Ви розпочали тур у підтримку альбому "Земля" із Мукачева. Це тому, що Ви там народилися, чи є інші причини?
Не тому, бо логістично так було зручніше: із Закарпаття поступово - Західна Україна, тоді Центральна й Східна. Це - єдина причина. Ми могли й з Луганська почати і завершити на Заході країни, але так сталося.
На обкладинці альбому - зернята. Ви свого часу розповідали, що там 12 різних видів зернят, як і пісень у альбомі - 12. Розповідали, що навіть є конопля. Котре із зерняток ваше особливе і сакральне?
Усі мої (сміється, - "24"). Таке доволі абстрактне питання, тому важко сказати. Це - 12 дітей, у кожного із них свої гени, хромосоми і так далі. У кожної пісні щось своє. Можливо, усі пісні об'єднані якоюсь ідеєю, але це скоріше щирість і простота, а не одна емоція.
Чи читали ви негативні відгуки на новий альбом і як ви загалом ставитеся до критики?
Я усього читав дві рецензії на наш новий альбом й обидві я отримав у Twitter: одна із них хороша, інша - не дуже. Це нормально. Так завжди. Я ще не пам'ятаю жодного альбому, до якого у нас було багато хороших рецензій. До речі, найбільше поганих було у "Суперсиметрії".
Свого часу Ви виступали із симфонічним оркестром. Зараз у вас такий стадіонний тур. Який формат вам подобається більше?
З оркестром у нас був, безумовно, цікавий досвід, але зараз хочеться саме такого формату (стадіонного, - "24"). Мені здається, що кожного разу ти хочеш чогось іншого.
Стадіонні тури мають зовсім інший настрій, іншу енергетику. Зрештою тут не так важливо, що ти граєш, а як ти граєш, бо енергія дуже передається людям.
Якщо на концерті з оркестром все ж люди велику увагу звертають на деталі і за музичним аранжуванням можна заховатися, наприклад, зіграти менш енергійно, але дуже красиво, і шанувальникам це сподобається, то тут це - неможливо, бо на стадіоні все настільки чесно, що будь-яка фальш відчувається одразу. Тому тут більше у цьому сенсі відповідальності. Разом з тим, можливо, у чомусь і легше. Тому нам подобається й той, й інший формати.
Чи новий гітарист Владімір надовго, чи лише на цей тур?
Цей дощ надовго (сміється, - "24"). Я думаю, що відповідь на це питання дасть наш спільний тур. Від імені усіх хлопців гурту я хотів би подякувати Владіміру за те, що він погодився. Для нього це спершу був сміливий експеримент, але, судячи по запису у студії, йому сподобалося з нами грати. Тому тур і час покажуть.
Наразі ми вирішили відіграти цей великий тур, який триватиме рік (в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані, у Європі та Америці, загалом 100 концертів), і впродовж цього часу ми зробимо усі висновки: кому і що цікаво. Його попередній досвід був більш студійний і йому потрібен час, аби зрозуміти: це його чи не його. Я ще добре знаю, що після усіх концертів йому дуже подобається спілкуватися з фанами. Він їх дуже любить, і фани його теж. І мені це приємно.
Ви великою мірою відійшли від політики, але пісня "Незалежність" дещо все ж асоціюється із політичною ситуацією в країні. Чи дійсно це так, чи це скоріш якась душевна незалежність?
Пісні пишуться для того, аби люди створювали свої власні образи та асоціації. Я ніколи не міг й подумати, що у 2004 році з десяток пісень "Океану Ельзи" розберуть на політичні цитати, але саме так сталося. Жодна із них не мала ніякого стосунку до політики. Те ж і зараз. Ти щось пишеш, люди якось по-своєму це сприймають. Я не буду ні спростовувати те, що Ви сказали, ні підтверджувати. Нехай кожен як хоче, так для себе і вирішує. До речі, наразі "Незалежність" - моя улюблена пісня.
Чи є у ваших батьків ваші улюблені пісні?
Коли я питаю у тата, які пісні йому подобається, то він завжди каже, що подобається усе. Можливо, це його політичний і дипломатичний досвід працює. Мама моя доволі серйозний наш критик, вона - хороший художник і дуже добре розбирається у мистецтві. Мама завжди усе ґрунтовно слухає: починаючи із перших пісень, які я писав, коли ще не було "Океану Ельзи", починаючи із тої музики, яку я додому приносив.
Вона завжди зі мною усе слухала, казала, що подобається, а що - ні: так я зрозумів, що група Pink Floyd їй подобається більше, аніж Led Zeppelin. У цьому альбомі вона сказала, її улюблена пісня - "Стріляй". І ще сказала, що всі інші теж подобаються, а одна не подобається, але вона забула яка і тому не хоче говорити.
З приводу "Голосу" країни. Вас вже встигли неофіційно назвати найемоційнішим тренером. Ви справді берете так близько до серця мало не кожен момент на цьому проекті?
Не лише до "Голосу країни", а й до будь-якої справи у своєму житті я ставлюся так, ніби живу останній день. Я так звик: до пісень, концертів, не має значення, чи це у Львові, Мукачеві, Тернополі, Москві чи Нью-Йорку. До кожного ефіру "Голосу країни" я так ставлюся, відповідно й до кожного учасника і його виступу. Тому, мабуть, емоційний.
Коли мені щось подобається або не подобається, я не стримую емоцій. Розумієте, коли мене запрошували на це шоу, а запрошували мене довго, я казав, що трішки зіпсую їм формат, бо не вмію грати за правилами тих телешоу.
Можливо, зрештою, їхній таємний план й була участь такої людини, яка б дещо змінила це шоу. Я не дивився ці шоу до цього, не бачив як і хто себе вів, я просто був таким, який я є, тому, мені здається, багато хто на самому проекті після цього також став відкритішим. Мені узагалі подобається атмосфера між тренерами: вона дуже весела, не вимушена, ми не конфліктуємо, ми можемо сперечатися, але усе дуже чесно і кожен має право на свою думку.
Свого часу Ви сказали, що більше не братимете участі у проектах, на кшталт "Голосу країни", позицію не змінили?
Я не сказав це так категорично. Мав на увазі, якщо так й надалі розвиватимуться події, то мені це не цікаво, бо надто багато нервів.
Ну й насамкінець, чого ви чекаєте від виступу у Львові?
Ми багато разів грали для великих аудиторій, але ми ще ніколи, певно, не грали для такої великої аудиторії, яка заплатила за квиток на твій концерт. Приємно, що 30 тисяч людей хочуть нас послухати. Думаю, у нашій історії такого ще не було. Не знаю, чи узагалі в історії української музики таке було.
Підготувала Іра Вовк,
Телеканал новин "24"