Журналісти сайту 24 каналу поспілкувалися з командиром групи спецпризначення ССО Максимом Франком, який сьогодні захищає Україну на Донбасі.
Цікаво Двічі втрачали дім: в Ірпені розповіли про пекло, яке довелося пережити через російську армію
Шлях у ССО
До 24 лютого ви були у резерві Сил спеціальних операцій ЗСУ. Як відбувається підготовка резервістів?
У резерв відбору як такого немає – достатньо мати гарну фізичну форму. Резервістом автоматично стає людина, яка служила у цій військовій частині ССО. Після служби вона автоматично стає резервістом цієї частини. Так само вона може підписати контракт резерву на три або на п'ять років. В Україні двічі підписаний контракт резерву прирівнюється до строкової служби. Тобто, військовозобов'язані можуть більше не призиватися на службу в армію.
Служба у військовому резерві ССО передбачає двотижневі навчальні збори, які відбуваються двічі на рік. Один раз їх потрібно відвідувати обов'язково, другий раз – за бажанням. В Україні є три основні частини, де можна бути резервістом. Кожна з них спеціалізується на певних задачах, пов'язаних з водою, суходолом чи повітрям.
Є й інструктори, які тренують, показують, розказують, пояснюють, вчать новому. Бійці відновлюють свої навички того, що знали, і, водночас, дізнаються щось нове. Під час цих тренувань злагоджуються групи, тому що багато приїжджає нових резервістів, які знайомляться між собою вперше. Коли потрібно мобілізуватися, то це допомагає швидко адаптуватися, оскільки ти вже знаєш цих людей.
Максим Франко з 18-ти років захищає Україну / Фото надане командиром групи ССО
Чи проводилися спільні навчання з НАТО у резервістів?
Так, рік тому, у вересні проходили двотижневі збори. Там були інструктури НАТО, безпосередньо, американські військові – "зелені берети". Навчальна програма включала дійсних контрактників сил ЗСУ та резервістів, які проходили навчання під наглядом американських інструкторів. Для контрактників ССО – це була підготовка перед ротацією на Схід, а для резерву – це просто було навчання.
За темою 29 липня – День Сил спеціальних операцій ЗСУ: що це за свято та хто такі ССО
З 24 лютого у складі бойового підрозділу ССО ви виконували задачі у різних напрямках. Розкажіть про них
Приблизно 28 лютого нас перекинули у Васильківський район Київської області. Після того ми були під Броварами, потім у Чернігівській області. У квітні нас направили у Харків. І вже на початку травня ми переїхали в Лисичанськ та Сєвєродонецьк.
Ми займалися базовою розвідкою. Тобто, вичисляли, де розташована сила та техніка противника, якими дорогами пересувається ворог, в якій кількості, як часто, що саме там їздить. Це засідки на техніку, на колони противника, мінування доріг, якими він їздить. Наведення артилерії, розвідка як і дронами, так і фізична в місці дислокації противника, захід у тил ворога.
Бійці ССО / Фото надане Максимом Франком
Однак, групи ССО цим не обмежуються. Завдання можуть варіюватися – від знайти інформацію про плани противника до завезти на позицію підрозділи піхоти і евакуювати з окупації необхідний нам об'єкт.
У Харківській області ми полювали на радіолокаційні системи противника. Вони для нас були важливі. Аеророзвідка знаходила локацію. І для підтвердження туди була відправлена наша група. Ми знайшли і підтвердили. Туди була наведена наша "Точка-У" для знищення цієї техніки. Також ми звільняли село Кутузівка з дружніми силами, які заходили в село та вибивали звідти ворога. Ми зайшли з флангів і прикривали, щоб росіяни не підтягували резерв.
Командир групи ССО Максим Франко на тренуваннях / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук
Якими були бої у Сєвєродонецьку?
З 10-го травня до червня я був у Сєвєродонецьку. Ми тримали певні рубежі в місті, були на спостережних пунктах та брали участь у відбитті наступів на місто. Наш та інші підрозділи ССО були на перших лініях у координації з нашими дружніми силами і виконували роботу безпосередньо у самому місті.
"Життя солдата безцінне"
Як ви зараз вважаєте, чи варто було тримати оборону цього міста до останнього?
