Підполковник медичної служби Збройних сил України Вигівський розповів цю історію у рамках проєкту "Vоїн – це я" від Військового телебачення України. Він з колегами дивом врятувався від бойовиків.
До теми Через хвилину – неживий, – відверті спогади воїна про втрату трьох побратимів під Зайцевим
Степанівка, 2014 рік
Підрозділ отримав завдання зайняти населений пункт Степанівка. Оскільки йшли активні обстріли з території Росії, вони почалися майже під час штурму Савур-Могили. Тривали щоденно, дуже-дуже тривалими періодами.
Населені пункти, де все відбувалось / Скриншот з відео
Після того, як ми зайшли в Степанівку, фактично одразу взяли це село. На той момент здавалося, що вже все: взяли, вибили бандформування. Нам виділили хату, яку покинули люди. Там ми розмістили такий імпровізований госпіталь.
Потім з'ясувалося, що не усіх бойовиків одразу вибили. Вуличні бої потім тривали ще протягом тижня: то більше, то менше. Відповідно і обстріли теж тривали, як мінометні, так артилерійські, з різних систем.
Степанівка після потужних обстрілів бойовиками / Скриншот з відео
Місія: Врятувати під час обстрілів
Доводилось і під час обстрілів надавати допомогу. Коли привозять пораненого з великою крововтратою, то ти розумієш, що якщо не зупинити кровотечу, не відновити обмін циркулюючої крові, не надати протишокові препарати – пацієнта втратиш.
Іноді бувало так, що доводилося працювати наперекір інстинкту самозбереження.
Ще в пункті зосередження, коли ми тільки планували висуватися в район бойових дій, нам наказали зняти всі медичні знаки, за якими розрізняють. Річ у тім, що вже були прецеденти вибіркового знищення саме медичних підрозділів.
Зверніть увагу Назавжди 33 роки: на Донбасі загинув старший солдат Уберт Мрачковський
Безпосередньо в Степанівці, коли вже зайшла третя батальйонно-тактична група, по їхньому медичному УАЗу вистрілили з гранатомета.
Картина така була… Ми називали "кабріолет приїхав". Тобто від УАЗа залишилось тільки лобове скло і передня панель з двигуном, а решта розвернута як квітка.
Тривала робота, але більш статична. Ми вже не переміщувались, тільки переходили в укриття, коли були масовані обстріли. З території Росії, я ще раз повторюся, стріляли постійно. Постійно. І з важкого озброєння.
Лікар Вячеслав Вигівський / Скриншот з відео
Потрапили в засідку
Відбувся бій. В результаті цього бою підрозділ 3 батальйонно-тактичної групи почав відступати. Фактично наша медична група, а також медична група з Хмельницького госпіталю, яка в той час забезпечувала третій батальйон, зв'язківці і сапери – ми якось в одну колону при відступі зосередились і цією колоною рухались в бік Амвросіївки.
Однак не було засобів зв'язку. Не було комунікації, карти. Туди ми пересувалися по пересічній місцевості, тобто посадками, полями, а тут виїхали на дорогу і ніхто не знав куди їхати.
В головній машині їхали сапери і наш санінструктор. Працював jps-навігатор, по якому їхали на Амвросіївку. Враховуючи, що противник активно приглушував засоби зв'язку, не виключено, що і jps-навігацію також.
В певний період ми повернули не туди, куди треба було. Вийшли на ворожий блок-пост. Місцевість була з пагорбами і колона заїхали за цей пагорб, ми побачили там чергу з великокаліберного кулемета.
Запитавши в рацію, що сталося, відповіді не було. Зрозуміли, що потрапили в засідку. Зупинилися, вже не виїжджаючи на гору, почали розвертатися в зворотній бік.
Район засідки / Скриншот з відео
Повторна атака
Наша машина – санітарний УАЗ – пішла вже як головна машина в колоні. Проїхавши приблизно 1,5 кілометра в зворотному напрямку без світла, з виключеними фарами, ми повторно уже були атаковані з другого боку.
Там уже не блок-пост був, а якась пересувна група. Я пам'ятаю, було 4 вогневі точки:
- 2 – на дорозі;
- 2 – обабіч.
Вони трасуючими кулями дали чергу, цей УАЗ як їхав, так миттєво зупинився від цього. У цій метушні всі зосередилися по полю.
Жорстокий бій
Коли почався бій, почули, що з боку блок-поста, на який ми потрапили першочергово, теж пішов вогневий контакт. Нас почали затискати і оточувати.
Водії, які їхали у цій колоні, почали швиденько заводити машини і виїжджати куди-небудь в іншу сторону. У нашій машині вже не було ні вікон, ні дверей. Радіатор тече, бензин тече.
Дві медсестри так і лишилися там, тому що вони навіть не вийшли з машини. Коли я їм допоміг вибратися звідти, почали зупиняти ті машини, які їдуть, щоб до когось сісти.
Останнім рушав КаМАЗ і я махав рукою, щоб він зупинився. Дивлюсь, він якраз на узбіччі зупиняється. Я підбігаю до водійського місця, а за кермом нікого немає. По дверцятах кров тече. Я все зрозумів…
Бій триває, потрібно кудись ховатися.
Світив місяць, така місячна ніч була. Дуже світло було. Цей КаМАЗ давав тінь на узбіччя, от ми там і залягли. Потім прийшли бойовики, обстріляли з усіх боків КаМАЗ, чи ніхто не ховається в траві.
Потім залізли в кунг. Вони очікували зброю якусь знайти там. Кажуть, мовляв, тут тільки ноші і таблетки якісь. Розвернулися.
