Майдан розстрілювали, а він стояв. Прикриваючись лише дерев'яними щитами, люди йшли вперед — під снайперські кулі.
Вони витягували поранених із поля бою і знову повертались – на передову. Ті, хто мріяв змінити Україну, і таки змінив. Утім, ці зміни коштували їм здоров'я, а декому – й життя.
Вже стільки ж терпіли, 18-го лютого тут ж бійня така була. 19-го було перемир’я, а 20-го — по нас почали з "Калаша" стріляти, з автоматів. Вони втекли, а ми на Інститутську піднялись, звідки ми могли знати, що тут снайпери будуть,
— розповідає поранений на Майдані Олександр Тонських.
"Ви коли дивитесь вперед і бачите, що лежить людина, ще й кричить і проситься, бачите, як з неї тече кров. Не будете стояти, чи ховатись — просто бігли і брали виносили. Першого хлопця винесли живим, другого, Ігоря Дмитра, винесли мертвого", — каже поранений на Майдані Іван Раповий.
Василь Галамай пригадує, як якийсь чоловік підбіг і дав йому рупор, щоб він міг координувати дії хлопців.
Мабуть через це в мене поцілив снайпер. Тут кожен був в однаковій ситуації — кожен міг стати мішенню. Комусь пощастило більше, комусь менше,
— говорить поранений на Майдані Василь.
"Мені було страшно, як були ми на передовій. Люди, які йшли допомагали пораненим, теж попадали під обстріли і гинули. Але люди не тікали, старалися допомогти в біді", — каже він.
Далі — у відеосюжеті до вашої уваги.