Другий президент незалежної України Леонід Кучма нещодавно відсвяткував свій день народження. Нині Кучмі – 87 років.

Він уник відповідальності за смерть Гонгадзе та інші неоднозначні "справи" 1990-х – початку 2000-х, його "родина" зберегла вплив, гроші та більшість активів, його діти й онуки забезпечені на кілька поколінь. Сам Кучма має особистий герб, наукові регалії, чимало орденів, іменну вулицю та навіть прижиттєвий пам'ятник (точніше – бронзовий барельєф) у майже рідному Дніпрі. Ставлення ж українців до персони другого президента України неоднозначне, а по-іншому, вочевидь, і не могло бути.

24 Канал розповідає біографію неоднозначного, але визначного політика, якого одночасно вважають одним із батьків української державності, Конституції, національної валюти та ЗСУ, а також – олігархічної системи та коренем численних проблем, які переслідують Україну й донині.

Читайте також Кучма розповів, що дозволило Путіну розпочати війну проти України

Леонід Кучма родом із Чернігівщини, про що досі нагадує його специфічний акцент. Він народився 9 серпня 1938 у селі Чайкине Новгород-Сіверського району.

Батько майбутнього президента України – Данило Прокопович Кучма – був лісником, а з початком радянсько-німецької війни пішов на фронт і воював в лавах 111-стрілецької дивізії Червоної Армії на Волховському фронті.


Батько президента Кучми на фото біля братської могили загиблих у Другій світовій / Фото росЗМІ

Данило Кучма був у німецькому оточенні, отримав поранення, але йому вдалося уникнути полону, крім того, він врятував побратимів, з якими переплив через Волхов до своїх. Під час переправи в крижаній воді Кучма застудився й згодом недуга перейшла у важку форму. На початку 1942 року він помер від запалення легень. Похований боєць у братській могилі в селі Новоселиці Новгородської області у Росії.

Віднайшли її лише в 1990-их. Леонід Кучма регулярно відвідував могилу батька до 2014 року. Тоді вже почалося російське вторгнення й український політик вирішив розірвати зв’язки з державою-агресоркою.

Востаннє Кучма бачив батька в три роки, коли той ішов на війну, у 1942-го маленький Леонід став сиротою і виховання хлопчика лягло на плечі матері Параски Трохимівни (все життя працювала у колгоспі) та старшого брата Олександра.

Після завершення школи Леонід Кучма вступив до Дніпропетровського державного університету (нині – Дніпровський університет імені Олеся Гончара) на нещодавно створений фізико-технічний факультет. Фізтех постав як частина повного циклу хабу ракетних технологій, що було створено в Дніпропетровську (нині – місто Дніпро) за наказом Сталіна.

Відтоді його головним завданням стала підготовка кадрів для роботи на заводі "Південмаш" і приданого до нього конструкторського бюро "Південне". Новий хаб став центром ракетно-космічних технологій всього СРСР, перетворивши Дніпропетровськ на фактично закрите місто.

До теми Де навчалися українські президенти та прем'єр-міністри

Леонід Кучма успішно поєднував навчання та комсомольську та згодом партійну роботу. Активіст був частиною провального радянського мегапроєкту та їздив "підкорювати цілину", за що отримав медаль і гарні рекомендації. Це дозволило молодому інженеру-механіку після завершення навчання отримати за розподілом направлення та приєднатися до команди елітного та таємного конструкторського бюро "Південне".


Леонід Кучма в юності / Фото з соцмереж

Нині більшість літератури та довідників, коли говорять про це КБ, розповідають про підкорення космосу. Насправді ж це була другорядна та навіть побічна мета, а головним завданням були воєнні розробки. Зокрема, створення стратегічних ракетних комплексів з балістичними ракетами. Першим таким успішним проєктом була міжконтинентальна балістична ракета Р-16, її дебютний запуск відбувся 1961 року, коли Кучма вже пів року працював у КБ.

У 1962-му Леонід Кучма одружився, його обраницею стала колега по роботі Людмила Талалаєва. Стосунки зав'язалися влітку 1961-го, коли молодих ракетників за радянською традицією, яка нині багатьох здивує, а тоді була нормою, керівництво КБ відправило на сільгоспроботи допомагати колгоспникам збирати врожай.


