Попри величезні втрати, яких Росія зазнає у війні проти України, Владіміру Путіну не потрібне перемир'я, адже для нього це прийнятна ціна за ті результати, що вони можуть отримувати на фронті. Проте навіть якщо вдасться досягнути якогось перемир'я з Росією – воно не буде стійким. Кремль використає перемир'я, щоб підготуватися до нового наступу.

Водночас і Україна ефективно використає час перемир'я, щоб покращити свої можливості. Про це в інтерв'ю 24 Каналу розповів офіцер 412 окремого полку безпілотних систем NEMESIS Сергій "Скалун". Більше про це, як зараз діють окупанти на фронті та про успішну операцію Сил оборони "Покрова" – читайте далі у матеріалі.

Не пропустіть Українські дрони-авіаносці нового покоління: чому росіяни їх так бояться і як змінять хід війни

Яка зараз тактика окупантів на фронті на тлі того, що паралельно відбувається на міжнародній арені та дипломатичному рівні?

Тактика штурмів абсолютно відрізняється від того, що написано у статутах, настановах. Вони абсолютно аналогічні і у нас, і у ворожих підрозділів. Тактика абсолютно відрізняється від того, що було ще півтора чи два роки тому. Ці зміни – результат впливу БпЛА-компоненти на перебіг подій на полі бою.

Якщо розділяти піхотні і механізовані штурми, вони всі поділені на декілька фаз. Перша фаза у піхотних штурмах – це, очевидно, розвідка боєм. Вона відбувається малими піхотними групами. Це може бути 2 піхотинці, які слабо підготовлені. Вони фактично відправляються на "забій". Основна мета цієї фази – виявити наші вогневі позиції, якщо вони не зайняті, то просто влитися в них.

Пересування малих піхотних груп відбувається під щільним контролем засобів БпЛА противника, якраз для того, щоб виявити наші вогневі точки. Після цього відбувається вогнева підготовка наступу. Коли я кажу "вогнева", то маю на увазі не лише артилерійську підготовку, а й вплив БпЛА противника. Їхня мета – ізолювати район бойових дій, обрізати нашу логістику, ускладнити евакуацію поранених, довести піхоту до такого стану, коли вона сама просто покидає позиції.

Повне інтерв'ю з офіцером NEMESIS: дивіться відео

Далі відбувається безпосередньо піхотний накат штурмових груп. Це можуть бути теж слабо підготовлені піхотинці, основна мета яких безпосередньо зайняти наші позиції. Очевидно, що противник при цьому зазнає великих втрат, але ми, своєю чергою, втрачаємо якісь свої вогневі точки та в підсумку – території. Це відбувається перманентно, постійно.

Противник має великий людський ресурс, може "мацати" нашу оборону і вишукувати слабкі місця в ній. Коли знаходять це місце, то кидають туди якісь сили. Може бути більш підготовлена піхота або навіть якісь механізовані підрозділи.

Якщо перейти до другого виду штурмів, саме механізовані накати, то їх стає значно менше. Можна виділити три основні типи:

  • з досить масштабним залученням бронетехніки: декілька колон до 30 одиниць ББМ (бойова броньована машина – 24 Канал), до 10 одиниць танків. Це така батальйонно-тактична група, створена на базі мотопіхотного батальйону і посилена танковою ротою. Це те, що противник досить активно використовував ще рік – кілька років тому. Зараз цього значно менше через економію і дефіцит бойових броньованих машин у нього;
  • однією колоною або кількома колонами у складі малих груп бронетехніки без залучення танків. Таких штурмів теж стає значно менше;
  • основний вид – мала група бронетехніки, яка заїжджає, користуючись поганими погодними умовами. Ці штурми також можуть підтримуватися залученням якоїсь неброньованої техніки, як-от мотоциклів. Мета таких штурмів – проїхати першу лінію оборони, висадитись у глибині нашої території на проміжні позиції або на позиціях БпЛА, або це можуть бути взагалі покинуті хати. Головне, щоб їхня піхота "спішилась" і у неї було укриття.

У результаті цього у наших підрозділів, коли противник заїхав у глибину нашої території, у суміжних підрозділів створюється враження, що вони перебувають в оточенні. Ми вимушені зміщувати точки роботи наших підрозділів БпЛА, зміщувати вогневі позиції артилерійських засобів. Це нічого гарного нам не дає.

