Генерал-майор запасу Збройних Сил України, перший заступник командувача Сил спеціальних операцій (2016 – 2019) Сергій Кривонос дав велике інтерв'ю 24 Каналу.

Славетний військовий розповів про своє бачення ситуації на фронті, а також про головні проблеми Сил оборони. Генерал Кривонос дав свою оцінку планам росіян щодо продовження війни та назвав "вузькі місця" для України. Також військовий оцінив доцільність та ефективність українських ударів вглиб Росії, перспективи вітчизняної балістики та антибалістики, розповів про майбутнє Криму та про своє бачення розв'язання проблем з мобілізацією.

24 Канал подає текстову версію розмови з Сергієм Кривоносом.

Ми зараз багато говоримо про deep strike, про повітряну війну, останнім часом говоримо про війну на морі, але те, що відбувається на лінії бойового зіткнення, якось відійшло на другий план. Ви точно знаєте, що там відбувається. У вас є компетенція, знання. Розкажіть, що відбувається на лінії бойового зіткнення?

Абсолютно правильно сказано: це випадає з інформаційного поля в засобах масової інформації України. До речі, частіше про дії на суходолі пишуть чомусь засоби масової інформації західних країн, а наші уникають. Уникають, тому що ситуація достатньо складна, і цю проблему ніхто не хоче вирішувати з наших керівників.

Я маю на увазі політичне керівництво країни, бо успішне ведення бойових дій завжди існує за правилом, яке звучить так: на війні рівень твоїх фантазій завжди спуститься до рівня твоєї тренованості. А тренованість у масштабах держави – це економічна спроможність держави забезпечити потреби армії в боєприпасах, зброї та інших видах амуніції, а також у потрібній кількості мотивованих, навчених людей.

Google Не покладайтесь на випадок у стрічці Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

І ті проблеми, які ми наразі маємо на фронті, видно вже зараз. Ось сьогодні були інформаційні меседжі, що в районі Добропілля ліквідовано чергову партію російських військовослужбовців, які проникли за принципом інфільтрації, практично дійшли до околиці Добропілля, хоча до лінії бойового зіткнення там сім кілометрів. І ми прекрасно розуміємо, що кількості людей, які б контролювали наш передній край, і кількості дронів, які б допомагали людям це робити, недостатньо.

Добропілля – це просто лакмусовий папірець. Ситуація там не дуже добра. На інших ділянках не краще. Для росіян Добропілля – це ключик до успішного блокування Краматорська, Слов'янської агломерації, щоб обрізати її й взяти в кліщі. Це одна зі старих забаганок російського військового керівництва.

Складна ситуація також на Запорізькому напрямку. Краматорськ, Слов'янськ – це, з мого погляду, зараз найгарячіші ситуації. І я маю на увазі не тільки сам Краматорськ і Слов’янськ, а й найближчі населені пункти, зокрема Дружківку. І, мабуть, попереду у нас ще будуть достатньо серйозні випробування на Куп’янському напрямку.

У нас Суми нікуди не ділися. Можливо, там немає таких проникнень, як на прикладі Добропілля, але є міста і села, які системно потерпають від потужного руйнування авіаційними російськими засобами. Це Запоріжжя, Слов’янськ, Краматорськ, Куп’янськ, якщо там можна сказати, що щось залишилося, це Харків, це Суми. І, на жаль, ситуація в кращу сторону поки що не покращується.

Активність ворога полягає в тому, що ми дозволяємо ворогу бути активним за певними показниками й на певних ділянках фронту. Ми завжди оцінюємо спроможності ворога так, ніби це вони це роблять. Насправді не вони це роблять, а ми дозволяємо в результаті власної незабезпеченості, неоснащеності або в певних моментах власної безпорадності.

Ситуація всюди залежить від того, наскільки наше політичне керівництво спроможне забезпечити всі потреби армії. І потреби армії – це не тільки техніка. На жаль, у нас абсолютно не говорять про мобілізацію, а якщо говорять, то в такому контексті, що це відповідальність суто військова.

Але якщо подивитися закон про мобілізацію, мобілізаційну підготовку і визначення мобілізації, то ми побачимо, що про військових там у самому кінці, і це в середньому десь одна шоста від загальної кількості державних організмів, які відповідають за успішне проведення мобілізації. Але про ці організми ми не чуємо.

Ситуація про мобілізацію в Україні мені інколи нагадує човен під назвою "Україна". Сидить керманич на прізвище "Володимир Зеленський" за кермом, сидить певна кількість гребців, у тому числі "Міністерство оборони" і "Збройні сили". І чомусь у цьому човні гребуть тільки "Міністерство оборони" та "Збройні сили", а всі інші не гребуть. Скажіть, попливе човен, у якому вісім гребців, а гребе тільки один у потрібному напрямку? Навряд чи. Так от, у нас ситуація якраз як у тому човні.

Добре, тоді я з вашої відповіді розумію, що у нас не вистачає особового складу, не вистачає технічних засобів і не вистачає номенклатури озброєння для того, щоб тримати лінію фронту.