Людмила Талалаєва з Кучмою / Фото з соцмереж

Людмила була етнічною росіянкою та названою донькою заступника головного інженера заводу "Південмаш" Геннадія Туманова. Кучма переїхав з гуртожитку до квартири Туманових і став близьким до названого батька дружини. Той взяв над зятем шефство і забезпечив тому швидкий кар’єрний зліт, не забуваючи про Кучму навіть після переїзду на підвищення до Москви. Кучма не забув про протекцію тестя і згодом віддячив, давши його сину та зведеному брату своєї дружини в якості "ренти" компанію "Київстар", той очолював Раду Директорів доки мобільного оператора не викупили росіяни.


Кучма швидко злетів по кар'єрних сходинках / фото з соцмереж

Доволі швидко Кучма став старшим інженером, провідним конструктором і навіть помічника головного конструктора КБ легендарного Михайла Янгеля. Також Кучма багато часу проводив в Казахстані, де був технічним керівником випробувань ракетно-космічних комплексів космодромі "Байконур". Це робило все ще молодого інженера одним із найважливіших людей в СРСР, який не шкодував мільйонів від продажу щойно розроблених покладів нафти на газу на власну ракетну програму (не забуваймо, це був розпал холодної війни та від таких, як Кучма, залежало виживання радянської утопії).

У 1975 році Кучма очолив місцевий партком партії на КБ, а згодом став секретарем компартії на всьому "Південмаші", це дозволило Кучмі контролювати й генерального директора "Південмашу", і генерального конструктора КБ "Південне" та виступати таким собі арбітром і балансом між ними, а також зробило його фактичним керівником і володарем не лише найбільшого в СРСР оборонного заводу, але й цілого міста, яке нині називається Дніпро.

Наприкінці існування СРСР Кучма усунув ці умовності та офіційно став генеральним директором КБ, зустрівши розвал "Совку" та відновлення Української Держави в якості класичного "червоного директора".

На початку 90-их на користь Кучми знову спрацював його талант "йти в ногу з часом", який колись дозволив йому побудувати кар'єру в новій та незвичній для уродженця невеликого села сфері ракетобудування. Нині ж та сама суперсила дозволила Кучмі влитися в новий мейнстрим. Він був обраний депутатом останнього скликання Верховної Ради УРСР і став одним із батьків Незалежності, проголосувавши за її відновлення.

Цікаво, що тодішній колега Кучми по парламенту Левко Лук'яненко у 2016 році стверджував, що Кучма голосував насправді "проти" Незалежності, оскільки в душі "був росіянином", але підтверджень цьому не має.

Кучма в парламенті особливо не виділявся і не горів бажанням привертати до себе увагу полум'яними виступами чи інтригами. Схоже, що навіть у стінах Верховної Ради він більше думав про свою справжню роботу – "Південмаш".

Сам Кучма у своїх культових мемуарах "Україна – не Росія" згадує, що чи не єдиним практичним результатом трьох років депутатства була дружба з колегою по Верховній Раді Іваном Плющем, завдяки якому він почав цікавитись історією України та потрохи вичавлювати з себе, як сказав би згаданий Левко Лук'яненко, "росіянина".


Прем’єр-міністр Леонід Кучма сперечається із секретарем Комісії у питаннях законності Іваном Макаром, Київ, 1993 рік / Фото Олександр Клименко

А фахові українці новій державі були конче потрібні. Україна відразу по здобуттю Незалежності опинилася перед серйозними викликами, яким новий президент і колишній комуніст Леонід Кравчук дати раду не зміг. Завжди обережний, він добре знався на політичних інтригах і неперевершено міг балансувати сили, але в економіці та управлінні величезною державою він не мав "зеленого поняття" й конче потребував "робочої конячки", яка б узяла не себе всю брудну роботу та витягла ту саму "червону фіру" з пісні "Братів Гадюкиних" з болота кризи, і паралельно взяла б на себе весь негатив. Таким вибором для Кравчука став тезка Кучма.

Кучма, звісно, у своїх спогадах лукавить, коли говорить, що в стінах Верховної Ради здебільшого читав книжки. Насправді він встановив неформальні зв'язки з іншими "червоними директорами" й "міцними господарниками", посиливши свій вплив і авторитет. Завдяки цьому в жовтні 1992-го він і став прем'єр-міністром, замінивши Вітольда Фокіна.

Втім, як і в попередника, у Кучми нічого не вийшло (як, мабуть, і в будь-кого іншого), тому другий прем'єр в уряді не затримався й вже у вересні 1993 року, пропрацювавши менш як рік, швидко позбувся токсичної посади та перейшов на більш зручну позицію – критика влади та рятівника держави в стінах Верховної Ради, куди знову обрався тієї ж осені. Парламент став для Кучми трампліном до президентства.

