Чому ж у квартирах часів СРСР встановлювали двоє вхідних дверей, 24 Канал розповідає з посиланням на публікацію Новини.LIVE.
Зверніть увагу Чому у хрущовках немає балконів на першому поверсі
Пріоритет кількості над якістю
Після Другої світової війни в СРСР стрімко нарощували темпи будівництва. Основною метою було забезпечити якомога більше людей житлом, а не створити комфортні умови. У типових хрущовках вхідні дерев'яні двері часто були тонкими, з великими щілинами, що не утримували тепло взимку.
Мешканці квартир намагалися утеплити двері власними силами – оббивали їх дерматином, вкладали всередину поролон або навіть ковдри. Але ці заходи рідко давали бажаний ефект. Реагуючи на скарги, забудовники почали монтувати другі двері – не для комфорту, а як мінімальне вирішення проблеми.
Між дверима утворювався прошарок повітря, що був бар'єром між холодною вулицею та теплим помешканням. Така "повітряна подушка" діяла як своєрідний термос – просте, дешеве й ефективне рішення.
Звукоізоляція: тиша як розкіш
Ще одна хронічна вада радянського житла – тонкі стіни та слабка звукоізоляція. У хрущовках було добре чути не лише сусідські розмови, а й навіть дзвінки телефону в сусідній квартирі. Шум із під'їзду, а саме кроки, суперечки, голосні діалоги – усе це було добре знайомим мешканцям квартир.
Другі двері допомагали зменшити цей акустичний тиск, створюючи буферний простір. Це не розв'язувало проблему повністю, але давало людям бодай мінімальний рівень тиші й особистого простору – надзвичайно цінного в умовах щільної радянської забудови.
Контроль, а не безпека
Хоча подвійні двері могли виглядати як спосіб убезпечити житло, в перші десятиліття після війни в СРСР рівень злочинності в під'їздах був невисокий. Система більше покладалася на колективний нагляд: сусіди знали одне одного, а держава – усіх мешканців.
Проте у 1980-х ситуація почала змінюватися – зросла кількість квартирних крадіжок. І хоча другі двері не забезпечували абсолютного захисту, вони ускладнювали доступ до квартири, ставши елементарним бар'єром для зловмисників.
Згодом такі двері стали не лише фізичним захистом, а й психологічною межею між "своїм" і "зовнішнім" світом. У країні, де особистий простір майже не визнавався, другі двері набули символічного значення – як спроба відмежувати власну територію.
Подвійні двері в радянських квартирах робили, щоб у житлі було трохи тепліше / Фото зі сайту Радіо Трек
Саморобна модернізація
З часом, коли централізоване управління житловим фондом занепадало, люди брали ініціативу у свої руки. Почали масово встановлювати додаткові двері самостійно – зазвичай металеві, утеплені, із міцними замками.
Навіть після розпаду СРСР ця практика не зникла. Подвійні двері й досі можна побачити в багатьох пострадянських багатоповерхівках.
Дефіцит як рушій інновацій
Економічна ситуація в СРСР не сприяла використанню дорогих матеріалів. Тому подвійні двері стали компромісом: замість інвестування у якісну термоізоляцію або дорогі металеві конструкції, будівельники обирали дешевший варіант із подвійною системою входу. Це дозволяло досягти прийнятного рівня тепла й тиші без значних витрат – типовий приклад радянської раціональності.
Зауважимо, що у сучасних новобудовах другі двері – велика рідкість. Сучасні технології дозволяють виготовляти вхідні двері, які одразу забезпечують і тепло-, і звукоізоляцію, і безпеку.