Так.

Тоді випливає наступний висновок. Ви вважаєте, що Росії вдасться захопити весь Донбас?

Ні, я б не був зараз занадто песимістичним. Щоб заволодіти тим самим Краматорськом, росіянам треба багато докласти зусиль, у тому числі людських ресурсів і ресурсів на знищення цього міста. Для них вигідніше блокувати це місто і примусити наші війська вийти з нього.

Блокувати у повному розумінні – обрізати, унеможливити постачання, починаючи від води, харчів, боєприпасів та іншого спорядження, потрібного для успішного ведення війни. У них є бажання й у них є шанси, якщо ми будемо пасивні в цьому напрямку.

Ми протягом останніх півтора місяця бачили успішні дії наших військ щодо серйозних і системних ударів по інфраструктурі Криму. На тому етапі ми безпосередньо знатно ускладнили вільне просування російської військової техніки на певних ділянках фронту або російського тилу. Що заважає нам повторити цей же варіант дій на Краматорському і Слов'янському напрямку? Ми ж показали, що можемо. Якщо в подібному варіанті буде концентрація в потрібній кількості наших middle strike на цій ділянці, росіянам буде занадто складно просуватися.

Тому я не кажу, що ситуація тупікова. Я кажу, що ця ділянка фронту потребує додаткових ресурсів і, можливо, певної зміни тактики ведення бойових дій.

Інфільтрація росіян на цьому напрямку відбувається так: вони йдуть двійками, двійками, двійками. Усе залежить від ділянок місцевості. А якщо ви там були хоч раз, то знаєте, що там достатньо нерівна місцевість, і вона дозволяє використовувати й панівні висоти для спостереження, і долини та низини для проникнення вглиб території як з нашого боку, так і з боку ворога.

Тому питання в першу чергу стоїть так: це працюють двійки-трійки, які просуваються під керівництвом командирів, які керують через дрони. У цих двійках або трійках є, як правило, радіостанція і компас, по них задається покроково маршрут, і вони просуваються від однієї точки до іншої. Це достатньо ефективно, це абсолютно не нова тактика, і вона результативна тільки тоді, коли з нашого боку недостатньо оптичних засобів і людей, які б контролювали всю територію.

Якщо територія була б насичена в потрібній кількості людьми й оптичними засобами, у тому числі розміщеними на дронах, ситуація була б кращою. Але і ворог робить усе по максимуму, аби будь-яке пересування наших бійців на таких ділянках було унеможливлено. Величезна кількість дронів, які має ворог, відразу атакують будь-яку людину в цій сірій зоні.

По Краматорському напрямку одна з наших бригад за добу має до трьохсот ударів ворожими FPV-дронами. Це реальна серйозна цифра. Будь-яке активне пересування у відкритому просторі ставить під загрозу життя будь-якого військового, який там перебуває.

Тому росіяни на даному етапі мають перевагу в повітрі на цих ділянках, і саме тому вони дозволяють собі цю інфільтрацію.

Велике інтерв'ю генерала Кривоноса – дивіться відео:

Що стосується осінньо-зимової кампанії Росії в ширшому сенсі, якою вона буде під час осені й під час зими? Чи буде вона чимось відрізнятися від кампаній попередніх років повномасштабного вторгнення?

Якщо говорити про стратегічне розуміння, росіяни прикладатимуть максимум зусиль насамперед до завдання ударів по нашій інфраструктурі, а це об'єкти нашої енергетичної системи.

Ціль номер два – місця перероблення, зберігання і транспортування нашого сільськогосподарського збіжжя. Насамперед це елеватори. Ворог також системно по них довбатиме, аби зменшити нашу спроможність у продовольчому забезпеченні та продажу цього збіжжя за кордон.

Плюс, з урахуванням того, що ми зараз зависли в Чорному морі щодо перевезення будь-яких товарів, усе покладатиметься на автотранспортне і залізничне перевезення. І вони надалі будуть нарощувати свої удари по мостах, по тому, що стосується зменшення спроможності заправки наших автомобілів.

Вже зараз є достатньо серйозна відсутність заправних станцій від Харкова до Дніпра, від Харкова до Полтави, від Сум у напрямку Києва. І від Харкова, від Полтави на Київ це також нарощується. Тому ворог системно, такими маленькими дрібними ударами, завдають удари по об’єктах, на захист яких у нас наразі нема ресурсів у розумінні армії. А ті, хто мають ці об'єкти у своєму користуванні, не хочуть вкладатися в їхній захист, вважаючи, що це занадто дорого або немає сенсу.

Хоча в інженерному розумінні багато яких об'єктів можна захистити, аби було бажання. На жаль, цього немає.

Тому надалі, що стосується стратегічних бажань Росії й проведення мобілізації восени цього року, це нарощування наступальних спроможностей на певних ділянках фронту, і спектр цих ділянок достатньо широкий. Це і дотискання Краматорська, Слов'янська, і подальше системне знищення Запоріжжя, Харкова, можливо, і Дніпра, не річки, а міста, і, звичайно, Сум.

