Свої думки щодо останніх важливих подій висловили гості програми "Топтема" на 24 Каналі з Артемом Овдієнком – політолог Микола Давидюк, військово-політичний оглядач Олександр Коваленко та майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман. Серед найголовніших тем – чи зможе Україна повторити успіх з А-50 та чому для Владіміра Путіна наступають важкі часи.

Не пропустіть Росіяни змушені перекидати більше установок ППО з фронту на захист тилу, – джерела

Олексій Гетьман: Було три версії, додалась четверта – це комплекс С-200. До цього були або Patriot, або власноруч, або F-16.

Ракета С-200 може долати відстань понад 200 кілометрів. Це дуже старий зенітно-ракетний комплекс, він не може перехоплювати швидкісні цілі або цілі з малоефективною відбивальною поверхнею, тобто маленькі. Водночас А-50 – це велика ціль, не дуже швидкісна й має велику ефективна відбивальну поверхню. Тож на екранах кругового огляду С-200 вона виглядала б як дуже велика ціль.

Коли я побачив хвіст Іл-22, побитий уламками, то це 100% зенітна ракета. Це не може бути ракета "повітря-повітря", бо вона по-іншому вражає ціль, вона маленька. Найімовірніше, версію з F-16 можна відкинути. Якщо це правдиве фото Іл-22, то це точно будь-яка зенітна ракета.

Елементом такої ракети, що вражає, є не безпосередньо вибух. Вибух тут використовується, щоб розкидати дрібні уламки, які за допомогою кінетичної енергії руху повітряної цілі, роблять з неї "сито". Ми пам'ятаємо світлини MH-17, який був збитий окупантами на Донеччині – показували передню частину цього літака і був побитий начебто такими дірочками. Те, що було на хвості цього Іл-22, – дуже схоже.

Побитий хвіст російського Іл-22
Побитий хвіст російського Іл-22 / Фото з російських телеграм-каналів

Олександр Коваленко: Якщо говорити про кожну з версій, то, дійсно, версія з С-200 є цілком можливою. Там навіть є модифікації, які мають відстань більше, ніж 200 кілометрів. Але є нюанс, який не дозволяє мені повністю погодитись саме з версією С-200.

Річ у тому, що ми нещодавно переробили ці ракети для використання по поверхні. На жаль, їхня ефективність проти ешелонованої ППО росіян нижча, аніж у дозвукових крилатих ракет Storm Shadow, SCALP-EG та інших засобів ураження.

Тож ворожа ППО має можливість їх перехоплювати. Тобто С-200 – це не настільки унікальна ракета, яка має феноменальну швидкість і відповідні функції, як, наприклад, Storm Shadow і SCALP-EG, які фактично можуть встановлювати перешкоди в форматі радіоелектронної боротьби, а також протидіяти перешкодам з боку РЕБ. Відповідно, мають низький рівень помітності фіксації та супроводження засобами РЛС.

С-200 – це також велика "бандура", яку бачать і можуть перехопити. Російська ППО з цим справляється. Тому версія, що С-200 збила А-50 – теоретично можлива, але в мене є сумніви, що це було саме С-200.

Якщо ми говоримо про Patriot PAC-2, то офіційно в відкритих джерелах їхня максимальна дальність ураження – 160 кілометрів. З цього виникає питання. Припустимо, А-50 ще якось могли збити, ризикуючи тим, що сама установка розташовувалася біля лінії боєзіткнення, бо це досить екстремальні відстані.

Характеристики збитого російського А-50
Характеристики збитого російського А-50 / Інфографіка 24 Каналу

Просто так до лінії боєзіткнення цю установку не підвозитимуть. Обов'язково повинен бути буфер безпеки. Ми бачимо, що зараз у росіян деякі з модифікацій "Ланцетів" залітають на 70 кілометрів углиб тилової території. Отже, це величезний ризик використання Patriot, адже втрата такої установки є набагато більшою репутаційною втратою, ніж знищення А-50.

