Найбільшим переможцем війни з Іраном є країна, яка навіть не бере в ній участь

24 Канал має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено. Колонка вперше вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.

Чому взагалі США напали на Іран?

Обґрунтовуючи потребу військових дій проти Ісламської Республіки, Трамп та його радники великою мірою спиралися на моральне обурення, зображуючи її лідерів злочинцями, посилаючись на "жорстокі утиски режимом власного народу" та наполягаючи на тому, що США повинні відігравати безпосередню роль у визначенні того, хто керує країною.

Читайте також За війну в Ірані заплатять американці: ціна буде більшою, ніж ви можете собі уявити

Ніщо з цього не витримує критики. Багато лідерів у всьому світі пригнічують власний народ, не провокуючи війни США за зміну режимів. Путін відомий убивствами своїх політичних опонентів у країні та за кордоном, але Трамп постійно докладає зусиль, щоб задобрити його. Якби лише злочинність була підставою для війни, геополітичний ландшафт виглядав би зовсім інакше.

Ба більше, Ісламська Республіка десятиліттями пригнічує власний народ. Всього за два місяці до війни режим вбив тисячі протестувальників, але США нічого не зробили. Якими б не були мотиви Трампа, турбота про іранський народ не входить до цього переліку.

А що ж тоді з ядерним ризиком? Чи може загроза розробки та запуску Іраном ядерної зброї проти США бути настільки нагальною, щоб виправдати повномасштабну війну натепер? Це теж видається непереконливим. Стів Віткофф, спеціальний посланник США на Близькому Сході, стверджував, що Іран за тиждень отримає ядерну зброю, але це суперечить заявам Трампа про те, що Америка знищила ядерні об'єкти Ірану.

Більш правдоподібне пояснення надійшло від державного секретаря Марко Рубіо. Раніше цього місяця він заявив журналістам, що США завдали превентивних ударів по Ірану, оскільки розвідка показала, що Ізраїль збирається діяти, що спровокувало б іранські заходи у відповідь американським силам.

Це порушує тривожне питання про те, що зовнішня політика США визначається не тільки президентом, а й прем'єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу. Для любителів історії ідея про те, що ізраїльський хвіст може виляти американським псом, може нагадати, як сербський націоналізм допоміг втягнути Німеччину та Австро-Угорщину в те, що пізніше стало Першою світовою війною.

Що треба знати про відносини Ірану з Заходом?

Щоб зрозуміти, як відносини між Заходом та Іраном стали такими ворожими, потрібно повернутися до 1953 року, коли США та Велика Британія організували повалення демократично обраного прем'єр-міністра Ірану Мохаммеда Мосаддика та відновили правління шаха Мохаммеда Рези Пехлеві. Мотив, хоча й прихований на той час, був простим: уряд Мосаддика взявся за націоналізацію нафтової промисловості Ірану, у якій домінувала контрольована Великою Британією англо-іранська нафтова компанія.

Дедалі жорстокіше та корумпованіше правління шаха зробило його надзвичайно непопулярним, а опозиція, зокрема й ісламістські рухи, лідери яких, зокрема майбутній Верховний лідер Рухолла Хомейні, провели роки у вигнанні. 

До 1979 року масові демонстрації та страйки по всій країні зросли, охопивши мільйони іранців, що змусило Пехлеві тікати та проклало шлях до Ісламської революції, коли сили Хомейні вбили, ув'язнили або вигнали лібералів та лівих, які допомогли повалити шаха.

Далі відбулося швидке та різке погіршення відносин між Іраном та США, спричинене захопленням посольства США в Тегерані та кризою із заручниками, яка визначила президентство Джиммі Картера. Однак у наступні десятиліття були моменти обережного зближення, оскільки більш помірковані іранські лідери, такі як колишній президент Мохаммед Хатамі, прагнули більшої взаємодії із Заходом.

Ці зусилля не викликали сприятливої реакції Заходу, на яку сподівалися помірковані іранські лідери. Помітний прогрес зміцнив би їхні позиції, дозволивши їм показати прихильникам жорсткої лінії, що обмеження ядерних амбіцій Ірану може принести відчутні переваги.

Натомість США та інші західні держави неодноразово втрачали можливості для досягнення компромісу переговорами. Спільний всеохопний план дій 2015 року, який обмежував ядерну програму Ірану в обмін на послаблення санкцій, надавав найкращу можливість для цього, але Трамп вийшов із нього у 2018 році. У результаті США тепер намагаються бомбардувати Іран, щоб той погодився на умови, яких він досяг переговорами понад 10 років тому.

Цікаво Перезавантаження з Росією мало стати козирем Трампа, але дещо пішло не за планом

Єдиний бенефіціар війни проти Ірану

Якими б не були причини війни, вже зрозуміло, хто перемагає. Економіка Росії, серйозно ослаблена багаторічними санкціями та втратами на війні в Україні, тепер готова отримати неочікуваний прибуток від зростання цін на нафту. Через те що світові постачання були порушені закриттям Іраном Ормузької протоки, адміністрація Трампа також тимчасово скасувала санкції на постачання російської нафти, зміцнивши режим Путіна.

Водночас, за повідомленнями, Росія консультує Іран щодо тактики використання безпілотників, спираючись на свій досвід бойових дій в Україні. Така тісніша координація може розширити можливості Росії, зокрема її здатність дестабілізувати європейські країни НАТО за допомогою кібератак та проводити таємні операції, використовуючи посередницькі сили.

У той час як необдумана війна Трампа зміцнює позиції Путіна, зусилля Європейського Союзу щодо підтримки України підриваються зсередини. Зовсім недавно прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан пригрозив заблокувати новий пакет фінансової допомоги Україні. 

Відсутність єдиної підтримки Заходом війни США та Ізраїлю проти Ірану також поглибила напруженість у НАТО, ще більше підриваючи єдність альянсу.

З огляду на неприязнь Трампа до дипломатії, важко уявити, як цю низхідну спіраль можна розвернути, поки він перебуває у владі. Для тих із нас, хто живе за межами США, проміжні вибори в листопаді можуть надати єдину реалістичну надію на зміни.