Не виключається активізація бойових дій на Чернігівському і Сумському напрямках, у тому числі впритул до кордонів з боку Республіки Білорусь.

А у них є ресурс на це?

На даному етапі у них є бажання це здійснювати. І питання не стоїть про системне ведення бойових дій у сенсі класичних наступальних спроможностей. Питання стоїть у тому, аби розмазати наші практично значно менші ресурси, ніж у росіян, по лінії бойового зіткнення і по державному кордону між Україною і Росією.

Вони розуміють, що у нас резервів значно менше і мобілізація провалена. Тому якщо десь пішла активізація, ми мусимо туди виставляти бригаду або батальйон.

У першу чергу це може бути активізація дій їхніх Сил спеціальних операцій. Це активна робота розвідувально-диверсійних підрозділів, проникнення й активізація певних звичайних мотострілецьких або піхотних підрозділів на певних ділянках. І це підкріплюватиметься артилерійськими ударами, дронами тощо.

Дрони, артилерія – це в обов'язковому порядку. І системне мінування наших територій з використанням засобів повітряного мінування. Вони просунулися вперед у спроможностях щодо мінування і будуть мінувати де тільки можливо певні ділянки, аби створити ефект напруженого стану в прикордонних районах або в районах, близьких до ведення бойових дій.

Станом на зараз українських сил, які знаходяться в цьому регіоні, буде недостатньо для того, щоб відбити те, про що ви говорите. Треба буде все одно підтягувати когось з інших напрямків. Можна було б обійтися меншими силами й засобами, але для цього треба бути готовими до активного ведення попереджувальних дій.

Якщо чекати в режимі пасивного очікування, шансів менше. Якщо при правильній організації розвідки своєчасно завдати ударів на випередження, у тому числі по їхніх штабах, логістичних центрах, мостах автомобільних і залізничних, це значно ускладнює їхню активність.

Взагалі, з мого погляду, ми поки що достатньо пасивні у власній поведінці щодо дій на випередження. У нас є значно більше спроможностей, але ми їх не використовуємо. Ми достатньо часто женемося за певними показниками, які мають гарний вигляд у картинці, але що стосується стратегічних цінностей, то цінність значно менша, ніж, наприклад, вивести з ладу міст або зменшити пропускну спроможність залізничної станції.

Як ви оцінюєте сорокаденну операцію Сил оборони? Саме яку? Ось цю останню, яку рекламував Зеленський.

Все, що рекламує Зеленський, завжди залишається під великим знаком питання. Реклама пройшла класно, і ми розглядаємо, що саме нам вдалося досягнути.

Але я б розглянув і те, що водночас ворог також активізувався і досяг достатньо гарних результатів з погляду

Тому є плюси, є мінуси. Я завжди розглядаю питання коефіцієнта корисної дії будь-якої нашої дії.

Результати з погляду звичайного громадянина мають гарний вигляд. З погляду ситуації на фронті, вона для нас не покращилась. І замість того, щоб системно руйнувати російський оперативний тил, десь на глибину чотириста кілометрів, що дало б значно більші результати й зменшило наступальні спроможності ворога, цього не робиться.

Якби ми працювали не по тих об’єктах, які можна системно гарно знімати для відосиків, а по об'єктах, які більш важливі для ворога, то ситуація була б також на нашу користь. Тому скажу так: операція має гарний вигляд, а з погляду коефіцієнта корисної дії, на мою думку, він незадовільний.

А чому нафтопереробна галузь і нафтоекспортна галузь – це неважливо?

Питання не в неважливості, питання в ефективності завдання ударів. Ви були хоч раз на нафтопереробному заводі? Ні. Розміри заводу уявляєте? Це не один квадратний кілометр, і це не один квадратний кілометр величезної кількості металевого обладнання, труб.

Ударом одного дрона чи двох вивести цей завод достатньо складно. По прикладу наших нафтопереробних підприємств росіяни використали й завдали ударів не однією, мабуть, сотнею ракет і не однією сотнею дронів, але між тим ці підприємства достатньо часто ще відновлюються. Так само й у росіян. Той короткий ролик, коли вибухає і гарно горить, – це одне. А наскільки це вивело з ладу, це інше.

Завдання не просто запалити, а завдання номер один – системно продовжити руйнування цих підприємств. Ворог має достатньо велику кількість нафтопереробних підприємств – у середньому десь близько сімдесяти, в активному варіанті десь близько 36 – 38. І шляхом перекидання певних зразків з одних підприємств на інші вони здатні відновлювати працездатність.

Це не означає, що по них не треба завдавати удари. Ще у 2022 році я нашій владі розповідав у своїх ефірах, що мета номер один під час такої потужної війни – це знищення нафтогазопереробного комплексу Російської Федерації. А ми поки що завдаємо поодинокі удари. Але говорити, що це паралізувало російську економіку, занадто рано.

Ви вірите, що вдасться паралізувати? Якщо ми говоримо про тактику тисячі порізів...