На виборах 1994 року Кучма несподівано переміг свого колишнього шефа – Кравчука. Перемога ця виявилась дивною, бо чинний президент фактично не боровся за посаду. Це породило теорію заговору про те, що Кравчука підкупили новостворені фінансово-промислові групи, які бажали бачити президентом зрозумілого їм Кучму, а не обережного маніпулятора Кравчука.

Фактично Кучма навіть особливо не вкладався в кампанію. Її видиму частину очолив молодий історик Дмитро Табачник, на той час відомий за викриттям злочинів російського колоніалізму та плідною роботою з реабілітацію українських борців за Незалежність (так, це той самий про кого ви подумали). Табачник буквально на коліні розробив план перемоги та вдало "продав" виборцям образ "міцного господарника", який врятує та проведе реформи. Профінансував все це "сірий кардинал" кампанії нафтотрейдер Олександр Волков.

У другому турі виборів 1994 року Кучма взяв 52,15 % (Кравчук отримав 45,1%) і став другим президентом Незалежної України.

Перше президентство Кучми вийшло неоднозначним, а сам президент одночасно став і "Батьком Конституції", "Батьком олігархії" і "Батьком української корупції", як відомо – другої за милозвучністю у світі. Всі ці грані стали тим, що нині відомо як "кучмізм".

Це поняття однозначно не назвеш поганим або добрим. З одного боку, він як міг "полагодив економіку", провів реформи, зупинив падіння виробництва, інфляцію та безробіття (зокрема, в селах, де люди нарешті отримали землю), запровадив національну валюту – фантики-купони змінила стильна і приємна на дотик гривня із зображенням батьків української державності та національних героїв. У 1996 році було ухвалено Основний закон держави – Конституцію, а в 1997 році у космос вперше за час Незалежності полетів українець.

Також Україна посіла чільне місце у багатьох міжнародних космічних проєктах та миротворчих місіях по всьому світі, завдяки чому підвищила свій авторитет на світовій арені.

До теми Як 30 років тому українці врятували і не дали вбити сербам тисячі людей

З іншого боку, ініційована Кучмою приватизація обернулася грабунком простих громадян і лише посилила приязні до президента промислово-фінансові групи, які оформились в олігархічні клани, і, об’єднавшись з мафіозними структурами, силовиками та бюрократією, заходилися розбудовувати власні феодальні вотчини та корупційні схеми. Кучма в цій системі відвів собі роль арбітра, але з мікроменеджментом не завжди міг впоратись, що дало старт масштабним мафіозним війнам та численним жертвам. При цьому сам Кучма олігархом не став, натомість це вдалося його зятю Віктору Пінчуку (сарказм).

На той час в Україні фактично існували 2 паралельні влади – призначені самим Кучмою губернатори та місцеві клани, а в деяких регіонах, зокрема, в Луганську та на Донбасі ці дві гілки взагалі злилися в одну й така система навіть пережила правління Кучми. Згодом це вдало використає Росія під час вторгнення 2014 року.


Культове фото Леоніда Кучми, яке стало мемом

Ще однією проблемою став спадок Кравчука у вигляді ядерного роззброєння. Перший президент, який зобов'язався його провести, умив руки та підписувати провальний Будапештський меморандум, не отримавши жодних гарантій безпеки, довелося вже Кучмі. Нині українські "батьки" Будапештського документу хором стверджують, що іншого виходу не мали. Так це чи ні, але саме тоді були закладені підвалини майбутнього російського вторгнення.

Важливо Як Росія 30 років намагалася знищити українську державність

Це сталося згодом, але в 1990-ті Кучма добре ладнав з Росією та доволі успішно до певного часу гасив її апетити. Зокрема, довершив розпочатий попередником розгром кримських сепаратистів, перебуваючи, де-факто, в статусі проросійського президента. Також Кучма досягнув домовленостей з Єльциним про розподіл Чорноморського флоту, віддавши частину кораблів в обмін на російський газ за явно завищеним курсом, в обмін на "стабільність" та укладення в 1997 році великого договору з Росією з фіксацією 2017 року, як часу виходу росіян з Криму. Сам Кучма вважав ці домовленості та офіційну відмову Росії від претензій на Крим гарантією безпеки України, але 2014 року вони, на жаль, ніяк не змогли зупинити Росію. Але тоді про таке, звісно, ніхто не міг і думати.

