Герой України, заступник командувача ОК "Схід" Вадим Сухаревський був тим, хто відкрив перший вогонь по росіянах у 2014 році, попри накази вищого командування не робити цього. Упродовж цих 12 років він активно долучався до вдосконалення та модернізації українського війська, зокрема в частині безпілотних систем. У 2024 році він очолив новий рід військ в Україні – Сили безпілотних систем.

В ексклюзивному інтерв'ю Андріані Кучер спеціально для 24 Каналу Вадим Сухаревський розповів про історичний бій під Слов'янськом, яка українська зброя краще за російську та як може закінчитися війна. Також він прокоментував свою відставку з посади очільника СБС і чи розглядає можливість віддати Росії Донбас.

Не пропустіть Росія планує захоплення океану та розподіл світу до 2035 року․ Розслідування

У 19 років ви отримали життєво формуючий досвід в Іраку. У 29 – стали тим, хто відкрив перший вогонь в бік росіян. У 39 – увійшли у світову історію, очоливши новий рід військ – Сили безпілотних систем України. 13 квітня 2014 року після першого вогню у бік росіян під Слов'янськом фактично розпочалися бойові дії в російсько-українській війні. Вже пройшло 12 років від того дня. Як ви його пам'ятаєте?

Виснажливий марш-кидок з Луганська. Поліція, яка привела нас на місце засідки. Зустріч з побратимами з "Альфи". Повне нерозуміння того, що нас чекає, що відбувається і так далі. Стрільба, іскри, вибухи.

У той час 80 бригада і наш БТР перебували на околицях Луганська. Відповідно, очікували наказу. Новини читали лише з газети "Народна армія", інколи з телефонів, коли вдавалося ВАП під'єднати, тому що тоді ще не було Starlink в українській армії, LTE, 4G. Щось завантажувалося, десь щось читали, хтось комусь телефонував, розповідав. Дуже запам'ятався цей інформаційний вакуум, бо нерозуміння того, що відбувається в країні, змушувало нервувати в багатьох моментах.

Ми на той час вже бачилися з виконувачем обов'язків президента (Олександром Турчиновим, – 24 Канал), пройшли злагодження, розуміли, що наші командири звідкись отримують накази. Тобто, система працювала. Ми зідзвонювалися зі своїми побратимами в Криму, які тримали там оборону. Палко переживали за хлопців з 25 бригади, які здійснювали рейд на півострові і вперше стикалися з російськими "тиграми".

Дуже багато подій було: незрозумілі сепаратисти, події в Харкові, масові проросійські мітинги у Миколаєві, Херсоні, Одесі. Насправді було за що переживати. Я досі кажу, що гірше, напевно, ніж у 2014 році досі не було. Навіть якщо порівняти з 2022 роком. Саме нерозуміння глобальних процесів дуже багатьох збивало з пантелику.

Увечері ми отримали наказ збиратися і вирушати на нічний марш у невідоме мені місто Слов'янськ, тому що до того вивчати географію Луганської і Донецької областей у мене не було натхнення. Я там ніколи не був, і мене туди не тягнуло. Але так сталося, що довелося.

Повне інтерв'ю з Вадимом Сухаревським: дивіться відео

Виїхали в Слов'янськ. Як зараз пам'ятаю нічний марш-кидок, напругу, нашу колону з БТР, що вирушає туди. На якомусь етапі, поблизу, коли вже починало світати, нас зустріли одна чи дві машини патрульної поліції, привели нас на якесь місце, де вже стояли хлопці в чорній уніформі. Це виявилася полтавська "Альфа". Далі, відповідно до того, як вчила воєнна школа, розставив хлопців до кругової оборони для спостереження і для готовності до ведення бою, тому що була незрозуміла обстановка.

Ми стояли на гірці, а знизу в тумані якесь місто, наче Слов'янськ. Яке завдання – взагалі незрозуміло. У нас на той час не було ні гранатометів, ні гранат, ні великих магазинів до кулеметів. Важке озброєння зібрали рішенням командира.

А що ви мали?

Автомати, стандартний набір магазинів, ракетниці, закладені в БТР, і, відповідно, озброєння самих бронетранспортерів. "Альфа" метушилася, її бійці кудись збиралися, готувалися до бою. Це змушувало трошечки нервувати. Стежили за ними.