Тактика тисячі порізів буде ефективна тоді, коли ці тисячі порізів будуть здійснюватися. А ми працюємо так: накопичилась певна кількість дронів, ми завдали ударів, а потім провалилися у своїй активності. Ворог у цей час встигає зализати свої рани.

Тому тут питання не тільки в кількості ударів, а в якості й систематичності цих ударів. Наші партнери дозволяють чітко визначати результати завдання ударів і розуміти, куди далі на цьому самому підприємстві треба завдати ударів або остаточно його вивести з ладу.

Якщо говорити про експорт нафти, то, за різними даними, Сили оборони України змогли вибити десь приблизно двадцять п'ять відсотків експорту нафти. Це результат? Двадцять п'ять відсотків наповнення бюджету Російської Федерації коштом нафти – це вже більше схоже на реальний ефект.

Але що стосується підприємств на Чорному і Балтійському морях, то в певних моментах можна було досягнути цих результатів значно раніше і значно швидше. Для цього треба розуміння, що саме є для Росії важливим і як саме це працює.

Плюс ми поки що системно не боремося ні на дипломатичному фронті, ні на бойовому фронті з величезною кількістю кораблів тіньового флоту Російської імперії. І це, мабуть, найголовніше завдання.

Насправді цю війну можна було закінчити протягом двох-трьох тижнів, якби в цьому було бажання Європи та Сполучених Штатів, якби вони реально ввели санкції на замороження будь-якої активності російської політичної верхівки. На жаль, поки що цього немає, і ми бачимо, як абсолютно спокійно величезна кількість російських мільярдерів добре почувається і в Сполучених Штатах, і у Великій Британії, і в інших країнах Європи.

Тому боротьбу треба покращувати й виводити її не лише у площину бойових дій нашої армії проти ворожої армії, а й у площину боротьби проти російських економічних спроможностей, у тому числі тіньових підприємств, які викуплені через підставних осіб і зареєстровані на інші прізвища. Є також кілька нафтопереробних заводів, які системно викуповують обладнання для проведення ремонтів, а потім це обладнання постачається до Росії.

Поговорімо про те, яка у нас ситуація з далекобійною ракетною номенклатурою. Що у нас є, які у нас є спроможності, як далеко ми можемо бити, і скільки в нас є ракет різного типу?

Що стосується ракетної програми, у нас є певні успіхи, і це точно не Fire Point. Але у відкритому спілкуванні обговорювати реальні спроможності було б не дуже корисно, бо це витік державної таємниці. Давайте цю тему поки що відкладемо на майбутнє.

Тоді поговорімо про нашу, мабуть, найболючішу точку на сьогодні. Це відсутність інтерцепторів антибалістики. Як вирішити цю ситуацію?

Ми хочемо почути про чудо, якого практично неможливо досягнути. Але між тим впливати на ворога, аби зменшити його наступальні спроможності, можна за тими прикладами, які я раніше навів.

Якщо системно з використанням наших далекобійних дронів завдавати ударів по підприємствах, які виробляють продукцію ракетного напрямку в Російській імперії, ми можемо значно зменшити їхні промислові спроможності.

Друге – що стосується роботи нашої Служби зовнішньої розвідки, яка відповідає за цей напрямок, а це економічні спроможності ворожої території, що стосується обходу санкцій. Величезна кількість ракет, які виробляються Російською імперією, має в основному комплектуючі з Японії, Сполучених Штатів, Британії, Франції, Південної Кореї та Китаю.

Що заважає системно порушувати ці питання і працювати в напрямку накладання санкцій на ці компанії, які виробляють цю продукцію і постачають її через другі, четверті країни до Росії? Якщо ми знаємо, що Росія обходить ці санкції, і знаємо, як вона це робить, то чому не працюємо з керівництвом цих країн, які кажуть, що підтримують нас, а насправді закривають очі на певні результати?

Чи є ракети в Російській Федерації закритого циклу виробництва? С-400? "Іскандери"?

Ні. Росія наразі не спроможна виробляти ракети без певних елементів іноземного виробництва.

Ми не працюємо абсолютно з верхівкою Російської імперії, яка заправляє певними процесами, і не працюємо з особовим складом тих військових частин, які здійснюють пуски цих ракет або шахедів по наших територіях. Бо вони також не захищені в інформаційному полі. Так само вони й члени їхніх родин системно виїжджають за кордон, а ми абсолютно не працюємо в цьому напрямку з нашими партнерами, аби унеможливити їхню активність і за кордоном також.

Зараз, принаймні з того, що я чую в інформаційному просторі, є кілька шляхів розв'язання цієї проблеми. Деякі ви перерахували. Нещодавно Зеленський сказав про знищення пускових установок. Ми говоримо також про знищення заводів, складів. Ми намагаємося вибивати у партнерів інтерцептори, які є. У нас є ліцензія на SAMP-T. Ми очікуємо ліцензію на Patriot. Я щось пропустив чи є ще щось?

Та ні. Звісно, є ще один важливий фактор – це Freya, тобто наша балістика й антибалістика, яку ми намагаємося виробити, і проєкт Freya, яким ми теж займаємося із західними партнерами.

Але певні аспекти з цього списку – це або неокреслене майбутнє, або питання часу. Ключове тут питання часу, а ще й грошей, які будуть вкладені в розробку цих напрямків. Бо з ракетами не все так швидко, як би хотілося. І навіть питання вироблення дослідного зразка – це одне, а вироблення системної поточної спроможності – це зовсім інше.

З промисловістю складніше, і ще більше проблема в тому, що свого часу керівництво країни абсолютно не приділило увагу захисту наших ракетних розробників. І системні удари 2023 – 2024 років по підприємствах, які реально розробляли ракетну зброю, показали, що владі було начхати.

Згадаймо 29 грудня 2023 року, коли по конструкторському бюро "Луч" було завдано потужних ракетних ударів, а також того самого дня по всіх суміжниках, які працювали в єдиному циклі виробництва ракет. Це перший приклад. Так само системні удари по спроможностях "Південмашу".

Тоді, я пам’ятаю, дзвонили з Британії та Штатів, питали: "А чому ми не унеможливили практично сховати ці підприємства від російських ударів?" І це також, на жаль, реалії.

Але чомусь після цих потужних ударів з'являється те саме Fire Point, яке потім починає в величезних масштабах піаритися і споживати гроші, які поки що не дають жодного реально ефектного результату у виробництві ракет.

Інколи піар нам шкодить. Коли генеральний конструктор Fire Point розповідає, що доступ до ракетних технологій він отримав завдяки пану Міндічу через закриті архіви України, то коли ми потім просимо дати нам технології по виробництву ракет для Patriot, американці дивляться наші ролики й розуміють: якщо українці власні секрети так спокійно відкривають, то де гарантія, що вони не зіллють і документацію по Patriot?

Тому обмеження і певні процеси гальмування доступу до цих технологій – це наслідок нашого потягання язиком в інформаційному полі на весь світ.

Що у нас з ракетною балістичною програмою? Яка ситуація?

Ситуація достатньо впевнено успішна, і я думаю, на ближчі місяці ми побачимо результати. Але це знов-таки не про Fire Point.

У нас є підприємства, які реально працюють у цьому напрямку. Найголовніше, щоб у нас не повторилися системні удари через витік інформації про дислокацію цих підприємств на території України.

Ви допускаєте, що перша українська балістика вже восени може полетіти в бік Росії?

Питання не стоїть про політ у бік Росії. Питання в тому, що зразки на випробування – це одне, а промислове виробництво – це зовсім інше. Тому я сказав би так: про системне промислове виробництво в найближчі два місяці питання не стоїть.

Північнокорейський фактор – це достатньо непогана підготовка для росіян, бо вони зараз намагаються накопичити й використати по максимуму ресурси, аби нас примусити до певної поступливості щодо завершення бойових дій на умовах Російської Федерації.

Вони розуміють, що поки у нас немає протиракетного щита, вони зараз, пробачте за таке слово, останню сорочку знімуть і продадуть, аби досягнути певних результатів. Вони намагаються системними ударами по наших містах і селах примусити населення бути незадоволеним діями нашої влади, плюс серйозно зруйнувати наші спроможності, аби бути готовими до наступної зими.

Тому вони з погляду військових роблять усе абсолютно правильно. З погляду людської логіки це, звичайно, зовсім неправильно. Але вони наразі будуть грати ва-банк і, я думаю, намагатимуться по максимуму використати питання послаблення України.

Чому ви вважаєте, що з військового погляду вони вчиняють правильно? Можете навести хоч один історичний приклад, коли тиск на мирне населення масованими ударами призводив до капітуляції?

Можу навести приклади, коли шляхом системних бомбардувань фашистської Німеччини Британія і Сполучені Штати намагалися знизити економічний потенціал Німеччини під час Другої світової війни. Що стосується тиску на населення, тоді питання не стояло.

Так само як і зараз, це погляд росіян, що вони хочуть, щоб, наприклад, узимку не було ні світла, ні тепла, і проживати в великих містах стало достатньо складно. У такому разі наше населення може в певних моментах ремствувати або виявляти своє незадоволення. Але з погляду реалій, крім ненависті, дії російської влади нічого не несуть.

Хотів би ще поговорити про Крим, про перспективи демілітаризації півострова, деокупації. Чи бачите ви часові рамки? Чи бачите події, які б вказували на те, що Крим буде або демілітаризований, або деокупований?

Чесно скажу, наше завдання зараз – утримати фронт на сході України в першу чергу, і максимальна кількість уваги й ресурсів мусить бути зосереджена саме на цих ділянках.

Крим має свою особливість. Півострів Крим нікуди не може втекти від України. І питання часу і наших спроможностей – коли ми зможемо повторити й покращити ситуацію по економічній блокаді Криму.

Крім економічної блокади Криму, треба розуміти, що ще треба працювати з населенням Криму, де вже виростає абсолютно нове покоління, яке не сприймає і не пам'ятає, що таке українська незалежність. Тому працювати з Кримом треба, але не тільки у контексті ведення бойових дій.