Повертаючись до збільшення кількості штурмів без залучення бронетехніки, є цікава статистика за результатами минулого місяця (квітень – 24 Канал). Кількість неброньованої техніки, ураженої протягом місяця, яку ми уражаємо щоденно, була максимальною – близько 150 одиниць за день. Були дні-рекордсмени, коли Сили оборони України уражали до 300 одиниць неброньованої техніки. Водночас ураження броньованої техніки на мінімумі за останніх півтора – два роки.

Співвідношення ворожих піхотинців, знищених та уражених, до одиниці ураженої бронетехніки, за результатами 2024 року було 50 військовослужбовців до одиниці ураженої ББМ чи танку. Натомість зараз воно сягає 90 військовослужбовців до спаленого "залізяччя". Це якраз підтверджує те, що у противника очевидний дефіцит броньованої техніки. Накати і штурми без застосування бронетехніки – це не якийсь хитрий задум, це просто необхідність.

Проросійські телеграм-канали публікують відео, у яких окупанти скаржаться на те, що вищому керівництву Росії їх не шкода. Вони більше переживають за свої безпілотники, тому відправляють окупантів промацувати територію на позиції, штурмувати. Послали одних – не повернулися, послали наступну партію. Вже навіть до росіян це дійшло.

Це дуже цинічний підхід з їхнього боку, але він дійсно є. Вони майже не витрачають грошей на підготовку штурмових груп. Один штурмовик для їхньої держави значно дешевший, ніж один ударний засіб – будь-то БпЛА чи одиниця броньованої техніки. Дуже цинічно, але це та механіка, до якої вони прийшли органічно. Попри всі втрати, вона дозволяє їм у кінцевому підсумку бути результативними.

Якщо говорити про втрати, про те, що вдається спалювати нашим Силам оборони, то чи помітно це зараз на фронті? Як швидко росіянам вдається поповнювати свої ресурси?

Якщо взяти інтенсивність, з якою ми вибиваємо ворожу техніку, і ту, з якою вона відновлюється або виробляється нова – то перша значно вища. Саме тому зараз ми бачимо цю економію: броньована техніка у них просто в дефіциті. На базах зберігання є ще чимало "заліза", яке вони можуть, хоч і обмежено, але поставити у стрій.

До речі Промисловість терору: скільки ракет Х-101 планує виробити Росія у 2025 році․ Розслідування

Проте, якщо взяти всю територію Росії, то танки "з нуля" випускає лише один завод – "Уралвагонзавод", і то в обмеженій кількості (той самий Т-90 "Прорив"). Решта – це те, що підіймають зі складів. Ресурс ще є, але він вичерпний. Цей горизонт вичерпності вже ось тут. Тому економія – це органічна річ, до якої вони дійшли.

Якщо загалом говорити про ситуацію в російській армії: хоча ми звикли, що їх багато, сил у них більше, техніки вистачає, але вони ж теж виснажуються, правильно?

Вони виснажуються з погляду технічних засобів, бо те, що використовують зараз – це ще радянський доробок. Водночас з погляду людського ресурсу, мені здається, потенціал у них ще далеко не вичерпаний. Нам передусім треба налаштовуватися саме на це. Не думати, що ось-ось все у них закінчиться.

На початку війни ми рахували, скільки в них ракет, потім – скільки "Шахедів", з якою швидкістю вони їх виробляють. Але нічого не закінчується, і саме на це треба орієнтуватися.

Що зараз допомагає нашим захисникам та захисницям відправляти окупантів туди, де їм місце?

Якщо говорити про наш підрозділ, то наш основний ударний засіб – це дрон Nemesis. Великий коптер, який може нести значне корисне навантаження й вражати захищені цілі. Він здатен працювати на тактичну, а за певних умов – і на оперативно-тактичну глибину. Досить стійкий до РЕБ. Саме це дозволяє нам бути ефективними.

Крім цього, ми розвиваємо засоби, які працюють уже на оперативну глибину – це наш фокус на найближчий квартал і далі. Противник уже розуміє, що на глибині до 20 кілометрів за ЛБЗ (лінією боєзіткнення – 24 Канал) він не в безпеці, але далі – ще почувається спокійно. Там ми й можемо бути успішними.

