28 лютого 2026 року Ізраїль та США атакували Іран. Вже в перші години війни були ліквідовані верховний правитель країни аятола Хаменеї та інші політичні й воєнні лідери ісламської диктатури, було знищено або принаймні завдано потужного удару по системі ППО Ірану, виведено з ладу ВМС, які ще зовсім нещодавно затято проводили спільні навчання Maritime Security Belt 2026 з Росією та Китаєм. Нині ж американці та ізраїльтяни встановили повітряний контроль над значною територією свого противника, а їх безпілотники вільно літають над іранськими містами.

Але попри загибель верхівки Іран не припинив спротив і перейшов у режим "кривавої відповіді", обстрілюючи ракетами та "Шахедами" мало не всіх своїх сусідів. Він активував своїх союзників в Іраці, Лівані та Ємені, а також виконав свою найбільш грізну обіцянку – заблокувати Ормузьку протоку, яка є критично важливою для світової торгівлі нафтою та природним газом.

Наразі бойові дії тривають і Тегеран не думає здаватися, натомість президент США Трамп вже надсилає сигнал щодо мирних переговорів щодо завершення війни, на яку знову не просив дозволу в Конгресу. Ба більше, навіть не шукав формальних приводів для її початку.

За всім цим уважно стежать в усьому світі, а особливо в Китаї, Росії та на Кубі. Остання, цілком можливо, може стати наступною ціллю в так званому адвент-календарі Трампа, в якому наразі відкриті лише 2 місяці (січень – Венесуела, лютий – Іран).

Як далі можуть розвиватися події та чи переросте регіональна війна у Третю світову – про це 24 Канал поговорив з політологом та засновником аналітичної групи Resurgam Дмитром Корнієнком.

Читайте також Хто такий Алі Хаменеї та що буде з Іраном далі

Попри дійсно значні успіхи атаки на Іран місцевий режим досі не впав і продовжує чинити опір. Так, іранці здебільшого не контролюють повітря в низці регіонів, але досі мають змогу запускати балістичні та крилаті ракети, а також "Шахеди". При цьому ППО арабських союзників, Ізраїлю та самих США, далеко не завжди здатна тримати удар і перехоплювати все. Розмови про можливу допомогу з цією проблемою від України з'явилися не на порожньому місці.

Нині, після кількох днів операції Epic Fury (тобто "Епічна лють", як її називають США, або "Лев'ячий рик" – ізраїльська версія) можна стверджувати, що американський план війни розгортається згідно з прогнозами експертів.

Мова йде про дистанційні удари зі спробами ліквідувати вище керівництво (що сталося вже), а далі – тиск на наляканих спадкоємців Хаменеї та підписання мирного договору. Водночас наземного вторгнення союзників до Ірану не передбачається, а без цього знищити режим, який дійсно всіх давно втомив, не вийде.

При цьому Іран із самого початку підняв ставки й почав гатити без розбору не тільки по Ізраїлю, а й по всіх своїх сусідах, включно з цілком дружнім Оманом. Цілями ракет і дронів є не лише американські військові бази, але й знакові цивільні об'єкти – зокрема, в ОАЕ, Бахрейні, Катарі, Саудівській Аравії тощо.

Тепер іранці намагаються паралізувати нафтовий бізнес сусідів, блокуючи Ормузьку протоку та завдаючи ударів по терміналах і хабах видобутку (2 березня були повідомлення про зупинку ключових об'єктів саудитів).

Все це вказує на те, що попри багато місяців підготовки до операції та перші великі успіхи, нині вона йде не зовсім за планом. Бо Іран стоїть. На це в розмові з 24 Каналом вказує політолог Дмитро Корнієнко, констатуючи, що "Венесуельський сценарій" так просто масштабувати на Іран не дуже виходить.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

В Ірані Трамп хоче провернути венесуельський сценарій і прямо про це заявляє. Тобто з одного боку Трамп заявляє – давайте валити кривавий режим, повставайте, виходьте на протести, що несуть прямий ризик життю. Водночас паралельно він заявляє, що не проти домовитися з чинним режимом, за виключенням двох осіб, які вже мертві, для того, щоб нормалізувати відносини у першу чергу в питанні торгівлі нафтою. Про це пише New York Times. Радники Трампа йому говорять, що так не буде, бо це різні контексти й культурні, й релігійні. Але Трамп все одно наполягає на цьому сценарії.

