Уникнути надмірних емоцій не вдалося. Ні, мова не про президента чи генерала, мова про українців. За два роки повномасштабного вторгнення Валерій Залужний став для всіх рідним й нині по праву вважається однією з найпопулярніших персон в Україні. Він ототожнював усі Сили оборони, що у 2022 році здійснили диво й не лише дали бій другій армії світу (так, без лапок), але довели, що здатні перемагати росіян з їхніми незліченними людськими, грошовими й збройними ресурсами.

Читайте також "Повага й вдячність, пишаємось": зірковий бомонд дякує Валерію Залужному за службу

За цей час Залужний пройшов шлях з майже нікому невідомого персонажа (це дуже дивно, адже країна, яка перебувала у фактичному стані війни з 2014 році, не надто хотіла знати про своїх генералів, що воювали десь в АТО. До речі, воєнних командувачів силами АТО/ООС було 7, їх регулярно міняли, особливо не пояснюючи причин) до людини з обкладинки журналу Time та статусу 100 найвпливовіших людей світу. Його призначення на пост Головнокомандувача замість Руслана Хомчака в липні 2021 року пройшло тихо й непомітно, тоді ніхто особливо не звернув увагу, що Залужний отримав нову посаду в обхід свого шефа – генерала Сирського.

Залужний отримав величезну шану, вдячність та щиру, аж до певного панібратства, народну любов від українців. Але, зауважимо, не одразу – спочатку співмірними героями стали "байрактар", "привид Києва", президент Зеленський та пісня "Вова, ї*** їх, б***!", а також пес Патрон.

При цьому для більшості фактична суть роботи Залужного залишиться таємницею. Насправді нам про нього нічого практично невідомо, ми не знаємо навіть тему його кандидатської дисертації. Нам відомі загальні факти, уривки інтерв'ю, розповіді дотичних людей та колег, інсайди ЗМІ, подекуди схожі на вкиди від анонімних телеграм-каналів, що створювали уявний ефект присутності поруч, інформація про дивну загибель особистого помічника, 5 діб гауптвахути у 2016-му тощо.

Але це не повна картина – ми не знаємо, якою є роль головнокомандувача в успішних та провальних операціях, яким був попередній план, що завадило, а де пощастило. І ситуацію не виправлять численні експерти з інтернету чи телебачення, нехай вони й мають бойовий досвід на сержантських посадах або навіть офіцерські звання та вихід на пенсію 10 років тому – це зовсім інший рівень. Але і його мало, адже для висновків і оцінок потрібно знати ситуацію зсередини й тоді зникає той самий "туман війни".

Заручник образу

Ситуація нагадує футбольних експертів: бо всі колись грали, але тренерами працюють тисячі, а розуміють справжню суть гри та є новаторами та переможцями – одиниці. При цьому одні мають "особливий імідж" і популярні серед вболівальників, а інші не виблискують харизмою при сторонніх і заглиблені у себе.

Критерієм може бути результат, проте це верхівка айсберга, адже сама робота залишається таємницею для загалу. Саме тому більшість складає власне враження через уривки, чутки та власну оптику, яка далеко не завжди може бути справною. При оцінці персонажа важливу роль грає особисте ставлення до нього:

  • якщо людина тобі симпатична – навіть неуспіх можна пробачити та знайти пояснення (або іншого крайнього),
  • якщо ж імідж негативний – навіть незначна помилка буде роздута до вселенських масштабів.

Це працює у спорті, але також може бути масштабоване й на війну (звісно, з точки зори диванних експертів, якими всі ми є).

Залишиться таємницею і сам Залужний, адже більшість людей сприймають його як медійний образ і нічого не знають про Залужного як звичайну людину. Завдяки медіа та вдалому піару образ Залужного вознісся на вершини рейтингів, а сам головнокомандувач отримав імунітет на критику та неймовірний кредит довіри від суспільства. От тільки звітувати він має не перед громадянами, адже це обов'язок президента України. З погляду закону, головнокомандувач ЗСУ є частиною владної вертикалі воєнного часу і має підкорятися верховному головнокомандувачу, який ставить перед ним завдання та вимагає їх виконання.

Верховний головнокомандувач також має цілком законне право звільняти свого головного полководця і призначати йому заміну. Такий закон.

Звісно, непогано було б пояснити причини відставки, але в умовах воєнного часу це не завжди може бути здійснено. І тут навіть не претензія до можливого комунікаційного провалу з боку влади, бо інколи дійсно краще мовчати, щоб не зробити гірше і не дати ворогу матеріал для створення нових ІПСО, не розколоти суспільство і не послабити обороноздатність країни.

Цікаво Яка країна найбільше хоче завершення війни між Україною та Росією

Так це працює в демократичному світі, за право бути повноцінною частиною якого Україна нині і воює. Такий порядок речей забезпечує субординацію у воєнний час і фіксує підкорення воєнного лідера цивільному, що є перевіреною пересторогою від давньої лякалки демократій – "бонапартизму" (тобто захопленні влади військовими, повалення демократії та встановлення диктатури), дійсному чи уявному.

Україна тут не сама, її досвід не унікальний. Журнал The Economist у передчутті відставки Залужного наприкінці січня 2024 випустив статтю, в якій проаналізував схожі історичні прецеденти в демократичних країнах. Ось деякі з них.

Як Лінкольн звільняв свого популярного головнокомандувача

5 листопада 1862 року – президент Авраам Лінкольн звільнив головнокомандувача армії Півночі Джорджа Макклеллана, який її фактично і створив за рік до цього, але в умовах війни з Півднем виявився неефективним та провалив велику десантну операцію у Вірджинії.

Відставка популярного генерала, що мав прізвисько "Юний Наполеон" (що символічно), спричинила кризу й нині деякі історики вважають, що талановитого полководця просто зробили крайнім люди з "офісу президента" Лінкольна, щоб виправдати невдачі першого етапу громадянської війни.

За два роки Макклеллан спробує монетизувати свою популярність та піде на вибори як кандидат від Демократичної партії, але розгромно програє Лінкольну – 212 проти 21 за голосами виборників (але 55% проти 45%, якщо рахувати всі голоси).

Почесне заслання, як спосіб звільнення

Грудень 1915 року – прем'єр-міністр Великої Британії Герберт Генрі Асквіт (до речі, рідний прадід голлівудської зірки Хелени Бонем Картер) звільняє головнокомандувача британських експедиційних сил у Франції сера Джона Френча за те, що той виявився не готовим до позиційної окопної війни. Френч був кавалеристом і його досвід перемог в Африці виявився не задіяним на полях Фландрії та Бельгії.

Зміни вплинули на хід війни, але не врятували самого Асквіта, вже наступного року він отримав обструкцію у Палаті громад і змушений був піти у відставку. Його замінив колега по Ліберальній партії Девід Ллойд Джордж і саме він представлятиме Королівство на Версальській мирній конференції. Лорд Асквіт при цьому залишиться на чолі лібералів, але вже ніколи не матиме великого впливу.

Відставка Френча формально була підвищенням – генерала відкликали з Франції, призначили на вищу посаду – головнокомандувача військами метрополії (майже РНБО) та надали звання віконта Гайлейкського. Згодом він отримав уряд британського намісника в Ірландії (жодних паралелей з позицією "посла у Великій Британії") й своїми жорстокими діями прискорив початок визвольної війни, в якій також програв.

Чи може колишній головком бути успішним послом?

Схожий з паном Френчем шлях пройшов французький колега Френча знаменитий генерал Жозеф Жоффр, але його випадок все ж завершився краще.

Герой оборони Парижу і рятівник Франції на першому етапі Великої війни провалився як організатор контранступу французів 1915-му. Тоді французи зазнали великих втрат і знову змушені були відступати і тримати оборону під Верденом. Після того, як французька армія під орудою головнокомандувача Жоффра ціною величезних втрат встояла, його зняли з посади та відправили до почесного заслання… на дипломатичну роботу. Він став послом у США, а французькі збройні сили очолив колишній підлеглий Жоффра – генерал Нівель. Той не мав такого авторитету, як попередник, а тому у французів виникли проблеми з британськими союзниками, які довго не хотіли визнавати загальне лідерство нового командувача. Завдяки цьому було втрачено час для організації нового наступу Антанти і Німеччила отримала більше часу на підготовку.

Що ж ло посла в США, то він не відпочивав, а провів велику роботу з американськими елітами та зробив чимало, щоб партія ізоляціоністів програла та США нарешті у 1917 році вступили у війну на боці Антанти. У підсумку маємо практично ситуацію win-win, коли в плюсі опинились і Франція, і колишній головнокомандувач.

Як звільнили героя війни Дугласа Макартура

1951 рік – президент США Гаррі Трумен звільнив героя Другої світової, головнокомандувача військ ООН в Кореї Дугласа Макартура.

Легендарний полководець на Далекому сході також діяв широко та вражав всіх харизмою. Він практично розгромив армію Кім Ір Сена, але недооцінив їх союзників – китайських комуністів, які не рахувалися з людськими втратами та були здатні на рукотворне диво у вигляді штурмових дій при температурі -40. Але свою посаду Макартур втратив не через це.

Зауважте Трамп посилає негативні сигнали Європі, забуваючи справжню історію

Генерал порушив субординацію та проти волі президента Трумена публічно оголосив про готовність США завдати ядерного удару по комуністичному Китаю. Той такого свавілля легендарному генералу не пробачив і віддав наказ про його відставку. Після звільнення Макартур одразу влився у передвиборчі перегони та висунув свою кандидатуру на пост президента США. Спонсором кампанії генерала став техаський нафтовий мільярдер Гарольд Гант.

Втім, гроші "олігарха" тоді ролі не зіграли – Макартур з тріском програв, а президентом став інший генерал і герой війни – Двайт Ейзенхауер. Гант все ж отримує "свого" президента, але це буде пізніше.

Легенди, що не тонуть – Аріель Шарон

1983 рік – Кнессет (парламент) Ізраїля звільнив міністра оборони та головнокомандувача ізраїльської армії під час Першої ліванської війни Аріеля Шарона. Той мав неабияку популярність і статус живої легенди. Шарон брав участь у всіх війнах Ізраїля з дня створення держави і після перемоги у війні Судного дня був проголошений національним героєм. В цьому статусі він очолив інтервенцію до Лівану та керував захопленням Бейрута.

Шарон був зіркою та улюбленцем суспільства, він активно давав інтерв'ю закордонним ЗМІ, де активно просував ідеї з радикального правого політичного спектру. Це не могло не дратувати всіх інших політиків (зокрема й прем'єра Менахема Беґіна та його правоцентристського блоку "Лікуд"), які були обділені увагою та опинилися у тіні полководця.

Втім, звільнили Шарона не тільки за це. У вересні 1982 року у таборах палестинських біженців в Шабрі та Шатілі ліванські проксі Ізраїлю влаштували різанину, жертвами якої стали сотні людей. Трупи людей на вулицях тоді побачив цілий світ і суспільна думка звинуватила у трагедії Ізраїль. Ізраїльські військові дійсно були поруч і ніяк не завадили озброєним фалангістам здійснити те, що потім назвуть актом геноциду.

Під тиском світової спільноти Ізраїль був змушений був взяти на себе відповідальність та провести розслідування. Висновки комісії Кахана визнали непряму відповідальність Шарона (той наказав фалангістам здійснити рейди в таборах палестинців, але не запобіг потенційній різанині). У підсумку Шарона звільнили та заборонили обіймати пост міністра оборони (він стане міністром торгівлі). Втратив владу і Менахем Бегін. Великі втрати ЦАХАЛ у Лівані та гучний скандал з розслідуванням різанини, фігурантом якого він також став, а також смерть дружини призвели до нервового зриву та передчасної пенсії. Шарон виявився більш стійким і вже у новому тисячолітті стане 11-м прем'єр-міністром держави Ізраїль.

Жертва зміни курсу – Девід Маккірнан

2009 рік – президент США Барак Обама звільнив головнокомандувача військ США в Афганістані Девіда Маккірнана лише за рік після призначення на посаду.

Відставка Маккірнана у статті The Economist пояснюється "браком рішучості, необхідної для перелому у війні, яка пішла не за планом". Насправді все було складніше. Генерала призначав попередник Обами – президент Буш-молодший, Маккірнан в Афганістані реалізовував стратегію, розроблену попередньою адміністрацією (та особисто командувачем), яка передбачала збільшення контингенту та повноцінної присутності США у цій далекій країні. Це суперечило політиці Обами та міністра оборони Роберта Гейтса, який сподівався досягти успіху малими силами за допомогою точкових операцій спецпризначенців.

У цій ситуації Маккірнан був зайвим, про звільнення йому повідомив особисто Гейтс, який для цього особисто прибув до Афганістану.

Чи можуть звільнити за публікацію в ЗМІ

Новим командувачем став генерал-лейтенант Стенлі Маккрістал – якраз фахівець у царині спеціальних операцій, особисто брав у них участь і був координатором сафарі на Саддама Хусейна. Той пробув на посаді лише рік.

Важливо Перезавантаження Міністерства ветеранів: яким воно має бути

Звільнено генерала було через інтерв'ю в журналі Rolling Stone від 22 червня 2010 року, там генерал добряче пройшовся по американському послу в Афганістані. Дісталося на горіхи також віцепрезиденту Джо Байдену та спецпредставнику США в Афганістані та Пакистані Річарду Голбруку.

Медійний скандал розлютив Обаму, який зажадав крові. Офіційні вибачення бойового генерала не допомогли, наступного дня після виходу скандальної статті йому довелося подати рапорт про відставку. Її було оперативно погоджено.

Згодом Стенлі Маккрістал вийде на пенсію та перейде у корпоративний сектор на великі посади та великі гонорари, у 2017 році його, але під іншим ім'ям зіграє сам Бред Пітт у комедії War Machine.

Скандал ніяк не вплине на рейтинги Обами – в жовтні 2009 року він отримає Нобелівську премію миру (досі невідомо за що) та 2012-му переобереться на другий термін. Що ж до Афганістану, то жодна зміна командування не врятувала армію США під болючого фіаско. У 2021 році соратник Обами – чинний президент Байден – поспішно виведе американські війська з країни та залишить Афганістан на поталу талібам.

***

Ці приклади різні, відставки командувачів мають різне підґрунтя та наслідки, але їх поєднує те, що зберігається принцип субординації. Голова держави та верховний головнокомандувач має таке право і демонструє у такий спосіб, що бере відповідальність за кадрові рішення на себе. Оцінку його діям дасть історія та вибори, але лише після перемоги. Адже це, будемо сподіватися, робиться в першу чергу саме для неї.

Залужний безумовно заслужив не лише повагу та любов, але й чільне місце в історії. Це зрозуміло вже зараз. Проте історія зазвичай – це те, що найкраще роздивлятися на відстані. Завдяки ЗСУ та керівництву генерала Залужного ми та наші діти матимемо таку можливість.