Її історію можна було сміливо ставити в приклад – складності адаптації на новому місці, здавалося, не торкнулися її. Софія тоді розповідала так: "Чому Одеса? Не знаю, я завжди мріяла жити біля моря. Зараз часто ходжу на пляж, щоб подумати. І до того ж, ви знаєте, я працювала на заводі – це брудна роба, важка фізична праця, чоловічий колектив ... а мені так хотілося ходити на роботу в сарафані! Зараз я майстер манікюру та педикюру, косметолог, працюю на дому".

І на ту зустріч вона прийшла в сарафані! Молода, красива жінка, яка нарешті змогла реалізувати свою мрію і почала життя заново.

Минуло півтора роки

Жінка в затертих спортивних штанях і з алюмінієвим горнятком завареного чаю відкриває залізний засув на воротах одного з недобудованих будинків в одному з найдорожчих і елітних районів міста Одеси.

За воротами відкривається жахлива картина, яка нагадує кадри з американських фільмів минулого століття – стикаєшся з справжнісінькою комуною.

У дворі на вогнищі готується їжа на всіх. Діти катаються на саморобних гойдалках і роблять паперові кораблики, на вході чергує молодий хлопець.

Це переселенці з Донецької та Луганської областей, які захопили будинок по вулиці Успенській, 4.

Організатор цієї ініціативи, яка і зустріла нас – Софія Маркіна. Та сама Софія, яка ще півтора роки тому говорила, що у всіх є можливість стати частиною одеського суспільства, не опускати руки і будувати своє майбутнє.

Софія розповідає, як вони потрапили в цю будівлю.

Ми довго намагалися вирішити питання з житлом. Розумієте, ми ж теж люди, нам потрібно десь жити. Держава була зобов'язана виділити нам житло,
– пояснює вона.

Жінка показує старе крило будівлі, де, за її словами, ще не встигли зробити ремонт. Там вибиті вікна, немає світла і смердить щурами. Це нежитлове крило. Є й житлові. Всі, хто захопив будівлю, а це близько 100 людей – живуть в недобудованому новому крилі. Там є електрика і вода.

Кожен обжив собі по одній з квартир – в голих бетонних стінах з'явилися старі меблі, безліч іграшок та одягу, які переселенці отримують у вигляді гуманітарки, матраци, кинуті на бетонну підлогу.

Сестра Софії, яка живе тут з двома дітьми, каже, що її синам потрібні нормальні умови проживання, а не кімнатка в гуртожитку.

Нам тут подобається, у мене є окрема кімната, там є іграшки, стіл, два ліжка ... Ми вже ходимо в школу, вона тут поруч. Я не пам'ятаю, де ми жили раніше, але тут нам подобається,
– розповідає племінник Маркіної.

Передісторія

На початку літа 2016 року Софія знайшла цю будівлю і стала писати запити в органи місцевої влади з вимогою згідно з Конституцією України забезпечити її житлом. Наполягала жінка саме на цьому житлі. Їм не відповіли.

Потім Софія і ініціативна група громадян приєдналися до мирної акції протесту, яку організовували інваліди-переселенці з санаторію "Куяльник" під стінами облдержадміністрації. Основною вимогою протестуючих було надання соціального житла. Так переселенці провели місяць – влаштовували пікети, блокували громадську приймальню і жили в ній. Результату це не принесло.

Тоді Софія написала звернення до журналістів і громадськості, описуючи передбачуваний план дій із захоплення будинку і просячи журналістів цю акцію висвітлити.

Нам потрібні журналісти, щоб з перших хвилин вони зайшли разом з нами і висвітлили цю подію. Ми прив'язуємо всі наші дії до Конституції і тому до входу ми рознесемо по інстанціях наші повідомлення про те, що ми вирішили використовувати комунальну власність за призначенням. Коли останнє повідомлення буде віддано, ми кличемо сторожа і просимо його відкрити двері, потім викликаємо наряд поліції і в їх присутності заходимо на територію. Наша людина відразу починає фотофіксацію двору і потім наші дві дівчинки входять в будівлю для інвентаризації і продовжують все фіксувати на фото. Ми розповімо про наші вимоги і чому ми зважилися на такий крок. Ну і в подальшому було б добре, щоб у нас був контакт з журналістами на той випадок, якщо до нас спробують застосувати силу або ще щось протизаконне.

Будівля була захоплена і люди почали там обживатися. Перенесли туди якісь речі, почали дрібний ремонт деяких приміщень, знайшли кран подачі води в будівлі. Перший час за їжею і водою ходили в жіночий монастир, який розташовується по сусідству. Там люди за виконання дрібної роботи давали їм гарячу їжу, проте через деякий час попросили більше не приходити.

Ми їм допомагали. Звичайно, нам їх було шкода, люди опинилися в безвихідному становищі. Приходили до нас. Але потім ми перестали допомагати. По-перше, це захоплення незаконне, а по-друге, мені здається, що їх хтось фінансує. У них там все літо шашликами пахло, вони величезні сумки туди завозять. Так нечесно робити, тому зараз намагаємося з ними не спілкуватися ... Бог їх розсудить,
– ділиться враженнями одна з черниць жіночого монастиря.

Зараз Софія відчуває себе впевненіше, каже, що їх дії не є протизаконними, адже будівля знаходиться в комунальній власності і належати має громаді. А вони, як представники цієї самої громади, нею користуються.

Ніхто із проживаючих там виїжджати не збирається. Люди впевнені, що зможуть жити в недобудованому будинку.

За словами Софії, з юристами вони не консультувалися. Також підтримувати їх відмовилася і волонтерська організація "Співдружність", з якою Софія спочатку співпрацювала. Там заявляють, що не хочуть мати нічого спільного з захопленням будинку, і зараз питання надання соціального житла для переселенців вирішують в юридичній площині.

Психолог цього центру розповідає, що неодноразово намагалася поговорити з Софією про неправомірність її дій і про те, що від її вчинків страждає вся громада переселенців, але Софія впевнена в своїй правоті і слухати нікого не хоче.

Її відчай зрозумілий. Всім складно, але можна ж йти на настільки необдумані кроки. Адже вона не може не розуміти, що вона робить. Але, ймовірно, відчуває якусь підтримку, тому настільки самовпевнена,
– пояснює психолог.

Місцева влада, здається, залишилась осторонь від цього захоплення на Успенській. В міськраді заявляють, що це не є питанням їхньої юрисдикції, а офіційно будівлею керує обласна рада. В облдержадміністрації кажуть, що теж обурені такими діями переселенців, проте вдіяти нічого не можуть.

А наразі питання ніхто не вирішує, тим самим своєю бездіяльністю дозволяючи цим переселенцям незаконно перебувати на території захопленого будинку. І нікого не турбує, що така поведінка сотні людей робить погану репутацію тисяч інших переселенців в Одеській області.