"Фау-2" – це перша у світі балістична ракета, легендарна німецька вундерваффе. Її створили в рамках проєкту "Зброя відплати", як помсту за авіанальоти на Німеччину. Всю міць цієї 15-ти метрової залізяки відчули на собі майже 7 тисяч британців і бельгійців. Про це йдеться в новій програмі "Конфлікти" на 24 каналі.
Читайте першу частину Полювання за інтелектом: як вербували вчених Третього Рейху
13-тонний заряд летів на швидкості майже 6 тисяч кілометрів на годину і ніс цілу тонну вибухівки. За весь час війни нацисти запустили 4 тисячі тисячі таких ракет. Після війни усі хотіли стати власниками креслень і секретів ракети, яку можна запускати на небачені досі відстані – понад 300 кілометрів.
Копія першої ракети "Фау-2" в музеї Пенемюнде / Фото Вікіпедія
Після Другої світової війни Фау-2 стала прототипом для розробки перших балістичних ракет у США, СРСР та інших країнах. Нацистська Німеччина була найпрогресивнішою країною воєнних часів.
"Над створенням "Фау-2" працювало багато іноземних робітників і всі вони були в'язнями концентраційних таборів. Потім ці табори перемістили у спеціальні бараки, де вироблялися самі ракети "Фау-2". Умови праці там були жахливими", – розповів історик Майкл Нойфельд.
Хто створив "Фау-2"
Вернер фон Браун – головний конструктор "Фау-2". Член нацистської партії і штурмбанфюрер СС. Завдяки йому з'явилася така зброя як ракети. Від початку життя фон Браун мріяв будувати космічні ракети, але після початку Другої світової, його плани м'яко кажучи "трохи змінилися". Гітлер наказав почати розробку першої у світі балістичної ракети.
"Фон Браун особисто приїжджав у Бухенвальд і обирав в'язнів для роботи над своїми ракетами. І тепер, якщо уявити що відбувалося у Бухенвальді, та ще й за участі Вернера фон Брауна, то пробачити його неможливо", – пояснила авторка книги "Операція Скріпка" Енні Якобсен.
Браун тримає у руках модель "Фау-2" / Фото Вікіпедія
Разом із Брауном над тією ж "Фау-22 працював ще один інженер – Артур Рудольф. Якщо участь Брауна у відборі в'язнів доведена тільки дотично, то за Рудольфа відомо на всі 100%. Він відповідав за постачання запчастин і контролював процес роботи у таборі Міттельбау-Дора. Умови там були настільки нелюдськими, що в'язням іноді доводилося працювати на трупах загиблих співкамерників.
Артур Рудольф / Фото Вікіпедія
За час війни нацисти знищили в Дорі близько 30-ти тисяч людей. Рудольфу вдалося уникнути відповідальності за злочини нацистів у таборі, в якому він брав робочу силу. І після війни науковець продовжив займатися розробкою ракет. І навіть доклав руку до підготовки висадки американців на Місяць.
"Протягом Другої світової Рудольф відповідав за логістику. Він наглядав за процесом виробництва. І щоб прискорити роботу із будівництва ракет він придумав використовувати ув'язнених", – зазначила глава Офісу спеціальних розслідувань Елі Розенбаум.
Перегони за панування в космосі
Ракетобудівництво у 40-х було відззеркаленням прогресу, а також запорукою успіху на випадок нової війни. Після 1945 року фон Брауна і Рудольфа не включили у списки відповідальних за злочини нацистів і велику роль в отриманні індульгенції відіграв саме їх науковий досвід, який тепер можна було використати для ВПК США.
Та не зброєю єдиною. В рамках операції "Скріпка" американці вишукували науковців, які могли б пришвидшити безкомпромісне лідерство в перегонах за панування в космосі. Конкуренція між вчорашніми союзниками антигітлерівської коаліції була дуже високою.
Британія, СРСР і США почали визбирувати колишніх нацистських вчених по всій окуповані Німеччині. Операція "Скріпка" була націлена на використання тих вчених на користь США. Із 1946 року з'явилася ідея сворити для вчених спеціальну програму на кілька місяців або років, щоб вони допомогли Штатам у різних сферах,
– пригадав історик Майкл Нойфельд.
Таких як фон Браун і Артур Рудольф вишукувати не доводилося. Після закінчення війни вони знали, що дорога у них одна – трибунал. Найбільше шансів вийти сухими із води можливо було лише через американців. Як і військові, які намагалися здатися в руки західних союзників, так і науковці не поспішали приєднуватися до творців комунізму.
Нове життя німецьких вчених
"Білі комірці" також шукали спосіб запропонувати свої послуги американцям. Вже у вересні обоє, разом із сотнею своїх колег, сотнею ракет "Фау-2" і 15-ма тоннами паперів вони рушили за океан, починати нове життя.
Вчені, які виїхали в США / Фото NASA
"Коли ми вирушали на завдання у нас був список із колишніми нацистами, яких потрібно було арештувати. Коли я запитав чому, мені відповіли: "Забуть про арешти нацистів, тепер ми боремося із комуністами", – розповів колишній агент розвідки Роберт Лівінгстон.
У 1950-му нас всіх перемістили у Хантсвіль в Алабамі. Там ми отримали змогу збудувати своє власне житло. Я почав закуповувати матеріали і будувати дім. Ми стали членами комуни і звідтоді ми вже почувалися вдома,
– пригадав колишній нацистський вчений Вернер фон Браун.
Колишні нацисти жили поруч із американцями. По-трохи розбудовуючись, Хантсвіль перетворився із закинутого села у привабливе для життя містечко. От тільки далеко не всім подобалася така "американська мрія".