Потім приїхав білий Land Cruiser з незрозумілою баришнею з фарбованим каре, яка виявилася Штепою (тодішня очільниця Слов'янська і проросійська діячка Неля Штепа, – 24 Канал). Вона прибула ще з якимись чоловіками. Вони розмовляли з нашим керівництвом, поїхали, потім знову приїхали. Потім відбувалися якісь рухи.

Я почав бачити, що одна за одною машини з незрозумілими чоловіками, які дуже пильно дивилися в наш бік, проїжджаючи повз нас, звертали трохи далі в ліс. Відповідно, на мою доповідь не відреагували. Сказали, щоб не страждав дурнею. Наказав посилити увагу й сам подивлявся в той бік. Виявилося, що не дарма, бо через деякий час, практично на ходу, з легкової цивільної машини, це була автівка охоронної фірми взагалі з іншої області, висадилося декілька чоловіків, які впритул почали розстрілювати "Альфу".

Зав'язався бій з гранатами, з іскрами збройних жилетів. У той час ми вже отримали команду завантажитися в машини. Ми це зробили, а що далі, які вказівки мали надходити мені, як командиру роти, – було невідомо. У цей час, коли я вже посадив хлопців, закрив машину і підіймався сам на борт БТР, почався цей бій. Навіть з моїм досвідом я спочатку не повірив, що це реальний бій.

Була метушня, яка відбувалася через нерозуміння ситуації, тому перша думка, яка мені спала, – нічого собі які навчання. Потім, коли були крики поранених, вибухи, перший вбитий і так далі – розуміння ситуації прийшло швидко. Середній вік роти у мене був 23, більшості хлопців було 19 – 20 років. Вони сміливо під цими обстрілами, не будучи ще в жодному бою, вискакували, стріляли, завантажували поранених. За це їм величезна вдячність. Я про це ніколи не забуду. Скільки житиму, я завжди буду нагадувати про хоробрість нашого солдата.

Вони за моєю командою, всупереч тому, що мені по радіостанції кричали, що не можна, що забороняють, я надіслав два БТР з пораненими в тил. А сам продовжував рух за першим БТР. А з лісу у шикарній екіпіровці, в мультикамах, в РПС, двійками й трійками зі стрільбою по наших триплексах висувалася маленька група, що йшла в обхід нас, використовуючи складки місцевості, і мала зайти практично нам в тил.

Те, що ми їх побачили, виїхали і почали по них стріляти, якраз стало переломною миттю в тому бою, бо у них не вийшло здійснити свій задум. Ми розуміємо, що вони хотіли. Їм потрібно було забрати нашу техніку, показати дизмораль наших військ, максимально озброїтися та використати побільше інформаційних приводів.

Після цього в таборі відбувалося надання свідчень заступнику головного прокурора України. Перше моє питання було: з якою метою запитували – проти мене чи за? Після завірянь, що "за", пішла деталізація: скільки куль, куди, по кому, як це відбувалося, намальовані схеми. До сьогодні, практично щороку, я досі даю свідчення цих подій.

Ви в цю мить усвідомлювали, що порушуєте наказ вищого командування не стріляти?

Звичайно, це був абсолютно свідомий вибір (піти проти наказу вищого командування, – 24 Канал). На той час ми були настільки зашорені цими системними моментами, які відбувалися, – "реформами" нашої армії, які нищили її всі ці роки. Я пройшов це, починаючи зі звання солдата. До того часу не розуміти, які можуть бути наслідки, ми просто не могли.

Але перед кожним офіцером завжди стоїть вибір, як йому діяти в певній ситуації, на що зважати, а на що ні. Для мене на той час моя гідність та життя моїх бійців були набагато важливішими, ніж моя кар'єра. Тому абсолютно по цимбалах було.

До речі, повну біографію заступника командувача ОК "Схід" Вадима Сухаревського – читайте за посиланням.

З огляду на ваш військовий шлях, кар'єру і досвід, оцінюючи події з 2014 і фактично до 2022 року, чи могли б події скластися по-іншому? Є багато голосів, які кажуть, що ми могли б начебто відігнати росіян тоді, якби була політична воля. Багато хто критикує Мінські домовленості. Як ви дивитеся на ці процеси?

Я не буду зараз кидатися політичними гаслами й оцінювати готовність та неготовність. Єдине, що скажу, – ми вірили в те, що подолаємо противника, але нами керував наш фанатизм і віра в себе, патріотизм. Насправді, якщо зараз оцінювати, то я наведу елементарний приклад 2014 року.