Детально Україна могла зберегти свої бомбардувальники Ту-160

До кінця свого першого терміну Кучма підходив у статусі поважного та авторитетного політика, якому раді як на Сході, так і на Заході. Такого собі "європейського Назарбаєва". Схоже, у свою виключність повірив і сам Кучма, а тому його другий термін зафіксував його перетворення на диктатора, який знищив демократичні інститути, перетворивши їх не декорації.

Легендарний крінж часів кампанії 1999 року:

Початком кінця Кучми стала осінь 2000 року, коли було викрадено та вбито журналіста Георгія Гонгадзе. Страшні подробиці злочину незабаром стали відомі завдяки так званим "плівкам Мельниченка" – зливі розмов Кучми зі своїм оточенням.

Ніяких, нічиїх інтересів, бл..дь! Тільки державні! Пошлі всє оні на х*й! Все,
– голос Кучми на "плівках Мєльниченка" презентує його смішне і водночас трагічно-пафосне політичне кредо.

На них президент України в присутності міністра внутрішніх справ Кравченка, очільника СБУ Деркача, голови Адміністрації президента Литвина обговорює державні справи з соковитим матом і дає оцінки подіям і діячам, які "як чєрві" змагаються за владу.

Також Кучма та компанія обговорюють публікації (точніше – передруки статей) на маловідомому тоді сайті "Українська правда" та діяльність її редактора Георгія Гонгадзе, якого сам Кучма називає "подонком вищої міри" і мріє про те, що б його викрали якісь "чеченці".

Оприлюднення цих фактів викликало хвилю народного невдоволення і спричинило опозиційний рух "Україна без Кучми". Виступи опозиції на вулицях і в парламенті, який залишив стіни Верховної Ради і перебрався до "Українського дому", а також міжнародні скандали, зокрема так званий "Кольчужний" 2002 року (про нібито продаж української зброї до Іраку) – все це перетворило нещодавнього респектабельного президента в токсичного персонажа і прирекли Україну на ізоляцію та "політику багатовекторності", яка в реальності означала зближення з Росією та перспективу перетворення на Білорусь.

Кучма з онуком вітають українців з новим 2002 роком:

Кучма розумів, до чого все йде і, схоже, навіть визнавав власну негативну роль, але зупинити локомотив, що сам колись спрямував у безодню, попри окремі успішні дії (наприклад, рішучі дії проти росіян на острові Тузла у 2003-му) вже не міг. Зокрема, Кучма не зміг зупинити фінансово-економічну та культурну експансію Росії, хоч і робив певні спроби, але все це нівелював приставлений до нього росіянам голова патронажної служби та агент впливу Росії Віктор Медведчук.

Кучмі не вдалося провести операцію "Третій строк", а операція "Наступник" вийшла з-під контролю, адже російські емісари та представники "Донецького клану" наказали замість Ющенка обрати Януковича, на що він мусив погодитись, хоча чудово розумів наслідки та розумові здібності останнього.

Легендарне "це ж було вже" – дивіться відео в контексті:

Так фактично за кілька років Леонід Кучма перетворився з міцного володаря на "кульгаву качку".

Я хочу подивитися на Україну без Кучми разом з вами,
– легендарна фраза Кучми 2024 року, коли ​​він відмовився від права балотуватися на третій строк, хоч Конституційний суд йому це з великим скандалом дозволив.

Як не дивно, те, що, здавалось, означало фактичну політичну смерть, насправді зберегло Кучмі репутацію та залишило його ім’я, швидше, як нехай і не без гріха, але все ж позитивного персонажа, який визнав власні помилки й не зрадив Україну.


Леонід Кучма з колегами по роботі / фото Інни Кузнецової, "Радіо Свобода"

У 2004 році він відмовився застосувати силу на прохання Януковича (насправді – Путіна) і не став розганяти Майдан, а потім спокійно передав владу своєму колишньому фавориту Ющенку, завершивши таким чином період "кучмізму" в сучасній історії України.

До теми Кучма розповів, що Путін хотів придушити Помаранчеву революцію

Після перемоги Помаранчевої революції Кучма пішов на пенсію, але повернувся з неї на прохання вже президентів Порошенка та Зеленського, щоб стати учасником переговорів з росіянами у так званому "Мінському процесі".

Місія Кучми була невдалою, але вона й не могла бути вдалою, адже була для Росії лише ширмою для підготовки нового нападу на Україну.

Кучма ліричний – дивіться відео: