У Росії – стадія цементування режиму
Якщо подивитися на нещодавні арешти в Росії – то це переважно молоді люди, студенти та студентки, чиї протести, дії, фрази в соцмережах і спілкуванні навряд чи б мали великий ефект. Але навіть за цими зовсім невеликим актами незгоди Кремль слідкує вкрай уважно та реагує вкрай суворо. Значить, реально бояться, що режим може посипатися.
Читайте також ЄС боїться нових 10 мільйонів біженців з України
Зараз в Росії триває традиційна стадія цементування режиму. Так відбувається щоразу напередодні так званих "президентських виборів", які у 2024 році заплановані на березень. Це той період, коли Кремль наважується подивитися одним оком на більш-менш реальну соціологію та зрозуміти, від якої соціальної категорії суспільства їм чекати небезпеки.
Ще методички КДБ передбачали боротьбу з людьми, здатними діяти самостійно, навіть без підтримки. Протестувальники-одинаки. Тепер таких людей відстежують у всіх основних російських містах, проти чого вони б не виходили в публічний простір – навіть якщо це просто невелика регіональна проблема.
Настрої російських солдатів та їхніх сімей – ще одна причина для хвилювань у Кремлі. Путіну треба організувати картинку, як солдати голосують за нього на виборчих дільницях на окупованій території України. Це вимагає сценарію, режисерів та монтажу, бо насправді це не відбувається.
Відповідно, російські солдати все це будуть бачити і їхній моральний стан від того ще більше погіршуватиметься. Так, у день "виборів" їм роздадуть якісь покращені пайки, але ж від святкового пайка ніяк не легшає, бо триває важка війна, й українська далекобійна артилерія не спить.
Соціальні мережі, будь-які волонтерські ініціативи, групи за інтересами – все це в Росії зараз підпадає під особливий контроль. Йде активний пошук для виявлення незадоволених режимом Путіна, щоб знешкодити цих людей. Це і мігранти, і етнічні меншини, і бідне населення російських регіонів.
Путін боїться бунту
Як боягуз Путін хоче завчасно передбачити, де що може розсипатися в його системі. Це може бути деморалізація солдат на фронтах. Історія Першої світової війни показує різке зростання кількості дезертирів після 3-х років бойових дій, а ми вже не так далеко від цього рубежу.
Зауважте Окупанти зрозуміли, що їхня улюблена військова теорія не працює й взялися осучаснювати її
Мовитися може також про умовний "бунт бідняків" – вкладників збанкрутілого банку, забудовника-банкрота, протестувальників проти відсутності теплопостачання взимку, протестувальників проти звільнення якогось місцевого чиновника, який чомусь подобався людям, протестувальників проти високих цін, а ще родичів російських солдатів, які достатньо організовані для того, аби вийти на пікет.
Якщо з таких бунтів не вийде хвилі, а Путін все для цього робитиме, то вони вщухнуть. Якщо ж почнеться хвилеподібний ефект – то принаймні росіяни почнуть публічно говорити про своє невдоволення. Це не буде протестом проти вторгнення в Україну, натомість це може бути дуже загальне й дуже зрозуміле гасло про "Так далі жити не можна".
Використаю ось такий аргумент. У 1960-х починає виникати дисидентський рух, який ставив собі на меті руйнування СРСР. В Україні це вже був рух поза межами старої мережі ОУН – УПА, яка підтримувала ідею збройної боротьби. Приблизно 30 років цей рух був дуже активним – із самвидавом, відкритими листами на Захід та подекуди з результативними спробами вплинути на суспільну думку.
Але реальний процес розпаду СРСР почався після протестів шахтарів наприкінці 1980-х, про які почала писати преса. Люди дізналися про ці протести – і протестувальників підтримали. Якщо дисиденти були дуже організованою групою зі своїми інтелектуальними лідерами, то протести шахтарів були рухом знизу, але саме він зрештою і розвалив Радянський Союз.
