Міг стати еліксиром молодості, але вибухнув: хто винайшов і як застосовували порох

Згідно з численними припущеннями, заслугу щодо винайдення пороху приписують індусам, які нібито створили цю суміш ще за 1,5 тисячі років до народження Христа. Та більшість дослідників, які схильні опиратися на факти, віддають першість китайцям.

Основною складовою пороху є селітра, ця речовина була поширена ще в Древньому Китаї. У деяких місцевостях вона зустрічалася в чистому вигляді, а сама по собі була схожа на лапатий сніг, який щойно випав. На цій території селітру часто використовували як замінник солі. Коли ж її змішували з вугіллям, можна було спостерігати невеликі спалахи.

Наприкінці 5 століття китайський медик Тао Хун-Цзин запропонував використовувати селітру в лікувальних цілях, зокрема, для пришвидшення загоєння ран. І лише в 7 столітті один з алхіміків Древнього Китаю, використовуючи цю сполуку, розробив первісний варіант пороху. Він змішав селітру, сірку та ріжкове дерево і нагрів цю суміш. Експеримент завершився потужним спалахом полум’я.

Проте вибухова сила ще не була достатньо сильною, через деякий час формулу створення вибухівки вдосконалили інші алхіміки. Ріжкове дерево замінили вугіллям, а порох почали використовувати для створення зброї.

Відповідно до стародавніх записів, дослідники припускають, що вибухову суміш отримали випадково.

У той час китайці намагалися створити еліксир безсмертя, тож часто змішували різноманітні речовини, щоб досягти бажаного результату. Неодноразово експериментатори помирали, вживаючи своє зілля. Попри це, винайдення пороху зовсім не допомогло їм у бажаній справі, навпаки – ймовірність загинути через використання суміші у військовому мистецтві значно зросла.

Спершу за допомогою неї створили запалювальні снаряди. Їх запускали за допомогою спеціальної метальної машини. Після запуску підпалене ядро вибухало та розкидало навколо тисячі дрібних горючих частинок. Через деякий час китайці вигадали, як використовувати порох для розваг, які й сьогодні не втрачають своєї популярності у світі. Вони створили петарди та феєрверки. Їх прототипом була набита порохом бамбукова соломинка, яку підпалювали та запускали в небо.

Проте, найчастіше суміш застосовували все-таки в бойових цілях. Коли якість пороху вдосконалили, його почали використовувати у фугасах та гранатах. Невдовзі секрет створення суміші поширився й в інших країнах. Про нього дізналися монголи й араби. Останні, зокрема, виявили неабияку майстерність у піротехнічній справі. Уже звідти "рецепт" пороху дістався до Візантії, а згодом і до всієї Європи.

Поміж європейців існує й інша версія винайдення вибухової суміші. Згідно з якою німецький францисканський монах Бертольд Шварц випадково відкрив властивості пороху в 1320 році.

Він нібито змішав селітру, вугілля та сірку і почав їх товкти у ступі. Під час цього туди потрапила іскра, яка вилетіла з полум’я – це і призвело до потужного вибуху. Невдовзі монах дослідив отриману суміш та вигадав, як ще можна застосувати порох для створення зброї. Саме він навчився використовувати силу газів, яка утворювалася після вибуху.

Тоді в Європі було створено одне з перших артилерійських споряджень. Так у середині 14 століття з’явилася зброя, з якої стріляли кулями та ядрами. Вона поділялася на ручну вогнепальну та артилерійську.

Можливо, заслуга у винайденні пороху й справді належить алхімікам Древнього Китаю, проте найбільшу користь від цієї суміші змогли визначити європейці. Після поширення пороху почала невпинно розвиватися військова справа, було створено безліч видів вогнепальної зброї. Окрім того, суміш сприяла розвитку й інших сфер діяльності: промислової, машинобудівної, хімічної.

Винайдення пороху стало одним із найважливіших досягнень людства. На сьогодні розроблено два види та десятки сортів цієї суміші. Порох використовують із різною метою, зокрема як тверде паливо в ракетній промисловості.