Влад не називає свого прізвища і не показує обличчя з метою безпеки. Росіяни уже намагались знайти рідних бійця – прийшли просто до нього додому у рідному Мелітополі, що наразі в окупації. Тож конфіденційність розмови ми зберігаємо.

До теми Розумів, що лечу у заблокований Маріуполь, – історія пораненого бійця про евакуацію з Азовсталі

Поговорити з Владом вдалось в одному із реабілітаційних центрів. Зараз хлопець почуває себе набагато краще. Події, що відбувались з ним буквально місяць тому, згадує доволі стримано та виважено. Не вважає себе героєм і каже, що робив те, що мусить. Захист Батьківщини для нього обов'язок, який не потребує пояснень. До полку захисників Маріуполя Влад долучився у 2018 році, відтоді й готувався до війни.

Скільки часу ви були на фронті й чи відразу потрапили в Маріуполі?

Був одразу у Маріуполі. Там у нас база полку, відповідно, і базувалися ми там. Тож коли все починалося, ми вже були у місті.

Чи очікували, що буде повномасштабне вторгнення Росії?

Так, і в полку очікували. Ми постійно готувалися. І були готові. Ми ж бойовий підрозділ, відповідно – постійно готуємося.

Як ви отримали поранення, якими були обставини бою?

10 березня ми перебували на околиці Східного мікрорайону Маріуполя – займали там оборону. Прийшла ДРГ противника, ми вступили у бій. Я залишився на відкритій місцевості під вогнем, переміщався в укриття й куля потрапила в ногу.

Як проходила ваша евакуація?

З 10 по 16 березня я лежав в 61 госпіталі в Маріуполі. А потім на нього скинули авіабомбу. Половину госпіталю рознесло. Далі почалася евакуація, людей розвозили на "Азовмаш" та "Азовсталь".

Я дочекався евакуації на "Азовсталь", де був з 16 по 21 березня. О 3 годині ночі мене розбудили й сказали, що буде евакуація. До 4 я вже був готовий, тобто лежав на носилках. Потім десь півтори години ми каталися по "Азовсталі" під обстрілами. Й ще десь пів години чекали на вертоліт.

Прилетів вертоліт, вивантажив боєприпаси, медикаменти. Відповідно потім завантажили нас і ми полетіли.

Багатьох людей вдалось евакуювати?

Не скажу точно, але загалом десь людей 60.

Який по рахунку був вертоліт, яким вас евакуювали? Знаю, що було кілька спецоперацій і не всі були успішні.

Це була перша. Найперша, як я розумію.

Ви усвідомлювали наскільки це ризикована евакуація?

Так… Так…

Але вірили, що вона буде успішна?

Так, вірили.

Скільки часу ви летіли приблизно? І що відчували після приземлення?

Близько 2 годин. Спочатку ми злетіли й відчуття були такі, що ми можемо й не вилетіти. Після зльоту летіли понад годину.

Потім вертоліт сів на дозаправку і нам сказали, що ми вже на своїй землі, тобто на безпечній території. Це було таке полегшення. Далі ще 40 хвилин польоту й ми сіли в аеропорту Дніпра. Вже звідти нас розвозили швидкими по лікарнях.

А скільки бійців вдалося евакуювати разом з вами?

У моєму вертольоті летіло 7 людей. З них 4 було на носилках, які займали дуже багато місця. І ще 3 людини сидячих.

Всі були у важкому стані, як я розумію?

Так-так. Мене привезли й відправили у відділ травматології, а хтось взагалі потрапив у реанімацію й перебував там ще близько 1 – 2 тижнів.

Чи були серед евакуйованих ваші близькі побратими?

Ні. Більшість, кого я знаю, залишилися на "Азовсталі".

З ними вдавалося підтримувати зв'язок?

Ну… після 18 травня ніхто на зв'язок не виходить.


Розмова з Владом, евакуйованим із "Азовсталі" захисником Маріуполя / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

Ви пригадували моменти, коли приїхали на "Азовсталь". Якою була ситуація, коли вже від'їжджали? Наскільки вона була критичною?

Коли я приїхав на "Азовсталь", це ще в принципі було схоже на завод. Дивишся – будівля у нормальному стані. Коли ми вже від'їжджали – завод неможливо було впізнати. Все розбите, дороги немає, машини їдуть на спущених колесах, всюди воронки, ями.

Обстріли відбувалися часто?

Постійно. Десь числа з 15 росіяни почали залучати авіацію – так впритул. Напевно, за годину літак скидував близько трьох бомб. Це тривало постійно – і вдень, і вночі. Вони до ночі трохи затихали, але десь о 5 ранку це знову повторювалося й так десь до 1 – 2 ночі. Перерв майже не було.

