Вразило те, наскільки поверхневі і неточні висновки, недостовірна і надумана інформація, вільні припущення і перекручені факти вживаються у цих публікаціях. З них було тільки два більш-менш адекватних і точних з посиланням на "власні джерела в уряді" від одного з провідних інформаційних агенцій. Решта, навіть із залученням "аналітиків", – просто вільні роздуми вільних творців на задану абстрактну тему… причому, на диво, це стосується як новоспечених невідомих "аналітиків", так і впливових реальних експертів галузі, які використали неперевірену, необґрунтовану та відверто неякісну інформацію для обґрунтування своїх думок. Спробуємо розібратися у всьому цьому інформаційному вирі.

Тож що ми знаємо про підприємство, яке так цікавить не тільки Україну, але ще, як мінімум, США, Китай та Росію? Якщо спитати на вулиці перехожих або навіть у стінах ВР у народних депутатів, то більшість скаже, що "Мотор Січ" – це стратегічне державне підприємство і гордість України, яке виробляє авіаційні двигуни для всього світу і власником якого є пан Богуслаєв, що був багато скликань народним депутатом, але цього разу програв вибори. Але не все так просто. Бо диявол, як відомо, криється у дрібницях.

"Мотор Січ" – не державне і не стратегічне підприємство

До 1994 року компанія Мотор Січ називалася "Моторобудівник", і саме під цією назвою воно було спочатку внесене в перелік об’єктів для приватизації, а потім за ініціативою уряду Кучми взяло участь в експериментальному плані приватизації. Головна ідея була в тому, щоб співвласниками підприємства стали його працівники, а також пенсіонери, які відпрацювали на ньому все життя. Їм було запропоновано 41% акцій. Власниками ще 15% могли стати особи, ніяк не пов’язані з компанією, через вільний продаж. Решта акцій також підлягала приватизації. 17% – на конкурсній основі, і решта 27% – стратегічному інвестору під зобов’язання запустити виробництво нових авіадвигунів. Теоретично це мало призвести до того, що в компанії з’явилися б кілька співвласників, кожний з яких був би зацікавлений в її розвитку. На практиці ж відбулося те, що й на решті приватизованих промислових гігантів у 1990-х роках. Директор заводу В’ячеслав Богуслаєв через фірми-посередники скупив акції у працівників, та зробив все, щоб близькі до нього структури перемогли на інвестиційному конкурсі. Він став фактично одноособовим власником підприємства, яке називалося вже по-новому – Мотор Січ. Звичайно, на цей момент вже ні про який статус стратегічного не йшлося.

"Мотор Січ" не можна просто націоналізувати

Аналітик Михайло Гончар в інтерв’ю для "Радіо Свобода" висловлює думку: "У свій час була зроблена помилка – а ми ж тепер розуміємо, що корумпований державний апарат за певних умов продасть, що завгодно, – "Мотор Січ" була приватизована". Дивний коментар як для аналітика. Бо не враховано маленьку деталь – 1990-ті роки… Тотальний дефіцит, купони, підприємства зникали і вирізались на металобрухт одне за одним. МММ, кооперативи… Скільки зараз залишилося підприємств із того часу? Десять? З урахуванням тогочасної ситуації, це було єдиним можливим рішенням для виживання заводу. Якби в той час, у тих умовах не було Кучми, не було амбітного Богуслаєва, не було 25000 співробітників, згодних на цей крок, імовірність існування заводу сьогодні була б нескінченно мізерною. Тобто на той час і за тих обставин Богуслаєв реально і справедливо заслужив зірку героя, що врятував унікальне виробництво, не беручи до уваги засоби і методи "віджиму" акцій.

