Цей матеріал планувався як розповідь про бізнес, який намагається пережити хвилю карантинних локдаунів. Однак після ближчого знайомства зі співзасновницею кафе "На підвіконні" Марією Яремовою стало зрозуміло, що про неї можна розказати набагато цікавіше.

Зверніть увагу Як зберегти та не зруйнувати стосунки у буденності: 5 порад для вічного кохання

Тому що ця розповідь на сайті 24 каналу – значно більша за звичайну історію успіху сімейної справи.

Марія жила звичним життям держслужбовиці. Мала спокійну та передбачувану роботу літредакторки у Верховному Суді. Отримувала стабільну зарплату. Мріяла, що колись влаштується працювати у видавництво та буде редагувати книжки. Брала участь у підтримці місцевої футбольної команди, більше заради спілкування із людьми, ніж заради футболу. Захоплювалась випічкою, якою тішила близьких. Але 2014 рік повністю перевернув цей уклад життя.

Марія працювала на держслужбі 18 років / Фото з архіву Марії

По-перше, Марія відкрила для себе сучасний світ кондитерських виробів. Колега почала ходити на кулінарні майстер-класи й приносити все нею приготоване на роботу.

"Все своє життя я любила створювати смаколики. Але до 2014 року моє кулінарне вміння було на початковому етапі умінь дівчини, яка "непогано пече": торти, пиріжки, плюшки. Потім колега почала навчатись і відкрила мені світ нової кондитерки. З’ясувалось, що зараз є багато можливостей, яких раніше у нас не було. А рецептів просто неймовірна кількість!", – розказує Марія.

Знайомство зі світом сучасних кондитерських виробів відкрило дівчині безмежний простір для творчості / Фото з архіву Марії

Надихнувшись досвідом колеги, Марія ризикнула і сама почала навчатись. Результат перевершив очікування. Вже за рік хобі вийшло на новий рівень – вона почала створювати десерти на замовлення.

По-друге, вона змінила коло спілкування. 2014 рік для багатьох став періодом зміни оточення. Тоді для багатьох питання "Чи спілкуватися далі з людиною?" визначало ставлення до російсько-української війни. Марія не була винятком.

Вона стала волонтеркою у військовому шпиталі.

У мене дуже загострене почуття справедливості. Коли все це заварилось, я не могла не відреагувати. Коли почалась війна, у госпіталі почали привозити хлопців, я хотіла їх підтримати,
– розповідає Марія.

Збирала по знайомих джеми та варення, пекла пироги та печивка і носила на волонтерський пункт, який щойно відкрився. Потім дізналась, що на київському вокзалі відкрився волонтерський пункт допомоги військовим. От там я допомагала аж до 2018 року", – каже вона.


З початком війни Марія стала волонтеркою у київському військовому шпиталі / Фото з архіву Марії

Волонтерство посприяло зміні кола спілкування для Марії та подарувало нових друзів.

Зміни 2014 року призвели також до зустрічі Марії із чоловіком, який став коханням життя.

Вони познайомились в одній з АТО-шних спільнот у соцмережах у 2015 році. Юрій служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні, був командиром взводу.

У мене закінчились одні абсолютно ідіотські стосунки. Я сиділа у повному роздраї й не знала, як це все пошвидше відпустити. Він каже, що ми познайомились після того, як я вночі написала розпачливий пост, що мені потрібен сантехнік – потекла труба. Але, насправді Юра раніше мені почав писати,
– згадує Маша.

Це було неймовірно романтичне листування. Юрій писав їй вірші. Довгі і дуже красиві. "Він спочатку став моїм другом. Реальним другом. Ми спілкувались кожен день, і він щиро цікавився моїми справами. На тлі всіх інших було дуже помітним його серйозне ставлення до мене. Отак ми почали спілкуватись", – розказує Марія.

Знайомство із чоловіком почалось з романтичних віршів у соцмережах / Фото з архіву Марії

Поступово стало зрозуміло, що це – не лише дружба за листуванням. Що це – набагато більше, ніж просто дружба. Вони почали зустрічатись. Потім – жити разом. Так у Юрія з’явився дім, куди він приїжджав у відпустку з війни. "Насправді, все дуже просто. Він настільки моя людина, що це щось неймовірне. З часом почала помічати, що ми навіть психуємо однаково", – сміється Марія.

У лютому 2018 року, коли пара вже розпланувала весілля на кінець весни, Юрій отримав поранення під час мінометного обстрілу – буквально за два місяці до демобілізації. Маші лише повідомили, що він важко поранений, прооперований та буде транспортований до Бахмутського госпіталю – більше жодних подробиць.

У Бахмуті Маша і знайшла нареченого. В реанімації, без свідомості, з важкими травмами. Наступного дня Юрія перевели до госпіталю у Харків. Потім – у Київ. Весь час він лишався у комі. Марія супроводжувала його, вислуховуючи дуже обережні прогнози щодо стану коханого.

