Тут ми зіштовхуємося з ядерним чинником, який працює як обмежувач виходу. Про це пише Ігор Семиволос.
До теми У Заходу залишилось два сценарії щодо Ірану, і обидва погані
Трамп йде "дорогою дурнів"
Близько 440 кілограмів збагаченого урану – це не просто цифра. Це аргумент проти будь-якого заморожування конфлікту: залишити режим із таким потенціалом означає лише відстрочити більшу загрозу.
Дилема ескалації:
щоб нейтралізувати загрозу → потрібна глибша ескалація;
глибока ескалація → ризик хаотичного розпаду Ірану;
розпад Ірану → не прозахідна стабільність, а тривала нестабільність (аналогія з Іраком чи Лівією очевидна).
Усе це відбувається на тлі закриття Ормузької протоки, що є потенційним тригером уже не регіональної, а глобальної економічної кризи. Ситуацію ускладнює той факт, що всередині Ірану немає прийнятного партнера для переговорів, а партнери по НАТО не готові вв'язуватися в авантюру Трампа та Беньяміна Нетаньягу після року витирання об них ніг.
Головна проблема на сьогодні – це відсутність того, що стратеги називають off-ramp (деескалацією): немає переговорного партнера, немає коаліційної єдності, немає сценарію перемоги, який не породжував би нових катастроф.
Ситуація структурно нестабільна, і логіка подій штовхає до подальшої ескалації незалежно від бажання сторін.
До цього варто додати ерозію союзницької бази, яка робить будь-яку тривалу кампанію ще вразливішою політично. Разом це нагадує динаміку, яку Барбара Тачман колись описала як "марш дурнів": це коли кожен крок логічно випливає з попереднього, але весь ланцюг веде до катастрофи.
Видається, Трампу доведеться або змінювати своє ставлення до союзників та України, або продовжувати йти "дорогою дурнів", коли уряд діє всупереч власним інтересам, а курс зберігається, попри наростання доказів провалу.