На перший погляд, це просто черговий епізод російського терору. Але якщо подивитися ширше, стає очевидно: удари по АЗС, електровозах, маршрутках, цивільних автомобілях – це частина системної спроби вибити українську логістику в оперативному тилу. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
До теми Дефіцит ППО та паніка в Москві: що українські дрони зробили з Росією
Про різницю між українськими та російськими ударами
Дніпропетровщина, Запорізька область, Херсон, Сумщина – усе це не випадкові точки на мапі. Це регіони, через які проходить рух людей, військових, техніки, вантажів, евакуаційних маршрутів, ремонту, постачання і щоденного виживання. Росіяни б'ють туди, де не завжди є гучна військова ціль, але є те, без чого фронт і тил не можуть нормально функціонувати.
На Дніпропетровщині російський дрон ударив по електровозу. Людей вдалося врятувати, бо моніторингова група Укрзалізниці вчасно помітила загрозу, а локомотивну бригаду попередили. Поїзд зупинили, залізничники встигли перейти в укриття. Це дуже показова історія: навіть коли Росія намагається бити по інфраструктурі, українські системи реагування вже працюють швидше, ніж ворог хотів би.
У Херсоні ситуація ще страшніша. Там російські дрони фактично полюють на людей. Удар по автомобілю в середмісті – загинув чоловік. Зранку – атака по маршрутці в центральному районі міста: попередньо двоє загиблих і п'ятеро поранених. Це не війна з армією. Це свідоме полювання на цивільних.
Паралельно росіяни продовжують бити керованими авіабомбами по Сумщині. Після ударів по Сумах і громаді постраждала 21 людина. Рятувальники діставали людей з-під завалів. Тобто Росія одночасно тисне по кількох лініях: дрони, КАБи, ракети, удари по транспортній та енергетичній інфраструктурі.
Але важлива частина цієї історії в іншому: поки Росія намагається знищувати українську логістику, Україна дедалі точніше б'є по російській.
Цієї ночі українські дрони атакували територію Росії у великій кількості. Росіяни заявили про понад сотню збитих безпілотників, але навіть їхні повідомлення не приховують головного: влучання були. Зокрема, у Пензі було атаковано об'єкт російського ВПК – науково-дослідний інститут фізичних вимірів. Це не умовний склад на околиці. Це структура, пов'язана з розробкою компонентів для стратегічного озброєння, ракетних комплексів і систем, які працюють на російську воєнну машину.
Тобто різниця між українськими й російськими ударами стає дедалі очевиднішою. Росія б'є по АЗС, маршрутках і цивільних автівках. Україна б'є по ВПК, логістиці, мостах, енергетичних вузлах окупантів і нафтопереробці.
В окупованому Криму після ударів горіла електропідстанція біля Феодосії. Частина міста залишилася без світла. На Приазов'ї українські удари знищують російську логістику: міст у районі Кременівки на трасі Маріуполь – Донецьк фактично виведений з ладу. Для окупантів це не просто мінус один міст. Це додаткові десятки кілометрів об'їзду, складніша доставка боєприпасів, пального, техніки й людей.
У Донецьку були удари по об'єктах окупантів, де фіксували пожежу й детонацію. Ймовірно, йшлося про склади пального або боєприпасів. І це знову та сама логіка: Україна не просто відповідає, а системно розбирає російську здатність вести війну.
Цікаво Кремль рятує Москву: регіони Росії залишаються без пального та грошей
Найболючіший для Росії напрямок зараз – пальне
Після серії ударів по нафтопереробних заводах, станціях прокачки, нафтобазах і терміналах у Росії почалася паливна криза. У багатьох регіонах фіксують черги на АЗС, обмеження продажу, зростання цін і дефіцит окремих марок пального. Подекуди водії стоять у чергах по багато годин, а в окремих випадках – понад добу.
Реакція російської влади дуже показова. Замість того, щоб визнати проблему, Росстат припиняє публікувати детальну інформацію про споживчі ціни на бензин і дизель. Тобто проблему не вирішують – її засекречують.