Плюс працювала РСЗО (реактивна система залпового вогню – 24 канал), артилерія.

Прилітало навіть біля входу до бункера, де ми лежали. Відповідно був такий глухий удар, дивишся – а все в пилюці. Таке відчуття, що там зверху нічого нема.

Росіяни обстрілювали "Азовсталь" фосфорними снарядами / Скриншот з відео

Ви лежали у військовому госпіталі?

З 10 по 16 березня – так, а потім мене перевезли в підвал бомбосховища. Вони бомбили й бомбосховище. Знаючи, що там, скоріш за все, поранені. Але їм без різниці.

Скільки було приблизно поранених і в якому вони були стані?

Я бачив близько 150 людей. Це станом на 20 березня. Десь 40 – 50% поранених були середньої тяжкості й могли ходити. Всі інші – лежали. Вони потребували постійного догляду, крапельниць, перев'язок. Вони не могли самі нічого зробити. Ні води попити, нічого.

На той час ще була можливість надавати пораненим допомогу? Були медикаменти?

Так. Небагато, але ще були. Я бачив, коли нас відвозили, що з вертольота також вивантажували всякі медикаменти, зброю.

На заводі від обстрілів також ховались і цивільні. Ви пересікались з ними?

Так, але вони були трошки окремо від нас. Ми їх розділили. Для чого це було зроблено? Щоб не так ставити їх під удар.

Тобто цивільні були окремо від військових?

Так. Їм також допомагали, але вони були в іншому бункері, щоб по них не так сильно "прилітало". Але росіяни в принципі стріляли без розбору, їх не бентежило нічого взагалі.

Цікаво "З полону вона зателефонувала лише раз": інтерв'ю з сестрою парамедика, яка була на "Азовсталі"

Повернемося до самої евакуації. Чи знаєте ви, хто нею займався, які були етапи і як вона проходила?

Чесно – я не знаю, хто цим займався. Чув, що це був ГУР (Головне управління розвідки – 24 канал) й на місці її планували наші командири.

Чи відомо вам щось про неуспішні вильоти під час спецоперації?

Я чув, що 2 вертольоти були збиті. Я знаю, що в одному з тих вертольотів були поранені, які також були на "Азовсталі". Я точно одного чоловіка впізнав, який був у тому вертольоті. Він там загинув.

Як визначалися люди, які потрапили на "Азовсталь"?

На початку було 2 госпіталі, облаштовані в бомбосховищах. Перший в "Азовсталі" – там був полк захисників Маріуполя та Національна гвардія. Будь-які підрозділи, які були у їх складі, направлялися туди.

Другий був на "Азовмаші" – там вже були Збройні Сили України, тобто морпіхи 36-тої бригади і Тро.

Які розмови були між вами, бійцями, на "Азовсталі"? Ви розуміли, що зможете вийти, відбитися чи дочекатися інших на підмогу?

Були чутки, що до нас йдуть бригади на деблокування. Ми їх і чекали.

Вище командування нічого не звітувало вашим командирам, де вони, і які шанси на евакуацію?

Коли я вже перебував на "Азовсталі", наші командири займалися бойовим плануванням, були на першій лінії оборони. У них не було часу приходити до поранених й розповідати, що в нас є і чого немає.

Зі штабу нам друкували листівку "Хроніки визвольної війни". Так ми і дізнавались, що сталося за день: які зміни, скільки знищено ворожого складу, які події сталися в світі.

Загалом яким був настрій між побратимами? Як на вас вплинула стресова ситуація – ви були більш на позитиві чи в депресивному стані?

На позитиві. Практично всі, кого я знав, з ким спілкувався, – були на позитиві. Переважно не було людей, які думали, що це кінець.

Влад розповів деталі евакуації з "Азовсталі" / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

Повернемося до евакуації. Коли ви отримали поранення – у той день і до нього – наскільки була напружена ситуація в місті і як швидко наступали росіяни?

Коли я отримав поранення, у місті ще функціонували лікарні. Центр міста ще більш-менш жив. Там були люди, магазини працювали.

Коли мене перевозили 16 березня, то місто було вже майже як Хіросіма, якщо чесно. Вони обстрілювали його хаотично. Бомбили все! А 21 березня, коли ми вже відлітали, то був просто… жах.

Щодо того, наскільки швидко росіяни наступали, то не дуже швидко. Вони "лізли" постійно великою кількістю піхоти. Але наші командири добре планували захист. Ми робили контратаки, відбивалися й в принципі усе успішно проходило. Але зрозуміло, що в блокаді ресурси закінчуються.

