Чи готові США виправляти фатальну помилку

З таким запитанням я звернувся до посла США в Україні, Бріджит Брінк, що запросила нас із колегами-журналістами до своєї резиденції.

Читайте також Особистий поєдинок Макрона з Путіним

24 Канал розпочав дуже важливу дискусію. Я підкреслюю, що дуже важливо, що існує сама можливість ставити це запитання. Крім того, відповідь представниці США була для мене доволі неочікуваною. Якою – зараз дізнаєтесь. Але спершу розберемося, чому саме це запитання важливе і чому саме в такій формі.

Що сталося 30 років тому

1994 рік. Білл Клінтон разом з Єльциним змушують Україну відмовитись від третього у світі ядерного потенціалу. Відмовитись, ясна річ, на користь Росії. Зброї було вивезено стільки, що, мабуть, ніколи в історії така кількість ядерної зброї не була переміщена й утилізована. На Київ тисли газом, кредитами, ризиком міжнародної ізоляції. Зрештою наше керівництво віддало все.

Дуже важливо, що Клінтон визнає це помилкою, він публічно шкодує про це. Але чомусь весь світ і далі живе ілюзією, що Україні передають зброю у вигляді жесту доброї волі. Ні-ні, друзі, весь світ має пам'ятати, чому Росія напала на Україну: Київ був вимушений відмовитись від ядерної зброї під тиском США. Все. Це аксіома. Жодна людина у світі не може з нею посперечатись.

Важливе запитання послу США

У мене особисто з Клінтоном і в принципі Сполученими Штатами особлива історія. Річ у тому, що 12 років тому, коли я був зовсім юним журналістом, американський Конгрес через посольство запросив мене до США. Нам тоді розповідали про демократію та боротьбу за свободу. Причому не лише у Вашингтоні, але і в маленькому містечку Літл-Рок, що є батьківщиною президента Клінтона. Там ми багато почули про його боротьбу за свободу в усьому світі.

Можемо сперечатися щодо того, наскільки багато він зробив для демократії та свободи в Україні в 90-х роках. Але в будь-якому разі президент Клінтон взяв на себе відповідальність за те, що змусив Україну відмовитися від ядерної зброї в інтересах Росії. Це та спадщина, яку він залишив для нас усіх.

Отож, чи готова адміністрація чинного президента США взяти на себе частину відповідальності за те, щоб виправити цю помилку – помилку 30-річної давності? Не просто підтримуючи Україну в стані повномасштабної війни впродовж років чи навіть десятиліть, а допомогти Україні перемогти у цій війні так швидко, як це лише можливо?

Ось саме так я і сформулював запитання на зустрічі із Бріджит Брінк – яка є третьою людиною після президента Джо Байдена і держсекретаря Ентоні Блінкена, що впливає на американсько-українські відносини. 

Цікаво Як Росія хитро затягує країни на "інавгурацію" Путіна

Ось її пряма мова: "Наша мета, що була оголошена президентом Байденом, – це суверенна, незалежна, демократична та квітуча Україна. Україна – що має можливість захищати себе і стримувати агресію у майбутньому. Президент Байден заявив про це 2 роки тому. Так воно залишається і сьогодні".

Це ще далеко не вся відповідь пані посла. Але я вважаю за потрібне поділитись із вами своїми думками та пересторогами в цей момент. 

У цей момент в мене одразу ж закралося запитання – ну, суверенна, незалежна, демократична та квітуча Україна з погляду США – це може бути й Україна в кордонах 1991 року, і може бути якась кастрована Україна після, не дай Боже, примушення до підписання якоїсь угоди з окупантами.

В жахливому випадку це теоретично може бути в принципі просто Львівська та Закарпатська області. Південна Корея, яка підписала угоду про перемир'я з КНДР, – це ж теж квітуча, незалежна демократична держава. І суверенна. Тільки от не територіально цілісна. От в чому справа.

То в цей момент виникла пересторога – а чи не готують нас до якоїсь можливої угоди з Росією. Тим паче, що буквально 2 дні тому представник ГУР Вадим Скібіцький вперше за довгий час від імені України заговорив про переговори. Але це лише припущення.

Війна на виснаження може бути вигідною не лише Росії

"Що я можу сказати стосовно того, що ми робимо зараз. Ви знаєте, що ми ведемо тісні переговори з вашим урядом з метою укладання двосторонньої безпекової угоди, яка надасть гарантії українському народу та уряду щодо того, що США будуть і далі допомагати Україні в майбутньому. Не лише зараз, але і в майбутньому – щоб стримати можливу майбутню агресію", – продовжила пані посол.

