Важливість етапу

Будь-який процес усередині МС ООН можна умовно розділити на кілька стадій:

  • подання скарги,
  • винесення наказу про тимчасові заходи (за потреби),
  • надання сторонами своїх позицій письмово (меморандумів та контрмеморандумів),
  • слухання щодо наявності юрисдикції та відповідна постанова Суду,
  • слухання по суті справи, яке завершується ухваленням фінального рішення.

Читайте також Ми повернулися з полону, щоб боротися за тих, хто досі там

Надалі за заявою сторони МС ООН також може розглянути вимоги щодо відшкодування шкоди та заходів задля усунення порушення й ліквідації його наслідків.

Одним з найбільш важливих етапів (його ще називають "стадією біфуркації") є саме слухання щодо наявності в Суду юрисдикції. У випадку, якщо такої компетенції немає, справу по суті не розглядатимуть. Стратегією кожної держави, яка порушує міжнародне право, є "поховати" юрисдикцію, не допустивши подальшого просування кейсу. Саме цим нині займається Росія.

Російський трек

Стратегія Росії – зрозуміла. Для росіян настільки важливо не допустити подальшого розгляду справи про геноцид, що вони зафіксували свої наративи в офіційній заяві "Про позицію Росії на 78-й сесії Генеральної Асамблеї ООН". Росія вказує, що розраховує на виконання МС ООН його функцій, стверджуючи що надала "юридично й фактологічно бездоганні аргументи про відсутність юрисдикції Суду за вигаданими звинуваченнями України про зловживання росіянами Конвенцією про геноцид".

У російській позиції рідко лунає слово "Україна". Представники оперують категоріями "Київ", "київський режим", що є лише додатковим свідченням геноцидального умислу. Росія наполягає, що неонацистський "майданний" режим з 2014 року вибудовує систему, в якій немає місця для російського народу, його віри, мови та культури.

Важливо Власне виробництво зброї: шлях до незалежності чи необхідність?

Цікаво, що таким чином Росія лише визнає, що українці та росіяни – окремі ідентичності, а також, по суті, підштовхує Суд розглянути не лише питання зловживання терміном, але й вчинення геноциду як такого.

Український трек

Україна подала скаргу за Конвенцією про геноцид 27 лютого минулого року. До насильницької передачі українських дітей в російські родини, до Бучі, Маріуполя, Охтирки, до розстрілів евакуаційних коридорів, якими намагалися врятуватися цивільні, зокрема неповнолітні, до позасудових страт, катувань, депортацій та інших міжнародних злочинів, які мають ознаки геноциду.

Це було креативним рішенням, продиктованим тим, що лише обмежена кількість міжнародних договорів передбачають обов'язкову юрисдикцію МС ООН. Справді, це була єдина опція, щоб довести юридично, як, зловживаючи правом, можна застосувати силу та, врешті, спробувати вчинити геноцид. Саме на це посилається Україна у своїй позиції.

Вона також наполягає, що розгляд справи в МС ООН сприятиме мирному врегулюванню спорів та запобіганню геноциду в інших державах. Достатньо сміливо український представник Антон Кориневич викликав росіян на "юридичну дуель", пропонуючи захистити їхні фальшиві заяви протягом подальшого процесу.

Україна також звернула увагу на руйнівні наслідки умисного невиконання Росією протягом 18 місяців наказу Суду про тимчасові заходи. Однак при цьому ті діяння, які мають геноцидальні елементи (наприклад депортації дітей), вона назвала воєнними злочинами.

Зауважте Наслідки будуть катастрофічні: чому не можна забирати у місцевих бюджетів "військовий" ПДФО

Саме це залишається найбільшою хибою української позиції. У той час як суспільство та державні діячі критикують Незалежну комісію ООН з розслідування, бо та "не розгледіла геноцид" на рівні іншому, ніж політичні заяви, ми не боремося за визнання геноциду. Україна не розширила скаргу щодо порушення Конвенції по суті. Очікувати, що Суд зробить це за власною ініціативою – досить ілюзорно.

Судовий процес між Україною та Росією є безпрецедентним за кількістю третіх сторін. Їх налічується 32, при цьому долучитися до розгляду на даному етапі справи було заборонено лише США. 20 вересня треті держави презентували їхні групові або індивідуальні позиції. Разом із заявами про долучення до процесу, це засвідчує рішучу підтримку Україні та її юридичним міркуванням.

Подекуди позиції третіх держав містять алюзію на необхідність розглянути порушення Конвенції про геноцид по суті, що "дуже турбує" Росію. Остання стверджує про політичний тиск з боку Заходу і про те, що МС ООН має зробити "правильний вибір".

Що вирішить Суд

Попри те, що фінальне рішення спрогнозувати досить складно (ймовірно, воно вкотре матиме половинчастий характер), щодо юрисдикції МС ООН ясності більше. Певні надії Україні були надані ще 16 березня минулого року, коли Суд ухвалив наказ про тимчасові заходи, засвідчивши таким чином, що може мати юрисдикцію у цій справі.

Ба більше, обидві сторони, хоча й не заявляють це як прямі вимоги щодо розгляду, однак стверджують, що відбулося порушення окремих елементів Конвенції вже по суті. Разом із заявами Ради Європи, ЄС, низки держав світу щодо визнання діянь Росії геноцидом проти української нації, врешті, міркуваннями Незалежної Комісії ООН з розслідування, це може підштовхнути Суд подолати "біфуркаційну стадію".

Цікаво Хто справжній потопельник, або що відбувається між Україною та Польщею

Постанову МС ООН про прийнятність за результатами нинішніх слухань слід очікувати наприкінці 2023 року – на початку 2024 року. Далі сторонам запропонують надати їхні аргументи по суті спору. У цілому процес може зайняти ще кілька років.