Ми зможемо збивати до 70% реактивних "Шахедів": інтерв’ю директора УРЗ про Starlink, українську балістику та систему Freyja

Залежність від американських розвідданих і Starlink, нові російські реактивні дрони та потреба в посиленні протиповітряної оборони залишаються серйозними викликами для України. Та український оборонно-промисловий комплекс розвиває власні ракетні технології і шукає можливості для спільного виробництва зброї з європейськими партнерами. 

Виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу пояснив, як Україна може зменшити залежність від американських технологій, чим небезпечні російські реактивні дрони та які перспективи має українське ракетобудування. Також він розповів про європейський проєкт антибалістичної системи FREYJA, до якого залучена Україна, і можливі терміни її появи.

Що буде, якщо Україна втратить американські розвіддані або Starlink

Які будуть наслідки, якщо американці відключать-таки Україні розвіддані або і Starlink? Чи можна швидко масштабувати українську балістику? Куди вона таки може долетіти? І що робити з російськими реактивними дронами? Як боротися із цим викликом?

Знову ж таки, треба зазначити, що вся ця інформація потрапляє в наш ефір саме через те, що у Сполучених Штатах наступного місяця очікуються вибори. Тобто ми розуміємо, що можливі певні зміни, зокрема й геополітичні. Звичайно, це тисне і на Україну. 

Ми бачимо, як нас, по суті, втягують у всю цю історію. Водночас нинішня ситуація оголює певні ризики, які ми вже бачимо на прикладі розвідданих і Starlink. 

Щодо розвідданих, то зараз важко сказати, чи справді їх відключили. Це доволі інерційний процес, тому, думаю, навіть якщо таке рішення ухвалять, ми відчуємо його наслідки протягом наступних трьох тижнів, а не одразу. 

Наприклад, під час останньої атаки на Київ повітряну тривогу оголосили лише через 3 – 4 хвилини після самого удару. Це, як завжди в умовах браку інформації, породило багато запитань про те, чи справді нам продовжують надавати розвіддані. 

Тому я б не робив поспішних висновків. Думаю, наші партнери й надалі надаватимуть нам цю інформацію. 

Водночас ми бачимо, що в певних питаннях залежимо від неї. Ми отримуємо дані як про ворожі пуски, так і, найімовірніше, про конкретні цілі. Тобто певний рівень залежності від американської розвідки в нас є. 

Зі Starlink ситуація, мабуть, ще складніша. Зв'язок – це нервова система управління військами. Якщо вона перестає працювати, здатність цієї системи ефективно функціонувати різко знижується. 

Це особливо важливо, адже навіть у найвіддаленіших точках української оборони, де немає мобільного чи будь-якого іншого зв'язку, Starlink забезпечував стабільне з'єднання й обмін інформацією. А це критично необхідно для управління військами. 

Наразі ми не маємо альтернативних систем, які вже використовували б паралельно зі Starlink. Та на ринку є європейські компанії, які можуть забезпечувати супутниковий зв'язок. Однак їхні послуги значно дорожчі, до того ж вони потребують іншої екосистеми та відповідної інфраструктури. 

Тобто для переходу на інші системи доведеться використовувати інші типи антен, обладнання для передавання та збору інформації тощо. Усе це потребує часу й ресурсів. 

Нинішня ситуація у відносинах зі Сполученими Штатами оголює проблеми, які ми маємо вирішувати вже зараз. Сподіваюся, компетентні органи опрацьовують це питання, адже супутниковий зв'язок і доступ до розвідданих є базовими складовими обороноздатності України.

Тобто, я так розумію з ваших слів, європейці можуть надати альтернативні розвіддані зі своїх супутників і водночас забезпечити супутниковий зв'язок. Але американські можливості все-таки мають для нас пріоритет? 

Сполучені Штати – це одна країна, а Європейський Союз – це 27 країн і 27 ринків. Тому потрібно докласти в 27 разів більше зусиль, щоб узгодити спільну позицію щодо того, ділитися цими даними чи ні. 

З Європейським Союзом набагато важче працювати, але водночас і легше, адже європейці найближчі до війни, яка зараз триває в Україні. Тому вони розуміють необхідність такої допомоги. 

Водночас ми бачимо, що в багатьох питаннях Європейський Союз реагує не так швидко, як нам хотілося б. Але зараз нам справді потрібна ця підстраховка у вигляді розвідданих із європейських супутників.

А власного супутникового зв'язку в нас поки що немає? Була інформація, що ми над цим працюємо, але чи можемо ми вже завтра відмовитися від американського Starlink і користуватися власною системою? 