Моя рота, яка тоді воювала мирним штатом і в загальному за повної чисельності становила 62 особи разом зі мною та офіцерами, була штурмовим загоном луганського сектору "А". На той час у мене залишилося 6 БТР і, якщо я не помиляюся, 38 чи 42 бійця, разом з офіцерами. Більше штурмових загонів не було. Потім приєдналася ще одна рота, яка вийшла з аеропорту, в такому самому складі, в мирному штаті.

Потім на інших напрямках з'явилися "Айдар", "Донбас" (добровольчі батальйони, – 24 Канал). Були рейди, звільнені населені пункти, сепаратисти, незрозуміла обстановка, повна відсутність розвідки й усвідомлення, хто де, що і як. І навала росіян, яка потрошки насувалася. Ми вже зіштовхувалися під Луганськом, розвертали перші гумконвої, билися з псковською дивізією.

Говорити про те, що у нас був ресурс, чи ми були готові – не можу. Я по життю оптиміст, завжди кажу, що все, що не робиться, – все до кращого. Той час, який ми здобули після 2014 року, дозволив нам прийняти 2022 рік. Можна було краще, але слава Богу, що не гірше.

Росіянам так і не вдалося за всі ці роки захопити Слов'янськ, Краматорськ. Зараз Росія під час переговорів вимагає покинути без бою всю Донеччину і частину Луганщини. Американські партнери, на жаль, це підтримують. Як ви до цього ставитеся, маючи весь цей 12-річний досвід?

Знаючи росіян, я скажу, що віри їм нема. Має бути відданість донецькій землі. За неї варто боротися, тому що насамперед за ці роки там полягло дуже немало нашого цвіту. І те, що наш добровільний вихід з будь-якої території – це збережений ресурс для Росії, не дозволяє мені позитивно оцінювати ці моменти. Тому я налаштований абсолютно негативно, як би важко не було.

Так, дуже важко. Усі це розуміють, повірте, і я це прекрасно знаю, бо безпосередньо беру в цьому участь і бачу, як це все відбувається саме на тому напрямку. Але скажу так: як би важко не було – кожен вбитий окупант вартий того, щоб триматися за кожен клаптик землі та не віддавати його.

Тому що насамперед зараз етап ресурсної війни. За всіх недоліків і позитивів, що є у нас, ми не маємо іншого вибору, як просто на кожному сантиметрі вбивати, вбивати й вбивати. Тільки так ми зможемо зупинити цю "холеру".

Вам двічі випадала історична роль для нашої країни. Спочатку, коли ви відкрили перший вогонь по росіянах. Також ви, по суті, сформували й очолили перший у світі рід військ – Сили безпілотних систем. Як розвивалася українська армія?

Швидко і важко, тому що це було питання виживання. Я не можу не згадати про колосальну кількість іноагентів в армії та в державі станом на 2014 рік. Є дуже популярне слово "злили", і воно дійсно мало місце. Я неодноразово був свідком і учасником подібних процесів. Але я захоплююся боротьбою наших генералів і в деяких моментах політиків, які ухвалили вольове рішення чинити спротив, вичищати систему. Я надзвичайно пишаюсь тим, що за ці роки, за цей шлях ми дійсно очистили армію.

Як би там зараз не було, я віддаю належне генералу Муженку в той час, коли він прийняв командування антитерористичною операцією. Він стикався з диверсіями, з підривами складів боєприпасів, з убогістю Збройних Сил на ту мить.

Довідка. Генерал Віктор Муженко – Головнокомандувач Збройних Сил України у 2014 – 2019 роках.

Я чітко пам'ятаю, що коли ми захопили перший блокпост під Слов'янськом, уже в ході антитерористичної операції, потім другий блокпост, кожну ніч з очерету на нас виходили сепаратисти й відкривали вогонь, а ми їх не бачили.

У мене був один НСПУ 1981 року (приціл, – 24 Канал), у якого батарея при добовій зарядці тримала 40 хвилин, й то – дуже умовно. Ми елементарно не могли їх бачити. Тоді з'явилася мрія, як покращити, зберегти, зробити так, щоб вони гинули, а ми ні. Ми почали мріяти про якийсь дрон.

Коли почали приїжджати перші добровольці, практично перед захопленням Слов'янська, я побачив, як хлопці запустили перший Mavic і почали літати. Це була ініціатива: приїхала група страйкболістів, звідкись випросила (дрон, – 24 Канал) й вже почала літати. Це було надзвичайно круто.

