Президент Еммануель Макрон, без сумніву, постає перед великими труднощами у внутрішній політиці. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
До теми Політична драма у Франції: чому уряд протримався менш як добу, і чи піде Макрон у відставку
При цьому Макрон демонструє рідкісну політичну мужність – ясність у розумінні геополітичних викликів, перед якими стоїть не лише Франція, а і Європа загалом. Його позиція щодо війни, розв'язаної Кремлем, та щодо зростання авторитарних тенденцій у світі – чітка, відповідальна і далекоглядна.
Тому Макрона не варто списувати зарано. Його політична роль ще не вичерпана – навпаки, сьогодні він потрібен і Франції, і Україні, і Європі, і світові.
Головна проблема Макрона – всередині країни
Слабке місце президента Франції – не зовнішня політика, а внутрішня соціально-економічна ситуація.
У 2017 році Макрон ішов до влади із програмою подвійного балансу:
з одного боку, розвивати економічну свободу, спрощувати життя підприємцям і робити Францію більш конкурентною;
з іншого – захищати тих, хто потребує підтримки, зберігаючи соціальну справедливість.
На практиці він багато зробив для бізнесу та інвесторів, але майже не зумів втримати довіру лівого крила свого електорату – людей, які очікували соціального вирівнювання.
Сьогодні близько 15% французів живуть за межею бідності – це майже 10 мільйонів людей, серед яких багато працюючих. Вони мають роботу, але ледве зводять кінці з кінцями. Для нації з глибоким почуттям гідності це стає травмою. Франція не хоче повертатися до часів, описаних Віктором Гюго в романі "Знедолені".
Поляризація – головний ворог Франції
Країна опинилася у критичній пастці поляризації.
Радикальні праві перекладають усю відповідальність за кризу на мігрантів, біженців і зовнішні загрози.
Радикальні ліві почуваються забутими й приниженими через застій купівельної спроможності.
Брак реального діалогу між цими групами перетворює французьку демократію на арену постійних конфліктів. І водночас бракує нових ідей, які могли б примирити ці два полюси.
Одне з можливих рішень – оновити соціально-економічний контракт через ширше впровадження механізмів акціонаріату-саларіату (employee ownership), коли працівники також отримують частку прибутків підприємства, коли вони роздають дивіденди акціонерам.
Ця ідея – не нова: її ще у 1960-х роках підтримував генерал де Голль. Сучасні дослідження доводять, що компанії, де прибутки розподіляються між капіталом і працею, мають вищу ефективність, рентабельність і соціальну стабільність.
Це приклад креативних рішень, що сьогодні потрібні Франції, щоб об'єднати суспільство й відновити відчуття справедливості.
Зауважте Європа опинилася між двох вогнів і ніхто її не врятує
Український вимір: стратегічний діалог з усім політичним спектром
Для України важливо не лише зберігати контакт із чинною владою у Парижі, а й будувати діалог з усіма політичними силами – від центристів до опозиції.
Франція, як і вся Європа, переживає період політичного перегрупування. Ми повинні пояснювати кожній із цих сил: терор, який сьогодні здійснює Путін проти України, – це виклик не лише для Києва, а й для всієї Європи.
Якщо його не зупинити зараз, санкціями, обмеженням російських енергетичних доходів і політичним тиском, – війна обов'язково розшириться. Велика частина французького суспільства це розуміє. Саме тому українська діаспора у Франції залишається надзвичайно активною – на інформаційному, культурному і дипломатичному фронтах.
Погляд у майбутнє
Поки що Макрон не планує відставки, а чергові президентські вибори заплановані через півтора року. Натомість можливий розпуск Національної асамблеї та нові парламентські вибори – залежно від результатів консультацій, які зараз проводить Себастьян Лекорню.
Франція стоїть на роздоріжжі. Її політична система переживає турбулентність, але водночас вона має унікальний потенціал для оновлення. Можливо, саме ця турбулентність дає шанс для народження нової політичної якості – менш поляризованої, більш соціально відповідальної, але не менш рішучої у захисті демократії й миру.
Франція, Україна і Європа сьогодні стоять на одному історичному фронті.
І навіть якщо всередині країни точаться суперечки, зовнішня ясність Макрона щодо природи сучасних загроз залишається важливим фактором європейської стабільності.