Аналітики кажуть, що велика частина нашого успіху – це оператори дронів. Вони швидко вчаться, набагато професійніші за російських. Навіть у перехоплених розмовах окупантів чути скарги: не знають, куди летіти, як працювати – все в них поспіхом. Чи допомагає нам їхня метушня?

Безумовно, допомагає. Якщо глибше копнути, то це дійсно наша перевага – кількість і якість операторів БпЛА. Якщо у росіян усе систематизовано й побудовано на потоках, це їхня перевага, то у нас багато різних курсів, громадських об'єднань, які цьому навчають. Це вже спрацювало нам у плюс і дозволяє переважати росіян як кількісно, так і якісно.

Ми вже багато чого можемо виробляти самостійно. Ми точно не в тій точці, де були на початку 2022 року. Це дратує окупантів. Знаю, що ваш підрозділ багато чого виготовляє в Україні.

Більшість засобів, які ми використовуємо, – зібрані в Україні. Не повністю, але з українськими компонентами. Це дозволяє нам бути гнучкими, не залежати від політики Китаю. Крім того, у нас "коротке плече" взаємодії з виробником – він в Україні. Ми можемо швидко вносити зміни в конструкцію БпЛА і бути ефективнішими.


Перевагою України є оператори дронів / Getty Images

На жаль, росіяни вчаться у наших Збройних Сил і вдосконалюються. Вони ретельно відстежують, як працюють українські оператори БпЛА, наслідують їхню техніку керування. У них зараз стало краще з цим?

Значно краще. Вони адаптуються. Треба розуміти, що це досить масивна і неповоротна машина, але коли вона все-таки повертається і в правильному напрямку, то працює досить ефективно. Росіяни запозичують не лише наші тактики пілотування БпЛА чи будь-які інші бойові тактики. Вони запозичують наші процедури планування, здійснення розвідувальних заходів і так далі. Наразі це приносить результат.

Пропагандисти чи не щодня збирають на дрони. Тобто, вони так само закликають росіян донатити, а потім партіями закуповують безпілотники та відправляють на фронт. Важливо, щоб українці розуміли, що не тільки Владімір Путін винен у війні, а всі росіяни, які так само донатять.

Абсолютно. Тут точно не можна виокремити одного Путіна як винуватця війни. Але те, про що ви кажете, це гарний дзвіночок для нас, тому що, стає очевидно, що у Росії дефіцит засобів. Також очевидно, що вони менш згуртовані, ніж ми, адже для них ця війна не настільки екзистенціальна.

Сам факт того, що ці збори з'явилися – це круто. У них явно є дефіцит. Але те, що вони з'явилися, ще не означає, що росіяни зберуть кошти на якусь кількість дронів, як це відбувається у нас.

Якщо ми говоримо про дефіцит сил і засобів у війську Путіна, то чи потрібне йому зараз перемир'я, щоб поповнити резерв? Якщо так, то що в цей час робитиме ваш підрозділ?

Думаю, Путіну абсолютно не потрібне це перемир'я. Попри втрати, які зазнають росіяни, їхня армія залишається результативною. Для них це абсолютно прийнятний розмір втрат людського життя на квадратні кілометри території, які вони отримують натомість. Я не бачу причин, чому вони мусять зупинятись.

Якщо це все-таки відбудеться, у що я не вірю, то це не буде стійка сутність. Це буде просто період, який вони використають для підготовки до наступного вторгнення. Для цього ж самого і ми мусимо використати цей час. Якщо говорити конкретно про наш підрозділ, то я впевнений, що ми використаємо цей час ефективно, зокрема через ті процеси, в яких ми функціонуємо, і через тих людей, які цими процесами керують.

Нещодавно ми стали полком і ще не набули повноцінних спроможностей, тому використаємо цей час для наповнення своєї штатної структури. Це зможе відбуватись не так, як зараз, а в досить комфортному темпі, з абсолютно якісною адаптацією особового складу.

З погляду засобів, ми перебуваємо у контакті з нашими українськими виробниками. У нас є дуже багато R&D-проєктів (проєкти з дослідження та розвитку, які спрямовані на пошук інноваційних рішень – 24 Канал). І ті ресурси, які ми зараз вкладаємо у бойову роботу, ми можемо направити на R&D-проєкти. У кінцевому підсумку це дозволить працювати, збільшити глибину нашої роботи або кількість вимірів нашої роботи.