На мою особисту думку, за будь-яке місто потрібно боротися і його потрібно утримати максимально, але з мінімальними втратами. Але утримувати позиції тільки ціною людських життів – це не логічно. Адже життя солдата безцінне і потрібно цінувати те, що вони роблять.
Що стосується Сєвєродонецька, то конкретно це місто не готувалося до оборони, на жаль. Комусь не сподобається саме ця правда і мої слова, але ніхто його не готував до оборони, адже не було оборонних рубежів навколо міста. Його окупувували дуже швидко, плану оборони міста не було і все відбувалось якось хаотично. Коли вже кацапи зайшли в центр міста, стало очевидно, що далі утримувати позиції буде надзвичайно складно.
У цей момент уже стало зрозуміло, що ми не контролюємо ситуацію в цьому місці. Ми не можемо далі продовжувати контрнаступ і не можемо ефективно обороняти його через низку обставин. І навіть після цього ніхто не почав готувати оборонних рубежів під Лисичанськом. Продовжувати в таких умовах тримати щось у цьому місці та захищати – не логічно, тому що не було змоги робити це ефективно.
"За будь-яке місто потрібно боротися" / Фото Максима Франка
Коли нам сказали робити контрнаступ, то це, на мою думку, було вже політичне рішення, а не військове. Адже, коли нам сказали відбивати місто, то у нас не було важкої техніки та достатньої кількості артилерії. Саме місто не несло такого стратегічного значення для нас, адже воно знаходиться в низині. Лисичанськ, яке є на висоті, утримувати можна було набагато легше. Але якщо вже було ухвалено рішення утримати Сєвєродонецьк, то, на жаль, для цього не було нічого зроблено завчасно.
Чи залишалися цивільні люди на той момент, коли там велися бої? Та чи спілкувалися ви з ними?
По Лисичанську навіть діти ходили по вулиці, були і старші люди. Хоча ми говорили батькам, що варто виїхати, вони казали, що нема куди. Мене це дуже дивувало, бо для мене евакуація дітей – першочергова задача.
У Сєвєродонецьку переважно бачили тільки старше покоління, тобто людей, яким було понад 50 років. І це населення не було дружнім до нас, вони вважали нас ворогами. Це було відчутно у їх риториці щодо солдат та ЗСУ взагалі.
Я відчував, що це населення недружнє і підтримки від нього ми не очікували. Ми навпаки думали, що вони можуть завдати нам якоїсь шкоди. І одна ситуація таки сталася, коли цивільне населення завели окупантів нам у тил.
Група ССО / Фото надане Максимом Франко
Розкажіть, будь ласка, який бій для вас був найважчим?
Найкритичнішими були бої у Сєвєродонецьку насправді. Ми там ледве не потрапили в оперативне оточення, нас обступали та оточували по флангу. Певний період у нас не було зв'язку з нашим штабом і ми не знали, чи володіють вони інформацією, де ми. Не було конкретної відповіді, що нам робити далі.
Відступати та покинули деякі рубежі ми також не могли. Бо по флангу залишилися наші. І відступати для нас – це означало, наприклад, відкритий фланг для наших дружніх сил. Зв'язку не було кілька годин, а в свідомості це тривали дні.
І ми не знали, наскільки далеко зайшли росіяни, оточують чи не оточують нас. Але, слава Богу, ми вийшли на штаб. І він вже передав на артилерію і вона обстріляла наш район. Цей період був морально найскладнішим. Коли ти не володієш ситуацією, не знаєш, що відбувається – це критична ситуація.
Максим Франко / Фото надане бійцем
Ще одна ситуація відбулася зовсім недавно. Ми заїхали на промзону для утримання рубежів. Але ситуація стала критичною. Ми мали виходити крайні, щоб прикрити відхід піхоти. Нас лишилося дуже мало на позиціях і росіяни знову почали оточувати.
Дуже сильно почала накривати артилерія й техніка ворога. Ми втратили зв'язок, тому що по Starlink прилетіло. І знову ми могли потрапити в оперативне оточення, але ми вийшли на зв'язок та уточнили, де наші дружні сили. Ми попередили, що ми відходимо, нас прикривали і майже з боєм ми повернулися назад.
"Коли не володієш ситуацією, не знаєш, що відбувається – це критична ситуація" / Фото надане Максимом Франко
Чому ви обрали саме цей рід військ?