Сухаревський під час АТО
Сухаревський під час АТО / Фото ArmyInform

У 2016 році я вже почав ці процеси впроваджувати. У 2017 році разом з добровольцями, які воювали на Широкинському напрямку, почали практикувати скиди з ВОГів, з тих самих Mavic. На ту мить у мене в батальйоні були розвідувальні "крила", і ми щонайменше 3 – 4 рази на тиждень здійснювали обліт смуги повністю. Я контролював кожен метр виритого противником окопу.

Це якраз той розвиток, який спонукав до змін. У 2022 році, коли ми воювали в Миколаєві, за ініціативи хлопців всередині бригади почали робити свої НРК. Перші наземні роботизовані комплекси створили для підйому Matrice і Mavic, які впали в полі, тому що дронів не вистачало. Ми вигадували машину, яка була б повністю на керуванні. Ми хали нею практично 4 – 4,5 кілометра з огляду на херсонський ландшафт. Вона підіймала дрони.

Це перші такі машини. Потім з'явилися "камікадзе". Згодом це вже стало трендом. Тож таких моментів дуже багато було. Цей розвиток – еволюція Збройних Сил – важкий і водночас швидкий. Ще раз повторюся, що можна краще, але слава Богу, що у нас був час і вистачило певної мудрості стати тими, ким ми є, і бути більш-менш готовими, принаймні морально і стратегічно, до зустрічі з таким масштабним і віроломним противником.

У 2024 році почалися розмови про лазерну зброю, але пройшло майже два роки, і ми не бачимо якогось широкого застосування. Чому, як думаєте?

Насамперед я не чув, щоб розробка лазерної зброї була державним проєктом або якоюсь державною програмою. У нас таких немає, на жаль. Дивімося правді у вічі: ми сильні так званим гаражним виробництвом. Згадаємо зараз "домогосподарок з 3D-принтерами".

Я, мабуть, навіть не засуджую цього німця в якомусь моменті через той об'єм інформації і той вплив, який є на них (Захід – 24 Канал) зі сторони противника через ІПСО. Це закономірно. Це наше недопрацювання.

Довідка. Гендиректор німецької компанії Rheinmetall Армін Паппергер розкритикував українські дрони через "недостатню інноваційність". А їхніх виробників назвав "домогосподарками з 3D-принтерами".

Ви думаєте, це вплив російського ІПСО?

Звичайно. Це скрізь: починаючи від Достоєвського і балету, закінчуючи новинами на будь-якому телебаченні, і навіть виступами Дональда Трампа. Це все – нав'язане методичною роботою ворожих ІПСО. Інформаційно-психологічна війна – це дуже тонкий, але дуже важливий елемент, який крокує поряд з мобілізацією, стратегією і рештою. Про це не можна забувати. Її (інформаційно-психологічну війну, – 24 Канал) треба вміло використовувати. Наш противник використовує її вміло.

У нас досі немає масштабного виробництва лазерної зброї через декілька причин. Насамперед це ініціатива окремих груп людей. Я один із перших оголосив про те, що вона є, тому що курував і курую цей процес. І він є, він триває, він – здоровий. У мене є навіть відеопідтвердження того, як ми зараз спроможні цими комплексами збивати FPV та інші дрони; на яку дальність ми можемо стріляти. Просто зараз це не для загалу.

Це єдина можлива і дієва зброя проти дронів на оптоволокні, які зараз є величезною загрозою і величезним викликом?

Не єдина, але дієва і умовно ефективна. Якщо цим зайнятися і почати впроваджувати, то це найперше – фінансовий ресурс. Частково, державна система боїться зараз говорити про це, масштабувати і тому подібне. Але ще раз кажу, можливо, хтось почує, бо треба звернути увагу: є декілька проєктів, які цього варті, які дійсно робочі. Скільки це буде вартувати, звідки брати запчастини – це вже процес.

Ми маємо прекрасну медійну складову, але, на жаль, є дуже мало людей з компетенціями, які готові вв'язуватися в проблемні питання для того, щоб їх розв'язувати. Державна система розраховує на виробника – на бізнес, який придумав, приніс, поклав і, можливо, держава купила. А тут так не працює, бо це трошки ресурсно дорого.

Якою ще зброєю можна протидіяти дронам на оптоволокні, які зараз можуть летіти на 40 – 50 кілометрів?

Є щонайменше два варіанти такої роботи, але ми не сильні в цих напрямках. Поки що ми не розвиваємо їх. Розвиток таких напрямків, скажу максимально відверто, буде "ящиком Пандори" для нас. Тому що коли противник їх скопіює і масштабує, ми втратимо свою ініціативу.