Як ви думаєте, вони брали кількістю чи зброєю? Як їм вдавалося так просунутись?

Кількістю – РСЗО, артилерія, авіація. По рівню навчання вони відставали від нас. Дуже відставали. Відповідно вони зазнавали величезних втрат.

Як вони наступали? Прилетів їхній літак – скинув бомбу, потім відпрацювали танки, артилерія, прилетів "Град", потім лізе піхота. При чому дуже ненавчена піхота, яка знищується без особливих зусиль. Потім ситуація повторюється. У них була більше війна артилерією та авіабомбами, ніж піхотою.

До теми Мене лякає заява на весь світ про смертну кару, – інтерв'ю з нареченою бійця з "Азовсталі"

Ви згадували, що батьки жили в окупованому Мелітополі. Чи не було у них проблем через вашу службу?

Росіяни звідкись знали, що я військовий, що я в полку. Вони прийшли у дім батьків в Мелітополі. Коли вони постукали у двері, я саме говорив з мамою по телефону. Вони представилися, що з ФСБ й сказали, що я в списках по тероризму, як і моя сім'я.

І вони знали з ким говорили? Знали, що це ваша мама?

Так, вони знають. Вітчима знають, маму, бабусю, навіть молодшого брата. Всіх вони знають. Звідки в них ця інформація – не знаю. Їм було відомо, що я був у Маріуполі, але, за їх словами, я звідти втік.

Це вже було після евакуації. Тобто вони навіть знають, що я евакуювався з Маріуполя.

А яка їх була мета? Вони погрожували вашим рідним?

Вони перерили весь дім, щось шукали. Але я не знаю, що вони шукали.

І сусідам потім казали: передайте сім'ї, якщо вони повернуться, щоб йшли в "комендатуру". А якщо не повернуться, то дім віддадуть потребуючим. А ще сказали сусідам, що ті можуть заходити і брати, що хочуть. Залишили майно на "спільне благо".

Зараз ваші рідні у безпеці?

Так, всі виїхали. Мама спочатку не хотіла виїжджати, думала, що там перечекає. Я наполягав, щоб поїхали. І добре, що вони послухали. Якби не поїхали, то зараз би сиділи в полоні, в підвалі.

У мене є друзі, в яких була проукраїнська позиція. Деякі з них залишилися в Мелітополі, їх викрали, тримають у підвалах. Я з одним бачив пропагандистське інтерв'ю, де його мучать й змушують говорити те, чого взагалі не було.

При виїзді у рідних не було проблем?

Вони стояли 2 дні під Василівкою. Їх не пропускали. Розповідали, що росіяни влаштовували провокації. Спеціально в поле виходили, на метрів 100, й стріляли в сторону позицій українських військових. Відповідно наші мусили стріляти у відповідь, адже не будуть сидіти під обстрілами й чекати наступу.

А тут же мирні. Вони спеціально такі провокації влаштовують.

Зараз ви вже на реабілітації. Які плани надалі?

Я чекаю, коли в мене зростеться кістка, коли знімуть пластину, для цього потрібна ще одна операція. Після цього – реабілітація. А далі я планую повернутися назад, на фронт.

Мені навіть складно уявити як це: після всього, що ви бачили, після поранення, складної евакуації та реабілітації все одно хотіти йти на фронт.

Так, а хто буде нашу землю звільняти? Якщо всі так скажуть: "Я не хочу", "Мені страшно" чи ще щось… Чи інші причини: "Я там багато вже побачив", "Я багато воював"... Хто тоді піде? Скільки людей залишиться? Тим паче я людина навчена. Не один рік я вчився цьому. Спеціаліст щодо певного озброєння. Тому вирішив, що повернусь воювати, як тільки стану на ноги.

До речі, про навчання вашого полку ходять легенди. Як воно проходить?

Нас початково вчать як піхоту. А вже після цього розподіляють як спеціалістів. Наприклад, хтось вміє стріляти з ДШК (великокаліберний кулемет – 24 канал), хтось з ПКМ (кулемет Калашникова), хтось навідник БТР чи МТЛБ, хтось механіком-водієм стає.

Тактика, теорія, марш-броски… Зазвичай це військова справа. Задача – за 9 тижнів підготувати людину з цивільного до військового.

У словах Влада ми чули гордість. Гордість за полк, за побратимів і за країну, яку захищає. Утім, коли ми назвали його героєм, він лише посміхнувся і сказав, що таким себе не вважає. Захисники Маріуполя – це про патріотизм найвищого рівня. Патріотизм, який не перекреслить жодна російська пропаганда. Гідність, відвага та сила небачених масштабів. Нашу волю не відібрати, а дух не підкорити. Чекаємо повернення усіх захисників!