З погляду процесів, ми постійно перебуваємо у режимі R&D, тому що є досить молодим підрозділом. Ми стали батальйоном, одночасно набували спроможності й ефективно воювали. Після цього досить швидко стали полком, продовжуємо ефективно воювати та набувати спроможності.

Ми постійно аналізуємо, що і як робимо, але коли ти летиш в літаку, змінити крило значно складніше, ніж коли літак стоїть на землі. Тому, очевидно, що час перемир'я ми використаємо для шліфування процесів і для того, щоб довести їх до умовного ідеалу, стати більш ефективними й готуватись до наступної фази.

Чи можемо ми поговорити про бойовий дух у підрозділі, адже градус напруги у суспільстві постійно зростає, люди дуже активно реагують на все, що відбувається. Я розумію, що це більше про політику, але якщо ми говоримо про фронт і наше військо, то які внутрішні відчуття у тих, хто зі зброєю в руках боронить кожен клаптик землі?

Очевидно, що люди стомлені, виснажені фізично, емоційно. Але військові, які оточують мене, не вірять у стійке перемир'я, всі налаштовані на продовження боротьби. Я повторюсь, що ця війна є екзистенційною для нас і, очевидно, що ворог не обмежиться Донецькою, Луганською, Херсонською, Запорізькою областями. Тут мовиться про знищення нас як сутності, про знищення нашої державності. Якщо відштовхуватися від цього, то треба просто працювати – щоденно і якісно, бо іншого вибору у нас немає.

Якщо навіть умовного перемир'я не буде, що потрібно нашим Збройним Силам, щоб продовжувати боронити Україну?

Очевидно, що нам треба працювати над кількісним і якісним поповненням наших спроможностей. Загалом, це ті процеси, які зараз відбуваються у війську. Я маю на увазі перехід на корпусну систему. З іншого боку, очевидно, що ми дуже залежні від допомоги, яку отримуємо зовні. Це БК, інші засоби, і, можливо, інформаційна підтримка.

Політики, до чиїх функцій це належить, мають бути максимально зосереджені на цьому і розуміти, що це місце акцентування їхніх зусиль. А люди, які сьогодні у військах, я розумію, що всі виснажені, втомилися, але вони щоденно мусять покращуватись, ставати кращими ніж вчора та більш ефективними.

Які успішні приклади взаємодії на фронті ви можете назвати?

Щодо нашого підрозділу, то взаємодія – це загалом дуже цікаве питання, бо ми перебуваємо у резерві Головкома. З одного боку, ми можемо бути більш гнучкими щодо вибору місць зосередження наших зусиль, а з іншого, ми не інтегровані в глобальний замисел – ОСУВ чи ОТУВ. Тому взаємодія – це те, на чому базується наше функціонування.

У нас вибудувана співпраця з усіма бригадами, в смугах яких ми працюємо, а працюємо ми вздовж всієї лінії бойового зіткнення. Це те, на чому ми акцентуємо свої зусилля. Тут теж є дві сутності. Перша – військова, тобто ми домовляємось про смуги, в яких працюватимемо, домовляємось про прикриття наших наземних груп.

Цікаво У ГУР показали унікальні кадри з морськими дронами, які атакують ворога у Криму

Друга – це відбудова довірливих відносин, бо ніхто не надасть тобі більш якісну та перевірену інформацію, ніж підрозділи, які утримують смугу. Дуже багато цілей, які ми уражаємо, отримані в результаті взаємодії з підрозділом на цій смузі. Щоб не називати цифри, я лише скажу, що цих цілей значно більше, ніж тих, які ми отримуємо з будь-яких інших джерел. Для нас ця взаємодія регулярна, вона є частиною нашого бойового ритму.

Можемо говорити і про інший характер взаємодії, а саме взаємодія з метою акцентування зусиль декількох підрозділів БпЛА чи засобів бригад, які утримують смугу, – з нами. Це теж великий шматок взаємодії, те, в чому ми вбачаємо перспективу і куди рухаємось,

Уже можемо говорити про операцію "Покрова", яка відбулась у 2024 році на Покровському виступі. У ній брали участь 10 підрозділів БпЛА. Ми синхронізували наші бойові ритми, синхронізували застосування розвідувальних, ударних засобів, розробили механіку й інструмент взаємодії. Під час цієї операції було уражено близько 50 артилерійських засобів противника, зокрема РСЗВ, САУ.

