Суть – надання землі учасникам війни в Україні. До того ж претендентом може бути мешканець будь-якого російського регіону.
Читайте також Чому ми не змогли відстояти Вугледар?
Паралельно триває процес конфіскації нерухомості, яка належить громадянам України. Примітно, що ще влітку 2024 року Сєргєй Аксьонов наголошував, що "кримські землі мають виділятися кримчанам". У серпні все різко змінилося, і цьому є кілька причин. Спробую зупинитися на частині з них.
Передісторія, або Політика заміщення населення
Росія вже до кінця 2014 року розпочала процес заміщення населення півострова. Мовилося про запуск кількох федеральних програм. Серед них можна відзначити:
- будівництво службового житла військовослужбовцям, яких переводять на півострів;
- програма військової іпотеки, кредити за пільговими ставками, які давали змогу військовослужбовцям побудувати власне житло. Пізніше її поширили на вторинний ринок (у Криму це сталося у 2017 році), а у 2019 році змінили критерії участі, суттєво розширивши перелік категорій громадян, які можуть претендувати на кредитну лінію;
- програма переселення військових пенсіонерів, до якої Крим додали вже 2015 року;
- програма переселення громадян із регіонів крайньої півночі. Це насамперед стосувалося пенсіонерів. З 2014 по 2017 роки, коли необхідно було "виправити" демографічну ситуацію на півострові, ця держпрограма працювала дуже активно. З 2019 по 2022 рік фактично зупинилася (у Криму);
- виплата підйомних молодим фахівцям, які переїжджають до Криму. Мовилося, в першу чергу, про вчителів, медиків, управлінців.
Усе це разом дозволило вже за результатами 2016 року продемонструвати зростання населення на півострові порівняно з початком 2014 року. Тобто були не лише компенсовані втрати від міграції громадян України, які не побажали залишатися в окупації, а й було зростання.
Насправді це була стара імперська політика заміщення населення. З одного боку, велася робота з "видавлювання" нелояльних жителів, з іншого – завозилися ті, для кого нове місце життя ставало "подарунком долі". Або в наших реаліях "подарунком Владіміра Путіна".
До 2018 року можна було говорити про заміщення щонайменше 15 – 17% населення Криму. До того ж більшість приїжджих сприймали переселення як різке поліпшення якості свого життя. Зважаючи на те що значна частина людей, які переїхали, це військові пенсіонери, Кремль створив передумови для надзвичайно активного опору поверненню півострова Україні. Паралельно була загальна атмосфера тиску на проукраїнські настрої місцевих жителів.
Утім, політика не нова – достатньо згадати військові містечка та виділення квартир відставникам, які СРСР активно будував на Заході Україні, у Білорусі та в країнах Балтії.
Але будь-яка програма заміщення має обмеження. Надзвичайно швидкий приїзд нових жителів може спричинити опір тих, хто жив на цій території до приходу імперії (навіть якщо вони на неї чекали). Тому така політика має хвилеподібний характер. Після першої хвилі – пауза. Потім, за кілька років, друга хвиля.
Цікаво Якої поради Гітлера дослухався Трамп
У Криму відбувалося те саме. Пауза розпочалася на рубежі 2020 року. Кремль і місцева влада ефективно використовувала тему пандемії. Фактично (за винятком управлінців) було взято паузу. Фінансування з федерального бюджету обмежилося деякими категоріями працівників ФСБ, МВС, слідчих та управлінців.
Кримською владою така ситуація сприймалася позитивно. З одного боку, навіть якщо мовилося про конфісковану нерухомість, її реалізація здійснювалася за живі гроші. З іншого – для місцевих жителів почала розігруватись політична п'єса про "захист Криму та кримчан від напливу чужинців".
Війна, земля та демографія
З 2023 року у Криму почали говорити про виділення землі "учасникам СВО". Що, з одного боку, повторювало політику інших суб'єктів федерації, з іншого, з огляду на вартість землі, – давало змогу економити на виплаті підйомних. Мовиться про гроші, які місцеві бюджети виплачують громадянам, які підписали контракт із міноборони Росії. У Криму власних грошей було мало, а виплати по 2 мільйони російських рублів на Кубані змушували місцевих потенційних контрактників ставити незручні питання Аксьонову та його оточенню.