"Мотор Січ" продає продукцію о майже 160 країн світу, але є як то кажуть одне але

Якщо порахувати весь парк авіаційної техніки з двигунами "Мотор Січ", то вона реально є в понад 160 країнах світу. Це неймовірно круто! Але також є деякі важливі нюанси. Основним ринком збуту всі ці роки, фактично до 2015 року включно, була Росія, що становило понад 90% доходів підприємства! Тобто з початком російської агресії проти України та відповідним рішенням РНБО щодо заборони постачання військової техніки та техніки подвійного вжитку до Росії підприємство було приречене. Хіба це не було очевидним? Хіба це не потребувало відповідного державного рішення? Потребувало. Але нічого не було зроблено. Як результат, Богуслаєву довелося шукати можливості виживати в нових реаліях. Не секрет, що ринки озброєнь, або подвійних технологій, як правило, використовують "прокладки" та треті країни для поставок до країни-замовника. А ним, на жаль, виявляється не просто країна-замовник у Африці, а країна-агресор, бо іншого ринку не існує. Тут можна спитати , а чому не враховані Індія, та ж Африка та Китай? Бо перші дві території – то мізер, а надзвичайна потреба КНР у авіадвигунах постала теж в останні роки, коли Китай навчився робити фюзеляжі. І співробітництво з китайцями – то окрема філософія, що теж не втілюється за один день. Тобто реальних ринків, здатних зробити відповідні замовлення, всього два, – Росія та Китай. Інші є, але то не впливає, як то кажуть, на "середню температуру по лікарні".

Богуслаєв – не власник заводу

Почнемо з цінностей. Богуслаєв ніколи не любив китайців і співпрацював з ними у крайніх випадках на надзвичайно вигідних умовах для нього. Незважаючи на це, китайці дуже поважають Богуслаєва, бо він у їхній парадигмі "червоного директора" є безперечним взірцем дисципліни, наукових знань і технологічних досягнень, успіху в світі. Думаю, що китайці залюбки дали б йому почесне громадянство, якби сам Богуслаєв захотів. Але треба розуміти, що батьківщина Богуслаєва, – то не Україна і навіть не Росія, а СРСР. І таким і є виробництво досі – анклавом СРСР в Україні, але із суто комерційним та навіть капіталістично-диким підходом до справи на рівні топ-менеджменту. З урахуванням попередніх тез про ринки, агресію, рішення РНБУ, нагляд СБУ і т.д. Богуслаєву нічого не залишилося, як погодитися почати перемовини з китайцями щодо продажу часток компанії та інвестицій. Ці переговори були надзвичайно важкими з урахуванням всього вищезазначеного і особливо філософії Богуслаєва. Кажуть, Путін двічі пропонував Богуслаєву перевезти завод повністю або збудувати новий з нуля у Росії. Але враховуючи вік Богуслаєва, складність, довготривалість процесу будівництва і неможливість перевезення (фізичну, фактичну і соціальну), він мусив відмовитися. Хоча я впевнений, що він волів би бути на 20 років молодшим, от тоді це для нього не стало б перешкодою, бо сучасна Росія для Богуслаєва – це майже СРСР. Тобто у 2015 році Богуслаєв почав переговори з китайцями, а у 2016 році з’явилася кредитна угода на 100 млн доларів під 0,3% річних на 10 років. 2016–17 року були сформовані пакети акцій місткістю до 10%, що не потребувало ніяких погоджень АМКУ. Їх було продано декільком китайським інвесторам, які отримали у сумі понад 75% акцій через механізм продажу офшорних компаній, які вже володіли акціями "Мотор Січ". Тобто фактично, у 2016–17 роках Богуслаєв перестав бути власником і кінцевим бенефіціаром. Хоча юридично він мав тільки 16% акцій, а решта, як він казав, була на "інших особах", при цьому фактично він контролював понад 80%. За результатом всіх транзакцій у нього залишилося біля 6% акцій. Тобто на сьогодні Богуслаєв є не основним акціонером "Мотор Січ", а міноритарним. Приблизно 75% знаходяться під контролем групи китайських власників, які просто хочуть заробити на перепродажу цих акцій більш крупному інвестору – приватній компанії "Скайрайзон" та публічній компанії "Сіньвей".

