Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Прагнення Макрона зблизитися з Росією: які насправді наміри в президента Франції

      Не так давно на прес-конференції з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом Макрон заявив, що не вважає Росію та Китай основною небезпекою для НАТО і закликав до нового діалогу з Москвою. При цьому відсутність діалогу з Росією, на його думку, не зробила континент безпечнішим. Це викликало доволі значний резонанс та обговорення, не тільки в Україні, але й в інших державах.

      Хоча це була далеко не перша заява Макрона про необхідність поновлення взаємодії з Росією. В жовтні він повністю підтримав повернення російської делегації до ПАРЄ. Називав Росію глибоко європейською державою, а Путіна вважає сильним лідером. А наступного року зібрався приїхати на 9 травня до Москви на так званий "парад перемоги".

      Важливо! Путін хоче роздовбати Україну, – велике інтерв'ю з Клімкіним

      Макрон також вважає, що Європа не може покладатися на захист США, як союзника по НАТО. Позиція відносно Росії протягом всієї політичної кар'єри в нього була неоднозначною. Під час президентських виборів Макрона вважали чи не єдиним кандидатом, у якого не було проросійських орієнтирів.

      В минулому він закінчив Національну школу управління, працював в банку Ротшильда. А в 2012 році став радником президента Франсуа Олланда з макроекономічних питань. В серпні 2014 року президент призначив Макрона на посаду міністра економіки. Перебуваючи на посаді, в січні 2016 Макрон відвідав Росію. Тоді він висловив надію, що незабаром санкції щодо Росії будуть зняті.

      "Мета, яку ми всі з вами розділяємо, забезпечити до літа цього року можливість зняти санкції в разі, якщо пункти Мінських угод будуть виконуватися", – заявив Макрон.

      Політичний шлях Макрона

      Поступово Макрон почав проявляти свої президентські амбіції. Зокрема, в квітні 2016 року Макрон представив рух "Вперед!" (En marche!), підкресливши, що його політсила є "ні лівою, ні правою". При цьому він говорив, що вірить в те, що зможе перебороти корпоратистські інтереси політичного істеблішменту. Рух стартував з ініціювання своєрідного "діалогу з народом". Вони збирали анкети щодо того, як французи бачать свої основні проблеми та майбутнє Франції.

      В серпні 2016 року він пішов у відставку з посади міністра економіки. У листопаді 2016 року висунув свою кандидатуру на виборах президента. У Макрона прослідковувалось відсутність чіткої політичної програми, розмитість лозунгів та заяв.

      Під час виступів він говорив про прихильність ідеї єдиної Європи, доволі загальні речі про внутрішньополітичний розвиток, про заходи щодо скорочення податків із заробітної плати. При цьому він уникав конкретних відповідей на запитання, постійно балансуючи між лівими та правими ідеями. Це часом вам нікого не нагадує?

      Марін Ле Пен назвав його символом "брудних багатих лівих". Суперник консервативної партії Франсуа Фійон назвав його "прототипом тих еліт, які нічого не знають про реальність Франції".

      Франсуа Фійон
      Франсуа Фійон

      Під час кампанії на адресу Макрона летіли звинувачення в гомосексуалізмі. Керівник його виборчої кампанії заявив про сотні спроб хакерських атак з Росії і фейкових новин проти Макрона.

      Тепер ловіть іще 3 паралелі з нашими реаліями:

      1. Макрон вийшов до другого туру президентських виборів разом з Марін Ле Пен. Він переміг її з результатом у 65,82% голосів.
      2. Таким чином Він став наймолодшим президентом Франції.
      3. Після оголошення виборів Макрон заявив, що усвідомлює — багато проголосували за нього знехотя, вбачаючи в ньому не більше, ніж альтернативу Марін Ле Пен. Тут звісно паралель не остаточна, оскільки я не впевнений що Зеленський усвідомлює скільки з 73,22% підтримували саме його, а не голосували проти опонента.

      Марін Ле Пен
      Марін Ле Пен

      Але головної паралелі тут не може бути. При усій своїй молодості, зухвалості кампанії і розмитості лозунгів Макрон усе ж був політиком, працював міністром, проводив міжнародні візити, лобіював закони та, в принципі, розуміє, як влаштована та працює держава. Умовний Богдан з компанією йому для цього не був потрібен.

      Успіх Макрона базувався на декількох речах:

      • Особиста харизма та уважне спілкування з виборцями, готовність вислухати проблеми людей.
      • Його основний конкурент Фійон був дискредитований (він та його дружина звинуваченні у розтраті державних коштів).
      • У Макрона не було негативно сформованого іміджу, оскільки інформація про нього та його життя була доволі обмеженою.
      • Він став єдиною альтернативою Марі Ле Пен. Під час другого туру його підтримували майже всі ключові політичні сили Франції, щоб не допустити приходу до влади радикальних націоналістів.

      Наступного після інавгурації дня Еммануель Макрон поїхав до Берліна.

      Макрон та Росія

      А от першим запрошеним до Франції світовим лідером став президент Росії Володимир Путін. Менш ніж за місяць після візиту Путіна до Парижа відбувся візит міністра закордонних справ Франції до Москви.

      В ході цих зустрічей Макрон говорив про необхідність захищати права гомосексуалів в Чечні, критикував пропагандистські канали Russia Today і Sputnik, засуджував порушення Росією міжнародного права, зокрема незаконну анексію Криму. Він зазначав, що поважає Путіна і не вірить, що той хоче послаблення Європи.

