесю зіграла дочка режисера Янчука

Кінокритики дорікають, що вона не виглядала на 15 років та й грала паскудно: все тяжко зітхала й трясла кучериками… А сам Янчук з'являється у фільмі у сцені суду разів п'ять крупним планом, перед тим, як глядачі розуміють, що він грає поважного прокурора. Але хіба режисеру заборонено грати у своїй стрічці?

Нищук у кадрі: а міністрам можна грати?

"Якого біса сам міністр культури Євген Нищук з'являється у ролі першого голови уряду УНР Володимира Винниченка? Ще й загримованим настільки паскудно, що глядачі не сприймають його серйозно. Бояться, що вуса ось-ось відваляться й осоромлять поважного чоловіка..." – приблизно так і ще дошкільне критики намагаються очорнити Нищука, якому грати законом не заборонено.


Нищук у ролі Винниченка

Справа в тім, що він за фахом – актор. І після роботі в Мінкульті, як не дивно, дозволяє собі грати в театрі. А ще цікаво, що Нищук дійсно добряче схожий на Винниченка, щоправда, не встиг вуса відростити до зйомок. А от погодитись грати у фільму в 2015-му – ще до посади міністра культури – встиг. То й зіграв.

Петлюра: скиглій замість борця?

В основі сюжету – вигаданий сценаристами таємний щоденник отамана УНР Симона Петлюри, який він, нібито, писав в еміграції у Парижі, згадуючи боротьбу за незалежність українського народу. Яка, мовби, через його прорахунки і міжусобиці тодішньої влади провалилась. Що обернулося величезними втратами нашої армії, на кшталт 359-ти вояк, розстріляних більшовиками під Базаром через провал розвідки.


Драматургічний прийом переносить глядача із Парижа в Україну

І от історики твердять, що якийсь несправжній на екрані ваш отаман Петлюра: заслабкий, меланхолійний і занадто паризький. Звісно, навряд чи реальний Cимон Васильович в еміграції часто ходив у дорогі французькі кнайпи і об'їдався м'ясом та вином…

Але хто зна, що насправді він відчував в еміграції? Про що думав останні роки, коли Україна не змогла втримати незалежність? Правильно, читачі архівів. А режисер і сценарист фільму таки підіймали архіви в Паризькій бібліотеці Петлюри… То що, в дідька, пішло не так?!


Таємний щоденник, за задумом сценаристів, Петлюра написав у Парижі

Все просто: фільм – не історична реконструкція, а авторська інтерпретація. За словами сценариста, його зробили, аби повернути свідомість людей, яким роками втовкмачували, що Петлюра – погромник, бандит і антисеміт.

То Петлюра – юдофоб чи "жидівський прихвостень"?

Кульмінація у драмі подвійна – не лише вбивство Петлюри, а й судовий процес над жалюгідним і слабкодухим євреєм-вбивцею Шварцбардом. З нього, як і століття тому, більшовики і світова спільнота наполегливо і абсурдно роблять месника, що, мовляв, помстився за вбитих родичів у Проскурівському погромі. Творці підсилюють абсурдність придуркуватістю показів свідків захисту. Ті голослівно "женуть" на Петлюру, аби дискредитувати націоналізм в Україні.


Вбивця Петлюри Шварцбард

Проте, відомо, що за Петлюри в УНР з'явилось єдине на той час у світі Єврейське міністерство, а самі він був противником єврейських погромів і навіть розстрілював отаманів, які їх влаштовували. Це все добре показано в стрічці і виходить на перший план. Але чи всім відомі такі факти? І чому Петлюру досі вважають антисемітом?

"Білі плями" в історії, що спонукають лізти в інтернет

Фільм розкриває "білі плями" і провокує дізнатися більше про історичне минуле України, про антисемітське питання і головного героя не лише, як історичну постать, а й як людину. Після фільму банально захотілось залізти в інтернет.

Не дивно, бо за оцінками фахівців, 80% молоді в Україні не знає своєї зболеної правдешньої історії. Адже раніше її викладали працівники партії, а зараз нове покоління викладачів виросло, але в навчальних програмах історію просто урізали. А чи не робиться це для ліквідації історичної пам'яті?


Фільм про те, коли УНР здобула незалежність, однак, не втримала

Європі й тоді своя сорочка була ближча до тіла

Фільм актуальний, бо багато паралелей з сучасною історією, сучасною війною, сучасною політикою і ставленням міжнародників до України. Фрази на кшталт: "Тут невинних не тримають, це не Росія", "Вуха Кремля серед нас", "Заради власних інтересів Франція вестиме перемовини навіть з дияволом", "Франціє, росіяни глузують з тебе" – добряче красномовні...

Фільм з біса повчальний, бо на прикладі гіркої історії розуміємо, що нас ніхто як не чекав у Європі, так і не чекає. Ми маємо самі об'єднатись, аби зробити тут свою Європу і перемогти того ж самого остогидлого ворога. Зрештою, московія ще не впала. А боротись з нею випадає зараз нам, як випадало сторіччя тому військам петлюрівським. То вже прийшов час черпати історичну мудрість?

У титрах пишуть, що Україна здобула незалежність 65 літ по смерті Петлюри. Але боротьба за незалежність досі триває.

Захмарне фінансування, але грошей забракло?

І наостанок про державні гроші. Бюджет фільму чималенький – 48 мільйонів гривень. З них 23 – з казни Держкіно! Однак режисер жаліється, що грошей не вистачило. Але якщо дофінансувати, то майже 4-годинну телевізійну версію можна показати у кожнім селі чи хуторі.


Режисер в оточенні кінокоманди

Але куди пішли державні гроші? Якщо зйомки тривали в Україні, а костюми й декорації майже всі взяті зі сховищ кіностудії? Саме це чи не найбільше обурює кіномитців, які прагнуть творити вільне від шаблонів нове українське кіно.

Але залізним фактом є те, що наш кінематограф якісно і кількісно породжує стрічки, які збурюють читача і змушують думати.

Читайте також: Топ-12 найкращих українських кінопрем'єр, які варто подивитись до кінця року