Як ми знаємо, з масштабуванням у росіян виходить краще, ніж в нас.

Саме так.

З огляду на те, як розвивається війна, можемо говорити, що в якихось сферах переважають росіяни, а в якихось – ми. Наприклад, згадуючи дрони на оптоволокні, то очевидна перевага у росіян. З іншого боку, у нас є важкі бомбери, а в росіян немає.

Я вас трошки поправлю: у них вже це є, але поки менше ніж в нас. За інформацією з відкритих джерел, ще у червні 2025 року росіяни замовили, якщо не помиляюся, понад 40 тисяч бомберів на кшталт наших "Вампірів" для проведення тестування у своїх військах безпілотних систем.

Ми вже неодноразово бачили ці бомбери з різними функціями: ретрансляція, спостереження, логістика. Вони широко це застосовують, просто медійно не розголошують. Це питання тижнів-місяців, коли вони почнуть розвивати технологію бомбардування. Чи готові ми до цього? На жаль, ні. Але поки що цей пріоритет у нас є.

У багатьох інтерв'ю я завжди кажу, що насправді найсильнішою нашою стороною є наші люди. Феномен українства саме у тих головах, у тих руках, у тому характері, який працює і попри все – придумує, розвивається, викручується, налагоджує і, відповідно, ефективно застосовує. Наша найгрізніша зброя – це наші люди. Далі вже йдуть які-неякі технології – те, що ми можемо, і те, до чого ми йдемо.

Наступний момент – дуже прекрасним і довгоочікуваним кроком стало відеосупроводження наших далекобійних ударних ракет і дронів. Але ми не перші – першими це придумали росіяни. Проте це те, що нам було вкрай необхідне. Нарешті в нас з'явилися такі засоби. Застосування штучного інтелекту, програмно-системного комплексу, союзника у вигляді Ілона Маска і Starlink – це те, що дає нам пріоритет.

Якщо пройтися по секторах, наприклад, НРК, ми переважаємо?

Навряд.

Якщо ми говоримо про дрони-камікадзе, типу "Ланцетів" і так далі, тут росіяни, найімовірніше, мають перевагу?

Так.

А якщо ми говоримо про аеророзвідку?

Можливо, у професіоналізмі застосування, в реагуванні на ці всі моменти. Але точно не в кількісних показниках. Якщо дуже пристально рахувати, можливо, на певних напрямках і глобально ми десь можемо кількісно посперечатися з росіянами щодо застосування FPV і ударних дронів. Принаймні станом на початок 2025 року, коли я вів цю аналітику, ми не значно, але переважали.

Морські дрони?

У морських дронах ми поки переважаємо, але вони у них теж є. Ураження нашого судна у гирлі Дунаю, думаю, тому підтвердження.

Зверніть увагу! У військово-морських силах ЗСУ повідомили, що Росія вже неодноразово використовувала свої безпілотні катери. Україна розробляє засоби для протидії цій загрозі.

У березні, вперше за весь час війни, кількість далекобійних ударів по території Росії перевищила кількість далекобійних ударів по території України. Окремі аналітики говорять, що співвідношення ударів – один до півтора. З чим ви це пов'язуєте?

Я не готовий керуватися такими цифрами. Є факт того, що системність і ефективність наших глибинних ударів – діпстрайків – зросла. Це добре, це хороший плановий показник. Але я не готовий без вагомих даних говорити, що ми перевищуємо кількісно. Припускаю, що, можливо, саме за кількістю точкових ударів, але не за масовістю. Я готовий приємно здивуватися і віддати належне в цьому плані.

Ще раз, щоб не здаватися якимось депресивним, там – чудові процеси. Те, що ми нарощуємо і ефективно б'ємо – це прекрасно, це має бути. Це наш "геймченджер", і в подальшому має бути розвиток цих моментів. Тому що лише стратегічне ураження дає реальний економічний і стратегічний ефект. Чим воно ефективніше, тим більше важелів для впливу на Кремль у нас є.

Але ж ми бачимо, яка йде протидія. Росіяни всю зиму воювали з нашою енергетикою, і досі воюють. Ми, відповідно, воюємо з нафтовою промисловістю. Час покаже.

Виглядало, що довгий час ми не могли повторити російський "Шахед" з огляду на ефективність застосування далекобійних дронів. Зараз виходить, що вже змогли?