Вихід знайшли у наданні земельних ділянок, зокрема й неподалік моря. Так, наприклад, у травні 2024 року місцеві ЗМІ рапортували про виділення землі під ділянки для понад 600 учасників російсько-української війни. Важлива деталь: землю роздавали в селищі Штормове на західному березі Криму. Водночас окремо наголошували, що претендувати на таку нерухомість можуть лише мешканці півострова.
Але тут дещо сталося – втрутилися закони демографії. Якщо ти 10 років тому активно фінансував переселення пенсіонерів, то логічно очікувати, що ця категорія осіб рано чи пізно почне вмирати. Тобто статистика почала фіксувати колосальне зростання смертності на півострові. До кримських пенсіонерів, убитих на війні, додалися нещодавні переселенці. Це наклалося на зменшення числа шлюбів і народжуваності.
У результаті Кримстат гордо відрапортував, що за 7 місяців 2024 року чисельність населення у Криму зменшилась на 7,6 тисячі осіб. Водночас народилося лише 8927 дітей, а померло 16 500 осіб. За даними Росстату на січень 2022 року в Криму було майже 500 тисяч людей старших за працездатний вік, що становить 25,5% населення. Для порівняння: середньоросійський показник – 23%, а по Криму та Севастополі відбувається суттєве викривлення даних через військовослужбовців, особливо строковиків. Тобто реальна структура ще гірша.
Зауважте Чому нації Східної Європи ніколи до кінця не зрозуміють українців
Потрібна нова корекція структури населення, тобто нова хвиля міграції. Тут накладається ще один фактор – потреба у збільшенні масштабів рекрутингу для участі у війні. Водночас у багатьох регіонах уже досягли межі з виплатами підйомних. Наприклад, у Ставропольському краї фіксували відтік механізаторів із сільського господарства. Вони йшли танкістами, розуміючи, що можуть бути вбиті, але отримують лише підйомними більше, ніж вони заробляли за кілька років.
Порівняйте – медіанна заробітна плата в Ставрополі на початку 2024 року становила 23,6 тисячі рублів. Підйомні найманцеві за контракт із міноборони – 1600 тисяч рублів (+100 – 400 тисяч від влади свого поселення). Тобто людина отримувала п'ятирічну зарплатню за підписання контракту.
Вихід – роздавання "дорогої та бажаної" кримської землі. Отримати ділянку "на березі моря" для мешканця віддаленого російського регіону – приваблива перспектива.
Але ж була політика "захисту кримчан" від Аксьонова. Була, та скінчилася. Уже в серпні 2024 року заступниця голови так званої ради міністрів Криму Ганна Анюхіна заявила журналістам, що на ділянки в Криму можуть претендувати особи, які підписали контракт із міноборони, незалежно від місця їх проживання. Відповідні норми "законів" на півострові оперативно змінили. Трохи пізніше Аксьонов підтвердив цю інформацію. А вже наприкінці вересня про таку можливість заявили як про специфіку політики місцевої влади.
Схожа доля може чекати інші окуповані регіони України
Тут варто зупинитись на цікавому аспекті. Ще на початку 2024 року земля в Криму виділялася тим, хто вже пройшов "СВО". Тобто повоював певний час. Нині кримські землі йдуть як частина підйомних, замінюючи собою грошові виплати. Звичайно, не для всіх, а для цінних фахівців, дефіцит яких відчуває російська армія. Але в масштабах Криму може йтися про 20 – 30 тисяч людей на рік, що дуже багато.
Отож Кремль, з одного боку, економить гроші, з іншого – продовжує політику заміщення населення в Криму, стимулюючи переселення туди найбільш ворожих до України осіб.
Беручи до уваги, що кількість кримських земель обмежена, є висока ймовірність початку подібної політики на окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей. Крім утворення груп лояльного населення в цих регіонах, Кремль створює додаткові важелі утримання контролю (або дестабілізації ситуації) за потреби залишити ці території.