І тут я почув постріли з гранатомета і вибухи техніки там на блок-посту, куди поїхала решта техніки. Кажуть, можливо, там знайдеться чим поживитися.
Ми тим часом з дівчатами встали і короткими перебіжками почали відходити в бік цієї дороги в найближчу посадку. Це все відбувалося вночі. Коли ми вже зайшли в посадку, почало вставати сонце. Це була приблизно 4 – 5 година ранку.
Врятувались у селі Велика Шишківка
Зрозуміло, що всі були виснажені. Всі були у стресовому стані, але я їх підняв і кажу: "Ми зайшли. Чітко за нами є доріжка. Ми йшли один за одним. По цій доріжці прийдуть за нами, потрібно просуватися далі, щоб нас не знайшли".
Ми залягли просто серед дерев, кущів. Через пів години – годину почали з'являтися голоси, цокання зброєю і характерний російський говір: "Товариші медичні працівники, виходьте з піднятими руками. Ми вам гарантуємо життя".
Декілька разів цю фразу проговорили. Потім вони розосередилися, чіткі військові команди. Розібрали сектори, порозставляли всі на точки і ланцюгом пішли прочісувати повністю цю зеленку. Так, як у військових фільмах показують, тобто ідемо і перед собою стріляємо. Пройшли серед нас.
Лікар з медсестрами потрапив у засідку / Скриншот з відео
Далі, вже користуючись рельєфом місцевості, укривалися. Зайшли в село спочатку, тому що ми не знали, куди потрапили. У карти не було взагалі. Ми їхали на Амвросіївку, потрапили в якусь засідку. Не розуміли, що відбувається.
Зайшли в село, воно було порожнім. Почали рухатися вздовж вулиці, вийшли в центр – там була сільрада "Білий дім". Це був Шахтарський район, село Велика Шишківка.
Там з'явився зв'язок. Ми тільки встигли сказати, що ми потрапили в оточення і не виключено, що нас можуть взяти в полон. Розуміючи, що тривале перебування на видному місці небезпечне, почали рухатися в посадку, шукати воду. Знайшли джерело і вже почалися пригоди із виходу з оточення.
Вихід з оточення
Була спланована спеціальна операція. Нам сказали, хто вийде на зв'язок до нас. Сказали кодові слова, фрази. На той момент досить часто були такі пастки, бойовики перехоплювали розмови і заманювали їх в пастки.
Однак дійсно вийшла людина на зв'язок і, перебуваючи там, орієнтувала на місцевості дистанційно. Питала, що ми бачимо перед собою.
Варто прочитати Схема Путіна: Кремль узяв під свій контроль процес розграбування Донбасу
Ми вийшли на водойму, там був великий став. Цих водойм, виявляється, було декілька на карті, але ми ж не бачили карту.
Вже потім куратор з'ясував, що там розташоване кладовище недалеко. Ми це підтвердили. Тоді вони вже чітко знали, де ми перебуваємо. Було поставлене завдання вийти на це кладовище і чекати там подальших інструкцій.
Через 5 діб перебування на природі, нам надійшла вказівка на висування з підрозділом розвідки. Було повідомлення на декількох "листках":
- яким маршрутом;
- через які ландшафти місцевості.
Як рухатись не маючи карти? Просто вказівка. І це все вночі треба було робити.
Частину маршруту ми пройшли, завчивши напам'ять цю листівку, тому що включати телефон вночі було небезпечно, він засвічував. Враховуючи те, що навкруги перебували бойовики, а дорога, через яку ми переходили, постійно прострілювалась. Раз у 20 – 30 хвилин лунав постріл. Світитися особливо не хотілося.
Зрозуміли, що йдемо не туди
Пройшовши приблизно половину цього маршруту ми зрозуміли, що не туди йдемо. Почали повертатися, кружляли всю ніч полями-лісами. Коли вже сонце почало вставати, ми зрозуміли, що нас вже буде видно і треба десь ховатися.
Знову сховалися в посадку, вже з зовсім іншим настроєм, тому що психологічно всі на межі були. Фізично також важко було, тому що тиждень ми вже нічого не їли. Пили струмкову воду, зі ставка.
Розуміли, що довго ми вже не протягнемо. Також розряджувався телефон.
Закинута ферма
Коли зустріч ця не відбулася, на останній батареї залишилася одна рисочка і ніхто не знав, в який момент вона пропаде. Протягом дня ми всі разом придумали фразу, яка б містила всю інформацію і була дуже короткою.
Мовляв, батареї у нас розряджені, зв'язок може перерватися в будь-який момент, кожного дня об 11:30 ми будемо виходити на закинуту ферму серед поля, щоб нас шукали там.
Військовий лікар розповів, як з колегами 5 днів був без їжі / Скриншот з відео
На наступний вечір ми розділилися. Телефон не всюди ловив зв'язок, тільки в одному місці. Дівчата пішли на зв'язок, щоб це все проговорити, а я вийшов за попередніми вказівками на місце, де мали зустріти групу.
Домовленість була, що вони проговорять завчену фразу, заглушать телефон і прийдуть до мене. Перебуваючи там, я помітив пересування. Трава висока і просто видно, як пересуваються постаті.
Я почав кликати на імена, рух притих. Буквально за 5 – 7 хвилин переді мною впритул виросла постать в спортивному костюмі з величезним стволом незрозумілої зброї. Я зрозумів, що то глушник, а від чого? І борода така була.
Він каже: "Ти хто?". Я зрозумів, якщо я зараз нічого не скажу, то буде постіл. Відповів, що лікар. Він, розуміючи, що палець вже на спусковому гачку, другою рукою забирає, щоб не вистрілити. Каже: "Де ви ходите?".
Як врятували групу медиків – дивіться у програмі.