А що стосується проведення операції по деокупації, то для цього потрібні певні бригади, які треба наповнити особовим складом шляхом успішної мобілізації. І ця успішна мобілізація буде здійснюватися тоді, коли в нашій країні буде працювати активна пропаганда, коли будуть чітко визначені правила гри й коли кількість ухилянтів буде значно зменшена.

Будь-яка ситуація вирішується шляхом трьох питань: час, люди, гроші. Людей для ситуації по Криму у нас недостатньо. Грошей на даному етапі також не дуже достатньо. А час завжди може працювати як на нас, так і проти нас.

Саме головне, щоб ми чітко розуміли: якщо ми хочемо перемогти й повернути собі Крим, спочатку ми мусимо максимально послабити Російську Федерацію в її воєнній спроможності. Це точно перспектива не найближчих місяців і років.

Якщо говорити саме про демілітаризацію: ми знаємо, що пускові установки, які запускають балістику по Україні, в тому числі розміщені в Криму. Чи вдасться нам демілітаризувати Крим і вигнати звідти росіян у військовому контексті, чи без деокупації це неможливо?

Сама по собі ідея чудова, але треба розуміти, що кількість пускових установок у Криму щодо площі півострова – це як шукати голку у великому стозі сіна. Але ми можемо знайти цю голку, якщо будемо правильно організовувати й системно проводити розвідку.

Звичайно, і тільки так ми мусимо знищити пускові, аби повернути наше панування на Чорному морі, яке було в попередні роки. Минулий і позаминулий роки ми себе значно краще почували в Чорному морі, а ворог навіть носа не висовував зі своїх портів. Наразі ми цю ситуацію, скажемо так, на нашу користь втратили.

Ворог, по-перше, прилаштувався до нашої зброї, знайшов певну протидію. А ми в певних моментах не знайшли нові способи ведення бойових дій або не виробили нову зброю. Це все про війну як цикл безкінечних адаптацій. Ми знаходимо слабку сторону – росіяни пристосовуються, росіяни знаходять слабку сторону – ми пристосовуємося. Це однозначно тільки так.

І саме гнучкість нашого керівництва і гнучкість нашої промисловості дозволить бути в цьому відношенні активнішими. Але в певних моментах нашим керівникам бракує стратегічного розуміння шляхів і способів розв'язання проблем і державницького розуміння того, що і кому треба робити.

Якщо війна така, як ми говоримо, і ми знаходимо слабке місце, вони пристосовуються, вони знаходять слабке місце, ми пристосовуємося, чи не може вона стати просто безкінечною?

Безкінечність війни можлива в тому разі, якщо ми будемо пасивні. Будь-яка війна – це економіка, це спроможність економіки забезпечити потреби власної армії. Наше завдання – зменшити економічні спроможності Російської імперії утримувати таку величезну армію.

І те, що навіть шляхом системного нищення їхнього нафтогазопромислового комплексу наповнення їхнього бюджету зменшено більше ніж на чверть, – це один із прикладів того, що ми йдемо вірним шляхом.

Ще раз кажу: питання не в ударах по нафтопереробному комплексу, а в їх системності й точності. Якщо взяти коефіцієнт корисної дії – скільки дронів стартувало, скільки долетіло, скільки з тих, що долетіли, реально і серйозно уразили ці об’єкти – оце, мабуть, найголовніше. Бо війна – це економіка, і ми мусимо навчитися рахувати кожну гривню.

А коли під час війни у нас величезна кількість ресурсів всередині країни вкладається не в нашу економіку, а, наприклад, у Києві вулицю Глибочицьку, як це було торік, на три мільярди, то порахуймо, скільки за три мільярди можна було закупити дронів на рівні mid, middle strike або deep strike і скільки вони могли б завдати шкоди ворогу.

Коли ми бачимо приклади, коли гроші вкладаються в посадку квітів у прифронтових містах, а потім ці міста стають фронтовими, як це було в Покровську, – це свідчить про те, що ми не вміємо або даємо спроможності нашому чиновницькому апарату красти гроші з бюджету замість того, щоб ці гроші вкладати в нашу перемогу.

Я все-таки хочу повернутися до питання Криму. Коли я говорю про демілітаризацію, чи можливо без того, щоб український піхотинець став на землю півострова Крим, демілітаризувати Крим? Чи це неможливо?

Успіх військових у Криму можливий. Але для цього ми мусимо мати ресурс: ресурс розвідки й ресурс безпосередньо засобів ураження. Плюс, на мою думку, ми мусили б активізувати роботу з місцевим населенням, бо не всі там, навіть попри те, що Путін за роки окупації Криму поселив туди не одну сотню тисяч військових пенсіонерів, є люди, які хотіли б, щоб Україна повернулася.

А в більшості люди просто хочуть жити там у мирі й спокої.

А що ці люди можуть змінити? Чи ви про партизанів говорите?

Я не кажу це слово, бо не люблю слово "партизани".

Як людина, яка свого часу займалася підготовкою партизан, знаю: рух опору, у тому числі партизанський, – це рух, про який узагалі не слід говорити в відкритих етерах. Так само як не слід публікувати певні речі й розповідати: наші партизани десь там. А потім цих людей швидко виявляють російські спецслужби й знищують або починають працювати через підставних осіб.

Тому якщо говорити не про партизанів, а про тих людей, які готові пасивно чи активно допомагати приходу української армії, то так, якщо ми будемо грамотно працювати пропагандистськи з тими, хто в тимчасово окупованому Криму хотів би деокупації, вони можуть впливати хоча б на щось.

Інколи навіть своєчасно не зроблена дія певного представника дає результат – це називається пасивний супротив. А в умовах Криму, коли там часто не вистачає води й пального, це взагалі може дати чудові результати.

Ми сьогодні так чи інакше торкаємося теми мобілізації. Як ви вважаєте, яким чином має бути організований цей процес? Наприклад, якби ви були верховним головнокомандувачем України, як би ви організували цей процес?

А нічого не треба вигадувати. У законі про мобілізацію все прописано: кому, що і в якій послідовності робити. На жаль, влада, починаючи з 2022 року, системно не виконувала по певних посадах ці речі й звела все до того, що найбільша проблема – 98% українців сприймають мобілізацію як відповідальність військових.

Військові в процесі мобілізації є споживачами, вони залежать від держави, і саме держава забезпечує або не забезпечує армію потрібною кількістю людей, а також зброєю і боєприпасами, які також підпадають під питання переведення економіки України на функціонування в умовах особливого або воєнного часу.

Можете більш конкретно? Як це має виглядати покроково?

Відрізнятися від того, як відбувається зараз. А воно не відбувається. Чому я сказав про човен під назвою "Україна"? Відкрийте закон, прочитайте, там все розписано: кому, в якій послідовності, що мають робити органи місцевого самоврядування, що роблять підприємства, установи, що робить міністерство. Оце найбільша проблема.

А у нас все сприймається так, що мобілізацією займаються суто військові. Це найбільша проблема, тому що військові до мобілізації мають достатньо далеке відношення. Їхнє завдання – відкрити ворота територіальних центрів комплектування тоді, коли органи місцевого самоврядування разом із керівниками підприємств і установ поставлять людський ресурс, навчений, мотивований, підготовлений коштом держави.

Для того щоб чітко зрозуміти, в чому проблема з мобілізацією, назвіть мені прізвище тієї людини, яка в нашій країні відповідає за пропаганду і контрпропаганду. Бо без пропаганди також неможливо мотивувати людей щодо захисту Батьківщини.

Хто у нас відповідає за пропаганду, аби громадяни на кожному перехресті, у кожному інформаційному віконечку інтернету або телебачення чули, що треба захищати країну? Кому, яким чином і хто вже захищає, яким чином? У нас це все відсутнє, тому достатньо складно очікувати від населення підняття рівня патріотичності, коли держава цим не займається.

У нас, як мені здається, доволі розповсюджена інформаційна кампанія щодо рекрутингу.

Рекрутинг – так. А тепер ставлю питання: пропаганда живих героїв цієї країни є? Чому значна частина громадян України боїться армії? Не тільки через телеграм-канали, у тому числі проросійські, ми бачимо величезну кількість прикладів "бусифікації". А багато громадян, які ухиляються від армії, сприймають, що в армії всі тільки суперпрофесіонали.

Коли б влада розповідала, що з 2022 року серед мільйона українців, які воюють в українській армії, тільки трохи менш як двісті тисяч – це ті, що були професіоналами, а всі інші – звичайні громадяни, які пішли не як професійні військові, а як пересічні громадяни, і саме вони зараз є кіборгами й професіоналами цієї війни, сприйняття армії було б зовсім іншим.

Коли людина йде вулицею й бачить портрет живого героя та знає, що цей герой разом з нею вчився або жив на одній вулиці, сприйняття армії було б зовсім іншим. На жаль, відсутність системної пропаганди накладає відбиток.

Коли в інформаційному полі превалюють більш проросійські наративи, ми програємо. Ви знаєте золоте правило пропаганди: правий той, хто говорить перший, бо другий завжди виправдовується. На жаль, в інформаційному полі ми сліпоглухонімі, ми мовчимо, і мовчимо тому, що навіть не можемо зрозуміти, а хто ж за це відповідає в нашій країні.

Ми зараз багато про що говоримо, чому люди не хочуть йти в армію. По-перше, люди бояться. Бояться смерті. По-друге, дуже багато людей не хоче йти в армію, тому що немає чітко визначених термінів служби.

У попередніх війнах також жодного разу не було чітко визначено терміни служби. Під час Другої світової війни ані в армії Вермахту, ані в Червоній армії, ані в армії Сполучених Штатів чи Британії не було визначено терміни служби, за винятком певних категорій. В американській армії це стосувалося пілотів дальньої авіації, де було чітко визначено кількість бойових вильотів на бомбардування Німеччини, після яких людина могла бути звільнена.