Насправді змогли давно. Тут треба розуміти економіку. Ще кілька років тому з'явилися той самий "Лютий" і низка подібних засобів. Тобто, промисловість у нас має фантазію та бажання. Вони це все роблять. Але це шалене бюджетне навантаження. Треба розуміти, що дрон летить на ту територію за координатами.

Величезною проблемою для нас було та, можливо, десь частково залишається, підтвердження результату. Тому ми використовуємо трохи інші тактики та методи, які я не буду розкривати. Противник перший прийшов до меш-мережі, до спостереження та маневрування.

За допомогою Starlink, з іншими системами, ми за всім стежимо. Противник більше уваги приділяв боротьбі з нашим РЕБом для того, щоб ми не могли гасити "Шахеди". Це як етап холодної війни. Був придуманий РПГ – придумали активну броню для танка. Був придуманий F-14 – придумали ПЗРК тощо. Це той етап, куди ми рухаємося, і ми нікуди від цього не дінемося.

З огляду на радіоелектронну боротьбу та радіоелектронну розвідку – тут ми сильніші чи росіяни?

Я переконаний, що ми ефективніші в цьому плані. З низкою своїх проблем, але ефективніші.

Ви раніше казали, що вважаєте українські РЕБ та загалом системи глушіння, можливо, навіть найефективнішими в світі.

З того, що я знаю, скільки вивчаю питань, скільки у мене було конференцій і зустрічей з нашими партнерами, і з того, що бачу, – у мене є всі приводи так казати.

Той шлях, яким ми пройшли від малого комплексного РЕБу, системних підходів, синхронізації процесів по застосуванню РЕБ, застосування розумних перешкод, IP-атак і так далі; те, що ми зараз застосовуємо, це якраз ті безпредсидентні випадки, які, можливо, хтось уже копіює, але комплексно ще не застосовує.

Насправді для будь-якої армії світу найбільшим викликом і найбільшою проблемою стане саме комплексне застосування технологій на широкому полі бою. Повірте мені, я не знаю країни, яка з цією задачею впорається станом на зараз.

У цьому контексті саме наш досвід є особливо цінним для Близького Сходу. Мені сподобалась фраза Володимира Зеленського, який на одній з закритих зустрічей, як пишуть журналісти, сказав, що ми повинні продавати не дрони, а – свій вплив на Близький Схід.

Абсолютно правильний підхід. Треба розуміти, що без системи проданий дрон нічого не вартий. Розуміємо, що спочатку треба провести розвідку, треба виявити "Шахед". Далі треба зрозуміти його координати, висоту, швидкість, напрямок тощо. Далі треба розставити підготовлених пілотів, дати їм якісь засоби і замкнути в систему зв'язку, щоб вони комунікували між собою і зі штабом.

Це якраз і є той вплив і ті унікальні знання, досвід, що має Україна. Не в P1-Sun справа. Тут якраз екологія, якої треба навчити цивілізований світ для того, щоб вони були готові боротися з цією загрозою.

Росіяни пішли нашим шляхом – незадовго після того, як ви сформували Сили безпілотних систем, вони також сформували окремий рід військ під назвою Війська безпілотних систем. Як ви оцінюєте їхню роботу?

Я віддаю належне противнику щодо системних підходів до роботи такого новітнього роду в їхній системі. І приклади таких підрозділів, наприклад, як "Рубікон" або щось подібне, говорять за себе. Вони дійсно не просто дошкуляють, а суттєво впливають на ті ділянки фронту, де працюють. Нам теж треба подивитися на те, як вони системно впроваджують такі процеси.

До теми Велика загроза на полі бою: як працює елітний російський підрозділ "Рубікон" і чим відповідає Україна

З кінця зими українські військові понад 6 разів знищили російські комплекси типу "Іскандер" і загалом пускові установки для балістики і також для ракет "Онікс". Як ви оцінюєте такий новий спосіб боротьби з ворожою балістикою? І чому це стало можливо лише зараз?

Те, що зараз відбувається, – це закладені раніше процеси. Процес, який, напевно, дає щонайменше половину тих результатів, які є, попри ті структури, які виконують і досягають цих результатів, я називаю "мідлстрайками". Насправді це дуже дискусійна тематика. У чому була затримка? Ми нарешті маємо відеосупровід польоту дрона на велику дистанцію.

Тут можна довго розмовляти про тактики, про шлях, яким можна і треба рухатися. Однак це насправді найкоротший, найефективніший шлях, коли дрон або ракета, яка вражає, має відеопідтвердження. Це саме той розвиток, на який ми довго-довго чекали. Завдяки цьому в рази підвищується ефективність роботи наших засобів по критичних об'єктах противника.

