Зона відчуження: що не так з Міністерством національної єдності

Україна шукає способи не просто зберегти, а й зміцнити ці зв'язки. На допомогу прийшов уряд з ідеєю створити окреме міністерство, покликане зшивати країну. Так, на початку грудня 2024 року утворили Міністерство національної єдності, яке мало стати інституційною відповіддю на виклики розколу, поляризації, дезорієнтації та соціального виснаження. Що з цього вийшло – читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми Чернишов відповів, чи ліквідують Міністерство єдності на тлі суду над ним

Уже в січні 2025 року при новому міністерстві утворили Агентство національної єдності. Зробили це з прицілом на те, що агентство відкриє департаменти в ключових країнах перебування українців, насамперед у Німеччині, Польщі та Чехії, а в столицях цих країн будуть створені "Хаби єдності" (Unity Hub). 

У теорії все просто – новостворені інституції працюють над поверненням українців, останні поступово повертаються додому. Проте на практиці все виявилось набагато важче. 

Політичної ініціативи замало

Кількість українців, які емігрували за кордон, росте. Так, відповідно до інформації Національного банку України, вона сягає 7 мільйонів осіб. З огляду на ці демографічні сигнали, очікування від Міністерства національної єдності були високими. 

Але політика держави з повернення людей не запрацювала. З початку 2025 року за кордон виїхали майже 100 тисяч українців. Що ж пішло не так?

Політично робота профільного відомства та його очільника мала добрий вигляд. Міністр національної єдності Олексій Чернишов взірцево взаємодіяв із парламентом. Так, на першій після його призначення міністром годині запитань до уряду він пообіцяв представити пропозиції з конкретними кроками роботи Міннац'єдності. 

Дотримавшись обіцянки, уже за кілька тижнів на засіданні профільного комітету Чернишов демонстрував слайди та говорив про бачення роботи міністерства, анонсував низку активностей: розробку законопроєкту "Про національну єдність", запровадження інституту подвійного громадянства та запуск цифрової платформи Unity App, яка мала б стати інструментом громадянського діалогу.

Здавалося б, є рух, є відповідальність. Але чогось бракує.

Немає результату

Показово, що навіть зразкове співробітництво з парламентом не завжди дає результат. Певно, тому що підтримана ініціатива без чіткого механізму реалізації так і залишиться нормою на папері. 

Які результати роботи першого півріччя ми бачимо? Законопроєкт досі не поданий до сесійної зали, Unity App – поки що лише ідея в презентації. Ініціативи губляться серед адміністративних процедур, а голоси місцевих громад не знаходять відлуння в реальних програмах.

Щоправда, прийнятий законопроєкт про множинне громадянство. Хоча ініційований він не профільним міністерством, а президентом.

Отже, жоден із кроків не перетворився на реальну зміну. Стратегія залишилася в межах презентації – без публічної дискусії, залучення громад і реальних інструментів реалізації. Законопроєкт – лише в планах. Unity App – лише обіцянка. 

А суспільство тим часом не стає більш об'єднаним. Громади на сході й півдні, де мали б працювати інституційні механізми реінтеграції, продовжують жити в стані недовіри до центру. Внутрішньо переміщені особи досі не інтегровані. Політика пам'яті, культурного відновлення, регіональної співпраці – розірвана між відомствами або взагалі не здійснюється.

Що треба усвідомити про національну єдність

Тут варто визнати неприємну правду: національна єдність – це не те, що можна доручити одному міністерству. Водночас варто розуміти, що питання не лише в Чернишові. Хоча саме йому нещодавно НАБУ вручило підозру в межах відкритого кримінального провадження. Будь-яке інше призначення на посаду міністра Міннац'єдності мало б такий самий ефект. 

Це не галузь, це не напрям, це не додаток на смартфоні. Це наскрізний принцип, який має бути вплетений у всі державні політики. Коли держава створює окрему інституцію з гучною назвою про "національну єдність", вона ніби делегує відповідальність на когось одного. Міністерство, якого не існувало до 2024 року, стало своєрідною "зоною відчуження" для гуманітарної відповідальності. 

Та, на жаль, реальність така, що можна побувати на засіданні парламентського комітету. Можна презентувати стратегію. Можна навіть пообіцяти патріотичний мобільний застосунок і створити хаби. Але це все не гарантує, що зшивання країни відбувається насправді.

Сьогодні Україна має надто багато викликів, щоб дозволити собі імітаційні структури. І що раніше ми це усвідомимо, то більша ймовірність, що національна єдність буде не тільки темою чергової презентації, а наскрізною державною політикою.