Тут маємо повернутися до матеріалу "Радіо Свобода" і сфокусувати увагу на чергових помилках у наданій поважним виданням інформації: у перших рядках статті фігурують "Голова правління підприємства В’ячеслав Богуслаєв", а також "Та суд арештував 9,99% акцій заводу, які купила кіпрська компанія Likatron Enterprises Limited, і 5% громадянина Китаю Ван Цзина". Пан Богуслаєв, згідно з іще діючою акціонерною угодою, є почесним президентом, а не головою правління ПАТ "Мотор Січ", а пан Ван Цзін не є власником 5% акцій і не є власником компанії "Лікатрон". У Китаї близько 300 млн китайців мають прізвище Ван. Ван Цзін – власник приватної компанії "Скайрізон", яка хоче купити акції в інших компаній, підконтрольних іншим громадянам Китаю з метою концентрації, а також він є президентом і головним акціонером публічної китайської компанії "Сіньвей груп", яка має на меті поглинути компанію "Скайрізон" для спільного виходу на біржу. Власником 5% зазначених акцій є пан Ван Сінлей. Ці два "Вани" – не родичі.

100 мільйонів доларів – не ціна "Мотор Січ", а подарунок Україні

Фейкова новина під прикриттям експертів: "Якщо США хочуть її купити, вони мають бути готовими запропонувати гроші. Компанія виставлена на продаж за мізерну ціну 100 мільйонів доларів. Якщо США зацікавлені в ній, вони повинні заплатити ці гроші", – каже Експерт Атлантичної Ради Андерс Аслунд в одному з матеріалів. Це відвертий фейк. Хто підсунув шановному експерту цю дурню? І чому експерт не перевірив це і видав від свого імені? Оціночна вартість компанії на момент фактичного продажу Богуслаєвим – майже 1 млрд доларів! Вочевидь є плутанина у цифрах зі 100 млн доларів. Справді, 100 млн доларів пільгового кредиту у 2016 році отримав "Мотор Січ" під 0,3% на 10 років на розробку і модернізацію. Зовсім інші 100 млн доларів (або 2.8 млрд грн) заплановані згідно з підписаним пакетом договорів і відображені у Законі про бюджет України на 2019 рік як грант для авіаційної промисловості від Китаю. Це не ціна підприємства і не ціна угоди. Крім того, зараз мова не йде про продаж або не продаж китайцям. Група китайців вже власники! А фінальний покупець готовий (згідно з підписаним пакетом договорів, включно із гарантіями) подарувати державі Україна 25% акцій (при оціночній вартості цього пакету у 250 млн доларів), надати додатково 100 млн доларів у бюджет України грантової допомоги (не кредиту, а безповоротного гранту на авіагалузь)!

Факти, які варто знати:

  • "Мотор Січ" вже 25 років є приватною акціонерною компанією, а у держави Україна наразі нема жодної акції цього підприємства,
  • акції "Мотор Січ" до 2017 року вільно оберталися на ринку цінних паперів, і їх мав можливість вільно купити будь-хто,
  • наразі основними власниками "Мотор Січ" є група китайських приватних власників, що здійснили покупку акцій заводу за кредитні кошти, надані китайськими банками, із загальною вагою приблизно 75% акцій і допомогли "Мотор Січ" у 2016 році отримати пільговий кредит у розмірі 100 млн доларів з умовою залишення підприємства під управлінням Богуслаєва,
  • пан Богуслаєв володіє наразі лише 6% акцій і є, згідно з діючою акціонерною угодою, почесним президентом компанії, враховуючи неможливість сумісництва на посаді народного депутата, яким він був до останнього часу,
  • в АМКУ розглядається питання не "купівлі-продажу китайцям", а питання дозволу на концентрацію акцій з метою СПІЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ І КОНТРОЛЮ. Це прямо зазначено на офіційному сайті АМКУ. Мова йде про отримання дозволу від АМКУ на понад 25% акцій для Держави Україна як ПОДАРУНОК оціночною вартістю 250 млн доларів від компаній "Скайрізон" і "Сіньвей Груп", а також на дозвіл на концентрацію (викуп китайським інвестором у китайських власників) понад 50% акцій для приватної китайської компанії "Скайрізон" та "Сіньвей Групп".

Далі буде. Розберемо детально решту фантомних і відверто фейкових тез, які масово з’явились у вітчизняних ЗМІ за останні дні.

Автор Володимир Цибулько