Зараз ми чуємо розмови про ймовірний напад Росії на європейські країни. Мовляв, в ході подій на Близькому Сході для росіян відкривається краще "вікно можливостей" для цього. Обговорюють 2 вірогідні сценарії – Сувальський коридор та Нарва в Естонії. Що ви про це думаєте?

Я ухиляюся від цього питання. Я дуже не хочу перетворюватися на військового експерта, яких в нас і так на телебаченні вистачає. Є стара приказка: "Хочеш миру – готуйся до війни". Усе можливо. Росіяни дуже непередбачувані.

Однак ви дуже добре знаєте стан російської армії та розумієте нашого ворога. Як ви вважаєте, вони спроможні на це, якщо ми кажемо про військовий потенціал? Хтось може сказати, що вони застрягли в Україні і тут не можуть собі дати ради.

За великого бажання можна зробити багато чого. Я дуже часто наводжу приклад колапсу з біженцями зі сторони Білорусі в Польщу кілька років тому. Уявімо, що те саме відбувається десь на згаданих напрямках, тільки буквально через пів години туди приїжджають якісь жигулі й з багажників починають діставати автомати, гранатомети і дрони.

Застрягли вони в Україні, чи не застрягли – у них вистачить ресурсу для того, щоб це зробити. Це залежить від мети і завдання, яке вони перед собою ставлять. Це все реально.

Як ви оцінюєте стан і готовність наших європейських партнерів до цього?

З хорошого – принаймні Північний напрямок намагається впроваджувати наш досвід. Вони стараються й цим зусиллям я віддаю належне. Чи готові вони? Тут все залежить від того, чи спрацює п'ята поправка статуту НАТО – авіація через годину (після нападу, – 24 Канал), союзна підтримка і так далі.

Усе залежить від сценарію, який буде розіграний. Росія – дуже хитрий ворог. Тут треба розглядати різні сценарії і, відповідно, розробляти свої доктрини відповідно до них. Починаючи від повномасштабного, закінчуючи гібридним вторгненням, про яке я згадував. Тому повністю готової країни, мабуть, немає.

Повертаючись до нашої війни, як вважаєте, в якому ми становищі зараз?

Ми стоїмо, і, як би складно не було вживати це слово, ресурсно ми ще будемо стояти. І я повторюю, що стратегічно ми цю війну вже виграли, тому що ми є. Ми на порозі прийняття серйозних рішень в плані пошуку сценаріїв, варіантів, засобів. Те, що противник досі сильний, теж правда, як і те, що загроза загарбання територій є, і буде ще досить довго.

Розраховувати на міжнародну політику, на дипломатію зараз неефективно. Тож розраховуємо лише на себе. Доки ми є, доти ми стоятимемо і, відповідно, паритети в цій війні не визначені до тих пір, поки ми живі.

Є думка, що HIMARS стали тим "геймченджером" на полі бою, який уможливив звільнення Херсона. Ви тоді керували 59 бригадою, яка брала участь у контрнаступі на Херсонщині, і можете точно про це говорити. Як ви вважаєте, чи існує зараз така зброя, яка могла б стати новим "геймченджером" на полі бою?

Звичайно, так. Якщо ми беремо 2022 рік, появу HIMARS саме на полі бою, – це прекрасний історичний прецедент того, як можна переламувати потужного противника, ресурсно багатшого за нас. Умовно, якщо у нас достатньо ракетних оперативно-тактичних комплексів, типу "Точки" – це був би нічого собі крок для того, щоб боротися з противником.

Далі – поява ефективних розвідувально-ударних комплексів, безпілотних систем. Наприклад, Bayraktar у достатній кількості показав ефективність. Засоби перехоплення, їхнє масштабування, яке відбувається зараз, поява лазерної зброї на полі бою – також би це все зробило. Фантазувати можна багато.

Я точно знаю, що йде робота, але у нас ресурсна війна. Ми її поки що витримуємо завдяки нашим союзникам. Це великий, хороший результат. І дай Бог, щоб ця підтримка не закінчувалася. Дякую всім тим, хто нас підтримує, завдяки чому у нас є ресурс для того, щоб не просто стояти, а розвиватися, шукати якісь способи протидіяти.

Коли вас призначили на посаду командувача СБС, в одному з інтерв'ю вас запитали про найбільший виклик. Ви сказали: "Аби вистачило часу, щоб встигнути зробити те, що я задумав". Ви пробули командувачем приблизно рік, встигли?

