Перемир'я – ще не мир: що буде далі

Пропозиції Трампу і виклики для Зеленського

Чи означає це швидке припинення вогню? Наразі – сумнівно. Про це заявив Ігор Тишкевич, інформує 24 Канал.

Читайте також Відтягування неминучого: що не так з переговорами в Саудівській Аравії

Для Владіміра Путіна, якому вигідно було представити "недоговороспроможність" Володимира Зеленського, результати зустрічі в Саудівській Аравії – неприємні. Але очікувані. Хай там як, наступ ЗС Росії в Курській області саме вкладається в логіку виходу на припинення вогню: витіснити ЗСУ зі своєї території до його початку. А це означає, що на цій ділянці Кремль спробує зробити все, щоб завершити свою операцію найближчими днями.

Другий, паралельний, трек – політичний – ставити вихід ЗСУ із Суджі як умову того самого перемир'я. Суть процесу – затягнути у двосторонні консультації, у яких спробувати підвести українську сторону до відповіді "ні".

Паралельно з цим уже на американському треку переговорів (про двосторонні відносини) зробити Дональду Трампу конкретніші пропозиції щодо:

• Арктики та участі американських компаній у розвитку північних логістичних маршрутів (а це для Вашингтона пріоритет у зв'язку з конкуренцією з Пекіном);
• угоди про мінерали. З однієї сторони, пропонуючи велику ресурсну базу та найкращі умови. Але у формі, яка виглядатиме вигіднішою для Росії порівняно з бонусами для України з можливим американо-українським договором (це вже гра на внутрішньополітичне поле в Україні);
• газу для Європи. Уже була інформація про обговорення входу США в проєкти "Північних потоків" (але потрібна згода Німеччини). А є ще один: якщо українська ГТС додається до поля американо-українських домовленостей щодо ресурсів, для Кремля з'являється сенс предметно говорити з Трампом про "спільний збут" природного газу. Звичайно, російського. До речі, саме у цю логіку укладаються атаки на газодобувну інфраструктуру України останніми тижнями. У цій логіці, до речі, уже США можуть "попросити" Україну піти із Суджі, якщо Росія не може видавити звідти ЗСУ.

Далі перемир'я і питання внутрішньоукраїнських процесів. Тема виборів (президентських і парламентських) з теоретичної площини остаточно перетворюється на практичну. Для Зеленського (це якщо умовою переговорів у Саудівській Аравії не було його невисування на другий строк) завдання збереження позицій буде вкрай складним з кількох причин.

1. Перемир'я відводить фокус з лінії фронту, а політичні опоненти отримують великі можливості критики управлінських рішень Банкової, Кабміну та самого президента.

2. Відхід військової повістки на другий план (на жаль, для частини населення це сталося ще рік тому) актуалізує питання мирового порядку денного – стану економіки, інфраструктури тощо. Також зручна позиція для критики представників влади.

3. А це вже варіативно. Якщо в команді Трампа таки поставлять на сценарій "Україна з новим президентом", а на Банковій спробують зіграти по-своєму, тут також будуть резонансні інформаційні приводи.

До чого готується Росія

Перелічені чинники, якщо їх не помічати, здатні суттєво послабити позиції українських перемовників на момент початку консультацій щодо певної подоби "мирного договору" або договору про заморожування війни. Звичайно, для Кремля такий варіант вкрай цікавий і вигідний. Тому політику Росії можна буде схарактеризувати такими процесами.

1. Звісно, ​​інформаційні операції Росії щодо дестабілізації українського суспільства. На жаль, через помилки української сторони в інформаційному полі російські ресурси мають доступ до частини українських громадян. Суть операцій – не підтримка якихось окремих особистостей, а посилення фрагментації суспільства (підігрів конфліктів між різними групами: тими, що виїхали, і тими, що живуть в Україні; сім'ями військових та сім'ями цивільних; ВПО та постійними жителями; ветеранами та ухилянтами), створення загальної атмосфери недовіри. Для чого? Та для всього!

Актуально Путін готується до нової війни, а не до миру: до чого тут українські діти

2. На європейському та американському інформаційному полі Росія вкрай активно проводитиме інформаційну кампанію з дискредитації самої ідеї допомоги Україні. Але не як країні, а як "українській владі". Тобто Кремль намагатиметься всіляко підсвічувати корупційні скандали, факти непослідовної політики тощо.

3. Окремою темою російських інформаційних атак стануть питання українських біженців. Росія намагатиметься вкрай агресивно просувати тези про їхню загрозу для держав, які їх приймають. Не лише в інформаційному полі, а й організовуючи провокації.

4. Пропозиціями вирішити низку питань існування України у мирному режимі через "готовність надати допомогу". І тут серед тем можуть виникнути: енергетика (починаючи від ЗАЕС та закінчуючи пропозицією для США розпочати постачання електроенергії в Україну; газ, транзит).

5. Питання обміну полоненими та в'язнями. Частина процесу пройде швидко, тобто перші масові обміни. Далі Кремль суттєво загальмує процес, намагаючись перевести його в аналог тристоронньої контактної групи, де кожен новий обмін стає результатом тривалих та публічних переговорів. Суть та сама – політичні пастки для української делегації та можливість звинуватити Україну в небажанні пришвидшувати процес. З огляду на українські внутрішньополітичні виклики під час перемир'я це вкрай важливо для Кремля.

6. І, природно, спроба відтягувати процес фіналізації угод про заморожування. Щоб перелічені дії мали ефект, Кремлю потрібен час. Тобто кілька циклів "місячного перемир'я". Можливо, навіть із перервами на активні бойові дії.

Завдання для України

І тут ми підходимо до головного – позиціям української сторони на моменті переходу від логіки перемир'я до логіки переговорів про мир. Для Росії ідеальний варіант – максимальне послаблення опонента.

Для України завдання №1 – не впасти у передвиборчий цикл без оголошення виборів. Простіше кажучи, якщо стоять два завдання – перемогти на виборах та підписати вигідний для країни договір про мир, – треба пам'ятати, що обидва реалізувати неможливо. Тобто потрібна концентрація на одному з напрямів. Тоді другий стане можливим, але вже після першого.

Це справедливо не лише для Зеленського, а й для його опонентів. Мінус – пріоритети мають бути однаковими у всіх учасників процесу.

Завдання №2 – збереження підтримки з боку партнерів. І тут уже украй важливим стає питання раціоналізації зовнішньої політики. В умовах перемир'я буде вкрай складно діяти в старих емоційних межах, говорячи про "агресію". Адже партнери скажуть у відповідь: "Так Росія пішла на перемир'я, нумо говорити, що далі". Далі – це тема, чим і як Україна буде вигідна сусідам, США, ЄС, країнам Азії. Тобто розмова вже про функціонал – трохи ширша, ніж просто говорити про ресурси.

Завдання №3 – пам'ятати, що договори з Росією зазвичай тимчасові й порушуються. А це означає, що перемир'я – час, коли можна проаналізувати помилки, частково їх виправити та готуватися до нового раунду протистояння.

Завдань набагато більше, але без вирішення хоча б зазначених, без реакції на ці виклики уникнути втрати суб'єктності країни в найближчі роки буде вкрай складно.