Хто відповідає за кредит, узятий під час шлюбу?
Українське законодавство виходить із презумпції спільності майна подружжя відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України. Тобто усе, що було набуте під час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю незалежно від того, на кого саме це оформлено.
Цікаов Не всі можуть отримати спадщину: хто не має на це права
Йдеться не лише про нерухомість чи автомобілі, а й про будь-які доходи, зокрема виграші або інші надходження, отримані в період спільного життя.
Довідково: закон чітко розмежовує особисте майно, яке не підлягає поділу. Це активи, набуті до шлюбу, а також майно, отримане у спадок або в подарунок.
Аналогічний підхід застосовується також до фінансових зобов’язань: кредити та борги, взяті в інтересах сім’ї, вважаються спільними, а отже можуть бути поділені між подружжям. Проте не кожен кредит автоматично стає "сімейним".
Якщо позика була оформлена без відома другого з подружжя та не на спільні потреби, відповідальність несе виключно той, хто підписав договір. Це випливає зі змісту частини четвертої статті 65 СКУ, яка пов’язує спільну відповідальність саме з інтересами сім’ї.
Як не платити за кредити чоловіка або дружини?
Перш за все, варто отримати в банку повну інформацію про всі кредити, оформлені під час шлюбу. Якщо з’ясується, що позики бралися без вашої згоди та не для сімейних потреб, це можна довести в суді та уникнути відповідальності.
Окрему увагу слід приділити ситуаціям, коли один із подружжя був поручителем. Після розлучення доцільно перевірити, чи є можливість припинити таке зобов’язання.
Якщо ж у договорі прямо зазначено, що кредит призначався для потреб сім’ї, то суд, як правило, ділить його між подружжям.
Важливо! У випадках, коли кредит формально оформлював один із подружжя, але кошти фактично витрачалися на спільні цілі, як от ремонт житла, купівлю автомобіля або сімейні подорожі, то вирішальне значення матимуть докази. А чеки, банківські виписки та договори можуть підтвердити, що борг є спільним.
Що ще слід знати про розлучення в Україні?
Повномасштабна війна сама по собі не зупиняє право на розірвання шлюбу та не може бути підставою для його збереження всупереч волі одного з подружжя. Тому закон передбачає особливі процедурні правила у випадках, коли один із подружжя перебуває в полоні або офіційно визнаний безвісно відсутнім.
Зокрема, якщо чоловік або дружина перебувають у полоні, розірвання шлюбу можливе виключно в судовому порядку. Натомість у разі визнання особи безвісно відсутньою шлюб може бути припинений через органи державної реєстрації актів цивільного стану, але лише за умови наявності відповідного судового рішення.