Вибір був очевидний. Я знав, що це не просто піхота, що у ССО виконуються певні складні задачі і мені це було цікаво. Я знав, що можу тут принести максимальну користь. Крім цього, багато хто говорив, що коли "почнеться" війна, то вони підуть в ССО, але мало хто це дійсно зробив.
Але я, відверто кажучи, коли вже почалися бойові дії, то все ж таки стикнувся з тим, що, на жаль, не все так класно і гарно, як це було на картинці про ССО. Такі слова як "планування" чи "брифінг" банально розбилися об реальність бюрократії та самовпевненість командування тактичних груп.
Від підрозділу до підрозділу, звісно, ситуація різниться, проте навіть в ССО "совок" ще не повністю викорінився. І певні командири банально не готові визнавати своїх помилок чи йти на компроміси з командирами груп, тим самим ставлячи під загрозу життя своїх підлеглих. На жаль, це мій досвід і я розповідаю про нього для того, щоб нове покоління молодих офіцерів було готове в майбутньому відстоювати свою позицію при будь-яких обставинах.
Але знову ж таки ССО – це молода генерація військ і вони мають величезний потенціал для розвитку. У лавах є величезна кількість ідейних сержантів, толкових та авторитетних командирів, які готові змінювати та змінюватись самі в структурі ССО. І в цьому ж дуже сильно допомагає методика НАТО, яка вже показала свою ефективність на цій війні. Вона у більшості випадків допомагає якісно виконувати поставлені задачі.
"У лавах є величезна кількість ідейних сержантів, толкових та авторитетних командирів" / Фото Максима Франка
"Кожен солдат має керуватися одним єдиним правилом"
Якими рисами характеру має володіти боєць ССО, на вашу думку?
Я скажу так: кожен солдат має керуватися одним єдиним правилом. Це здоровий глузд. Він має аналізувати будь-яку інформацію, яку він отримує. Але все ж таки солдат ССО повинен володіти більшими знаннями ніж звичайний піхотинець.
Зокрема, він має добре орієнтуватися на місцевості. Адже дуже часто ми опиняємося в місцях, де немає зв'язку, де немає можливості вийти на штаб, вийти в інтернет чи увімкнути навігатор. І тоді ви маєте включити шосте чуття, відкрити паперову чи електронну карту. Ви маєте знайти себе на цій карті.
Ви маєте розуміти, у який бік вам рухатися та як вийти з цього місця живим. Орієнтування – це важливий аспект, яким кожен має володіти максимально досконало.
"Інколи потрібно працювати в надлюдських умовах"
За кожним солдатом спецпідрозділу стоять роки постійних і виснажливих тренувань. Тому боєць ССО не має жаліти себе, інколи потрібно працювати в надлюдських умовах.
Володіння всією наявною зброєю в підрозділі важливо для кожного бійця, але для бійця ССО – це дуже важливо. Адже він може працювати в різних ареалах існування, де є вода, болото чи пил. Боєць має вчасно доглядати за своєю зброєю та розуміти, коли вона його може підвести і як її правильно використати.
В лавах ССО існує таке негласне правило: якщо група ССО пішла і зробила хоча б один постріл, то вважається, що завдання провалено. Адже група має діяти скритно, Сили спеціальних операцій мають діяти непомітно для ворога, якщо це не засідка, наприклад.
"За кожним солдатом спецпідрозділу стоять роки постійних і виснажливих тренувань" / Фото надане Максимом Франком
Що на вашу думку, варто ще навчитися бійцям ССО?
Водити різну техніку. На жаль, цього не вчать, хоч це є у програмі. Це можливість водити танк, БМП, БТР. Розкажу, чому це важливо. На Харківщині ми групою зайшли у ліс і знайшли там ворожий танк, який застряг на березі озера.
На той момент, там вже засохло болото і теоретично, якби хтось з наших вмів його водити, ми б могли спробувати на ньому виїхати. Але ніхто в групі не вмів водити танки й техніка там залишилася. І це гарний приклад того, що навики водіння техніки, якої навіть немає на озброєнні в ССО, мають бути. Це варто, напевно, в майбутньому включити в програму для того, щоб бійці володіли такими навичками.
"Ворога недооцінювати не варто"
Ви воюєте з 2014 року. Як взагалі змінився характер війни у 2022 році? Що ви б могли сказати про ворога вже цього року? Хтось каже, що російські солдати не вміють воюювати, а хтось говорить протилежне.
Зараз росія воює відкрито проти нас. Не секрет тепер для цивільного населення, що ворог – рф. І це вже ніяк не приховати. росія воює агресивно, використовуючи ракети, авіацію і різне важке озброєння. Такого у 2014 році не було, ми такого не бачили. Не потрібно було постійно ховатися під час тривоги і ми були спокійні за своїх рідних в тилу.
Не було такої великої евакуації населення і такого впливу на економіку. Максимум до п'ятдесяти кілометрів від лінії фронту, куди там могли дістати "Смерчі" та "Урагани". Зараз ми можемо очікувати таких попадань по всій Україні. І це вже інший формат війни. Це вже новий виток цієї війни.
"Солдат ССО повинен володіти більшими знаннями ніж звичайний піхотинець" / Фото надане захисником
Що стосується того, вміють воювати вони чи ні. У Київську та Чернігівську області зайшли строковики. Вони тікали і здавалися в полон, наступали, робили хаотичні дії. Тому було таке враження у всіх, що вони не вміють воювати, на жаль. І це призвело до певної самовпевненості у певних солдатів.
З телевізора постійно транслювалося, що кацапи не вміють воювати, і що ми зараз швидко їх переможемо. На жаль, це не так. Ворога недооцінювати не варто. Вони вміють воювати, воюють вони довго, в різних країнах і за різних погодних умов. І в них є необхідна техніка для війни і є достатньо інструментів для війни.
І, на жаль, вони вміють працювати професійно. У них є ПВК, які використовується непогано на наших напрямках. І я скажу, що там дійсно професіонали. Тому ця війна складна, але це не означає, що ми в якихось гірших умовах. Ні, ми також за ці вісім років навчалися воювати, навчилися бути злагодженими, отримали озброєння, отримали підтримку. Це те, чого немає у росії.
У населення є мотивація воювати за свою землю, і ми будемо воювати. У нас є достатньо велика кількість резерву у тилу. Вони готові мобілізуватися та стати у ряди бійців для того, щоб далі продовжувати цю війну.
Чи проходять у вас додаткові навчання там, на місці?
Ми постійно проводимо якісь навчання. Зазвичай, це просто якісь брифінги, де обговорюється, як діяти в певних ситуаціях. Тобто ми стараємося не виснажувати себе, а в більшості випадків проговорювати в теорії певні кейси або перевіряти нове спорядження перед виходами. Але ми не сидимо на місці, ми тут тренуємося, розвиваємося, читаємо книги чи займаємось спортом.
Максим Франко / Фото 24 каналу, Валентини Поліщук
"Ми готові вбивати за країну"
Що вас мотивує, щоб не перегоріти?
Перш за все – це моя сім'я. Ті, через кого я тут, моя мама, дідусь, кохана. По-друге, розуміння, що я не сам. Навколо мене – мої однодумці та друзі. Справжні воїни, з яким не страшно йти в бій. Вони дають мотивацію, що ми вийдемо з будь-якої проблеми разом.
По-третє, моя Україна. Ми знову об'єднані навколо однієї проблеми, у нас один ворог і ми готові вбивати за країну. Зараз найкращий час, щоб стати сильнішими і кращими задля майбутнього. Але найбільшу кількість сил дають кохані люди і сім'я, коли вони пишуть, підтримують та телефонують. Це неоціненна підтримка.
Актуально Перше, що побачив, – мертвих жінку та чоловіка без ніг: захисник розповів про пекло в Маріуполі
Чим ця війна є для вас?
У мене є не закриті справи з кацапами. Дійсно, є відчуття, що у 2014 році я не зробив те, що мав зробити. І зараз я відчуваю, що я хочу закрити певний гештальт. Є певний нюанс, що я не до кінця відвоював тоді і мені потрібно ще.
Другий момент полягає в тому, що у 2014 році я пішов добровольцем. Ми були не в регулярних військах і самі шукали озброєння і тренування. Зараз я у централізованій частині і для мене важливо підтягнути свої знання у військовій справі. Я хочу навчитися багатьох моментів, яких я не вмію та не знаю. Я хочу розвинути себе до рівня якісного фахівця. Щоб бути професійним командиром.
Важливо знати – Які нелюдські випробування переживають бійці СЗГ, Рекрут.UA: дивіться відео