Якщо оцінити результати, то після проведення операції інтенсивність вогню ворожої артилерії в смугах окремих підрозділів знизилась суттєво – до 50%. Інтенсивність просування ворога саме на Покровському виступі, якщо порівнювати з попереднім відрізком часу, також суттєво знизилась. Тому така синхронізація є важливою, у цьому ми бачимо потенціал.

А як щодо росіян, у яких немає цієї злагодженої роботи, адже самі окупанти нарікають, що в них повний хаос в армії? Вони не розуміють, хто кому підпорядковується, вище військове керівництво отримує інші звіти. Це теж помітно на фронті?

Це їхня типова проблема, але багато в чому вона типова і для нас. Наша армія – нащадок радянської армії. У них це виражено значно сильніше, але я б не став на це сподіватись, а готувався б до найсильнішого ворога.

Дрони – це зараз сучасна війна, вони нам дуже сильно допомагають. Однак, звісно, є ще артилерія. Якщо ми говоримо про якийсь паритет, здебільшого чим далі, тим більше ми працюватимемо саме дронами, так?

Так, так склалося, але я впевнений в тому, що дрони повноцінно не зможуть витіснити артилерію, тому що артилерія має певні переваги, і вони абсолютно очевидні.

По-перше, артилерія може впливати значно інтенсивніше. Наприклад, гаубиця Д-30 може робити до 5 пострілів за хвилину. Водночас один оператор дрона може керувати одним дроном, і при цьому йому ще, ймовірно, треба буде чекати своєї черги, адже у нас є номенклатура частот, в яких ми працюємо.

По-друге, швидкість реакції артилерії. Якщо розрахунок підготовлений, якщо він (військовий – 24 Канал) вивчив місцевість, має пристріляні точки, має якісь планові цілі, то швидкість польоту снаряда до цілі складає секунди. А швидкість польоту дрона до цілі може складати десятки хвилин.

Третя перевага – це здатність працювати по площинних цілях. Це було досить помітно під час активної фази Курської операції. Коли хвилі корейських військовослужбовців наступали на наші позиції, оператори наших дронів просто були перевантажені, вони не могли якісно відпрацювати по кожному з них. Це дало змогу противнику наблизитись до наших позицій і почати безпосередньо стрілецький бій.

Водночас один касетний снаряд здатний вивести десяток військовослужбовців з бою відразу. І тут же неочевидна перевага артилерії. Я не спеціаліст в ціноутворенні артилерійських снарядів. Однак, мені здається, один артилерійський касетний снаряд, який може вивести одразу з бою відділення противника, коштує дешевше або приблизно так само, як і десяток дронів, які треба буде витратити для досягнення цієї ж мети.

Крім цього, снаряди артилерії абсолютно незалежні від засобів ППО, тому що по дронах ворог може працювати. Вони незалежні від засобів РЕБ, якщо ми не кажемо про якісь Excalibur (високоточний снаряд – 24 Канал), що наводяться по GPS-координатах. Також вони абсолютно незалежні від метеоумов.

Це дуже важливо, тому що один з треків побудови штурмів противника базується якраз на використанні поганої погоди, коли ми не можемо літати. А снаряду, в принципі, не заважає ні сніг, ні дощ, ні туман, ні швидкість вітру. Він може не точно впасти, але після пристрільного пострілу потрапить в ціль. Тому очевидно, що глобально дрони зараз посунули артилерію, але в артилерії є своя ніша, і з цієї ніші дрони через специфіку їх застосування ніколи не посунуть артилерію.

Ми часто можемо бачити в офіційних телеграм-каналах українських підрозділів, як ефектно скиди з дронів прилітають в бліндажі окупантів. Наскільки ефективно і як часто нам вдається вражати саме великі пункти операторів БпЛА ворога?

Повертаючись до нашої розмови про артилерію, ще одна її перевага – могутність артилерійського снаряда. Вона дає змогу уражати ефективніше, ніж може вразити дрон. Ті ж пункти управління, бліндажі, будь-які захищені споруди через те, що артилерійський снаряд значно могутніший, ніж те, що може нести дрон.