Однак виникає інше питання – Іл-22. Його збили над Азовським морем на набагато більшій відстані від А-50 – ближче вже до самого Керченського мосту. Тобто це за межами Patriot PAC-2.

Моя версія така: Росія, коли займається рекламою своєї зброї, яка буцімто не має аналогів у світі, переважно завищує її характеристики. Упродовж 2022 року, коли ми почали трофеїти велику кількість їхньої зброї, якої раніше в нас не було, ті ж самі ЗРГК "Панцир С1", більш новітні модифікації Т-72Б3, Т-90М "Прорив" тощо – ми побачили, що насправді їхні характеристики відрізняються в гірший бік.

З іншого боку, у західних виробників зброї трошки інша тактика. Вони, коли презентують свої вироби, заявляють характеристики, які не перевищують або точно відповідають цій зброї, або вони зменшені. Тож максимальних можливостей західної техніки насправді не знає ніхто. Їх можна повністю встановити тоді, коли цю техніку повноцінно використовують в бойових діях на максимум цих можливостей.

Олександр Коваленко: Наразі у росіян вже немає 7 А-50. Один з них перебуває на модернізації вже досить давно, а два інших потребують ремонту. Останні рази, коли відбувалися регулярні чергування в повітряному просторі, то фіксувалось саме чергування 5 літаків А-50. Фактично сьогодні у них лишилося 4 літаки й вони не зможуть чергувати у режимі, який був до того.

Отже, зможемо повторити (знищення ще одного А-50 – 24 Канал), бо росіяни все одно будуть змушені підіймати ці літаки для чергування. Без них вони не зможуть реалізовувати розвідувальну діяльність у нашому повітряному просторі. Вони залежні від цих літаків, як і від Іл-22, який є повітряним командним пунктом і відповідає за стабільний зв'язок підрозділів.

Олексій Гетьман: Для того, щоб підготувати масований удар, треба залучити дуже різні підрозділи, зарядити літаки, видати польотне завдання. Тобто, це серйозна підготовка. Бажано це погодити з військово-морським флотом для того, щоб був одночасний запуск "Калібрів", Х-101, Х-555. Крім того, це треба погоджувати з безпілотними літальними апаратами – "Шахедами", щоб вони були в необхідній точці, коли має прилетіти ракета.

Звісно, без повітряної розвідки, без таких літаків – росіяни можуть це зробити, але це вкрай важко. Ми точно сплутали їм карти. Я впевнений, що буде певна затримка в наступному масованому обстрілі.

З іншого боку, ця затримка призведе до того, що вони використають більше ракет, ніж під час попередніх атак. Росіяни виробляють ракети. За місяць можуть виготовити до сотні – близько 70 – 80 ракет. Але під час паузи між цими ударами вони накопичують ракети.

Микола Давидюк: У США йдуть внутрішньополітичні торги – хто виграє цей бюджет, той матиме топові шанси перемогти на президентських виборах. Це останній бюджет перед президентськими виборами.

Водночас Джо Байден такий собі "добрий родич". Він два місяці дає по 7 мільярдів, але не своїх. Нам на місяць треба близько 6 – 7 мільярдів доларів. Минулого місяця ми отримали 3,5 мільярда від Болгарії. Імовірно, що був непублічний дзвінок, мовляв, треба піднатиснути, бо Україні треба допомога. Ще мільярд дав МВФ, потім 2 мільярди надала Норвегія, Німеччина також виділяла 7 мільярдів.

США мають можливості перестраховуватися кимось, поки в себе не розв'яжуть питання. Ми розуміємо цифру, що необхідна на місяць, і Штати її не один раз давали. Коли США бачать, що своє передати не можуть, вони дають інших.

Сполучені Штати займаються своїми виборами виключно: у пріоритеті й не кордон, й не ми. Але зараз вони дають гроші, тому це теж непогано. Це гарантія, бо вибори будуть у листопаді, до січня буде перехідний період, і там вже точно ніхто не дасть (кошти – 24 Канал). Те, що ми зараз отримаємо, це і буде перестраховка того січня.

