Якби кроти володіли хоча би базовим розумінням важливості комунікаційних стратегій, їхнє життя складалося би значно легше. Вони би знали, як правильно акцентувати увагу широкого загалу на користі, яку приносить їхній вид довкіллю, розкрутити свої позитивно-гостроносі мордочки і зробити вивернуті лапки стильним молодіжним трендом.
Але кроти далекі від комунікаційних та маркетингових технологій. Тому їх ніхто не любить. Навіть Google – якщо у нього запитати щось про цих тваринок, то він переважно поділиться безліччю способів їхнього знищення різного ступеню гуманності. Так буває, коли на захисті твоєї репутації стоїть лише один чеський мультик, а решта світу сприймає тебе як виключно негативний персонаж.
З українськими політиками останні 25 років відбувається подібна історія – зрозуміти важливість ефективної комунікації із населенням та реальністю вони не мають або часу, або бажання, або хисту. Тому їх теж ніхто не любить. Щоправда, Google щодо них поки що значно миролюбніший.
Сюжет, який закрутився навколо громадянства Міхеїла Саакашвілі – класичний приклад отакої кротячої комунікації з усіх сторін. Після того, як чутка про позбавлення Саакашвілі громадянства з’явилася в інформаційному просторі, її намагались підтвердити редакції всіх ключових видань країни. Тому що новина була цікавою не стільки через сам факт зміни ставлення Петра Порошенка до свого грузинського друга, скільки через те, що створила яскравий правовий конфлікт. Бажати позбавити громадянства Президент може кого завгодно. Але біда в тому, що українська Конституція це категорично забороняє. Так, є відповідний закон про громадянство, який містить певні виключення, якими, власне, Президент і скористався. Але Конституція в Україні все ж є найголовнішим з усіх законів і її слово завжди є в пріоритеті. Окрім того, Україна вже взяла на себе зобов'язання перед світом не позбавляти громадянства тих, у кого немає паспорта іншої країни. Саакашвілі такого не має, відтак тепер позбавлення його громадянства стало ще й порушенням підписаної Україною Конвенції ООН. До всіх цих захопливих деталей додалося також відчуття позбавлення громадянства указом Шредінгера, який чи то був підписаний, чи то не був, чи то був підписаний, але не міг бути оприлюдненим.
Всі спроби розібратися в цих сюжетних хитросплетіннях завершились нічим. В Адміністрації Президента перейшли на осадне положення і на дзвінки не відповідали. В Міграційній службі на дзвінки відповідали, але нічого зрозумілого сказати не могли. В оточенні Саакашвілі нічого не розуміли. Комунікація з усіх сторін була провалена від початку.
Що призвело до цілком очікуваних наслідків. Президента вважають чи не наслідником Януковича, звинувачують у спробі узурпації влади, відірваності від реальності і справедливо критикують за зневажання законодавства. Не тому що всім подобається Саакашвілі. Не подобається. Провалена спроба його соратників організувати новий Майдан – тому підтвердження (і наслідок неефективної комунікації з аудиторією теж). Але маніпулювання Конституцією заради власних інтересів, зневажання громадською думкою, наполегливі спроби перетворити країну на власну комфортабельну нору, ігнорування злочинів "зручних" політиків та усування всіх незручних президентові людей – все це подобається ще менше, ніж Саакашвілі. Відверте нерозуміння, чому Президент має комусь пояснювати якісь свої рішення чи звітувати про їхні можливі наслідки – теж.
Все це ми вже бачили в одного нашого легітимно обраного. Це призвело до поганих наслідків і для нього, і для його страусів, і для всієї країни. Повторення симптоматики – сигнал тривожний для всіх.
Але в Адміністрації Президента його поки що не помічають. Чи то через страх, чи то через певну відірваність від реальності, чи то через неможливість запитати поради у Google, який поки що до українських політиків ставиться значно миролюбніше, ніж до кротів.