З лютого 2022 року "на болотах" ухвалили десятки репресивних законів. Про це пише Юрій Федоренко.

Читайте також Глобальні війни відходять у минуле? Про неочікуваний результат агресій Росії та США

Росія не готується до миру

За час повномасштабної війни проти України у Росії ввели кримінальну відповідальність за "дискредитацію армії", дозволили вилучати майно та позбавляти громадянства інакомислячих, створили реєстри "іноагентів", яких фактично викинули з нормального суспільного життя. Зараз на порядку денному – повна монополізація інформаційних потоків і остаточне занурення населення в "цифровий карцер".

Усе це пояснюється логікою "обложеної фортеці": навколо вороги, всередині – шпигуни, а значить – потрібен тотальний контроль.

Водночас ми періодично чуємо розмови про можливе "мирне врегулювання", зокрема, з вуст наших заокеанських партнерів. Мовляв, Кремль прагне миру. Але наскільки щирими є ці "прагнення"?

Відповідь фактично озвучив один із чиновників Росії – голова комітету Ради Федерації з конституційного законодавства Андрій Клішас. Він, крім іншого, заявив: навіть після завершення війни більша частина "воєнних" обмежень залишиться чинною: "Якщо вони корисні, їх не скасовуватимуть".

Тут важливо розуміти: на болотах чиновники не висловлюють особисту думку, вони транслюють "лінію партії". А ця лінія полягає в наступному: недоімперія не планує переходити на мирні рейки і, відповідно, не готується до миру.

Навіть якщо колись буде підписана так звана мирна угода (далеко не факт, що це станеться цього року), російське суспільство буде жити у режимі облоги. Чому так? Щоб будь-якої миті переключитися з режиму "холодної" фази на "гарячу".

Отже, маємо усвідомлювати: війна для Кремля – це не тимчасовий стан, а форма існування режиму. Без війни ця система не працює. Вона не здатна функціонувати без ворога – зовнішнього та внутрішнього.

Недоімперія сьогодні – це стара, іржава, але небезпечна військова система. Вона може буксувати, втрачати ресурси, сипатися, але продовжує рухатися, знищуючи все на своєму шляху. Так буде доти, доки ця машина не розвалиться на запчастини. На поточному етапі наше завдання – зупинити її, на наступному – розтрощити або зробити так, щоб ця конструкція розвалилася сама.

Скільки часу це займе? Рік? Два? Десять? Можливо, все наше життя. Ми не обирали цю війну, але ми точно знаємо, що для нас це єдиний спосіб зберегти державу. Ми не маємо права її втратити, і ми її ніколи не втратимо. У цьому полягає місія нашого покоління.