Агресор вдається до радикальних методів
Приблизно від 2014 року Путін накопичував військову міць, щоб масштабно атакувати Україну. Від цих накопичень мало що залишилося, бо помітно, що Рособоронпром зараз має працювати в посиленому режимі. До його структур мобілізовують працівників, а кремлівські чиновники та губернатори регулярно виїздять на об'єкти, щоб звітувати Путіну про виконання оборонного замовлення.
Замовлення величезне, беручи до уваги обсяги російського військового бюджету на 2024 рік – фактично "п'ятирічку за рік". Але, як це буває в пострадянській системі, виробити якісну техніку в таких кількостях, які потрібні Путіну, за рік неможливо. Можна виробити або халтуру, або можна просто вказати фейкові дані у звітах про виробництво.
Лише з цим от не дуже надійним планом в Путіна є приблизно один рік у резерві для підтримки нинішньої інтенсивності бойових дій. Вже зараз Кремль дуже активно шукає гроші для своїх витрат, вдаючись до радикальних методів – таких, як націоналізація активів.
Відповідно, протягом 2024 року Кремль націоналізує все, що зможе, і забере весь той капітал, до якого дотягнуться руки. На 2025 рік вже просто нічого не залишиться.
Російські медіа годують своїх громадян вічною надією на Китай – що він нарешті допоможе у війні. Однак це дуже далеко від правди. Ні російська нафта, ні російський газ не переконають Китай, адже Китай міцно зав'язаний на міжнародному ринку і для нього критично важливо не втрачати з ним зв'язок. Китайська економіка ізоляції не витримає, як не витримає і санкцій. Одразу посиплються біржі в Гонконгу, в Шанхаї, почнуть банкрутувати банки та будівельні компанії. Тому на Китай росіянам розраховувати не варто.
Цікаво Звільнення генералів в історії воєн: чому випадок Залужного не унікальний
Путін може сам себе загнати у прірву
Щойно у Путіна почне сипатися один з фронтів в Україні, в нього почнеться справжня паніка. Він почне робити ще більше помилок і ще більше напружувати ситуації в Росії. В Путіна немає не те що плану Б, в нього навіть насправді немає плану А. Він може лише продовжувати почате – і навряд чи аж так довго, як нас часом лякають. Ці страхи, до речі, теж грають в інтересах Кремля.
Як людина, що виховувалася на прикладах радянської історії, Путін дуже багато думає про те, як створюються та розпадаються імперії. Тому він живе у спробах весь час роздивитися ознаки, чи не розпадається раптом його імперія. Через це він не змінює людей навколо себе, бо це вже буде наче як ознакою розпаду путінізму.
Його спроба зацементувати імперію приєднанням нових територій продовжує здаватися йому правильною. Просто от виконавці цього задуму не дуже стараються, думається Путіну. Зростає розчарування в людях, у власній армії.
Путін не співчуває своїм солдатам, котрі гинуть в Україні – він щиро вважає, що вони недопрацьовують. Він їх відправив на таку "почесну місію", а вони безуспішно місять багно біля Авдіївки вже скільки тижнів підряд. Зрештою, Путін стає вкрай невдоволеним власним населенням – воно не оцінило його "героїчного задуму" повною мірою.
Цікаво Яка країна найбільше хоче завершення війни між Україною та Росією
Ось цей внутрішній конфлікт Путіна, де він стає все суворішим до власного оточення, власної армії, власного суспільства, буде його з'їдати найближчим часом. Він вже живе з синдромом, що його не розуміють. З таким настроєм розв'язувати реальні проблеми Росії – в економіці насамперед – вкрай важко. Позитивних трендів там не помітно.
А тому не списуймо з рахунків той фактор, що Путін сам себе зажене в прірву і всю Росію із собою забере. Ефективна армія з ефективним лідером – це не про Росію. Тому вона запрограмована на програш.