Вже у Києві після 9 днів медичної коми Юра прийшов до тями. І тут з’ясувалось, що він втратив пам'ять та не впізнає свою наречену.

"Було реально стрьомно. Перший день, коли мене до нього пустили, я забігла – а він дивиться напівпустим поглядом. Питаю, чи він мене пізнає – киває, що так, але якось невпевнено. Коли я прийшла до нього на наступний день, він почав дуже швидко говорити. Але голосу у нього ще не було і не було ясно, що він каже. Дала йому телефон, аби він на клавіатурі показав – обидві руки, сильно побиті осколками, були у гіпсі, і довелось довго вгадувати потрібні літери. Виявилось, боявся, що щось винен лікарям за операції. Я це все вислухала, заспокоїла, а потім знову спитала, чи він мені пізнає. Він тільки похитав головою негативно. Слава Богу, вже на наступний день він мене впізнав. Але це був один із найдовших днів у моєму житті", – згадує Марія.

Юрій і Марія разом пройшли тривалу реабілітацію після поранення / Фото з архіву Марії

Потім були довгі місяці лікування та відновлення. Юрій та Марія одружились. Уже після весілля вирішили, що будуть робити власні мрії реальністю. Точніше, одну мрію на двох, у яку повірили настільки, що всі сили кинули на її реалізацію. Так з’явилась їхня сімейна справа – кафе-кондитерська "На підвіконні".

Юрій до війни довго працював у поліграфії, мріяв відкрити книжковий магазин. Марія мріяла про місце, де вона б могла створювати неймовірні кондитерські вироби та тішити ними людей. Зрештою, подумавши трохи, вони придумали, як об’єднати ці мрії. І відкрили сімейну кафе-книгарню. Там можна випити смачної кави, поласувати авторськими десертами, які Маша щодня власноруч готує для відвідувачів, і почитати чи придбати книги на різний смак.

Заради свого кафе Марія кинула стабільну роботу без вагань. На відкриття закладу витратили всі кошти, включно із компенсацією за отримані Юрієм поранення та інвалідність. Над реалізацією дизайнерського задуму атмосферного місця працювали разом із друзями. Багато часу присвятили консультаціям із фахівцями ресторанного бізнесу.

Над концепцією закладу Юрій та Марія працювали ретельно, аби вона включала мрії обох / Фото з архіву Марії

"Ми хотіли дати людям таке місце, куди можна прийти та почуватися затишно і з компанією, і самому. Юра над цим сміється, а я вірю, що їжа – найпростіший і найдоступніший регулятор настрою. Взяти улюблений напій, сісти у затишку, з’їсти смаколик і насолодитись моментом – це завжди допомагає", – каже Марія.

Меню закладу вона розробляє та реалізує самостійно. Щоби все точно було смачно та якісно, а не як у масовому продажі. "Кондитерка – то стрес. Вона вимагає багато часу і сил. Але коли бачиш, що люди їдять те, що ти створюєш, і натурально отримують задоволення – це кайф! Мені неймовірно важко фізично. Я приходжу додому і падаю реально без ніг щодня. Але я щаслива. Абсолютно не шкодую, що моє життя так змінилось. Маю амбіційну надію, що ми можемо змінювати настрій людей на краще. Це багато чого варте", – додає вона.

З урахуванням того, що 2020 рік був не найсприятливішим для ресторанного бізнесу, без пригод також не обійшлось. Через весняний локдаун вони кілька разів переносили відкриття закладу. Через січневі карантинні обмеження – перелаштувались під роботу "навинос". Через певну безсистемність введених обмежень не одразу змогли знайти одноразовий посуд для термінової доставки замовленої випічки. При цьому Марія жартує, що обране ними місце для відкриття закладу вплинуло на його долю – бульвар Праці зобов’язує працювати з усіх сил.

Всі десерти для закладу Марія створює власноруч / Фото з архіву Марії

Від усіх труднощів епохи пандемії коронавірусу це все одно не рятує, і їхній бізнес стикається з тими ж проблемами, що і вся сфера обслуговування: падіння кількості відвідувачів та жорстка позиція власника приміщення щодо плати за оренду.

Втім, Марія каже, що про всі ті зміни, які стались у її житті, абсолютно не жалкує. "Я розуміла, що не хочу більше займатись редактурою – навіть в омріяному колись видавництві. Розуміла, що більше не можу залишитись на держслужбі. Вона має свої переваги. Але за 18 років роботи там я не просто закисла. Я перебродила. Там не було для мене ані розвитку, ані задоволення, ані можливості дихати", – пояснює вона.

Виявилось, що якщо відірватись від тої стабільної роботи та зробити стрибок у невідомість, він може кардинально все змінити, причому на краще. Бо я перестала жити з болючим відчуттям, що марно згаяла ще один день безцінного для мене життя,
– каже Марія.