Експерт вважає, що бомбардування – це і є план Трампа. Натомість для повалення диктатури цього замало.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

Навряд операція вийде за межі глибоких ударів і бомбардувань. Це суттєво ослабить режим, але не призведе до його повалення. Цьому може сприяти тільки військова наземна операція або елемент вибуху всередині. Але цей момент був упущений місяць тому, а поточні дії американців уже навряд мобілізують необхідну кількість людей для повалення режиму, навіть критично послабленого.

На те, що наземної операції взагалі не планувалося від самого початку, вказує навіть структура американських сил: дві авіаносні групи, авіація та загони спецпризначенців. Є ще декілька тисяч морпіхів, розкиданих по різних американських базах в регіоні, але навряд цього буде достатньо для підкорення 90-мільйонного Ірану.

Так, це країна, де більшість населення ненавидить аятол, але так само десь третина іранців режим підтримують. Попри втрати ВМС, значної кількості ВПС, ППО та ракет, там досі є дві армії (Збройні сили та КВІР), а також ополчення "Басідж". Всі вони наразі не виявляли бажання капітулювати (хоча Трамп в неділю заявляв протилежне), адже добре розуміють, що народ їм не пробачить, а вони не збережуть свої статки, а головне – свої життя та свої родини. Інакше б так затято не вбивали в січні понад 30 тисяч власних земляків.

Цікаво Урок для Трампа від португальців: як 500 вояків з гарматами змусили Іран здатися без бою

Тому все це підказує, що США та Ізраїлю варто подумати про "План Б". Якщо, звісно, він у них є. Бо обидва союзники добре знають, що таке війна без кінця, а перспектива "нового Лівану" чи "нового В'єтнаму" наразі далеко не нульова.

До речі, це рівно те саме, щодо чого багато років застерігав… сам Дональд Трамп. Він послідовно та затято критикував Обаму і Байдена за агресію проти країн Близького Сходу, нещадно викриваючи їхню політику, як засіб відволікання уваги від внутрішніх проблем США. Нині ж робить рівно те саме. Різниця лиш в тому, що зараз президент США не говорить про свободу та захист демократії (хоча тут, здавалося, пряма причина), а навіть не намагається приховати, що вся справа в іранській нафті.

І, так, це війна Трампа і більше нікого. Байдена сюди вже прив'язати не вийде, як намагався міністр війни США Гегсет.

Піт Гегсет розповідає про війну Трампа як не війну Трампа:

Агресивна та невибіркова відповідь Ірану, який у своїй люті не робить різниці між елітними готелями Дубая, не менш елітним штучним островом в Саудівській Аравії, портами Оману, міжнародними аеропортами та військовими базами (не лише США, але й союзників американців) може викликати подив і нагадувати самовбивчу війну одинака проти всього світу. Але це не так. Насправді ж тут працює, швидше, тактика медоїда – тваринки, яка сміливо атакує хижаків, які в рази більше за неї, й захищається завдяки власній репутації найбільш агресивної істоти на землі.

Аятоли роблять приблизно те саме й, схоже, досягли успіху, адже сьогодні увага всього світу прикута до Близького Сходу, а кадри з бомбардуваннями Дубая, вибитими вікнами в аеропортах і тисячами наляканих людей розлетілися світом і стали вірусними.

У Дубаї люди тікають з території аеропорту: дивіться відео

Крім створення "картинки", Іран надсилає сусідам прямий сигнал, що готовий на великі жертви, щоб максимально підняти потенційну ціну для сусідів та їх нафтового бізнесу. Це також працює і для США. Там вторгнення до Ірану не є популярним (над цим багато років працював сам Трамп, а нині його справу успішно продовжують авторитетні МАГА-фріки, такі як Такер Карлсон, Кім Дотком та багато інших).

Так само війна не популярна серед демократів. І ці емоції та страхи неодмінно посиляться, коли загиблих на війні американців стане більше. Трамп наразі запевняє, що готовий прийняти ці жертви, але це не так. Бо попереду у листопаді в нього проміжні вибори, де позиції республіканців не дуже оптимістичні. Це означає, що вікно можливостей для "спеціальної воєнної операції" Трампа не таке вже і велике, а перетворення цієї "СВО" та повноцінну війну не вітається.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

Те, що Іран бомбардує всіх, це елемент і хаосу, але також і елемент стратегії. Вони підвищують ризики для регіону. Ідея полягає в тому, що ряд арабських країн через втрати економічні (нафта, газ, туризм тощо) будуть тиснути на США, щоб ті домовлялися. У січні 2026 року був момент, коли в повідомленнях преси промайнуло, що деякі арабські країни (насамперед Катар, ОАЕ та Саудівська Аравія – 24 Канал) відмовляли США від силового вирішення іранського питання. На це і є розрахунок Ірану – створити масову нестабільність, дуже об'ємну, щоб зрештою це стало елементом політичного тиску безпосередньо до Дональда Трампа. Бо чим довше буде тривати операція, тим вона буде менш успішна в суспільній свідомості, особливо в американській.

Наразі США шукають підтримку нових союзників і через ЗМІ "вкидають" інсайди про потенційне долучення до операції інших країн. У неділю, 1 березня, всі писали про не названі "три країни", які готові "увірватися в Третю світову". Деякі експерти навіть припускали, що мова про Велику Британію, Францію та Німеччину.

У понеділок після атак іранців на нафтові об'єкти саудитів почали говорити про можливе приєднання до атак Ер-Ріяду. Але приєднання до операції інших країн – дуже тонке питання. Бо ризики та ціна завеликі. І це Іран лише просто запускає ракети й дрони, натомість не треба забувати, що це взагалі-то повноцінна держава-терорист, яка точно не зупиниться у своїй агонії на півдорозі.

Зважати на ризики закликає і Дмитро Корнієнко, який не прогнозує створення нової "коаліції охочих" добити Іран, при тому, що режим релігійних фанатиків дійсно всіх давно дістав і сумувати за ними точно ніхто не буде. Окрім хіба що колег з "Вісі Зла" та Китаю.

І тут постає цікава ситуація. Весь минулий рік Трамп був Трампом, тобто принижував союзників по НАТО, погрожував тарифами й хотів забрати собі Гренландію. Також президент США фактично лишив Європу сам на сам з Путіним. Після такого якось не сильно й зручно чекати від них чогось ще, крім "глибокого занепокоєння". Особливо після ганебних публічних заяв Трампа, які він кинув в обличчя європейців, принизивши їх роль і жертви під час війни в Афганістані.

Нагадаємо, після атаки 11 вересня 2001 року відбулася єдина в історії повноцінна активація 5 статті Вашингтонського договору про колективну безпеку й союзники по НАТО прийшли на допомогу США, через що зазнали значних втрат в Афганістані. Виявляється, лише для того, щоб президент США згодом посміявся їм в обличчя, а його оточення потролило європейців примітивними смайлами у чаті в месенджері Signal.

Тому розраховувати на якусь потужну допомогу від Європи у війні з Іраном Трампу точно не варто. Як до речі, і у потенційній війні з Китаєм. Бо це війна Трампа і не війна Європи. Війна Європи – це російська агресія проти України, де США нині займають дуже дивне положення.

Що ж до Саудівської Аравії, то тут, на думку експерта, є декілька нюансів.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

Це потенційно можливо, бо просаудівські сили вже перемогли фактично в Ємені й у них вивільнюється ресурс для того, щоб спробувати влізти в конфронтацію з Іраном. Але вони не просто так довго уникали конфліктів з Іраном через питання нафти (потенційної загрози своєму видобутку – 24 Канал). Зараз іранці переважно намагаються бити по американських об'єктах на Близькому Сході та паралельно тероризують медійні місця, щоб це потрапляло в ЗМІ й створило медійний тиск. Але якщо буде пряма війна, то іранці будуть активніше цілити в нафтову промисловість Саудівської Аравії, яка достатньо чутлива. І це, до речі, один з моментів і причин, чому саудити у 2023 році намагалися активно нормалізувати відносини з Іраном (за посередництва КНР – 24 Канал). Саме через те, щоб не було ризику, що проксі Ірану, особливо єменські хусити, будуть атакувати нафтові об'єкти.

Війна в Ірані, якщо говорити про інтерес України, це і добрі, і погані новини. Добрі полягають в тому, що нарешті знайшлася управа на терористичну державу Іран, члена неформальної "Вісі зла", союзника Росії та ворога України, з яким, щоправда, досі жевріють дипломатичні контакти.

Крім того, атака на Іран вкотре підтвердила, що Росія – дуже поганий союзник і ніякий "геополітичний дах". Інакше Москва поводититися просто не в силі.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

Те, що Кремль проковтне (атаку на Іран – 24 Канал), це було очікувано, оскільки він виснажений війною в Україні. Кремль будь-що проковтне. Кремль не має ресурсу реагувати. А ось Китай, я б був з цим обережним. Він не буде (аж надто затято) підтримувати режим, який може йому попсувати процес перемовин і взаємодії з Європою.

Також мирний Близький Схід, вочевидь, потребує експертизи України у сфері боротьби з іранськими дронами та ракетами. Таким чином, Україна може відіграти важливу роль у тому, щоб закрити небо над умовним Дубаєм, при тому, що наше небо союзники від російських ракет не наважуються закрити вже 5-й рік.

До теми "Тєрпіла", якого в союзники не хочуть навіть диктатори: як деградувала Росія

На цьому очевидні бонуси закінчуються. Неочевидним же є те, що Стів Віткофф тепер зі зрозумілих причин буде менше уваги приділяти Україні, а значить – буде менше шкодити.

Проте й Україна втратить увагу не лише зацікавлених людей, але й решти світу. Довга війна в Ірані також означає і виснаження систем ППО та вичерпання запасів ракет до систем Patriot. До речі, вже кілька днів налякані араби та американці луплять дорогоцінними PAC-3 по всьому, що летить в їх бік, а це, нагадаємо, чи не єдині снаряди, здатні перехоплювати російську балістику, що багато разів доводила наша ППО цієї зими.

Тому активне використання Patriot на Близькому Сході точно впливає і на Україну, і її потенціал відновлення запасів цих ракет.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

У Трампа вчора (1 березня – 24 Канал) запитали, що буде, якщо операція довго триватиме, з таким виснаженням ракетних ресурсів. Трамп сказав, що в них вистачає цього добра на складах по всьому світу. І це такий цинізм, коли українцям кажуть, що в нас нестача, ми потребуємо, але тут, коли треба, в них цього добра валом.

Інший негативний для України аспект – зростання цін на нафту, яке вже відбувається. За словами експерта, для Росії – це великий шанс.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

Зараз ціни на нафту злетіли до 83 доларів. Добре, що є там дисконт на московську нафту, але загалом це означає, що нафтогазові доходи будуть збільшуватись для Кремля. Це не є критично. Це не буде критично навіть, якщо це буде тиждень, два або й місяць. Але якщо вже більше, то це означає, що кризові явища Кремлю буде простіше проходити через наповненість бюджету.

Також Корнієнко вказує на те, що війна в Ірані з одного боку – це удар по союзнику Росії, але водночас і виведення з бізнесу конкурента. Бо обидві країни під санкціями й обидві робили зі своєю нафтою те саме, а значить – були конкурентами.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

Іранська підсанкційна нафта була конкурентом для московської. На них не так багато покупців у світі (Індія, Китай, деякі країни Тихоокеанського регіону), які готові приймати підсанкційну нафту або відбілювати її, обходити санкції. Через це ті об'єми, які можна відбілити й викупити, є обмеженими. І Кремль з Іраном конкурували, хто більше продасть і хто буде пріоритетніший. Це провокувало зменшення ціни. Зараз, коли блокується експорт нафти з Ірану, підсанкційна дешева нафта залишається лише в Кремлі. Відповідно, вони отримують більш вільний ринок, усувають конкуренцію, як наслідок – дисконти можуть зменшуватись через те, що не буде іранської підсанкційної нафти.

Те саме, за словами Корнієнка, стосується і "тіньового флоту", який тепер опиниться майже повністю під крилом росіян.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

Зараз танкери тіньового флоту обслуговують загалом ті ж самі країни – Венесуелу, Росію, Іран. І проблема для Кремля була в оренді великих танкерів (від 2 мільйонів баррелів – VLCC або DWT – "дедвей"). Їх кількість обмежена, на них якраз працюють іранці, а вони необхідні Кремлю для того, щоб перевозити великі об'єми нафти із західних портів саме в Китай… Відповідно, неможливість працювати в Ірані дозволяє Кремлю з більшою легкістю працювати з танкерами тіньового флоту.

Наразі до подій на Близькому Сході знову прикута увага всього світу, а в експертному середовищі знову лунають заяви про Третю світову війну. Це підводить до питання можливих сценаріїв. Як завжди – прогнози справа невдячна. При цьому варіантів, коли регіональний конфлікт перетвориться на глобальний, вистачає. Власне, він же не один такий. Бо і війна в Україні взагалі-то підходить під визначення.

З цим погоджується Дмитро Корнієнко, який зазначає, що ми й так вже у певному сенсі в Третій світовій. Просто в якихось регіонах вона проявляється в гарячій фазі, а в якихось перебуває в гібридній або холодній фазі. Насправді все залежить від оптики та сприйняття людей. Бо, наприклад, англійці та французи 15 століття не підозрювали, що є учасниками Столітньої війни, за них це зробили історики заднім числом.

