Не нова історія

Що Росія, що її попередник СРСР звикли використовувати стратегію руйнування організацій зсередини. Кращий спосіб бути агресором – посісти постійне крісло в Раді безпеки ООН та накладати вето щоразу, коли тебе захочуть визнати порушником основоположних принципів міжнародного права.

Читайте також Як Путін запрограмував Росію на програш

Така мотивація керувала очільниками російської держави в намаганнях долучитися до НАТО, який спочатку був щитом проти можливого радянського нападу, а нині – фактично повернувся до задекларованої в Договорі 1949 року мети: забезпечити мир і безпеку в Європі та в Північній Америці.

З цього погляду визнання Росії найбільш значною та прямою загрозою безпеці Альянсу, а також миру та стабільності в євроатлантичному регіоні, є цілком виправданим засобом для реалізації поставленої цілі.

У НАТО хотіли Микита Хрущов, Михайло Горбачов, Борис Єльцин і навіть Владімір Путін. У різні часи СРСР надсилав пропозиції про приєднання до Альянсу, які були відхилені через несумісність членства Радянського Союзу з демократичними та оборонними цілями НАТО. В епоху холодної війни це призвело до появи Організації Варшавського договору, в 90-ті – Організації договору про колективну безпеку.

Однак ще на початку 2000-х сам Путін леліяв мрію і навіть прямо запитував, коли Росію покличуть в НАТО.

Не відповідає високим стандартам

Як би Росія не наполягала на ролі "другої армії світу" правда полягала в тому, що попри досить тісну співпрацю з Альянсом з моменту розпаду СРСР, держава продовжує не відповідати критеріям членства, закріпленим у ході Вашингтонського саміту 1999 року. У своїй праці, датованій 2000 роком, науковий співробітник НАТО росіянин Юрій Давидов зазначив: "Не має впевненості в тому, що Росія відповідає критеріям членства в НАТО". Останні поділяються на політичні та економічні, оборонні та військові питання, питання ресурсів, безпеки й права.

Крім того, від держав-претендентів очікують поваги та дотримання основоположних принципів міжнародного права, а саме:

  • вирішення спорів мирним шляхом,
  • відданість верховенству права та правам людини,
  • добросусідські відносини,
  • відмову від зазіхання на території суверенної держави,
  • належний демократичний контроль над збройними силами.

Усього цього не було що на момент вчинення звірств у Чечні (коли Путін питався про членство), що нині – в ході чергового витка агресії проти України.

Зауважте Окупанти зрозуміли, що їхня улюблена військова теорія не працює й взялися осучаснювати її

Порядок єдиний для всіх

Прагнучи долучитися до НАТО, СРСР та Росія вимагали для себе особливого порядку. Наполягаючи на рівноправному партнерстві, російські очільники фактично хотіли окремої процедури доєднання, адже не могли ні забезпечити відповідність стандартам і цінностям Альянсу, ні допустити "підриву" свого місця серед п'яти світових поліцейських після Другої світової війни.

Це докорінно змінювало концепцію організації і було неприйнятно для її членів. Крім того, вже в 50-х роках стало зрозуміло, що СРСР не планує спільно протидіяти загрозам. Він сам був загрозою, яка вимагала злагодженої відповіді держав Європи та Північної Америки.

Змінити порядок доєднання до НАТО намагалася і Росія. Востаннє – в грудні 2021 року, коли МЗС Росії комунікувало вимоги до Альянсу, які розглядало як гарантії безпеки для держави-агресорки. Серед них – відмова від розширення та ліквідація "обіцянок" щодо членства нових держав, зокрема України.

Фактично Росія підштовхувала членів НАТО порушити принцип суверенної рівності та невтручання у внутрішні справи держав у контексті визначення векторів зовнішньої політики та знову розділити світ на сфери впливу, але цього разу оформивши процес псевдоюридичними домовленностями. Ці вимоги не були задоволені. Це, як і в 2008 році після Бухарестського саміту з Грузією, стало однією з передумов повномасштабного вторгнення Росії вже в Україну.

Рекомендуємо ЄС боїться нових 10 мільйонів біженців з України

Цікаво, що серед інших вимог був регулярний добровільний обмін оцінками сучасних загроз і викликів безпеці, а також забезпечення взаємного інформування про військові навчання і маневри. На цьому Росія наполягала в той момент, коли два рази порушила Віденський документ ОБСЄ щодо заходів зміцнення довіри й безпеки, відмовившись пояснити мету нарощування військ на кордоні з Україною напередодні повномасштабного вторгнення. Цей приклад є ілюстративним щодо готовності Росії дотримуватися будь-яких міжнародних зобов'язань, навіть якщо вона сама є їхнім ініціатором.

Моралізаторство та зловживання правом

Намагаючись легітимізувати агресію, Путін вдається до перекручування норм права та зведення міжнародних відносин до дитячої забавки у пісочниці. Він буцімто махає палицею, бо з Росією не дружать, не беруть гратися, не хочуть миритися. Але надмірне спрощення та моралізаторство не здатне пояснити заперечення існування суверенної держави, звірства, які сягають порогу геноциду, та сотні тисяч скалічених життів постраждалих від міжнародних злочинів російських агентів.

Правда в тому, що Росія не готова ефективно співпрацювати в межах жодної міжнародної організації. Вона шукає особливих порядків, виняткових правил та унікального місця, яке б дозволило далі порушувати норми міжнародного права.

Мрія Росії стати частиною НАТО за умови її реалізації, цілком ймовірно, перетворила б Альянс на Раду безпеки ООН, в якій мир гарантує агресор, а геополітика домінує над правом і здоровим глуздом. Тому ця мрія, навряд чи, колись стане реальністю, як і членство Росії у будь-якій порівняно ефективній організації.