Це цікаво Вирішальний 2024․ Все про вибори в США, чи допустять Трампа та що таке супервівторок

Наприклад, якщо вибори виграє Дональд Трамп, то Байден вже не зможе дати гроші. Трамп може їх блокувати, тому зараз важливо не просто отримати ці 60 мільярдів, а отримати всі одразу.

Олександр Коваленко: Зараз економія боєприпасів у зоні бойових дій дійсно досить жорстка, це помітно.

Однак загально говорити про снарядний голод української армії дуже важко. Упродовж 2022 року ми робили 5 – 7 тисяч пострілів на добу. Так само майже упродовж усього 2023 року. Тільки в жовтні ми вийшли інколи на рівень 9 – 10 тисяч пострілів на добу.

ЗСУ стріляють із зенітної установки
ЗСУ стріляють із зенітної установки / Getty Images

А от росіяни у березні та квітні 2022 року могли дозволяти собі 60 – 80 тисяч пострілів на добу. Потім це пішло на зменшення. Зараз вони (стріляють – 24 Канал) на рівні 10 – 15 тисяч снарядів на добу. Упродовж майже двох років повномасштабної війни ми взагалі постійно перебували у стані снарядного голоду, порівняно з росіянами. Але наступали, звільняли наші території, перемагали.

Зараз дійсно важко, але ми бачимо, що відбуваються постачання від наших партнерів.

Щодо протиракет – у нас дійсно є деяка проблематика зі зенітно-ракетними комплексами, особливо радянського типу, які дефіцитні та закінчуються. З іншого боку ми бачимо, що зараз проводиться модернізація ЗРК "Бук", "Куб".

На них встановлюється не тільки нове обладнання, а також можливість використовувати пусковими установками ракети типу RIM-7 Sea Sparrow і АІМ-9. Це можливість використовувати платформу, яких в нас достатньо, для ракет, яких у наших партнерів достатньо.

Крім того, ЗРК малого, середнього та великого радіуса дії переважно використовуються по російських ракетах. Дрони-камікадзе сьогодні знищуються переважно стрілецькою або зенітно-гарматною зброєю. Ті ж самі самохідні зенітні установки Gepard чудово себе продемонстрували, як і наші мобільні групи перехоплення.

Отже, саме ця компонента, особливо середнього та великого радіуса дії, взагалі не залучається в таких випадках.

Микола Давидюк: Зараз у західних країнах триває значуща боротьба. Вони, можливо, не можуть дати більше ракет, але можуть збільшити політичні можливості цих ракет – дозволити Україні стріляти по Росії. Ця зміна відбулася, коли їх вже дістала кількість прильотів по Польщі та Румунії.

У перші рази Владімір Путін дзвонив і казав, що це, мовляв, випадково. А потім звик і почуває себе як удома зі своїми ракетами. Це типова психологія російського чоловіка: п'яний починає бити жінку, а потім просить вибачення. Це ж типовий Путін: дзвонить потім в НАТО і каже, мовляв, стріляли, але не туди.

У якийсь момент це переходить усі кордони й вони (країни ЄС – 24 Канал) закликають дати Україні змогу цього "п'яницю-алкаша" ставити на місце. Путін перший почав, він посунув "червону" лінію ракет.

НАТО може навіть не підписуватися (під цією ідеєю – 24 Канал), адже це звучатиме надто голосно і політично для Путіна. Ми ж повинні робити йому лагідну українізацію. Ми повинні сказати, що це не НАТО, а найслабша країна ЄС дала Україні добро стріляти по росіянах, але тільки її ракетами, бо НАТО проти. І хай вони дадуть їй всі ці ракети сотнями, тисячами.

Владімір Путін
Владімір Путін / Getty Images

Олексій Гетьман: Порти, Крим, прикордонні території. Цілей багато, а ракет мало. Будемо дуже обережно їх використовувати. Насамперед треба знищувати зенітно-ракетні комплекси росіян – ті самі "Тріумфи", С-400.