Ні.

Чи можете ви говорити, що не встигли?

Армія – це така інституція, яка дуже добре застосовує старе і дуже погано сприймає нове. Насправді такі нині популярні слова, як сформована система та чіткі доктринальні поняття, – це якраз те, що я не встиг. Тому що дуже важливими в системному плані, в діяльності СБС і загалом підрозділів безпілотних систем є саме доктрини, на які вони можуть спиратися – коли вони не суперечать, не перетинаються одні з одними, і є порядок.

Тоді з'являється здоровий запит до виробника; з'являється системний підхід і вимоги до тих засобів, які мають бути, хто їх має застосовувати, скільки вони мають коштувати, скільки їх має бути. Це все математика і економіка. І саме те, що я не встиг.

Як ви оцінюєте результати роботи "Мадяра" – вашого наступника на посаді очільника СБС?

Не відповідатиму на це питання.

Ми розуміємо, що не ви ухвалювали рішення про свою відставку, але чи розумієте ви реальні причини?

Не відповідатиму на це питання, але так – розумію і чудово їх знаю.

Після відставки Андрія Єрмака з посади колишнього керівника Офісу Президента Володимир Зеленський почав зустрічатися з експосадовцями. Вас, мабуть, можна віднести до людей з команди колишнього головкома Валерія Залужного. І ми бачили, що Зеленський зустрічався з Залужним. Чи були у вас різного роду зустрічі після відставки Єрмака?

Ні, не було.

У 19 років ви отримали життєво формуючий досвід в Іраку. У 29 – відкрили перший вогонь в бік росіян. У 39 – очолили новий рід військ. Де ви бачите себе у 49 років?

Цікаво, я не рахував це. Я вам скажу, що з цифрою 9 у мене дійсно по життю є дуже цікаві містичні зв'язки, тому зараз ви мене прямо надихнули.

У 49 я бачу себе насамперед щасливим, натхненим громадянином своєї держави. Мирної держави. Щасливим чоловіком та батьком. Я дійсно натхнений, і я дуже хочу "заразити" всіх, кого зустрічаю, тим досвідом, тими знаннями і тими поглядами, які я маю на технологічну війну, і взагалі на війну.

Я дуже хочу, щоб цей досвід не пропав дарма і щоб якомога більше людей про нього дізналися, щоб це стало якимось пазлом в їхній діяльності, в їхній картинці.

А що з дев'ятками?

У дев'ятому класі у мене були всі шанси не вижити. Один із найважчих викликів у моєму житті – це відбір "Два тижні пекла" в спецназі ГУР, де я проходив під номером дев'ять. Там немає імен, прізвищ, звань. Там тільки номери. Машина, на якій я мав розбитися, була "дев'ятка". Це перше, що в голову приходить.

Який фінал бойових дій буде для вас гідним або хоча б прийнятним?

Ви зараз про мрію чи про реальну оцінку?

Про реальну оцінку.

Загалом, мрії не закінчуються. Те, що Путін помре і Росія розвалиться – це ж питання часу. І це мрія, до якої я сподіваюся дожити. Я усвідомлюю те, що самостійно ми на Червону площу не зайдемо, так як мріємо. Принаймні не зараз. Для мене найбільш імовірним сценарієм закінчення повномасштабного вторгнення буде перехід до оборони в режимі ООС, так як це було. Це те, що я бачу.

Тобто з замороженою лінією фронту? За яких обставин це можливо? Бо поки ми бачимо, що росіяни ніяк на це не погоджуються.

Це якраз комплекс політично-економічних важелів впливу. І воєнних, звичайно. Автоматично про нього не говорю, тому що кількість знищених росіян – це, відповідно, еквівалент того, наскільки вони готові будуть (до миру, – 24 Канал).

Гідним закінченням війни для нас буде те, що саме ми змушуємо їх відмовитися. У кращому випадку – вивести війська, перейти до справедливого регулювання цього конфлікту. Гідним буде повернення щонайменше Херсонської і Запорізької областей. Для мене це вже буде досить гідний результат. Про Донецьку, про Луганську – це також мрія, але, скажімо, трошки далекосяжніша, ніж ці.

У момент, коли ми почуємо фразу про те, що починають приймати пункти про демобілізацію особового складу, і наші хлопці і дівчата зможуть повертатися додому, я зможу сказати, що ми вистояли, ми гідно витримали цей виклик.