Тобто американці зміщують акцент в бік майбутнього. Не так важливо, що там з тим Будапештським меморандумом було. "Ось подивіться, ми тут пропонуємо нові реальні угоди з прописаними механізмами, і не лише ми, а ще багато інших держав", – ось так принаймні я перекладаю слова пані Брінк з дипломатичної мови.

Зауважте Що насправді означає футболка з написом "ухилянт"

"Про це було оголошено країнами G7 на саміті НАТО у Вільнюсі. Тепер, наскільки я знаю, 32 країни або навіть більше перебувають у стані переговорів з Україною щодо безпекових угод. На мою думку, зараз метою є створення сильної структури не лише чинної підтримки, але і майбутньої підтримки. На наш погляд, погляд США, це і є місточок до вступу України до НАТО. Коли ви вступите до Альянсу, ви вже матимете підтримку саме за лінією НАТО", – додала Брінк.

Я знову хочу наголосили: коли мовиться про дипломата, та ще й такого високого рівня, та ще й в такій складній ситуації, в умовах повномасштабної війни, важливо не лише те, як дипломат відповідає безпосередньо на поставлене запитання. Важливо, що ще він чи вона говорить. Який додатковий контекст ця людина створює. Це важливий контекст. Це про те, що:

• США бачать Україну в НАТО, і це чи не головна мета.
• вступ до НАТО має бути для України навіть важливішим, ніж 30 чи 50 двосторонніх безпекових угод.

Чесно скажу, з урахуванням того, як НАТО реагує на атаки з боку Росії – якось дедалі більш актуальним видається жарт про те, що в разі вступу України до Альянсу не нас захищатимуть, а ми захищатимемо. Але коли ти говориш напряму з послом США, тобі не до жартів. Хочеться, знову-таки, зрозуміти, чому пані посол так говорить.

Моя відповідь: США і західний світ прокидаються від сплячки й зараз позаочі проводять дуже серйозну мілітаризацію або принаймні готуються до неї. НАТО повертається до своїх витоків. Ну принаймні я сподіваюсь, що в словах пані Брінк приховано саме це.

"Ми підтримуємо зусилля України із розбудови власного військово-промислового комплексу в різні способи, щоб ви могли наростити власне виробництво. Також ми спрямовуємо зусилля нашого уряду та працюємо з американським бізнесом для того, щоб і США збільшували обсяги свого виробництва. Так чинимо не лише ми: велика кількість наших партнерів стоїть у цьому пліч-о-пліч зі США. Міністр оборони США має понад 50 колег, з якими продовжує зустрічатися в рамках групи "Рамштайн" для того, щоб допомогти вам зараз, і для того, щоб обговорити майбутні зобов'язання країн-партнерів", – наголосила пані посол.

І знову про майбутні зобов'язання. Тобто натяк точно зрозумілий. "Ми серйозно нічого не починали". Зачекайте, пройде певний час і ще буде не відомо, чи це Росії вигідна війна на виснаження, чи навпаки.

То чи готові США відповідати?

"Напряму Київ та Вашингтон також працюють над підписанням двосторонньої угоди. А з приблизно десятком країн ви такі документи вже підписали. Я пишаюсь як тим, чого нам вже вдалось досягти, так і тим, над чим ми працюємо зараз, і для нас дуже важливо, як наша співпраця виглядатиме у майбутньому. Президент та вся його адміністрація зараз над цим працюють – для допомоги, зокрема, й на економічному фронті",
– зазначила Брінк.

От тепер це була повна відповідь надзвичайного і повноважного посла США в Україні пані Бріджит Брінк на запитання про те, чи готова адміністрація президента Байдена виправити помилку, якої припустились США 30 років тому, змусивши Україну відмовитись від ядерної зброї.

Рекомендуємо Не жаліють Су-34: де росіяни збільшують натиск

Висновки свої я вже озвучив, але це попередні висновки. Чому? Тому що, аби отримати повну картину, уточнювальні запитання потрібно поставити й владі у Києві. Я, як і всі українці, хочу знати, що відбувається і що буде відбуватися в найближчі місяці у відносинах із нашим ключовим партнером, які дуже постраждали останнім часом. Та шальки терезів можуть хитнутися і в інший бік – позитивний – і навіть сильніше, ніж це було в останні 6 – 7 місяців.

У будь-якому разі: в такому питанні важлива не лише відповідь, але і сам факт порушення цього запитання. Сподіваюсь, цю традицію підхоплять наші колеги у Білому домі та Держдепі США. Як я і казав раніше, нам конче потрібні американські Романи Цимбалюки! Всі ж полюбили Романа за гострі запитання до Владіміра Путіна. А тепер нам потрібні гострі запитання до Байдена.

Ще нам потрібна активність нашої громадськості у США, яка там перебуває у кількості 975 тисяч людей. Та, на жаль, поки цієї активності дуже не вистачає.