Ні, такої можливості немає. Багато процесів, технологій і технічних з'єднань побудовані саме на цій технології. Ми розуміємо її пропускну здатність і технічні можливості. Тому замінити її одним кліком на будь-яку іншу систему доволі складно. 

Але я переконаний, що якби в нас була альтернатива такої самої якості й масштабу, то ми змогли б протягом найближчих місяців перейти на нову систему. 

Проте наразі я не бачу іншої системи, яка була б настільки ж зручною, автоматизованою, мала таку саму пропускну здатність і забезпечувала аналогічне покриття. Водночас комбінація кількох систем, які є в Європейському Союзі, може забезпечити нам такі можливості.

Повне інтерв'ю з Ігорем Федірком: дивіться відео

Чим небезпечні реактивні "Шахеди" і як їм протидіяти

Реактивні дрони стали великою проблемою для Києва за останні місяці. Уже й до західних регіонів долітають російські безпілотники з реактивними двигунами. Як із цим боротися? Про які труднощі говорять виробники? Можливо, вони готові масштабувати виробництво, але стикаються з певними перепонами з боку держави. Що з цим робити, адже це надзвичайно серйозний виклик? 

Знову ж таки, ця загроза, умовно кажучи, з'явилася не два місяці тому. Ще у звітах Головного управління розвідки за 2023 рік зазначалося, що росіяни застосовують реактивні "Шахеди". Відверто скажу, що багато експертів і загалом представників нашої галузі не були готові до того, що росіяни настільки швидко адаптують цю технологію і, ба більше, зможуть налагодити масове виробництво реактивних двигунів. Цього нам зараз, наприклад, дуже не вистачає. 

Звичайно, я думаю, що це відбулося не без допомоги Китаю. Але, хай там як і хто б їм не допомагав, росіяни дуже швидко адаптували цю технологію і продовжують її розвивати. 

Ми бачимо, як збільшується і кількість вибухівки, яку може переносити реактивний дрон, і дальність його польоту. Росіяни розвивають цю мережу, тобто мають постійну можливість атакувати нас майже в режимі реального часу. 

Наразі в нас немає ефективного засобу протидії цій системі, але я переконаний, що в найближчі місяці ми його знайдемо. 

Якщо говорити безпосередньо про збиття реактивних "Шахедів", то, як ми бачимо, президент уже анонсував наявність певних технічних рішень, які зараз потрібно масштабувати. Водночас наші виробники намагаються технологічно витиснути максимум із тих засобів, за допомогою яких ми збивали звичайні "Шахеди" з двигунами внутрішнього згоряння. 

Але зараз межа їхньої швидкості становить приблизно 450 – 500 кілометрів на годину. Умовно кажучи, це максимум, якого ми можемо досягти за допомогою технологій, які маємо наразі. 

Та росіяни не стоять на місці. Вони адаптують тактику й стратегію застосування дронів, змінюють їхні швидкісні характеристики. Ми бачимо, що Міністерство оборони вже має запит на перехоплювачі для майбутнього, які зможуть розвивати швидкість до 900 кілометрів на годину. 

Але навіть якщо ми матимемо певну кількість таких перехоплювачів, нам потрібно буде адаптувати до цих швидкостей усю систему, яка вже існує. Зокрема, оператори дронів мають навчитися працювати зі швидкостями понад 500 кілометрів на годину. А це зовсім інший рівень навичок і вмінь. 

Тому не можна сказати, що такі зміни відбудуться миттєво. Якщо говорити про найближчі два місяці, то я переконаний, що за цей час ми зможемо підвищити рівень збиття з 30% до приблизно 60 – 70%. Тобто наблизитися до показників, які були під час протидії звичайним "Шахедам". 

Чому це відбувається не так швидко? 

Як ви бачите, у нас є проблеми з електроенергією, а також із робочим часом через повітряні тривоги. Оборонно-промисловий комплекс є одним із головних пріоритетів для росіян щодо знищення. Тому наші підприємства не можуть дозволити собі не відправляти працівників до укриттів під час тривог. 

Усе це накладається на інші проблеми. Зокрема, нам не вистачає інженерів. Це також багатовекторна проблема, з якою ми зараз стикаємося. 

Але я переконаний: якщо ми матимемо стабільний зразок із високим відсотком збиття, то зможемо масштабувати його виробництво. І це, мабуть, те, що українці вміють найкраще, – масштабувати виробництво, яке вже налагоджене. 

Тому думаю, що найближчим часом ми зможемо масштабувати саме цю технологію. Проблеми, з якими вона стикається, пов'язані переважно не з технологіями, а з виробничими процесами.

