Її чекає гнітюче важка і, можливо, невдячна робота, пише оглядач британської The Guardian Саймон Тісдолл.

За всі ці місяці, що минули з тих пір, як майже рік тому Володимир Путін, порушивши спокій, вторгся в Крим і анексував його, канцлер Німеччини виявилася єдиним "воїном" в Європі. Частково завдяки своїм численним особистим телефонним переговорам з войовничим президентом Росії, почасти через безпрецедентні торгові та енергетичні зв'язки Німеччини з цією країною і частково тому, що інші лідери були менш активними, Меркель стали сприймати як найголовнішу в Європі посередницьку і примирливу силу в питанні українського конфлікту. Коли в п'ятницю минулого тижня вона поїхала в Москву, те, що її супроводжував президент Франції Франсуа Олланд, практично не мало ніякого значення. Олланду була відведена всього лише роль статиста. Його присутність за столом переговорів розширила повноваження Меркель в якості фактично офіційного представника ЄС, але не особливо посилило її вплив на Путіна.

Навіть Британія, яка так само, як і Франція, марно намагається виставити себе впливовим гравцем у питаннях оборони і безпеки, виявилася більш пасивною. Ймовірно, Девід Кемерон, зациклений на травневих загальних виборах, вважає, що в Україні його виборців немає. Навіть якщо й так, Британія видихалася, і всі її дії зведені до марних образливих вигуків зі сторони, чим і відзначився в минулі вихідні міністр закордонних справ Філіп Хеммонд, вибухнувши тирадою про тирана Путіна.

Те, що у своїй масштабній місії Меркель виявилася на самоті, стало остаточно ясно в останні дні. Критичні зауваження на її адресу чутні з усіх боків — як від друзів, так і від ворогів. Можливо, те, що вона зараз відчуває, здалося б знайомим ще одному видатному європейському політику і посереднику, а також її давньому попереднику Отто фон Бісмарку.

З іншого боку, Росія, подібно дволикому Янусу, діє в обох напрямках. Вселивши надію на те, що нове припинення вогню та врегулювання конфлікту в Україні можуть бути досягнуті найближчим часом, Путін одразу ж після переговорів у п'ятницю зробив крок в інший бік. Він попередив, що намічена на середу зустріч на вищому рівні в Мінську з реалізації ініціатив можлива лише за умови, якщо будуть узгоджені ключові питання. У понеділок старші посадові особи з країн-учасниць переговорів у терміновому порядку кинулися в Берлін, щоб постаратися виконати цю вимогу.

Напередодні візиту до Єгипту, наміченого частково для того, щоб продемонструвати відсутність міжнародної ізоляції, Путін вкотре висловив своє невдоволення щодо Заходу, який намагається стиснути в кільце і знищити Росію, а також на адресу НАТО, що порушила обіцянку не підходити до кордонів Росії. "Ми неодноразово попереджали США і їхніх західних партнерів про згубні наслідки втручання у внутрішні справи України. Але до нашої думки не прислухалися", — заявив Путін. Не схоже, що це говорив чоловік, який найближчим часом збирається підписати історичну мирну угоду.

З іншого боку, Меркель доведеться якось реагувати на посилення і дещо спрощене переконання Вашингтона в тому, що єдине, чим можна змусити Путіна відступити, це надати українському уряду сучасну оборонну зброю. Це стане тим кроком, який, на тверде переконання Меркель і більшості інших лідерів країн-членів ЄС, лише загострить ситуацію. Очікується, що Барак Обама, з яким вона обговорювала це питання під час зустрічі в Білому домі в понеділок, відкладе своє рішення до тих пір, поки не будуть відомі результати переговорів у Мінську.

Віце-президент Джо Байден, щоправда, натякнув, що США чекати довго не мають наміру. "З урахуванням недавньої історії Росії, ми повинні судити за її вчинками, а не за словами. Не кажіть, а покажіть це, президенте Путін", — заявив він в минулі вихідні. Українці "мають право захищати себе".

Прихильники "жорсткого курсу" з числа конгресменів зайшли ще далі. Вони стверджують, що дипломатичні кроки Меркель мимоволі служать прикриттям для безперервних недостойних дій, лицемірства і загарбницької політики Росії. За твердженням американських критиків, Росія практично з перших днів знехтувала мінськими угодами про припинення вогню, на основі яких Меркель вибудовує поточні переговори. Тому немає підстав вважати, що цього разу все буде по-іншому. Як пише газета Bild, члени американської делегації, які прибули в минулі вихідні на Мюнхенську конференцію з безпеки, звинуватили її в примиренстві і назвали мирні переговори "московською нісенітницею".

На думку республіканців правого спрямування і їх прихильників в пресі, Меркель діє наївно або, що ще гірше, капітулює. За деякими повідомленнями, сенатор Джон Маккейн порівняв її ініціативи з мюнхенською змовою, укладеною в 1938 році Невіллом Чемберленом і Адольфом Гітлером. Повідомляється, що в Мюнхені Маккейн заявив: "Історія показує нам, що диктатори завжди будуть брати більше, якщо їм це дозволяти. Ви не зможете їх вмовити припинити грубу агресію, якщо полетите в Москву на зустріч з ними — як колись злетілися лідери сюди".

Відчуваючи тиск з обох сторін, Меркель виявилася і під градом критики з боку сусідів по Євросоюзу, і тих, кому вона намагається допомогти. Такі східноєвропейські країни, як Естонія і Польща, на собі відчули потенційну загрозу і хочуть, щоб США і НАТО ухвалили більш істотну й активну участь у стримуванні агресії Росії. Український уряд також стурбований тим, що в результаті якої-небудь угоди з Путіним — особливо за пропонованою демілітаризованою зоною з урахуванням нової демаркаційної лінії і колишньої лінії припинення вогню — Києву доведеться поступитися сепаратистам ще більшою територією, — можливо, що назавжди.

Враховуючи всі ці суперечливі вимоги, може виявитися, що Меркель цього тижня не виконає жодну з них. І в результаті або буде підписано мирну угоду, яку порушать ще до того, як на ній висохне чорнило, або ніякої угоди не буде підписано взагалі. Однак якщо їй вдасться успішно укласти довгострокову угоду, то порівняння з Бісмарком може виявитися обгрунтованим.