Трамп опинився в пастці на Близькому Сході, і виходу поки що немає

Тут ми зіштовхуємося з ядерним чинником, який працює як обмежувач виходу. Про це пише Ігор Семиволос.

До теми У Заходу залишилось два сценарії щодо Ірану, і обидва погані

Трамп йде "дорогою дурнів"

Близько 440 кілограмів збагаченого урану – це не просто цифра. Це аргумент проти будь-якого заморожування конфлікту: залишити режим із таким потенціалом означає лише відстрочити більшу загрозу.

Дилема ескалації:

• щоб нейтралізувати загрозу → потрібна глибша ескалація;

• глибока ескалація → ризик хаотичного розпаду Ірану;

• розпад Ірану → не прозахідна стабільність, а тривала нестабільність (аналогія з Іраком чи Лівією очевидна).

Усе це відбувається на тлі закриття Ормузької протоки, що є потенційним тригером уже не регіональної, а глобальної економічної кризи. Ситуацію ускладнює той факт, що всередині Ірану немає прийнятного партнера для переговорів, а партнери по НАТО не готові вв'язуватися в авантюру Трампа та Беньяміна Нетаньягу після року витирання об них ніг.

Головна проблема на сьогодні – це відсутність того, що стратеги називають off-ramp (деескалацією): немає переговорного партнера, немає коаліційної єдності, немає сценарію перемоги, який не породжував би нових катастроф.

Ситуація структурно нестабільна, і логіка подій штовхає до подальшої ескалації незалежно від бажання сторін.

До цього варто додати ерозію союзницької бази, яка робить будь-яку тривалу кампанію ще вразливішою політично. Разом це нагадує динаміку, яку Барбара Тачман колись описала як "марш дурнів": це коли кожен крок логічно випливає з попереднього, але весь ланцюг веде до катастрофи.

Видається, Трампу доведеться або змінювати своє ставлення до союзників та України, або продовжувати йти "дорогою дурнів", коли уряд діє всупереч власним інтересам, а курс зберігається, попри наростання доказів провалу.