У цьому контексті аналіз не може бути ситуативним. Так, треба усвідомлювати, якої угоди Путін прагнув із Заходом і окремо з Європейським Союзом до початку активної фази війни. Про це 24 каналу сказав політолог Андрій Вігірінський.

До теми Путін створив випалену пустелю, яка не заросте і за 50 років

Що планував Путін

Вігірінський пояснює, що санкційний режим, який був введений щодо Росії з 2014 року в окремих галузях – високі технології, кібернетика чи навіть біохімія – до 2023 – 2024 року міг зробити прогалину і відставання Росії від західного світу такою, яка не може бути подолана.

Фактично санкції, коли про них говорять як про довготривалий захід стримування економіки, вони впливали б надалі на Росію так, що вона ніколи не могла б зрівнятися за технологічним укладом з тими країнами, які формують додану вартість. Вона назавжди залишалася б виключно сировинним придатком,
– наголосив він.

Путіну потрібно було змінити цю ситуацію шляхом бліцкригу. Окрім військових цілей, агресії та окупації, одні з ключових завдань, які ставив перед собою диктатор, це:

  • швидке захоплення територій України;
  • переформатування нашої держави в її політичному укладі;
  • зміна військово-політичного керівництва;
  • фіаско країн членів НАТО та ЄС в частині вибудовування в Україні демократії, яка існує у них – з відсутністю корупції, олігархату та усіх проявів старої "совкової" системи;

Наступний крок – висування вимоги країнам Заходу. "Мовляв, усе те, що ви тут робили й будували, і все те, що відбулося в Україні у 2013 – 2014 роках як Революція гідності – воно обнулене моїми конкретними діями. Єдине, що ви можете мені сьогодні зробити, це запровадити певний пакет санкцій", – пояснює Вігірінський.

Політолог припускає: якби такий сценарій вдався, санкції справді були б, але не мали характеру 6, 7, 8 пакета через те, що 70 – 80 відсотків території України були окуповані російськими військами, і Захід вже значно не боровся б за Україну.

І з часом, за рік – другий, ми побачили б поруч з умовною "нормалізацією" ситуації в самій Україні – приведення її до стандартів Росії з домінуючою партією не "Слуг народу", а "Єдиної Росії" чи тих хто підтримує "Єдину Росію",
– відзначає Вігірінський.

Також ми побачили б нормалізацію відносин із Заходом, додає він, у яких Європа повністю залежна від Росії з точки зору сировини, енергетичної безпеки та промислового процвітання країн Європейського Союзу. Відомо, що для них є надважливим добробут своїх громадян, які звикли жити в спокої, без війн і так далі. Путін висунув би низку умов:

  • знімайте санкції;
  • припиніть блокувати технологічний експорт в мою країну;
  • скасовуйте усі обмеження, які існують на рівні світової організації торгівлі в частині правил і відносин з Росією.
  • відв'яжіться від Північноатлантичного Альянсу в частині забезпечення глобальної безпеки на території ЄС.

Фактично його глобальна мета полягала в тому, щоб відірвати Європу від Сполучених Штатів і фактично зав'язати на нормальних партнерських відносинах, не підрядних і не підсанкційних, з Росією. І в його світогляді це була цілком вірогідна історія,
– підкреслює політолог.

Що буде після війни? Путін вже не може диктувати умови Заходу: дивіться відео

Залишився єдиний аргумент

Станом на сьогодні він перебуває у зовсім іншій ситуації, за якої йому немає чого пред'явити країнам Заходу в ролі аргументу, щоб дослухалися до його вимог.

"Саме тому ми вже декілька місяців в аналізі ситуації на міжнародній арені та в Росії з прив'язкою до війни так чи інакше впираємося в категорію, яка має назву "ядерна зброя". Як останній аргумент – той, до якого світ не готовий, той, який може привести нашу цивілізацію до загибелі", – пояснює Вігірінський.

З огляду на ті кроки, які Путін зробив впродовж останніх двох тижнів, наразі він не готовий до угоди, яка не враховуватиме його вимоги юридичного характеру – а вони відповідатимуть тим змінам, що він вніс до основного закону.

Відповідно ця "велика угода", наголошує політолог, неможлива з точки зору її документального досягнення, адже вона не відповідає ні ситуації на фронті, ні цінностям та зобов'язанням, які беруть перед своїми громадянами уряди тих країн, які називаються країнами західного демократичного табору.

Не можна визнавати анексію, не можна визнавати захоплення території у 21 столітті з використанням військової сили за фактом того, що її зайняли з використанням саме збройних сил. Не можна перекреслювати перекроювати кордони й не можна піддаватися на шантаж,
– запевнює політолог.

За словами Вігірінського, ті цілі, які кремлівський диктатор апріорі ставив перед собою, наразі є недосяжними. На щастя, ми існуємо, наша країна збереглася, вона суверенна і бореться за своє існування в тих кордонах, які існували на момент її створенні у 1991 році.

Путін переорієнтовується

"Інші модальності домовленостей із Заходом Путін фактично обрізає для себе. Він перебуває під впливом санкцій, семимісячної війни та обмежень, які на нього справедливо накладені за абсолютно нічим не обумовлену військову агресію. Тому він переорієнтовує свою країну на Схід. І це не пошук варіантів виходу у його випадку, а крайність і безальтернативність", – переконаний політолог.

Лише у країнах закритого типу на кшталт Північної Кореї, чи закритого типу, але з певними елементами ринкової економіки, яка існує в Китаї, його політичний режим і ті люди, яких ми звикли називати "башнями Кремля", силовики, ФСБ, олігархи можуть зберегти можливість витягувати ренту.

Ту ж саму ренту, про яку він згадував. Тільки коли він говорить про колективний Захід, він говорить, що гегемон витягував з колонії ренту. Його олігархи та еліта фактично до своєї країни ставляться до колонії й теж витягують ренту,
– зауважив Вігірінський.

Відтак Путін може зберегти ту систему, яку вибудовував протягом двох десятиліть, лише використовуючи апарат примусу, апарат закритого управління. "Інших варіантів станом на сьогодні у нього в принципі особливо немає", – підсумував він.