Паралельні реальності

Тут буде про реальність певної категорії людей, ким була я, з ким лишаюсь я. Реальність, яка продовжує тиснути й давити, не дозволяючи мені відновлювати власне життя, самореалізовуватись. Загалом мені важко зрозуміти людей, які ставлять особисті інтереси вище загальної мети. Перш за все, ми надягаємо рятувальну маску на себе, але подальші кроки – вибір між відданням себе справі, втечею, перекладанням відповідальності або пошуком шляхів впливу.

Читайте також 3 підтвердження, що волонтерство – ключ до ментального здоров'я

Зараз, коли волею-неволею ти помічаєш, як люди навколо метушаться в підготовці до свят, загострюються твої болючі відчуття. Навколо багато гарних та світлих людей, які, як і ти, свідомі, вони докладають багато зусиль у спільну справу і, звісно, ти не звинувачуєш їх у тому, що вони готуються до святкування з родиною, планують меню чи купили ялинку.

Ні, ти розумієш, що в станах, в яких існує більшість з нас останні роки, людям необхідне рятувальне коло для психіки у вигляді світлих подій, приємної рутини. Та почуття загострюються.

Минулого року гарнізон Маріуполь зустрічав своє перше Різдво в полоні, близька мені людина перебувала там, а я абсолютно не мала уявлення, в яких умовах, в якому стані, чи живий він. Тотальна невідомість. А ти тут, в реальності ялинок та новорічних прикрас на полицях супермаркету, ловиш себе в моменті, що твоє існування перетворене на очікування новорічного дива, яке, так залежне від волі певних осіб.

Дива не сталось, ні на новий рік, ні ще 4 місяці потому, але в травні нам, нарешті, пощастило. Він провів рік в російському полоні, три місяці відновлення та знову війна. Тим часом його побратими, ті, з ким разом вони пройшли пекло Маріуполя, зустрічають друге Різдво в полоні. Друге Різдво в полоні.

Зауважте Три виклики в питанні свободи слова

Концентраційні табори у всьому світі визнані символом тотального порушення прав людини та масових злочинів проти людства. Спілкуючись з обміняними бійцями бригади "Азов", слухаючи історії своєї близької людини, я розумію, що умови утримання українських військовополонених мало чим відрізняються від згаданих вище концтаборів. Так, комусь пощастило більше, але для абсолютної більшості азовців, образ яких штучно демонізується росіянами, це реальність, в якій вони існують 589 днів.

Потрібен запит на звільнення полонених

Чому ми маємо про це мовчати? Якщо цивілізований світ не має чіткого усвідомлення, що таке полон, а сприймає його через призму термінологічного визначення зі словника, ми, українці, як нарід, маємо взяти на себе відповідальність за розповсюдження правди та реальності про те, що означає полон для українців у росіян.

Усі матеріали, створені на базі свідчень людей, які пережили полон, є інструментом у роботі з суспільством. Розширюючи свої знання і розповідаючи знайомим в Україні та за кордоном, ми формуємо усвідомлення про те, що означає феномен російського полону для українських військових та цивільних осіб. Це створює позитивну основу для залучення світової спільноти до тиску на Росію щодо обміну полоненими.

Якщо проблема не висвітлюється, немає причин її вирішувати. Сформувати в суспільстві запит на звільнення військовополонених – це завдання, яке ми ставимо перед собою як рідні тих, хто пережив та переживає пекло полону.

Авторка колонки Ганна Науменко, співорганізаторка Асоціації родин захисників "Азовсталі".