Під час боїв, на жаль, 11 українських військових загинуло. Олександр Ламбурський – військовий 30-ї окремої механізованої бригади – був поранений. Він розповів, як все відбувалось насправді, для проєкту "Vоїн – це я" від Військового телебачення України.
До теми Ми не ховалися, – шокуючі спогади воїна про знищення танків ворога у боях за Донецький аеропорт
Що пішло не так
Нам дали інформацію, що населений пункт вже наш. Чомусь так сталося. Не знаю, з яких причин і звідки ця інформація прийшла. Сказали, що туди вже зайшов батальйон "Донбас", населений пункт вже контролюється.
Наше завдання нібито було простим – зайти, 200 метрів пройти, підтримати наших хлопців, закріпитися і триматися до наступного наказу.
Ми дорогою через село ідемо. Стоять хлопці якісь з жовтими пов'язками, махають нам прапорцями жовто-блакитними. Ми без "задньої" думки ідемо, шукаємо, де ж наш батальйон "Донбас".
Потім вже дорогою бачимо, 2 хлопців наших з батальйону "Донбас" лежать. Підходимо далі – стоїть 2 Урала і такий суто афганський варіант.
Підбиті 2 Урала, наша "беха" заходить туди, клиниться і нам підбивають задній транспорт. Коли перша "беха" заклинилась, пов'язочки у хлопчиків зірвались, бачимо білі марлеві пов'язки і починається бій.
Ламбурський: "Нам сказали, що населений пункт вже наш" / Скриншот з відео
Перша "беха" закрилася Уралом, її підбити не змогли. У нас там був навідник досвідчений Льова. Задню підбили, вона змогла відкотитися, піти. Середню – така ж ситуація, але надали наказ, щоб вона відкотилася. Вона була пошкоджена і в бій не могла вступити.
Залишилась піхота – нас 13 людей – і одна "беха".
Вдячний Льові і механіку Вані. Останній, на жаль, отримав страх. Це був перший його бій, під час нього завжди біла пелена перед очима, нічого не бачиш. Однак молодець, він втримав свій страх.
Ми були як на долоні
Льова і Ваня прикрили нас і дали перший цей момент – залягти, укритися за дорогою, закритися. Тобто з однієї сторони дороги ми сидимо, а з іншої – "сєпари".
І вони вже зайняли кращі позиції, вони сиділи на дахах, а ми – як на долоні. Підняти голову не могли.
Кулемет у подарунок
Ми стріляли над головою, щоб хоч якось подавити вогонь противника. Трохи не виходило і в цій ситуації я побачив, що під Уралами лежить кулемет, хтось забув.
Думаю, нічого собі, подаруночок такий, треба скористатися. До нього приблизно 20 метрів було. Я брату кричу: "Прикрий", а сам поповз.
Я повзу до цього кулемета і думаю: "Аби там були кулі, аби був заряджений". Повзу, не знаючи, що там.
Доповзаю, короб повний. Тут я вже побачив іще трьох загиблих батальйону "Донбас". Троє хлопців лежало під переднім колесом Урала цього.
Я крикнув: "Пацани, що там? Хто живий?". Крайнього смикнув. Почали стріляти, дивлюсь, не дотягнусь. Однак на слова вони вже не відгукувались.
Потім ми вже дізнались, що це кулемет батальйону "Донбас". Хлопців накрили, кулеметник був поранений.
Чого не стріляв? Переклинило кулю, переклинив патрон. Я патрон перезарядив і запрацювало.
Бої за Дебальцеве тривали взимку 2015 року / Фото Getty Images
Затяжний бій
Почав знімати з даху снайперів тих, що засіли там, вогневі точки. Хлопці вже перегрупувались і почався бій. Довгий, затяжний. Чотири години бою.
Ми почали перегукуватись. Кажу: "Дощик", ми вже залежались, потрібно прийняти рішення. Останній вистріл – це вже був як крик душі сепаратистів.
Потім ми дізнались, що ми фактично знищили їхній підрозділ. Спецпідрозділ, який туди зайшов. Вони ще фільм зняли про свого "хероя". Сказали, що зайшов український спецназ і знищив їхню групу.
Зверніть увагу Десантувались на поле, яке горіло: унікальні факти героїчного звільнення Торецька
Брат врятував життя
Брат, до речі, перед боєм відмовився лягати в шпиталь, у нього було запалення легень. Вдячний йому, що він, жертвуючи своїм здоров'ям, врятував моє життя, прикриваючи спину. Прикрив, коли я до кулемета ліз.
Ламбурський: "Брат врятував моє життя" / Скриншот з відео
Він мене попереджав, коли кидали гранати. Йому більше було видно, я не бачив та й трохи вже був "глушений". Перший розрив трохи оглушив.
Він уже кричав, якось жестами, ми переглядувались. Я вже бачив, що щось летить. Я вже скатувався в канавку, перечікував вибух, знову повертався, але, на жаль, одну ми проґавили. і я був поранений.
Коли мене вже закидали гранатами, я був поранений у ногу, у мене одна була думка: "Якщо я зараз не піднімусь, то брат залишиться зі мною". Я першим ділом, що зробив – підготував для себе гранату. В полон здаватися я не збирався, ну і щоб брат мій не залишався.
Загиблі побратими зробили подарунок
Вони з РПГ стрельнули по мені, попали в переднє колесо Урала, де лежали наші хлопці. Загорілася покришка, загорілися хлопці. Кажуть герої не вмирають, оце про наших хлопців з "Донбаса".
Вони почали горіти, почалися вибухи. Дякуємо цим хлопцям досі, хоч вони і були мертві, але зробили нам подарунок – це була така димова завіса. Це нам дало можливість відійти.
"Дощ" в той час прийняв рішення не йти, не рухатись вперед до них, а рухатись в бік "сєпарів". В бік Дебальцеве.
Варто прочитати 5 днів без їжі: вражаюча історія військового медика про вихід з оточення бойовиків
Під час виходу з батальйону "Донбас" на псевдо "Партизан" він був поранений. Нам потрібне було вогневе прикриття. Він прийняв рішення залишитися і прикрити наш відхід. Каже: "Забирайте і моїх хлопців, бо теж були поранені".
Ми хотіли знову зайти, але пішли танки російські. Ми вже побачили танки, зрозуміли, що повернутися ми не зможемо, хоча ще чули роботу автомата, "Партизан" бився до останнього.
Про те, як українські військові вийшли з Дебальцеве – дивіться у програмі.