А я в 5 утра на позиции вышел и снайпер снял, хорошо, что рука возле головы была – в руку попал, – продовжив "бадьорити" своїми історіями.
Вже ніби і час звикнути до цього переплетіння двох світів – де в одному я ввечері говорю з подружкою про хлопців, хай хоч і про військових, але ж… як справжні дівчата. А зранку ті ж таки військові "доповідають" про поранення. І своїм світом, нашим маленьким шматком Сходу, наступають на те, що колись було таким простим і звичайним. А зараз вже три роки абсолютно не має значення. Бо вони там, переважно однолітки, а то й молодші, роблять так, щоб не прилітало по глобальним мріям і планам на майбутнє. Собою закривають нас від куль.
Лірика це все, а вони просять теплі речі, бо все було в домі, куди прилетіло. Бо на зайнятих сєпарських позиціях треба освоїтись, а при мінусовій температурі тепло лише під час бою. Йдеш відпочити на кілька годин, а підступний холод пробирає… Ага, лірика. Але мозок вже всі цивільні проблеми порівнює з військовими.
Минулого тижня і ви, українці, неабияк активізувалися, у зв’язку з ситуацією в Авдіївці, і ми, завдяки вам, змогли швидко доставити необхідні ґаджети. Звіт буде трохи згодом – покажемо вам куди і що завезли.
А поки що доповідаю, як виглядає ситуація на фронті.
Військові багато не розповідають, але спілкуємося ми з ними щодня. І якщо у кількох словах, то вся обстановка по напрямкам виглядає так:
Попасна – "Град, штук 10 впало"
Кримське – "Нас х*ярять, ми х*рим"
Світлодарська дуга – "У нас все як завжди, ти ж чула – арта працює"
Авдіївка – "Світло дали. Інтенсивність обстрілів не змінюється. Гримить"
Красногорівка – "Насипають"
Мар’їнка – "Часом сильні бахи"
Водяне – "152 мм прилітає".
Це я до того, що не треба зациклюватися на одному напрямку, на одній гарячій точці. Ми ніколи не "перегнемо" з війною на прикладі одного міста. Іноді потрібні такі страшні поштовхи, щоб не дозволити суспільству взагалі забути, що у нас в країні війна.
Тих гарячих точок, на жаль, достатньо. І скрізь однакові хлопці – витривалі і сміливі. Але вони травмуються і гинуть. І потребують уваги від суспільства у вигляді допомоги.
Нам є заради чого боротися за свою армію. Бо, врешті решт, вона там бореться за нас. Елементарно.
А допомогти військовим можна тут.
Автор: Дар'я Бура. Фото: Макс Левін.
Читайте також: Активізація на фронті: "Гради" біля Донецька, Гіві під Маріуполем