Тож для того, щоб ефективно відпрацювати по будь-якій цілі, дуже часто дрону треба потрапити в якусь конкретну точку, залетіти безпосередньо в бліндаж, чи, якщо ми говоримо про артилерійські засоби, то кумулятивним струменем потрапити безпосередньо в ствол для того, щоб бути ефективним.

Як окупанти намагаються захистити такі свої місця? Якщо ми говоримо про скупчення операторів БпЛА, то чим саме вони намагаються це робити та чи вдається?

Вони усвідомлюють те, що не можуть перебувати у безпеці на глибині до 20 кілометрів і вони адаптуються до наших тактик застосування. У них відбудована система раннього попередження, тобто на деяких напрямках вони знають, що летять, наприклад, наші дрони, чи летять якісь FPV-дрони.

Росіяни інженерно захищають свої вогневі засоби й точки зосередження піхоти, чи будь-які командні пункти, просто значно краще, ніж ми. Вони майстри в інженерному захищені своїх важливих точок. Вони гарно маскуються, обладнують або стаціонарні вогневі точки для прикриття якихось надто важливих для себе об'єктів, або організовують мобільно-вогневі групи для цього ж. Тому вони прогресують і до цього теж треба бути готовими.

Якщо ми говоримо про наше військо? Ви сказали, що в нас не така ситуація, навіть з тими захисними спорудами. Наскільки часто вдається окупантам не тільки розпізнавати їх, а й влучити?

Вони навчаються, використовують якісь наші тактики застосування чи процеси. І от, знову ж таки, те, про що ви казали, їхні телеграм-канали зараз майорять відео успішного застосування ними своїх засобів БпЛА, тому треба бути готовими і до цього теж.

Чи помічали ви на своїй ділянці фронту те, що є в окупантів в небі те, чого немає ще в нас?

Не можу сказати, що у нас чогось немає. Я впевнений у тому, що реалії війни, в яких ми перебуваємо, – однакові і для них, і для нас. Тому абсолютно точно будь-який засіб росіян має аналог у нас, і будь-який наший засіб – має аналог у них. Однак з погляду розповсюдження – це дрони на оптоволокні. Росіяни зараз застосовують їх системніше та активніше, ніж ми.

Хоча, якщо я не помиляюсь, перші спроби застосування здійснювали саме ми. Це ось ця неповоротна машина, яка нарешті повернулася туди, куди треба. І зараз у них систематизовані й процес, і виробництво, і застосування.

А яка ситуація зараз в окупантів з системами РЕБ?

Мені здається, РЕБи росіян щодо широти номенклатури, характеристики та кількості, переважають будь-яку армію світу. Тому це те, на чому вони будують свою оборону. Це один з таких важливих її компонентів.

Ми часто говоримо про деморалізацію та хаос в армії окупантів. Однак в них є дисципліна, на якій тримається виготовлення і швидке доставлення дронів, поповнення боєприпасів та іншої техніки. Це все побудовано на страху?

Думаю, тут є елемент страху та залякування. Очевидно, є групи людей для яких важливо, скільки мільйонів їм заплатять, так вони і потрапляють у військо. Готовність померти, але не бути покараним, якщо ти не виконуєш наказ.

Навіть коли нам інколи показують військовополонених Росії, вони намагаються вдавати, що вони досі, у 2025 році, не знали, куди вони йдуть і що вони будуть робити, а насправді треба розуміти, що вони все прекрасно усвідомлюють.

Абсолютно. Однак коли вони йдуть в штурм, у них є дві опції – або загинути, або потрапити в полон. Якщо вони не йдуть в штурм, то у них є одна опція – загинути. Тому вони обирають просто варіант, який залишає більше шансів.

Які слова ви можете сказати людям в тилу як військовий? Якими ми тут маємо бути, щоб постійно підтримувати наших захисників на фронті?

Мій меседж абсолютно простий. Я розумію, що люди втомилися, розумію, що десь у Києві чи Львові здається, що війна – це десь далеко і вона ніколи у ці міста не прийде. Однак ця війна для нас є війною за виживання як нації.

Тож що б ти не робив, ти маєш акцентувати свої зусилля на тому, щоб допомагати армії. Якщо ти працюєш – донать, якщо ти залучений як військовий – навчайся і будь ефективним на полі бою. В іншому випадку – у нас просто немає майбутнього.