А як щодо наших партнерів? Чи вони готові надати, скажімо так, свої території, свої майданчики для того, щоб ми масштабували такі виробництва? Хто з країн погоджується на це? Хто поки що не погоджується?

Тема протишахедна або взагалі контрдронова дуже популярна зараз в Європі. Ми бачимо, що Росія постійно провокує атаками саме за допомогою дронів наших європейських союзників: від Данії та Німеччини до Чехії. І ми бачимо, що ця кількість провокацій тільки зростає, тому їм дійсно цікаві абсолютно всі технології, які можуть їх захистити.

Країни Європейського Союзу дуже зацікавлені в масштабуванні або в локалізації таких технологій на своїй території.

Саме тому ще рік тому президент анонсував програму. Тобто це те, як ми дублюємо наші найкращі виробничі спроможності і технології разом із нашими союзниками в Європі. І вже можна сказати про те, що до десятка таких спільних підприємств уже працює, і ця співпраця дедалі більше розвивається.

Ми сподіваємося також на певні зміни в нашому власному законодавстві, яке полегшить співпрацю з нашими закордонними колегами і можливість розширюватися для наших оборонних підприємств.

Коли Україна може отримати власну антибалістичну систему "Фрея"?

Українці також цікавляться, коли з'явиться наша антибалістична програма. Адже антибалістика – це врятовані життя, і вона однозначно має бути нашим пріоритетом. Що відбувається з програмою Freyja? Чи готові європейці співпрацювати, щоб Україна мала власну систему антибалістичного захисту? 

Знову ж таки, не тільки Україна опинилася в такій ситуації. Відверто скажу, ви почали з важчої теми. Створити балістичну ракету набагато легше, ніж антибалістичну систему. 

Я часто наводжу такий приклад: це як влучити кулею в кулю. Тобто це надзвичайно складне математичне й технологічне завдання. Ми бачимо, що фактично весь світ залежить від єдиної системи – PAC-3 Patriot. Усі європейські системи, зокрема IRIS-T, NASAMS, SAMP/T та інші, на жаль, не призначені для перехоплення балістичних ракет. 

Тому це загальноєвропейська проблема. Саме через це Україна запропонувала великим європейським компаніям і країнам об'єднатися в межах єдиного проєкту Freyja, щоб створити засіб антибалістичного захисту для Європи, тобто суверенну європейську систему. 

Цей проєкт складний передусім з організаційного погляду. Поясню чому. У ньому беруть участь понад десяток країн і майже 15 підприємств оборонно-промислового комплексу Європи. Причому за багатьма напрямами вони є конкурентами. Тому їм навіть на рівні бізнесу дуже важко домовитися між собою.

І саме ми виступаємо таким медіатором, балансиром, який бере на себе цю роль, допомагає зібрати всіх за одним столом і пояснити проблематику. Це не питання внутрішньої конкуренції. Це питання в прямому сенсі виживання України та Європи. 

Без антибалістичного захисту ми, по суті, приречені й надалі зазнавати таких безперешкодних бомбардувань, адже не можемо симетрично відповісти Росії в тих самих масштабах і з тією самою ефективністю, особливо з огляду на озброєння, яке вона отримує з Північної Кореї. 

Тому я дуже сподіваюся, що нам вдасться знайти баланс і домовитися з усіма учасниками проєкту.

Що ми бачимо зараз? Антибалістична система – це не просто ракета. Це цілий комплекс, який передбачає підготовку людей, радарне поле та його перекриття, головки наведення, реактивні двигуни й багато інших компонентів. 

Усе це разом і становить систему антибалістичного захисту. Тому створити її не так просто. Ви запитуєте, чи можемо ми розраховувати на результат у 2027 році. 

Відверто скажу: зараз Україна намагається за півтора-два роки зробити те, на що Сполучені Штати витратили сотні мільярдів доларів і десятки років розробок. Тут треба бути реалістами й розуміти, що антибалістична система – це, по суті, найвищий клас озброєння у світі. 

За рівнем технологічності, складністю розробки та виробництва це надзвичайно непроста система. Я б дуже хотів, щоб ми досягли результату у 2027 році. Я оптимістично дивлюся в цьому напрямку. Але, як я вже казав, Європа – це 27 ринків і 27 країн. Тому потрібно докласти набагато більше зусиль, щоб усіх об'єднати. 

Мені навіть здається, що тут дипломатичної роботи може бути більше, ніж суто технологічної. Але ми маємо це зробити, мусимо. Я оптимістично дивлюся на 2027 рік, однак не готовий гарантувати, що вже в середині 2027-го ми зможемо збивати балістичні ракети. 