      Володимир Путін
      Володимир Путін

      Ще до кінця 2017 року Макрон продовжував тримати риторику про те, що російські втручання продовжують становити серйозну небезпеку для країн заходу. Усе почало стрімко змінюватись у 2018 році. За цей час Макрон тричі був у Росії. Був там на чемпіонаті світу з футболу і петербурзькому економічному форумі, у серпні уже почав заявляти що ЄС має переглянути свої відносини з Туреччиною та Росією заради стабільності у довгостроковій перспективі.

      Хороша новина тут полягає у тому, що минулого року Макрон продовжив тримати лінію у питанні санкцій і у грудні 2018 року Франція підтримала галузеві санкції ЄС проти України. Але уже в 2019 році та сама Франція виступила одним з локомотивів повернення Росії у Раду Європи.

      З позитивних новин можу сказати, що ідея Макрона повернути Росію до "Великої сімки" поки що зламалася об позицію інших країн, які, на щастя, поки не бачать там путінської Росії, навіть, як гостя.

      Еммануель Макрон
      Еммануель Макрон

      То що, власне, відбулося за ці неповних три роки з президентом Франції. А відбулося просте – він отримав владу і подивився на міжнародну політику не через призму новин і стереотипів.

      Що непокоїть Францію

      Як я уже неодноразово казав, цивілізований світ не ставиться надто серйозно до Росії. Якби у неї не було ядерних ракет і європейцям не були потрібні сталі поставки газу – Росію на неї б взагалі ніхто і ні під яким приводом не зважав.

      Те що непокоїть європейців – це проблеми в середині їхніх країн, економіка. А ще інша велика проблема на Сході, але не Росія. Яка, за словами західних оглядачів, є країною з розміром економіки, як у Іспанії, корупції, як у Папуа Нової Гвінеї, і тривалістю життя меншою, ніж у Лівії. Проблемою незрівнянно більшою за Росію і з якою поки не зрозуміло, що робити є: технологічний, ядерний, тоталітарно-комуністичний Китай, від якого економічно залежить увесь інший світ.

      Щоб краще розуміти про що я – ось вам кілька цифр за 2018 рік для порівняння. ВВП Китаю складає 25 трильйонів доларів, а Росії тільки 4, військовий бюджет Китайської народної республіки – це 250 мільярдів доларів, а Російської Федерації - 61,4.

      Продовжувати можна довго. Але і на ринку поганих хлопців Китай значно випереджає Росію за своїми спроможностями втручатися у життя інших країн. Якщо Росія з її розвідниками, інформаційними та кібервійськами виглядає дрібним шкідником, то Китай бояться уже не на жарт.

      Аналітичні центри по усьому світу вивчають, як потенційне джерело небезпеки, саме Китай. Бо він, як і Росія, не скутий різними елементами демократії, притаманним цивілізованим країнам. Але на відміну від неї Китай має на свою експансію бюджет. І має сталу політичну та економічну стратегію, які не змінюються разом з політичним циклом. Бо він у Китаї уже давно зупинився.

      До чого я це кажу? У своїй риториці Макрон каже що Європа більше не може покладатися у безпекових питаннях на Штати. Нестабільні Штати у виконанні Трампа уже не викликають старої довіри, а значить є ризик, що вони не стануть воювати за своїх союзників, якщо не побачать у цьому вигоди і можуть кинути їх, як Курдів.

      Дональд Трамп
      Дональд Трамп

      Макрон підкреслює що Європі потрібен свій силовий суверенітет щоб балансувати Китай та Штати. Він також стверджує що у Європи більше нема шансів лишатися суто економічним співтовариством. На його думку, вона має виступати єдиним геополітичним гравцем.

      Я особисто не дуже вірю у намір Макрона перетягнути Росію у Китаю. Тобто я не бачу чим може Європа зацікавити Росію, яку Китай спішно проковтує уже цілими регіонами. Та і не зовсім розумію що може Росія Європі дати крім корупції та бурятських танкістів. Але публічна риторика Макрона саме така. Думаю, що його справжні цілі значно простіші і прагматичніші.

      Макрон стверджує що геополітичний дрейф Росії у бік Китаю – це результат помилок політики Заходу. І він хоче їх виправити. Очевидно що однією з таких "помилок" були санкції. Які дуже заважають зараз Росії з Європою почати повноцінний діалог. І очевидно, що зустріч 9 грудня 2019 року в Нормандії буде у тому числі про це.

      Це буде можливість для Європи під благовидним приводом почати знімати з Росії санкції. Америка може спробувати повісити на нас вигадане Росією фейкове втручання України в американські вибори.

      Усі будуть штовхати нас за стіл перемовин з Росією для пошуку неприємного компромісу. Який дозволить Європі покращити з нею відносини, при цьому зберігши лице. Наш інтерес будуть враховувати уже, як вийде. Тут наш порятунок буде залежати уже від нас самих.

      Я особисто не дуже вірю, що щось з цього вийде. Путін надто недовірливий і недоговороздатний. Він досі не може вибачити Заходу порушені обіцянки не розширювати НАТО на Схід. Він в принципі не про домовленості й довіру. Він буде намагатися лише отримати на папері зобов’язання України перед собою, беручи на себе мінімум.

      Макрон, якого скоріш за усе попросили стати формальним адвокатом Росії, (мені от не дуже віриться, що він сам так різко перефарбувався) буде цілком у дусі французької дипломатії: зухвало, але недалекоглядно заганяти Україну в кут.

      Цікаво! Зеленський та війна з Росією: на що готовий піти президент заради миру

      А далі лишаються питання лише до нашої делегації, бо з чим вона їде у Париж ми так і не знаємо. Чули лише, що це не зрада і не капітуляція. Але я не маю впевненості, що ми розуміємо ці слова однаково. Так само немає впевненості, що Зеленському вистачить енергії та сил відстояти там українську позицію та суб’єктність і обмежитись лише тактичними, а не стратегічними поступками.

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук