Оксана Дубик зізналася, що найстрашніше їй було дивитися, як нищать завод "Азовсталь", на якому перебував її чоловік. Про це вона розповіла в інтерв'ю для проєкту "СВОЇ" на 24 каналі.

До теми Востаннє говорили 28 лютого, він у полоні, живий, – мешканка Маріуполя про чоловіка-захисника

"Там твої рідні, а ти нічим не можеш допомогти": Олена про обстріл "Азовсталі"

Сім'я живе у приватному будинку, недалеко від "Азовсталі", звідки добре видно завод.

Ти розумієш, що там твої рідні, що ці бомби падають весь час, горить щось весь час. А ти дивишся і не можеш нічим допомогти. Мабуть, ось через це і було страшно,
– розповіла Дубик.

Також вона непокоїлася за рідних та знайомих, які живуть поза містом і не могли з нею зв'язатися. Вона переживала, що вони не знають, що з нею все гаразд.

Страшно й через те, що не було зв'язку. І ти живий, маєш їжу, є вода, хоч би що там не казали. Бо у нас вулиця Малофонтанна, там б'ють такі джерельця з-під гори. Тому до нас сходилися брати воду люди з половини міста. Від них ми й дізнавалися новини. Або від військових, які приїжджали туди. А зв'язку ж не було,
– сказала вона.

Як маріупольці переживали удар по Драмтеатру

16 березня росіяни скинули на Драмтеатр у Маріуполі потужну бомбу. У той момент там ховалися сотні місцевих мешканців. Олена Дубик розповіла, що спершу вона не знала, що вороги скинули бомбу на Драмтеатр. Люди знали, що бомба влучила кудись, де у сховищі багато людей.

Ти розумієш, що не знаєш, вижив там хтось чи ні. Але не можеш навіть піти допомогти, бо боїшся вийти з тієї території, і не впевнений, що взагалі дійдеш. Страх є. І люди, які допомагали відкопувати когось, вони теж герої. Я не з боязливих, але страх все одно якось зціплює. Ти боїшся проходити, де падають бомби, бо жити хочеться. І не хочеться загинути просто по-дурному. Якщо ти гинеш, захищаючи країну, це одне. А якщо від їхньої бомби, на своїй території… Страшно було, коли сказали, що розбомбили Драмтеатр,
– пригадала жінка.

Згадуючи про Драмтеатр на очах в Оксани виступили сльози.

Нагадаємо, що намагаючись приховати свої злочини окупанти самі розібрали завали й вивезли звідти тіла загиблих. Досі невідомо, скільком з них вдалося врятуватися, а скільком – ні. Будівля – серйозно пошкоджена.

Оксана теж підтвердила, що там ховалося багато людей – вона бачила їх на власні очі.

До теми – щемлива історія маріупольчанки: дивіться відео