Що стосується власної балістики, тут є певний позитив. Принаймні так виглядає. Президент Зеленський повідомляв, що українські військові вперше застосували балістичну ракету в бойових умовах. Пізніше з'явилася інформація, що її використали проти російського ракетного комплексу С-400 на тимчасово окупованій території України. Чому Україні так складно налагодити виробництво балістичних ракет, хоча наша країна має потужну ракетобудівну школу?

Так, у нас справді є величезна пострадянська школа ракетобудування – і в Дніпрі, і в інших регіонах. Важко сказати, чому ми не змогли досягти результату раніше, зважаючи на весь досвід, який мали. Але можу точно сказати, що це доволі складна зброя. 

Ми з вами вже навчилися виробляти ракети інших типів, але саме балістика дається важко. Адже це не лише двигун і фюзеляж, а й надзвичайно складна та технологічна система наведення. 

Якщо ми хочемо, умовно кажучи, бути як Північна Корея, чиї ракети можуть падати за десятки кілометрів від точки, у яку мали влучити, то, звичайно, нам було б легше створити таку зброю. Але ми відповідально ставимося навіть до використання фінансових ресурсів. Ми не можемо дозволити собі, щоб наші засоби не влучали в ціль. 

Такі системи, як лазерні гіроскопи та багато інших компонентів навігації балістичних ракет, – це доволі складні технології. Але в Україні вони існують і виробляються. Питання масового виробництва стоїть не лише перед приватним, а й перед державним оборонно-промисловим комплексом. 

Ми бачимо, що обидва сектори вже мають власні балістичні розробки. У державному секторі це "Сапсан", який уже проходив бойові випробування. На приватному ринку є дві розробки Fire Point – FP-7 і FP-9. Кожна з них має свій радіус дії: FP-7 – 200 кілометрів, "Сапсан" – 500 кілометрів, а FP-9 – 800 кілометрів. 

Вони також відрізняються за масою бойової частини. Тобто технічно ми вже розуміємо, на які відстані потрібно бити й які цілі уражати, і саме під ці завдання розробляється озброєння. Але нам потрібне масове виробництво, а також вища точність влучання. Англійською це називається accuracy. 

Ми розуміємо, що маємо підвищити рівень точності, якого досягаємо зараз. Для цього необхідні пуски, а для пусків – підприємства, працівники та інженерні команди. На жаль, за 30 років незалежності багатьох фахівців ми втратили: когось уже немає серед живих, комусь не передали знання, а хтось просто виїхав за кордон. 

Ми з вами розуміємо, що деякі ракети досі використовують глибоко модернізовані ракетні двигуни радянських зразків, які ми, теоретично, могли б також модернізувати й застосовувати. На жаль, наразі такої можливості немає. 

Також я хотів би відзначити, що державно-приватна співпраця на законодавчому рівні, на мою думку, потребує вдосконалення. Адже передавати технології, напрацювання та конструкторську документацію від державного підприємства до приватного дуже складно, навіть попри те, що для цього існує спеціальний закон. 

Ми бачимо, що передавання державного майна та розробок із порушенням установлених процедур може призвести до кримінальної відповідальності. Тому, думаю, цей механізм потрібно певним чином спростити, поєднавши можливості державного сектору з перевагами приватного ринку, який є гнучкішим, швидшим і мобільнішим. 

І ми вже бачимо, як така співпраця може працювати. Тому хочу ще раз наголосити: мала серія та серійне виробництво – це кардинально різні речі й різні масштаби. Для переходу до масового виробництва потрібні гроші. І я переконаний, що в цьому напрямку ми маємо розуміння, адже ракетна програма є державним пріоритетом. 

Також Brave1 надав значні ресурси у вигляді грантів компаніям, які можуть виробляти ракетне озброєння. І я вже точно знаю, що є прототипи та відбулися перші пуски. 

Проблема полягає в тому, щоб перейти від прототипу до MVP – мінімально життєздатного продукту, далі до малої серії, а вже потім до серійного виробництва. І це ми з вами ще навіть не торкнулися питання вибухових речовин, які Україна, по суті, не виробляє. 

Потрібно також спрощувати відповідні механізми та змінювати підходи до оподаткування, зокрема ПДВ, щоб ми могли імпортувати ці речовини в Україну й зменшувати їхню вартість. Багато чого ще потрібно доопрацювати. І, як ви правильно зазначили, ця проблема багатовекторна. Вона, по суті, є наслідком державної політики протягом останніх 30 років. А зараз ми намагаємося вмістити ці 30 років в один рік і вже вимагати результату.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.