Все інше люди воювали довгий час. І якщо ви думаєте, що в ті часи всі були супер вмотивовані, то ні – правила гри між державою і людиною були чітко визначені. На жаль, у нас чомусь закон не завжди працює в потрібному напрямку.

А як ви вважаєте, як зі страхом боротися?

Страх – це абсолютно нормальне людське відчуття. Саме страх дозволяє людині виживати. А от вчитися побороти на певних етапах свій страх – це якраз завдання, яке стоїть перед командирами, які мусять навчати людей системного і правильного ведення бойових дій.

На вашу думку, чи може розв'язати питання мобілізації роботизація армії?

Ні, бо цими ж роботами мають керувати люди навчені, вмотивовані й підготовлені. Одна справа, коли ти керуєш за десять кілометрів, а інша справа – коли за сто п’ятдесят кілометрів від лінії бойового зіткнення. Ти можеш керувати й за триста кілометрів, ворог усе одно буде шукати тебе.

Я чому кажу, що ми дуже часто завдаємо удари величезною кількістю дронів по рядових піхотинцях, які бігають по передньому краю, коли простіше руйнувати розрахунки російських дронів, які знищують нашу піхоту. Росіяни, зрозумівши це, абсолютно нормально, спокійно, системно створили підрозділи «Рубікон», які цим займаються.

А що стосується нашої армії? Коли ж ми все ж таки створимо такі підрозділи, назвемо так, протидронові, які будуть займатися не гонитвою за рядовими піхотинцями, а знищенням розрахунків дронів?

У нас немає таких підрозділів. У масштабах держави – ні, у масштабах армії – ні. Є певні успіхи на певних ділянках, але що стосується системності, поки що немає. Сподіваюся, що, можливо, з приходом нового головнокомандувача ця ситуація буде змінена.

Якщо ми говоримо про масштабування дронів та роботизованих наземних комплексів, як це змінить війну?

Воно вже достатньо серйозно змінило, але все ж таки справа в масштабуванні й в кількості людей, які спроможні цим керувати. Росіяни до цього, на жаль, підходять стратегічно.

Я не рекламую росіян, просто констатую факти. Вони вже рік тому ввели в школах обов'язкове навчання керування дронами, і старшокласники, закінчивши школу, вже практично готові оператори з керування й обслуговування дронів у масштабах держави. Умовно кажучи, щороку у них додатково триста тисяч операторів.

А що з нашою школою? Що в наших навчальних закладах?

У таких масштабах на рівні держави, з урахуванням того, що ми держава менша за кількістю мобілізаційного ресурсу, фахівців такого рівня у нас має бути у відсотковому відношенні значно більше. Ми перейшли? Ні.

То ми хочемо перемогти в цій війні чи просто говоримо про наше бажання перемогти, а в розумінні підготовки населення нічого не робимо? Так само і по інших спеціальностях. Ми мусимо змінювати ситуацію.

До речі, ми це ще пропонували у 2019-му році. Відповідне рішення Ради нацбезпеки й оборони, це Указ Президента України №200 щодо підняття рівня освіченості країни, де ми пропонували на рівні шкіл, на рівні національно-патріотичного виховання, до військової підготовки населення звернути увагу й опрацювали концепції, які б допомагали це зробити. Але у 2020 році пан Данілов і пан Зеленський ці речі заморозили.

А тепер порахуймо: ми втратили шість років на очікування того, що було запропоновано ще шість років тому.

Я не хотів би точно заколисувати нашу аудиторію і казати, що все буде добре і що ця війна скоро закінчиться. Але так само я не хотів би, щоб аудиторія впадала в паніку. Тому насамкінець попросив би вас сказати щось позитивне, якщо ви бачите якісь позитивні тенденції, які зараз відбуваються в нашій країні.

Попри труднощі, які стоять перед нашою країною, що стосується настроїв народу, у нас точно нема паніки, і стабільно нарощується ненависть до Російської імперії. Це перше.

Друге – що стосується нашої економіки. Попри бажання росіян її нищити, спроможність нашого середнього бізнесу, виробництво певних зразків зброї нарощується.

Тепер завдання держави – чітко визначити правила гри не підписанням вимог під своїх друзів, як це робилося попередниками, а таким чином, аби ми не душили власний малий і середній бізнес, і вони могли відкрито й абсолютно допомагати армії, не намагаючись бути притиснутими певними органами.

І ще: нам недостає розуміння того, що наша перемога залежить тільки від нас. В інформаційному полі завжди формується меседж, що хтось винен у наших проблемах. У наших проблемах винні тільки ми самі. І ані Захід за нас не буде воювати, ані західна зброя не змінить ситуацію, поки ми самі не зрозуміємо, що ми спроможні виробляти зброю на замкнутих циклах власного виробництва.

Можливо, не зараз і не завтра, але в цілому. І підготовка населення за принципом готовності, – так само як в Ізраїлі, воювати в будь-який момент і будь-який час – це питання номер один перед нашою державою. Ніхто за нас воювати не буде. Це треба чітко зрозуміти, і нікуди ми від війни не зможемо втекти, якщо не переможемо в цій війні.

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.