"Люди виходили на протести. Наприклад афроамериканці, які страждали через якість проживання усе своє життя. Їх не сприймали, не дозволяли їхнім дітям відвідувати хороші школи, не могли отримати нормальну роботу. І уявіть, що поруч із ними поселили іноземних робітників: їм дали прекрасні роботи, для їхніх дітей будували школи. Афроамериканці не могли сприйняти таких фактів", – сказав письменник Стівен Варінг.
Цікаво Запеклі бої кавалерії у Другій світовій війні: найцікавіші історії
Вернер Фор Браун і артур Рудольф отримали роботу у службі проєктування і розробки озброєння армії. Після кількох успішних програм Пентагон отримав кілька досі не бачених типів ракет. Німці залишалися в тіні. Їхні винаходи видавали за американські розробки.
Але тінь не означала кінця і кар'єра Брауна у Рудольфа продовжила ріст вгору. Як зрештою і багатьох інших німецьких науковців, які допомагали Америці перетворюватися на найпотужнішу державу світу.
Під час вивезення нацистських вчених у США в руки американців потрапив авіакосмічний інженер і винахідник Вальтер Дорнбергер. Його знання і статус допомогли отримати роботу радника міністра оборони США. Дорнбергера вважають одним із засновників протиракетної оборони Америки.
Розробка ракети "Юпітер-С"
1956 року екснацистам доручили нову роботу. Після кількох вдалих проєктів вони почали працювати над розробкою міжконтинентальної балістичної ракети "Юпітер-С". За кілька місяців роботи, того ж року ракета уже стояла на мисі Канаверал готова до запуску. Темпи роботи вражали. Загалом, за рік відбулося 3 запуски.
Ракета "Юпітер-С"
Мета була досягнута: боєзаряди не пошкодилися, ракета увійшла в атмосферу. Президент Ейзенхауер вихвалявся новенькою розробкою перед усім світом. І це дуже дратувало совєтів. Москва знову опинилася на кілька кроків позаду в гонці озброєнь.
Все змінилося 4 жовтня 1957 року. Із космодрому Байконур в СРСР вилетіла ракета, що вивела на орбіту Землі перший у світі штучний супутник "Спутнік-1". Для США це стало несподіванкою. Розробки в космічній сфері були вершиною айсберга загального технічного прогресу і військової сфери зокрема. Вашингтон був переконаний, що США все ще на коні, і тут такий тріумф конкурентів з Москви.
Створення NASA
Брауну і Рудольфу знову випав шанс показати себе. Менш ніж через пів року після "Спутніка", 31 січня 1958 року, Америка запустила в небо свій перший штучний супутник "Експлорер-1". Це був великий крок навздогін СРСР. І щоб втримати лідерство у космічній гонці і надалі, президент Дуайт Ейзенхауер ініціював створення відомства, сьогодні відомого як NASA. Ключовими працівниками в цьому органі стали Вернер фон Браун і Артур Рудольф.
"Експлорер-1" / Фото NASA
Та, щоб обійти Москву, запуску супутників на орбіту було не достатньо. Почалася колосальна робота над створенням ракети, яка могла би доставити корабель у космос. Тодішній президент Кеннеді 1961 року зробив цю подію пріоритетом №1 для США.
"Я вірю, що ця нація має одну велику ціль, яка повинна бути здійснена до кінця цього десятиліття. Відправити людину на Місяць і безпечно повернути її назад на Землю. Жоден космічний проєкт не буде таким захопливим чи важливішим, ніж цей. І жоден із них не буде таким дорогим і тяжким, щоб закінчити його", – заявив 35-й президент США Джон Кеннеді.
Найбільша ракета у світі "Сатурн-5".
Почалася колосальна робота над створенням ракети носія "Сатурн-5". До сьогоднішнього дня вона залишається найбільшою зі створених людством ракет, які виводили корисний вантаж на орбіту. Успіх у її створенні звичайно ж принесли головні конструктори: німці Рудольф і Браун. Які від початку і до кінця координували весь процес виробництва і тестувань.
Цікаво Цікаві факти про МКС: як створювали дослідницький бастіон людства у космосі
"Вернер фон Браун назихав людей. Він харизматичним і сповненим ентузіазму... Він був золотою людиною. Божевільний в хорошому сенсі слова. І все це приправлене його неймовірною красою", – розповіла секретарка Вернера фон Брауна Доретте Шлідт.
Артур Рудольф був дуже розумним. Брауну дуже подобалося з ним працювати. Рудольф багато знав про сам процес виробництва і як його правильно побудувати,
– зазначила секрерка Вернера фон Брауна.
Та попри його розум і здібності до контролю, він був нацистом. Якщо Браун залишив своє минуле далеко позаду, то Рудольф від своїх поглядів відмовитися так і не зміг. Про це він говорив у своїх спогадах.
Зверніть увагу Чи були американці на Місяці: міфи про фальшивість висадки Apollo 11
"Якось у мене брали інтерв'ю і мій інтерв'юер мені сказав: "Що ж, от ми знову і зустрілися." Я тоді ще подумав, що він може бути євреєм. Однак я не став лизати його чоботи і казати що переможець завжди має рацію", – розповів Артур Рудольф.
16 липня 1969 о 13 годині і 32 хвилини корабель "Аполлон-11" відірвався від землі. Браун і Рудольф розрахували все до найменших деталей. За подією спостерігала уся країна.
Перша людина на Місяці / Фото NASA
Ніл Армстронг став першою людиною на Місяці. Успіх США був безальтернативним. Вихід людини у відкритий космос стало важливою подією в масштабах цілого людства. І робота над цим була виконана в тому числі людьми, які частину свого життя віддали на службу одного із найгірших режимів ХХ століття.