Я трошечки притримав би ці ракети, доки з'являться F-16. Тоді можна було б нищити зенітно-ракетні комплекси, а потім туди могли б залітати наші Су-24, Су-25, МіГ-29. У росіян залишилася б можливість їх перехоплювати вже лише власними літаками. А власне російські літаки ми б відганяли чи нищили б F-16, якими прикривали б ці наші атакувальні дії.

Тоді росіяни не будуть підходити, бо розумітимуть, що вразливі. Відтак Керченський міст можна буде зруйнувати звичайними бомбами.

Олександр Коваленко: У питанні передачі Німеччиною ракет TAURUS є політична складова. Останнього Бундестаг заблокував цю пропозицію через порушення процедури подання.

Однак є й інша складова, про яку чомусь ніхто не говорить. TAURUS дуже схожі за своїм функціоналом на Storm Shadow і SCALP, але вони не інтегруються в Су-24. Їх неможливо інтегрувати в наші фронтові бомбардувальники. Тут є інший момент в контексті цього тижня.

Ракета TAURUS
Ракета TAURUS / Getty Images

Річ у тому, що найкращою платформою для TAURUS є або Eurofighter Typhoon, або Saab Gripen. Saab Gripen – це той літак, про який Швеція нещодавно заявила, що має намір нам його передати. Крім того, торік саме до Швеції відбула група наших пілотів для проходження базової підготовки на Saab Gripen.

Але під яким контекстом? Мовляв, вони ознайомляться з загальною ергономікою літака, кокпітом і це дозволить їм більше бути підготовленими до вже підготовки на F-16.

Дійсно, концепція дуже схожа, кокпіти та ергономіка – подібні. Але все ж таки витрачати декілька місяців для того, щоб звикнути до кокпіта в Gripen і потім себе вільно почуватися в F-16, а чого ж їх не відправили, наприклад, в Румунію або в Іспанію або в іншу якусь країну НАТО для такої підготовки, а саме у Швецію для Gripen. Отже, тут є над чим подумати.

Олександр Коваленко: Щодо ракет класу "повітря-повітря" є дуже цікавий момент. У партнерів найкраща ракета цього класу – AIM-120 AMRAAM, яка має відстань польоту понад 100 кілометрів. Вона ідеально підходить для полювання за російськими літаками, але є нюанси.

Саме ця модифікація ракети є максимально ефективною. І тут, увага – з AWACS у комбінації. Якщо ми отримуватимемо відповідну підтримку наших F-16, навіть з повітряного простору в Румунії або над Чорним морем, то фактично це буде досить серйозна підтримка, особливо Південного плацдарму лівобережної Херсонщини, де ми можемо встановити повний контроль над повітряним простором.

Російська авіація, щоб протидіяти F-16, повинна буде також використовувати ракети "повітря-повітря" великого радіуса дії. Але ці ракети також повинні мати донаведення та отримувати відповідну інформацію від літаків ДРЛС А-50.

Винищувач F-16
Винищувач F-16 / Getty Images

Росіяни за технічними характеристиками все одно програватимуть по можливостях та показниках. Отже, для них виникне патова ситуація: або вони пробуватимуть хоча б перехоплювати F-16 в повітрі, використовуючи саме цю компоненту, але ризикуючи як своїми винищувачами, так і А-50, який вже на вагу не те що золота, на вагу діамантів; або вони змиряться з цим, терпітимуть і забудуть про щонайменше повітряний простір лівобережної Херсонщини.

Микола Давидюк: Важливо не переоцінювати протести у Башкортостані, тому що там тільки 5 тисяч людей. Крім того, сама республіка у конституції непогано виписана – як готова держава, як Татарстан. Тобто росіяни, які йшли начебто їм допомагати, а насправді – колонізувати, по документах навіть не закрили своє питання.