Це класична російська модель управління кризою: якщо ціни ростуть – сховати статистику. Якщо дефіцит пального – не говорити про дефіцит. Якщо війна руйнує економіку – назвати це "тимчасовими труднощами". Але бензин не з'являється від того, що його ціну прибрали з бюлетеня.
Паливна інфляція швидко переходить у вартість перевезень, продуктів, логістики, будівництва, промисловості. Якщо вантажні перевезення дорожчають, це означає, що дорожчатиме все. І саме тому російська влада так нервово реагує на паливну тему. Вона розуміє: удари по нафтопереробці – це не лише військова історія, а й соціальна.
Особливо показова ситуація в окупованому Криму. Там пальне на чорному ринку продають за фантастичними цінами. Якщо літр бензину може коштувати сотні рублів, а для туристів – узагалі абсурдні суми, то це ознака глибокого розладу системи постачання.
Рекомендуємо Путін у пастці: що стане головним стимулом для диктатора закінчити війну
Росія роками продавала своїм громадянам ілюзію, що війна десь далеко, що вона не торкнеться повсякденного життя, що фронт – це телевізійна картинка. Але тепер війна приходить у чергу на АЗС, у ціну літра бензину, у зламану логістику, у зростання вартості перевезень, у дефіцит.
І навіть представники російської еліти починають обережно проговорювати те, що ще недавно було небезпечною крамолою. Герман Греф заявив, що головне, що зараз хвилює росіян, – це якнайшвидше завершення бойових дій. Російські медіа швидко прибрали цю цитату, але сам факт її появи важливий. Коли навіть системні люди починають говорити про втому від війни, це означає, що економічний тиск стає відчутним не лише для периферії, а й для верхівки.
Україна готує глибшу оборону
На цьому тлі варто окремо подивитися на стратегічну ситуацію на півночі України. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що можливий наступ на Чернігівщину розглядається як реальна загроза. Мовиться не обов'язково про великий прорив чи нову спробу захоплення Києва. Радше про операцію відволікання: змусити Україну перекидати сили й резерви з ключових напрямків.
Наступ із території Білорусі наразі оцінюється як малоймовірний. Там немає ознак формування ударного угруповання, а місцевість і укріплений кордон ускладнюють такі дії. Але білоруський фактор нікуди не зник. Ретранслятори на території Білорусі, які можуть використовуватися для російських дронових атак, досі залишаються проблемою.
І це ще раз показує: режим Лукашенка не є нейтральним спостерігачем. Він залишається співучасником російської агресії, навіть якщо не вводить війська напряму.
Водночас Україна не просто реагує на загрози, а й готує глибшу оборону. Західні аналітики фіксують суттєве посилення українських фортифікацій – від півночі до півдня. На Запорізькому напрямку з'явилися кілька оборонних ліній, посилюються рубежі біля Краматорська, Слов'янська, Харкова, Сум, Чернігова, на півдні. Це важлива зміна після багатьох місяців критики щодо темпів будівництва укріплень.
І тут складається загальна картина.
Росія намагається розтягнути Україну: бити по тилу, тероризувати цивільних, створювати загрози на півночі, тиснути КАБами на Сумщину, дронами – на Херсон і Дніпропетровщину. Але водночас сама Росія дедалі більше отримує війну назад у власну інфраструктуру: у заводи ВПК, енергетику, мости, нафтопереробку, паливний ринок. Саме це і є нова динаміка війни.
Україна не лише відбивається, а й системно руйнує здатність Росії продовжувати агресію. Не символічно, не хаотично, а по вузлах, які годують війну: паливо, логістика, ракети, компоненти, залізниця, склади, мости.
І тому російський терор по українських АЗС виглядає не демонстрацією сили, а ознакою злості й безсилля. Вони б'ють по цивільних заправках, бо українські дрони б'ють по їхній воєнній машині. Вони атакують маршрутки, бо не можуть зупинити удари по своїх заводах. Вони засекречують ціни на бензин, бо не можуть пояснити власним громадянам, чому "спецоперація" раптом стала чергою за пальним.
Росія хотіла залишити Україну без тилу. Але дедалі більше схоже, що сама починає втрачати тил, на якому тримається її війна.