Антон Гатілов – командир 4 роти оперативного призначення штурмової бригади "Буревій". Він один з тих, хто відбив навалу російських окупантів на Київ. Зараз його підрозділ – серед тих, хто утримує Білогорівку. Це – місце найзапекліших боїв на Луганщині.
Зверніть увагу Чому контрнаступ ЗСУ є найкращою альтернативою "мирним" переговорам
Як каже Гатілов, українські захисники стоять на смерть. Зараз – у Білогорівці, до того – у Бахмуті. І на всіх рубежах оборони загалом.
Як українські захисники вистояли під вогняними валами супротивника, у чому особливість штурмів "вагнерівців" та чим підрозділи "Гвардії наступу" відрізняються від інших підрозділів Національної гвардії – читайте у розповіді 24 Каналу ротного Антона Гатілова на псевдо "Гатілич".
Старший лейтенант Антон Гатілов / Фото Національної гвардії України
"Окопи на Оболоні й розуміння, яку орду зупинили": спогади про оборону Київщини
До Національної гвардії України Антон Гатілов прийшов після служби у 72-й окремій механізованій бригаді наприкінці 2015 року.
Тоді до гвардійців часто ставились скептично, згадує офіцер.
"Власне, я сам їх недолюблював. У 2014 році ми були у Волновасі, Гранітному, Широкиному. Коли там перетиналися із Національною гвардією, здавалося, що у них оснащення набагато краще, а воюють вони набагато менше. Як вони воюють, ми не бачили, тому вважали таку різницю у забезпеченні несправедливою", – зізнається він.
Антон Гатілов на службі / Фото Національної гвардії України
Втім, додає, що стояти на "передку" – не функціональні обов'язки Нацгвардії. У неї трохи інші завдання. Але з 24 лютого, коли повномасштабне вторгнення відбулося, практика показала, що Нацгвардія – мультифункціональне формування і може все.
З меншою підтримкою, з нестачею артилерії, танків, важкого озброєння ми також стоїмо на передових позиціях. Про кількісну перевагу над противником і говорити не доводиться. Ми стоїмо пліч-о-пліч із ЗСУ. Тримаємося на енергетиках та мотивації. Гріє, що ми на своїй землі, і ми знаємо, за що стоїмо,
– каже він.
До 24 лютого гвардієць не вірив, що Росія зважиться на повномасштабне вторгнення. Не вірив, що росіяни нападуть на Київ.
Для нього повномасштабне вторгнення почалося одразу з прильоту – зовсім поруч на плац прилетіла ракета.
"Я був на чергуванні. У перший приліт навіть не відразу зрозумів, що відбувається. Коли почув звук другої ракети, зрозумів: все, почалося. Піднявся до казарми, підняв особовий склад і помчав. Розгубленості ніякої не було. Ми почали здобувати зброю, готуватися до оборони", – згадує Гатілов.
Каже, дуже запам'ятався момент копання окопів на Оболоні у Києві. Бо до того моменту навіть у страшному сні не міг вигадати, що таке може статися. Його підрозділ займав один із напрямків, вони перекривали площу Шевченка, готували позиції для оборони.
Потім був Мощун. Згодом відбили Київщину. Я поїздив по звільнених містах та селах Київської області. Побачив, скільки позицій росіяни накопали у найкоротший термін. Наскільки якісно вони були підготовлені для оборони. Сотні та сотні одиниць спаленої російської техніки. Тільки тоді прийшло усвідомлення масштабу їхнього наступу, яка орда на нас йшла і що ми зупинили,
– розповідає Гатілов.
На Київщині його найбільше вразило усвідомлення, що він тепер воює поряд із домом.
"Руйнування не вразили – я бачив їх і раніше. Тіла загиблих цивільних я бачив і раніше. Загиблих військових – також. Здивувати мене у цьому плані було складно. Але розуміння, що війна вже під будинком у дворі, а не десь далеко – це справляло сильне враження", – каже він.
"Якість росіян знизилася в рази": яка зараз тактика у ворога на фронті
Після того, як Київщину звільнили, підрозділ Гатілова направили на Донбас. Було кілька населених пунктів на Донеччині, але основне завдання вони виконували вже на Луганщині – Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Звідти повернулися на поновлення. Потім Гатілов вже як командир роти знову поїхав на Донбас, в тому числі й у Бахмут.
Результат роботи підрозділу / Фото з особистого архіву Гатілова
Зараз він та його люди – один із підрозділів, який обороняє Білогорівку.
"Важко, але тримаємося. Без перебільшення скажу, що там люди стоять на смерть. Ворог ще нікуди не зміг просунутися. Втім, так само ми стоятимемо і на будь-якому іншому рубежі оборони", – каже Гатілов.
На полі бою він із побратимами встиг застати і вогневий вал, і їхні людські вали, коли просто закидають "м'ясом".
Наразі інтенсивність артилерійського вогню, якщо порівнювати з літом 2022 року, знизилася відчутно. Раніше просто неможливо було підвести голову. Абсолютно. Вони били, били, били, били. Не розбираючи, б'ють вони по позиції чи по житловому кварталу. Просто все стирали з лиця землі,
– згадує він.
Зараз видно, що боєприпаси росіяни почали економити. Вогонь досі дуже інтенсивний. Але це вже не така суцільна вогняна стіна, з якою захисникам доводилось стикатись раніше. Зараз росіяни переважно працюють по книжці.
"Якщо штурмують позицію, спочатку рівняють її артилерією, а потім уже туди висувається піхота. Так от у зв'язку з економією боєприпасів вони значно менше снарядів витрачають на одну позицію. Тепер там ще є шанс кільком бійцям утриматися. І, хай контуженими, але вести стрілецький бій, вступити в бій з піхотою, яка наступає. Раніше це не завжди вдавалося", – пояснює ротний.
Старший лейтенант Антон Гатілов із побратимом / Фото з особистого архіву
Людей економити росіяни не почали. Із закиданням "м'ясом" нічого не змінилося, говорить офіцер. Досі цю тактику активно використовують.
Зокрема, хвиля за хвилею йдуть групи росіян по 10 – 15 людей. Гатілов пояснює, що все відбувається за такою схемою: перша група виходить – вони всі лягають. Буквально одразу йде наступна група, переступаючи вбитих. Наші військові їх знову кладуть. І так – кілька разів поспіль.
Наразі якість особового складу у росіян знизилася в рази. Видно, що люди невміло діють, йдуть як на прогулянку, не використовують природні укриття, не повзуть. Вони просто йдуть,
– розповідає Гатілов.
"Мені здається, їм кажуть: "Так, хлопці, тримайте автомат. Ось там сидять два німці (вони нас німцями називають). Ідіть і вбийте їх". Ці 10 – 15 людей йдуть перевальцем проти нібито двох німців туди, де їх зустрічає укріплена позиція", – додає він.
У цьому немає тактики, говорить старший лейтенант. На українських захисників просто йдуть маси. Коли з того боку командири бачать, що позиція ослабла і БК витрачено на це м'ясо, на штурм ідуть серйозніші люди. Вони вже краще озброєні та якісніше підготовлені.
Старший лейтенант Антон Гатілов / Фото з особистого архіву
"До війни ніхто з гумором не ставиться"
Гатілов каже, що у Бахмуті його люди стикалися лише з "вагнерами". Здебільшого це були зеки.
"У нас там була така ділянка оборони, де з двох боків – поля, а посередині йшла посадочка. Ось вони по цій посадці в тупу постійно лізли нас штурмувати. З 7 ранку до 9 вечора. Ну, ще годинна перерва на обід між хвилями штурмів у них була. Вночі – тиша", – згадує він.
У Білогорівці, за його словами, спочатку були російські військові, це було чути з радіоперехоплень. Потім у них відбулася ротація.
"Зайшла, здається, 85-а бригада Росії. Вона на 90% була укомплектована із ЛНРівців. Вже було чути, що й мова наша, і видно, що люди наші. Російський акцент лише у командирів був", – каже офіцер.
Згадує епізод, коли їхню позицію штурмували кадировці з "Ахмата".
"Вони невдало штурмували, ми їх трохи покришили, вони відійшли. Наступного дня я зробив контрдію і штурманув їхню позицію. Там забрали чотирьох полонених. Хлопці такі собі. Видно, що їх забрали десь з-під магазину, дали до рук зброю та лопату, щоби копали. Вони розповіли, що кадирівці, коли йшли на штурм, сказали їм сидіти у своїх норах, не вилазити, що б не сталося. Вони, мовляв, самі усе зроблять. В "Ахматі" таких "копачів" навіть за людей не вважають – ті викопали позиції і там сидять, спостерігають", – каже Гатілов.
Українським силам ж важливо проявляти креативність у роботі проти ворога. Навіть проти тих же ЛНРівців та ДНРівців. Наші стандартні статутні методи ведення бою відомі противнику, адже статути, здебільшого, схожі. Тому Гатілов додає, що любить імпровізувати на полі бою.
Підпис на боєприпасі "Буде тобі враже, як Гатілич скаже" / Фото з особистого архіву
"Нагод для цього достатньо – нестандартних дій через гостру нестачу боєприпасів було дуже багато. У мене було кілька розрахунків СПГ, це – станковий протитанковий гранатомет. По танках ми не стріляли, але у нього є вид осколкового боєприпасу, який використовується проти піхоти. Закінчилися у мене ці боєприпаси. Їх не було де взяти. Доводилося переробляти кумулятивні боєприпаси, щоб можна було працювати", – каже офіцер.
Додає, що такі боєприпаси ще красиво летять – як комета. Вночі у тепловізорі це особливо гарно виглядає.
Найскладніше на цій війні – втрачати людей. До решти можна звикнути. Але втрачати людей... Це те, що ще викликає у мене емоції. Хоча емоцій у мене мало лишилося. Загибель хлопців – це те, що точно не виправиш,
– каже Гатілов.
І додає, що ще не зустрічав тих, кому б подобалося воювати. Через його підрозділ пройшло багато людей із різними характерами.
"Є сміливці. Але ні в кого нема зайвої бравади. Війна – це пригода. Це – смерть, бруд, кров та горе. Це важко та страшно. Ми щодня багато жартуємо, інакше не можна. Але до самої війни ніхто з гумором не ставиться", – додає він.
"Війна ще може повернутися у будь-яке місто України"
Бригада Гатілова має великий бойовий досвід. Про те, що тепер вона стане частиною Гвардії наступу, офіцер дізнався у розпал боїв на Донбасі.
"Виїжджав з 1-ої президентської бригади оперативного призначення Національної гвардії України імені Петра Дорошенка, а повернувся вже в один із підрозділів Гвардії наступу "Буревій". Для мене це нічого не змінює, я від початку готував свій підрозділ як гвардію наступу. Але коли повернувся, реально частину взагалі не впізнав", – каже він.
До теми Кількість охочих вражає: більшість підрозділів "Гвардії наступу" вже сформовано
За його словами, змінилось багато що: нові казарми, техніка, полігон цілодобово працює, люди займаються, тренуються. Приходять нові та нові люди, які готові вступити до Гвардії наступу. Приплив нових свідомих кадрів відчувається постійно.
Нещодавно змінилося керівництво бригадою з новим баченням ведення війни та зовсім іншим підходом до військовослужбовців, додає офіцер.
"Ця людяність підкуповує. Ми всі – військовослужбовці. Хтось за посадою старший, хтось молодший, за рангом – нижче, вище і так далі. Але ми всі люди і всі ми робимо одну справу", – говорить він.
Для перемоги це дуже важливо, щоб усі працювали на результат на своєму місці. Неважливо, ти сидиш у окопі з автоматом, чи підвозиш боєприпаси та евакуюєш поранених, оформляєш документи чи готуєш обід бійцям. Усі повинні працювати на результат, щоб ми йшли до своєї мети,
– каже Гатілов.
Наголошує: українцям слід розуміти, що війна ще не закінчилася. Те, що Київ мирний, ще не означає, що ми перемогли.
"Війна ще може прийти і до Києва, і до будь-якого іншого міста України. Рано розслаблятися та мити руки. Розслабимося вже через роки після закінчення війни, бо наступного дня після перемоги ми матимемо ще дуже і дуже багато роботи", – підсумовує офіцер.