Дагестан, Ічкерія і Башкортостан – це три найкрихкіших точки, куди треба бити. Ми вже зрозуміли, що з європейською частиною Росії нічого не зробимо: ні Петербург, ні Москва не вийшли, не струснули Путіна, що не хочуть війни.

Деякі лідери Башкортостану сидять у Відні, інші – у Лондоні, тобто з цим можна працювати й точно треба. Зараз буде найкрихкіший момент в кар'єрі Путіна за всю історію – "коронація короля" (вибори у Росії – 24 Канал). Це крихкий момент, коли ти начебто влада, але ще не влада. І цей момент можна зірвати. До березня є вікно можливостей. Чи вийде з цього щось? Не знаю.

Ми повинні там інвестувати в націоналізм. Це дасть пікову точку, коли такі як Башкортостан, почнуть відколюватися, тому що не буде місця для федеративності.

Фаїль Алсинов із Башкортостану не екоактивіст, як його часто подають. Він політичний націоналіст своєї республіки. Він каже, що не хоче, щоб викрали золото або соду. Це – політична історія. У Башкирії тепер звелося все до того, що вони закликають все-таки зберегти свою націю, вони не хочуть розчинитися в російській імперії серед росіян.

Протести в Башкортостані
Протести в Башкортостані / Скриншот з відео

Башкири не хочуть, щоб їх називали росіянами. Вони закликають користуватися башкирською мовою. Але теж, повторюсь, – не треба переоцінювати. У нас вже було дуже завищене очікування на початку повномасштабного вторгнення, коли всі писали родичам, друзям у Росії, мовляв, виходьте.

Олександр Коваленко: Усі військові навчання мають якийсь сценарій. Тут дійсно максимально наближений до того, що могло б статися. Але за якої умови? Якби Україна була захоплена Росією.

Зараз Росія концентрує весь свій ресурс на Україну: військово-промислового комплексу, армії. У нас сконцентровано більше, ніж 460 тисяч особового складу російських окупаційних військ. Весь військово-промисловий комплекс Росії працює саме на компенсацію втрат у технічній компоненті, механізованій компоненті і так далі.

Для такого сценарію Росії треба якось підготувати своїх військових, забезпечити їх, штатно укомплектувати. Зараз вони можуть собі дозволити мобілізацію 25 – 30 тисяч на місяць, це піковий показник. Щоб вийти за межі цього показника і готувати нові підрозділи, їм треба 50 – 60 тисяч.

За репресивної мобілізації їхня система не витримає таке навантаження. Коли у 2022 році було 100 тисяч на місяць, то російська мобілізаційна система майже луснула. Однак 50 – 60 тисяч вони витримають. Тоді частина йде на компенсацію щомісячних втрат у зоні бойових дій, формуються нові підрозділи. Але для цих нових підрозділів потрібна техніка, штатна комплектація, щоб вони були повноцінно боєздатними.

Так, для Європи є небезпека. Але насамперед саме завдяки тому, що Україна стримує цю російську навалу, Європа має гібридну небезпеку з боку Росії.

У якомусь сенсі гібридні небезпеки несуть більшу загрозу, ніж відкрите вторгнення. Чому? Тому що, наприклад, в статті Північноатлантичного альянсу не прописано детально, як діяти в умовах гібридних загроз. Є відкрита загроза, фіксується вторгнення, розпочинаються дії за інструментарієм згідно з 5 статтею про колективну безпеку. Однак є гібридні політичні, економічні, енергетичні та навіть міграційні загрози.

Олександр Коваленко: Прийняти правильне рішення (щодо законопроєкту про мобілізацію – 24 Канал) можливо тільки в тісній комунікації між політичними та військовими колами. Тільки тісна комунікація може призвести до того, щоб прийняти правильний, повністю завірений, чинний законопроєкт.

Узагалі нам мобілізація потрібна не просто заради мобілізації. Нам мобілізація потрібна заради перемоги. І ми це повинні для себе усвідомити.