Освіта для дорослих в Україні: що хочуть змінити

Розрив на ринку праці

Зрозуміло, що враховуючи обсяг руйнувань внаслідок війни, кількість біженців та внутрішньо переміщених осіб, український ринок праці очікує значне переформатування. Тому масштабні програми (пере)навчання дорослих будуть необхідністю. Чи відповідає законопроєкт викликам часу?

До теми Теорія еволюції Дарвіна і реформа містобудування у форматі законопроєкту 5655

За різними оцінками, від чверті до третини українців залишаються безробітними. Це дуже багато, враховуючи, що близько 8 мільйонів осіб виїхали з країни. Зрозуміло, що безробітні втрачають (принаймні частково) дохід та мусять скоротити своє споживання, тобто знижується сукупний попит на товари та послуги. Водночас підприємствам стає дедалі складніше знайти працівників потрібної кваліфікації.

Такий розрив на ринку праці існував і до повномасштабного вторгнення, а зараз – посилився. Тому набуття нових навичок чи підвищення кваліфікації працівниками критично важливе для українського ринку праці як сьогодні, так і в майбутньому. На вирішення цього питання спрямований законопроєкт, який ми розглядаємо.

Загалом структура законопроєкту стандартна для схожих рамкових законів – він визначає структуру освіти для дорослих, принципи її організації, права та обов'язки різних суб'єктів у цій сфері. Крім того, закон вносить декілька суттєвих змін до чинного законодавства.

Неформальна освіта

По-перше, неформальну освіту можливо буде визнавати в системі формальної освіти та отримувати за її результатами повну освітню кваліфікацію (раніше можна було отримувати лише професійну або часткову кваліфікацію).

При цьому як форму (семінари, курси, тренінги, стажування тощо), так і зміст неформальної освіти надавачі такої освіти зможуть визначати самостійно на основі професійних стандартів (якщо вони є), кваліфікаційних характеристик, завдань роботодавців, потребах економіки та суспільства. Проте надавач неформальної освіти має супроводжувати свій курс повною інформацією про його зміст, тривалість (чи кількість кредитів ЄКТС чи ЄКСПО) та очікувані результати навчання. Таким чином автори закону прописують максимально вільний та прозорий ринок неформальної освіти, що безумовно є плюсом, оскільки потреби ринку праці сьогодні змінюються дуже швидко.

По-друге, змінюється сукупність складників освіти для дорослих:

Як змінюється система освіти / Таблиця Ілони Сологуб

• Додаткова особистісно орієнтована освіта – це підвищення професійної кваліфікації або набуття нової, як і післядипломна освіта (проте остання для деяких професій є обов'язковою). За словами виконавчого директора Української асоціації освіти для дорослих Микити Андрєєва, особистісно орієнтована освіта – як правило, неформальна. Її здобувають у приватних закладах.
• Громадянська освіта – це про громадянську відповідальність, зокрема критичне мислення та медіаграмотність.
• Компенсаторна освіта призначена для тих, хто з певних причин не здобув загальну середню освіту. 
• Формаційна освіта – це так званий "другий диплом", тобто здобуття професійної або вищої освіти (часто з іншої спеціальності) тими, хто вже має диплом закладу професійно-технічної чи вищої освіти. Як правило, формаційну освіту здобувають у державних закладах.

При цьому, якщо людина має не менше 7 років страхового стажу, вона зможе отримувати таку "другу освіту" завдяки пільговим державним кредитам. Раніше здобуття "другого диплома" було можливим лише на платній основі. Проте у вересні 2022 року до закону "Про зайнятість населення" були внесені зміни, які уможливили отримання від держави ваучера на здобуття другої професійної чи вищої освіти за визначеними спеціальностями для певних категорій осіб.

Мовиться осіб, які старші 45 років, ветеранів чи демобілізованих з військової служби (крім строковиків), ВПО, осіб з інвалідністю та тих, які постраждали від російської агресії (раніше ваучери були доступні лише для здобуття професійної освіти).

При цьому перераховані категорії осіб під час вступу мають складати тест на загальні навчальні компетентності (схожий на ЗНО, який має розробити МОН та затвердити Кабмін), а ті, хто вступає на бакалаврську чи магістерську програму, складатимуть іспити безпосередньо у закладі вищої освіти.

Хто надаватиме послуги з освіти

По-третє, підвищується роль місцевої влади в освіті дорослих. Зокрема, місцева влада зможе організовувати центри освіти для дорослих (деякі громади вже це роблять), надаватимуть позашкільну освіту для осіб старших 14 років. Очікується, що органи місцевої влади створюватимуть, фінансуватимуть, оцінюватимуть та за потреби закриватимуть такі центри базуючись на вивченні потреб ринку праці, а також впроваджуватимуть регіональні програми освіти для дорослих (проте Науково-експертне управління ВР зазначає, що останнє – повноваження місцевих адміністрацій).