На думку експерта, потенціал розростання конфлікту є, але все буде залежати від наступних кроків і поведінки лідерів міжнародних відносин. А оскільки це Трамп, то ціна таких прогнозів відповідна.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

Якщо була б сухопутна операція й вона буде неуспішна, то це б могло вивести на Третю світову. Але оскільки це операція з бомбардуваннями, то просто буде високий ризик ескалації, але навряд чи буде розпочинатися Третя світова.

До таких висновків Корнієнка підштовхує аналіз ситуації з Китаєм, який зараз "трохи ще не готовий".

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

Китаю важливо зберегти лояльний до себе уряд (в Ірані – 24 Канал), але воювати за цей уряд вони явно не будуть готові. Тому це момент тривалості, тобто чи довго буде тривати ця операція. Хоча, я думаю, на якомусь етапі, якщо не будуть досягнуті цілі, американські бомбардування зупиняться, бо важко віддалено проводити такі операції. Якщо війна затягнеться, вірогідність буде збільшуватись, оскільки буде збільшуватись ескалація. Якщо це перейде в сухопутну складову, вірогідність буде збільшуватись. А якщо в поточному стані – ні.

При цьому, на думку Корнієнка, КНР не буде просто чекати, а буде обережно шукати, де тонко. Причини зрозумілі, адже Китаю вкрай невигідно втрачати Іран, бо це його "геополітичне підчерев'я" і, мовою Трампа та Путіна – "зона впливу". Оскільки мета американської операції – доступ до нафти, що Трампом навіть не приховується, то в Пекіні розуміють, що атака на Іран – це також і привіт Китаю.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

Втратити іранську нафту для Китаю є невигідним, оскільки це важлива частина постачання. Так, не критична (близько 15%, при цьому для Ірану це 80 – 90% всього експорту – 24 Канал), але все одно значна. Тому, враховуючи спільність кордону, ми побачимо китайську приховану допомогу, яка буде розширювати можливості іранської армії для протидії (була інформація про дані супутникової розвідки КНР для Ірану – 24 Канал). Це, звісно, не змінить баланс сил, але може затягнути операцію. А для Трампа та США затягнута операція рівнозначна політичній поразці.

Таким чином, найбільш очікуваний варіант розвитку подій – це подальші бомбардування Ірану та ізоляція театру воєнних дій від всіх інших. Союзники Ірану – Китай і Росія – в цій ситуації будуть змушені, мовою Маргарити Симоньян, "проковтнути" дії США (Москва – з більшим завзяттям, Пекін – з меншим), а Америка буде сама вирішувати, як глибоко хоче лізти в це "геополітичне багно".

У такій ситуації США опиняються на шпагаті між коротким "вікном" до проміжних виборів і агресивними ідеями Ізраїля.

Якщо ж на операцію в Ірані чекає успіх, то виникає інший ризик. Бо Трамп буде настільки окрилений, що почне підвищувати ризики ескалації.

На думку Дмитра Корнієнка, в такому разі наступною може бути, наприклад, Куба. Ще один, до речі, союзник Путіна. Втім, навіть тут негатив перевершує позитив.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичної групи Resurgam

Трамп продовжує ігнорувати Конгрес, через що фактично відбувається інституційний конфлікт між Білим домом і законодавчою владою. Посилення амбіцій Трампа призведе до ще більших автократичних підходів в управлінні як внутрішньою політикою, так і зовнішньою… Через це нині дуже напрягаються в Кремлі – там вже були істерики, що вони наступні. Але мені здається, що тут логіка, як в мемі "Трамп по відношенню до країн, у яких є ядерна зброя, і Трамп по відношенню до країн, у яких немає ядерної зброї". Тому через ядерну зброю та peace deal (мирна угода – 24 Канал) на 12 трильйонів (інсайди про пропозиції Трампу від Кирила Дмитрієва – 24 Канал) Трамп може грати й трохи за іншу команду. Тому тут успіх і впевненість Трампа можуть зіграти не стільки на користь України, скільки на користь Кремлю.

Дійсно, перемога в Ірані ще більше переконає Трампа, що він є безкарним, непогрішним і в усьому правим, а значить – його рішення є абсолютно безапеляційними. І якщо зараз загалом можливість суспільної реакції стримує Трампа, зокрема, від найгірших проявів щодо України, які б могли бути, то далі його самовпевненість і примус до швидкого "пісділу" можуть мати страшні для України наслідки.