Про нову збірку та свої враження від поїздки на Донбас поет розповів у коментарі Телеканалу новин "24".
Ви нещодавно були на Донбасі. Це якось вплинуло на вашу творчість?
Я постійно буваю на Донбасі. Але в збірці будуть вірші, які присвячені подіям, які відбувають протягом року на сході України. Хоча це не є книга якихось воєнних віршів. Це вірші на різну тематику, і, загалом, описувати поезію це складна річ. Це просто вірші, які писались протягом останніх півтора року.
На вашу думку, можливо щось змінилось за останній час на Донбасі, події, які там відбуваються. Які емоції в людях, які там проживають?
Змінилось, безперечно. Війна не може не впливати. У людей сьогодні всі думки, всі емоції, всі переживання пов’язані з війною, і це зрозуміло, коли в твоєму місті відбувається бомбардування, важко думати про щось інше. Безперечно, це позначилось на мирних мешканцях, на військових, які там воюють. Я думаю, що це буде позначатись, відбиватись ще довгий час. Це велика біда, яка сталася з країною, в яку потрапили ми всі. І сьогодні дуже важливо підтримувати один одного, важливо висловлювати якусь солідарність, не лишатись осторонь, не лишатись байдужим. Тому що крім нас цю проблему ніхто не вирішить.
Можливо ви збираєте матеріали для наступної книги.
Я не їжджу туди збирати матеріали, хоча безперечно купа якихось емоцій щоразу лишається. Нові знайомства, нові обличчя, нові історії. Багато всього драматичного, багато всього трагічного, але є дійсно, якісь світлі речі, пов’язані з тим, наскільки там (на Донбасі – ред.) багато гарних та позитивних людей, які люблять свою країну.
Існує думка, що мешканці Донбасу, які перебувають на територій так званих "ЛНР" та "ДНР", більш проросійсько налаштовані, тоді як мешканці інших областей стали більш патріотичні. От як, на вашу думку, їм знайти порозуміння?
Я насправді не знаю, чого хочуть мешканці, які там живуть, чи вони самі чітко можуть відповісти. Плюс, їх ніхто по-справжньому не питав, бо за них говорять ті люди з автоматами, які в більшості випадків не мають українського громадянства. І ототожнювати позицію цих збройних терористичних угрупувань з позицією Донбасу, я би не став. Мені здається, це не дуже коректно. Люди, які там живуть, просто виявились заручниками ситуації, вони перебувають просто під окупацією оцих збройних формувань. Я би говорив про них не як про проросійських налаштованих громадян України, а як про людей, які потрапили в велику біду, але при цьому не перестали бути нашими співгромадянами.
Можете назвати рецепт, як перейти до миру, до порозуміння у цій ситуації?
Це питання до військових і до політиків. Я не військовий, і не політик. І мені здається, доки є така ситуація, треба допомагати своїм, треба допомагати співгромадянам.
Ви мешкаєте в Харкові. Зараз це місто стало прифронтовим. Як за отанні час змінилось життя та настрої людей в Харкові?
Безперечно, до певної міри змінилось. Багато хто живе цією ситуацією, допомагає військовим, пораненим, волонтерам, передає якісь кошти. Війна так чи інакше впливає. Багато харків’ян побачили, що могло бути в Харкові, якби ситуація склалась трішки інакше. Цей досвід окупації Донбасу, я думаю, багато кого остудив у його бажанні кликати на допомогу Путіна.
Наскільки масштабна ця зміна, мені важко судити. Очевидно є люди, які залишились при своїх поглядах, у яких мало що змінилось. Харків – це велике місто, де проживає більше мільйона мешканців, – настрої різні. Але я думаю, що переважна кількість мешканців, (та не переважна,) а всі хочуть миру. І переважна більшість хочуть залишатись громадянами України, жити в межах однієї країни.
Спілкувались Олена Капустян, Ліза Герасимюк