Читайте також Еволюція "хороших росіян"

Втім, послуги освіти для дорослих також зможуть надавати будь-які юридичні особи й навіть ФОПи. Деякі українські ЗВО також уже відкрили відділення чи філії, які навчають дорослих. Тож, схоже, що на ринку освіти для дорослих буде переважно два види "гравців":

• заклади вищої та професійної освіти,
• органи місцевої влади.

Втім, знайдеться місце на ньому й, наприклад, для платформ онлайн-курсів.

Ті заклади чи програми освіти для дорослих, які фінансуються державою, повинні будуть проходити контроль якості за допомогою НАЗЯВО. Заклади з підвищення кваліфікації працівників, для яких вона за законом є обов'язковою (наприклад, лікарів), повинні будуть отримати ліцензію. Акредитацію заклади освіти для дорослих проходитимуть добровільно.

Нарешті, на додачу до інших освітніх реєстрів законопроєкт пропонує запровадити Реєстр особистих електронних портфоліо. Судячи з опису, він буде схожий на LinkedIn для фахівців із професій, для яких запроваджено додаткове регулювання (зокрема, лікарі та вчителі мають регулярно проходити підвищення кваліфікації, і після нещодавніх реформ можуть самостійно обирати відповідні курси чи навчальні програми та отримувати бали за їх проходження). Особа добровільно записуватиметься до цього реєстру, в якому зберігатимуться дані про її освіту протягом життя.

Законопроєкт передбачає, що держава фінансуватиме освіту для дорослих з особливими освітніми потребами. Крім того, вона фінансуватиме щороку розробку та розміщення у вільному доступі 100 освітніх програм та навчальних курсів (чому саме 100 – ні в законопроєкті, ні в пояснювальній записці не пояснено).

Використання таких курсів суб'єктами, які надають послуги освіти для дорослих, вважатиметься частковим фінансуванням державою цих освітніх послуг. Відповідно інформація про надавача освітніх послуг, який користується цими курсами, буде внесена до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Пояснювальна записка до законопроєкту містить стандартне формулювання, що "реалізація проєкту акта не потребує додаткових фінансових витрат з державного та місцевих бюджетів". Проте зрозуміло, що згадані вище 100 навчальних курсів на рік навряд чи будуть розроблені на волонтерських засадах. А відкриття центрів освіти для дорослих потребуватиме фінансування з місцевих бюджетів.

Сподіваємося, що такі витрати проводитимуться максимально прозоро та за участі громадськості. Адже, як і під час проведення будь-яких державних видатків, тут можуть виникнути корупційні ризики. Втім, Антикорупційний комітет ВР вважає, що такі ризики відсутні й лише пропонує привести положення законопроєкту, які стосуються ліцензування, у відповідність до закону про ліцензування. Для деяких професій ліцензування та оцінка якості навчальних програм і кваліфікації викладачів критично важливі, щоб не було таких випадків як з "інструктором Алі".

Важливо Китайського миротворця не існує: чому не можна тішити себе ілюзіями

Ухвалення закону – важливий перший крок

Як Науково-експертне управління ВР, так і Комітет з питань молоді та спорту зазначають, що не варто говорити про громадянську освіту лише в контексті освіти для дорослих. Для дітей вона не менш важлива.

Своєю чергою, Комітет з питань євроінтеграції зазначає, що законопроєкт не суперечить Угоді про асоціацію. Згідно з планом виконання Угоди цей законопроєкт мав бути поданий до кінця 2018 року.

Скільки загалом людей потребуватимуть перекваліфікації чи підвищення кваліфікації під час війни та після перемоги? Звісно, оцінити це важко, але рахунок йтиме на мільйони. У часи до пандемії Державна служба зайнятості, наприклад, навчала 130 – 140 тисяч осіб на рік. Для порівняння, онлайн-курси від Prometheus за 8 років видали 1,3 мільйона сертифікатів (в середньому близько 162 тисячі за рік).

Отже, значний перерозподіл трудових ресурсів після війни буде викликом як для держави та закладів освіти, так і для працедавців і для самих працівників. Ухвалення цього законопроєкту (з урахуванням зауважень науково-дослідного управління) буде необхідним першим кроком. Однак надалі потрібна буде значна робота усіх дотичних суб'єктів.

Зокрема, заклади освіти за участі МОН повинні будуть розробити процедури надання освітніх кваліфікацій на основі неформальної освіти, а також вивчити ринок праці, щоб запропонувати достатньо гнучкі та актуальні курси освіти для дорослих.

Працедавцям потрібно буде розробляти нові процедури для оцінки компетенцій майбутніх працівників з урахуванням розмаїття неформальної освіти, яку вони можуть отримати, а також закордонного досвіду. Своєю чергою тим, хто шукає роботу, потрібно буде замислитися про те, які навички на ринку праці мають попит сьогодні. А далі – знайти оптимальні шляхи отримання цих навичок за допомогою очних або онлайн-курсів, індивідуальних консультацій тощо.